275.1. Ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюються у таких розмірах:

Групи населених пунктів з чисельністю населення, тис. осіб	Ставки податку, гривень за 1 кв. метр	Коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення
до 3	0,24
від 3 до 10	0,48
від 10 до 20	0,77
від 20 до 50	1,2	1,2
від 50 до 100	1,44	1,4
від 100 до 250	1,68	1,6
від 250 до 500	1,92	2,0
від 500 до 1000	2,4	2,5
від 1000 і більше	3,36	3,0

275.2. У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок податку, зазначених у пункті 275.1 цієї статті, застосовуються такі коефіцієнти:

275.2.1. на південному узбережжі Автономної Республіки Крим  3;

275.2.2. на південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим  2,5;

275.2.3. на західному узбережжі Автономної Республіки Крим  2,2;

275.2.4. на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей  2;

275.2.5. у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей  2,3, крім населених пунктів, які відповідно до законодавства віднесені до категорії гірських;

275.2.6. на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях  1,5.

275.3. Ставки податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із ставок податку, встановлених пунктом 275.1 цієї статті, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не більше трикратного розміру цих ставок податку, з урахуванням коефіцієнтів, установлених пунктом 275.2 цієї статті.

275.1. Щодо особливостей нормативної грошової оцінки землі – див. коментар до п. 271.1.1 ст. 271 ПК України.

Якщо грошову оцінку земельних ділянок не проведено, то розмір ставок земельного податку визначається із урахуванням відповідного коефіцієнта, який застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення.

В основу коефіцієнта, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення, закладені характеристики функціонального використання та місця розташування земельної ділянки. Коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки, ураховує відносну прибутковість видів економічної діяльності.

Коефіцієнт, який характеризує місцерозташування земельної ділянки, обумовлюється трьома групами рентоутворювальних факторів регіонального, зонального та локального характеру. Вихідними даними для обчислення коефіцієнта місцерозташування є генеральні плани та проекти планування і забудови населених пунктів, плани їх земельно-господарського устрою, матеріали економічної оцінки їх територій. Значення коефіцієнтів установлюються за результатами пофакторних оцінок кожної групи з урахуванням питомої ваги рентоутворювальних факторів у формуванні загального рентного доходу в межах населеного пункту та його економіко-планувальних зон.

Ефективність дії механізму правового регулювання використання землі визначається об’єктивним встановленням величини земельного податку за землі певної якості, місцезнаходження і цільового призначення. Одним з економічних засобів підвищення ефективності використання земель є встановлення диференційованих ставок податку земельних ділянок населених пунктів, в яких не проведена нормативна грошова оцінка.

275.2. За законодавством України, усі населені пункти України поділяються на дві основні групи: міські (міста республіканського, обласного, районного підпорядкування і селища міського типу) та сільські (села і селища незалежно від їх адміністративної підпорядкованості) поселення. Окремими групами виділяють також гірські населені пункти⁹⁵ та населені пункти, віднесені до курортних⁹⁶. Це здійснюється з метою соціального захисту жителів гірських населених пунктів України, які проживають і працюють у складних природно-кліматичних умовах, та з метою встановлення спеціального оподаткування в курортних населених пунктах.

До гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність. Критерії віднесення населених пунктів до категорії гірських закріплені Законом України «Про статус гірських населених пунктів України»⁹⁷.

Згідно з Законом України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 року⁹⁸ за характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного та місцевого значення.

275.3. Частина третя цієї статті надає право органам місцевого самоврядування самостійно диференціювати та затверджувати ставки податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення), виходячи із ставок податку, встановлених пунктом 275.1 ст. 275 ПК України, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не більше трикратного розміру цих ставок податку, з урахуванням коефіцієнтів, установлених пунктом 275.2. ст. 275 ПК УКраїни.

Згідно з положенням Конституції України (ст. 140) місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Обсяг повноважень місцевого самоврядування визначається законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про основи містобудування», Земельним кодексом України та іншими законами. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Конституцією України (ст. 142) визначається, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування керують майном, що перебуває у комунальній власності (ст. 143 Конституції України). Статтею 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю⁹⁹.

На відміну від Закону України «Про плату за землю» (який втратив чинність)¹⁰⁰, законодавець значно розширив повноваження відповідних сільських, селищних, міських рад у частині диференціації ставок земельного податку. Зокрема, якщо Законом України «Про плату за землю» передбачалась можливість диференціювати та затверджувати ставки податку за земельні ділянки, виходячи із ставок податку не більше двократного їх розміру, то ця стаття закріплює за відповідними органами місцевого самоврядування право затверджувати ставки, виходячи із ставок не більше трикратного їх розміру. Затвердження цього положення безпосередньо пов’язане з тенденцією розширення фінансових повноважень органів місцевого самоврядування, надання їм додаткових можливостей щодо покращання власної матеріально-фінансової бази.

Стаття 276. Особливості встановлення ставок земельного податку

276.1. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), зайняті житловим фондом, автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без отримання прибутку гаражно-будівельними, дачно-будівельними та садівницькими товариствами, індивідуальними гаражами, садовими і дачними будинками фізичних осіб, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу.

276.2. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об’єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, використання яких не пов’язано з функціональним призначенням цих територій та об’єктів, справляється у п’ятикратному розмірі податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу.

276.3. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об’єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов’язано з функціональним призначенням цих територій та об’єктів, справляється у розмірі, обчисленому відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу із застосуванням таких коефіцієнтів:

276.3.1. міжнародного значення  7,5;

276.3.2. загальнодержавного значення  3,75;

276.3.3. місцевого значення  1,5.

276.4. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), надані для залізниць в межах смуг відведення, для гірничодобувних підприємств для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу.

276.5. У разі надання в оренду земельних ділянок (в межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, у тому числі зазначеними у пунктах 276.1 та 276.4 цієї статті, іншим суб’єктам, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється відповідно до статті 274 цього Кодексу від нормативної грошової оцінки, визначеної з урахуванням застосування відповідного коефіцієнта функціонального використання цих площ залежно від виду економічної діяльності орендаря, та статті 275 цього Кодексу.

276.6. Податок за земельні ділянки (в межах та за межами населених пунктів), надані для розміщення об’єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274, 275, 278, 279 і 280 цього Кодексу.

276.1. Землі житлової та громадської забудови використовуються власниками земельних ділянок і землекористувачами насамперед для спорудження та експлуатації житлових, культурно-побутових та інших будівель і споруд. Громадянами земельні ділянки можуть використовуватися для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і гаражного будівництва. Земельні ділянки використовуються також юридичними особами: житлово-будівельними (житловими) і гаражно-будівельними кооперативами для житлового та гаражного будівництва.

Земельні ділянки використовуються кооперативними організаціями для будівництва і обслуговування житла і гаражів. До таких організацій належать житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи. Житлово-будівельні (житлові) кооперативи створюються з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного житлового будинку, а у випадках, передбачених законодавством, – одно- і двоквартирних житлових будинків садибного типу або багатоквартирного блочного житлового будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками). Суб’єктами права на землю виступають відповідні кооперативи як юридичні особи. Території, що відводяться, складаються з ділянок безпосередньо під будівлями та прибудинкових земельних ділянок, які призначені для обслуговування будівель — обладнання під’їздів, майданчиків, квіткових клумб, сміттєзбірників тощо.

Гаражно-будівельні кооперативи створюються громадянами, які проживають у населеному пункті і мають автомобіль, зареєстрований у встановленому порядку. Для кооперативних гаражів земельні ділянки виділяються, як правило, в межах жилої зони міст і селищ. Суб’єктом права на земельну ділянку є кооператив як юридична особа.

276.2. У цій частині коментованої статті закріплено ставку податку за земельні ділянки на територіях та об’єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, використання яких не пов’язано з функціональним призначенням цих територій та об’єктів.

Поняття територій та об’єктів природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення закріплюється у земельному законодавстві. Порядок створення й оголошення об’єктів природно-заповідного фонду визначається Законом України «Про природно-заповідний фонд України». Серед земель іншого природоохоронного призначення важливе місце Закон відводить землям водно-болотного фонду і таким, що мають особливу наукову цінність.

Відповідно до ст. 47 Земельного кодексу України до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Згідно зі ст. 51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об’єктів стаціонарної рекреації.

Необхідно пам’ятати, що землі рекреаційного призначення завжди розташовані поза межами земель оздоровчого призначення, тобто належність природної території до курорту чи лікувально-оздоровчої зони виключає її належність до рекреаційної зони. Однак остання може бути продовженням земель оздоровчого призначення, знаходячись поза їх межами. В усіх випадках охоронний режим земель оздоровчого призначення більш жорсткий, містить більше обмежень господарської діяльності і забезпечений більш суворим контролем, ніж режим земель рекреаційного призначення.

З метою обліку відомостей про правовий статус, належність, режим, географічне місцезнаходження, кількісні та якісні характеристики цих територій та об’єктів, у тому числі про їх рекреаційну цінність, в Україні ведеться державний кадастр територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

276.3. Перелік земель історико-культурного призначення, тобто земель, на яких розміщені об’єкти культурної спадщини, закріплений ст. 53 Земельного кодексу України.

Подвійний правовий режим мають землі, на яких розміщені парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва. Будучи, відповідно до статті 53 Земельного кодексу України, землями історико-культурного призначення, вони одночасно входять до складу земель природно-заповідного фонду, оскільки парки – пам’ятники садово-паркового мистецтва є однією з 11 категорій територій та об’єктів природно-заповідного фонду України.

Встановлення ставок податку за земельні ділянки (у межах населених пунктів) на територіях та об’єктах історико-культурного призначення базується на двох основних умовах: 1) земельний податок сплачується за земельні ділянки, використання яких не пов’язане з функціональним призначенням цих територій та об’єктів; 2) ставка податку за земельні ділянки встановлюється з урахуванням коефіцієнтів, що встановлюються на основі цінності та історико-культурного значення територій та об’єктів.

276.4. Аналізуючи норми цієї частини коментованої статті необхідно насамперед враховувати, що вона встановлює розмір податку за земельні ділянки, які суттєво різняться за власними правовими режимами, особливості яких закріплені у спеціальному законодавстві, зокрема в Земельному кодексі України.

276.5. У цьому пункті коментованої статті передбачено, що у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, які звільнені від сплати земельного податку або сплачують його за зниженими ставками, іншим суб’єктам, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється відповідно на загальних умовах (сплачується у повному обсязі).

Згідно з розділом ХІХ ПК України «Прикінцеві положення» зазначена норма запроваджується з 1 січня 2015 року.

276.6. У цьому пункті коментованої статті встановлюється ставка податку за земельні ділянки в межах та за межами населених пунктів, надані для розміщення об’єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії. Це положення є новим у правовому режимі оподаткування землі. Закон України „Про плату за землю” (втратив чинність) не виділяв окремим видом землі енергетики як об’єкт оподаткування і встановлював ставку податку на землі цієїї категорії у межах оподаткування земель промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення.

Землі енергетичної системи – новий різновид земель спеціального призначення. Правові та організаційні засади надання і використання земельних ділянок для розміщення об’єктів енергетики, встановлення та дотримання правового режиму земель спеціальних зон об’єктів енергетики з метою забезпечення безперебійного функціонування цих об’єктів, раціонального використання земель, а також безпечної життєдіяльності та захисту населення і господарських об’єктів від впливу можливих аварій визначені в Законі України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об’єктів» від 09.07.2010 р.

Стаття 277. Ставки податку за земельні ділянки несільськогосподарських угідь, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено

277.1. Ставка податку за один гектар несільськогосподарських угідь, зайнятих господарськими будівлями (спорудами), встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

277.2. Ставка податку за земельні ділянки, надані садівницьким товариствам, у тому числі зайняті садовими та/або дачними будинками фізичних осіб, встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

277.1. У складі земель сільськогосподарського призначення, наданих сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, завжди представлені як сільськогосподарські, так і несільськогосподарські угіддя. До останніх належать землі загального використання (внутрішньогосподарські шляхи, господарські двори тощо), ділянки, забудовані господарськими будівлями і спорудами тощо. Коментована стаття встановлює ставки податку на такі земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Основна сума надходжень плати за землю припадає на бюджети населених пунктів, хоча площа земель населених пунктів становить близько 12 %. Однак за межами населених пунктів знаходяться землі, які за господарськими, трудовими, соціальними та рекреаційними зв’язками нерозривно пов’язані з міською територією. Існує так звана приміська зона – територія за межами міста, до складу якої входять ліси, лісопарки та інші зелені насадження, заклади та установи для масового відпочинку, землі сільськогосподарського призначення, виробничі та комунальні підприємства, що обслуговують місто, транспортні магістралі.

Земельні ділянки під господарськими будівлями і дворами сільськогосподарських підприємств, розташовані за межами населених пунктів, належать до несільськогосподарських угідь за межами населених пунктів. За такі земельні ділянки буде сплачуватися земельний податок за ставкою 5 % від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або у області.

277.2. Основним цільовим призначенням земельних ділянок, наданих для індивідуального чи колективного садівництва, є закладення та вирощування саду (деревних та кущових плодових насаджень). Однак частина наданої громадянину земельної ділянки для садівництва може використовуватися для будівництва та експлуатації житлового будинку і господарських будівель, необхідних для сезонного проживання громадянина та членів його сім’ї, а також для зберігання господарського інвентарю, вирощеної продукції тощо.

Згідно зі ст. 35 Земельного кодексу України колективне садівництво може вестися громадянами у складі садівницького товариства, що є юридичною особою. Земельні ділянки, які надаються садівницьким товариствам для ведення громадянами колективного садівництва, складаються з двох частин: земель загального користування та земель, які, власне використовуються для садівництва і закріплюються за громадянами-членами садівницького товариства. Землі загального користування садівницького товариства і земельні ділянки, закріплені за його членами, мають різний правовий режим. Землі загального користування садівницького товариства є об’єктом його приватної власності як юридичної особи. До таких земель належать ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об’єктами загального користування. Земельні ділянки садівницького товариства, які закріплюються за його членами, призначені для закладення та вирощування багаторічних плодових насаджень, а також для зведення та експлуатації садового будинку та господарських споруд. Такі земельні ділянки передаються громадянам – членам товариства у власність.

Згідно з Земельним кодексом України (ст. 121) громадяни мають право на одержання ділянок для дачного будівництва, правовий режим яких відрізняється від правового режиму садових земельних ділянок.

Таким чином, земельні ділянки, що надаються громадянам для садівництва та дачного будівництва за межами населених пунктів, в тому числі зайняті садовими та (або) дачними будинками, оподатковуються за ставкою 5 % від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або у області.

Стаття 278. Ставки податку за земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони, розташовані за межами населених пунктів

278.1. Ставка податку за земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту (крім земель залізничного транспорту в межах смуг відведення), зв’язку, енергетики, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередач (крім сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення), встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

278.2. Ставка податку за земельні ділянки, надані для залізничного транспорту в межах смуг відведення, військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, які не утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, підрозділам Збройних Сил України, які здійснюють господарську діяльність, встановлюється у розмірі 0,02 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

278.3. Ставка податку за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, зайняті землями тимчасової консервації (деградовані землі), встановлюється у розмірі 0,03 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

278.1. У статті, що коментується, встановлюються ставки податку за земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони, розташовані за межами населених пунктів. Згідно зі ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Основною ознакою, яка характеризує правовий режим таких земель, є несільськогосподарське використання.

Для земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення характерним є те, що в межах основного цільового призначення вони використовуються для різних конкретних цілей, перелік яких у чинному законодавстві не є вичерпним. Це положення пояснюється тим, що окремі галузі виробничої чи іншої діяльності, які потребують відповідних земельних ділянок і закріплення порядку їх використання, формуються і розвиваються. При цьому виникає необхідність появи нових різновидів земель несільськогосподарського призначення.

Правове регулювання використання та охорони земель, призначених для обслуговування промислових, транспортних, енергетичних, оборонних та інших несільськогосподарських потреб, спрямоване на забезпечення умов, необхідних для нормального розміщення і функціонування різних несільськогосподарських об’єктів. Водночас, наявність закріпленого земельним законодавством принципу пріоритету сільськогосподарського землекористування обумовлює певне підпорядкування правового режиму земель несільськогосподарського призначення інтересам розвитку сільськогосподарського виробництва. Саме тому базовим орієнтиром при встановленні ставки податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, надані підприємствам промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони, є нормативна грошова оцінка одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або у області.

278.2. У цьому пункті статтею 278 встановлюється ставка земельного податку на двох різних категоріях земельних ділянок: а) наданих для залізничного транспорту в межах смуг відведення за межами населених пунктів; б) наданих військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, які не утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, госпрозрахунковим підрозділам Збройних сил України.

Згідно зі ст. 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв’язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Суспільні відносини, що виникають у процесі функціонування залізничного транспорту, регулюються законами України «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України та іншими законодавчими актами. Для забезпечення у межах смуги відведення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв’язку, інших пристроїв та об’єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небезпечних впливів, установлюються охоронні зони. Охоронні зони – це ділянки землі, прилеглі до земель залізничного транспорту загального користування і необхідні для забезпечення збереження та стійкості споруд, пристроїв та інших об’єктів залізничного транспорту.

Згідно з Законом «Про оборону України» (ст. 9)¹⁰¹ Кабінет Міністрів України визначає порядок надання Збройним силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, у тому числі земельних ділянок, інших природних ресурсів, необхідних для належного виконання покладених на ці органи функцій та завдань. Суб’єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, виступають військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації Збройних сил України, інші військові формування, які функціонують як самостійні юридичні особи.

278.3. У цьому пункті статті 278 встановлюється ставка податку за земельні ділянки, зайняті землями тимчасової консервації. Поняття консервації земель (від лат. conseratio — збереження), закріплене у земельному законодавстві. Див. також коментар до п. 283.1.3. ст. 283 ПК України.

Стаття 279. Ставка податку за земельні ділянки, передані у власність або надані в користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено

279.1. Ставка податку за земельні ділянки, передані у власність або надані в користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (крім сільськогосподарських угідь та лісових земель), нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

279. Щодо поняття ставки податку, яке вживається у нормах коментованої статті, то у п. 14.1.240 ст. 14 ПК України встановлено, що ставка податку згідно з цілями розділу XIII ПК України – це законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки.

Ставка податку за земельні ділянки, передані у власність або надані в користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, нормативну грошову оцінку земельних ділянок яких не проведено, встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або у області. Детальніше див. п. 275.2.1, 275.2.2, 275.2.3, 275.2.4, 245.2.6 ст. 275.

Стаття 280. Ставки податку за земельні ділянки на землях водного фонду та лісогосподарського призначення, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено

280.1. Ставка податку за земельні ділянки на землях водного фонду встановлюється у розмірі 0,3 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

280.2. Ставка податку за земельні ділянки на землях водного фонду, а також за земельні ділянки лісогосподарського призначення, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Коментуючи цю статтю, слід зазначити, що у п. 14.1.240 ст. 14 ПК України встановлено, що поняття ставки податку згідно з цілями розділу XIII ПК України – це законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки.

Земельна ділянка на землях водного фонду та лісогосподарського призначення, розташована за межами населеного пункту, нормативно грошову оцінку якої не проведено, – це складний юридичний термін, для визначення якого необхідно розглянути його структурні елементи.

Щодо визначення поняття «земельна ділянка», то воно встановлено в п. 14.1.74 ст. 14 ПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України від 25.10.2001 до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. Водночас ст. 59 Земельного кодексу України встановлено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об’єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Крім того, ст. 55 Земельного кодексу України дано визначення земель лісогосподарського призначення. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також невкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Також, відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 р., межування земель – це комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка. Звідси, земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, – це ділянки, що знаходяться поза межами адміністративно-територіальних утворень, встановлених відповідно до чинного законодавства (Методичних рекомендацій з розробки проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж населеного пункту, затверджених Наказом Держкомзему України 10.07.2008 р. № 165).

Диспозиція ст. 280 ПК передбачає оподаткування земельних ділянок на землях водного фонду та лісогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Вказані земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, відповідно до порядку нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель у межах населених пунктів), оподатковуються відповідно до положень цієї статті.

280.1. У п. 281.2 ст. 280 ПК встановлено, що ставка податку за земельні ділянки на землях водного фонду встановлюється у розмірі 0,3 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Щодо особливостей нормативно грошової оцінки одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або у області – див. коментар до п. 271.1.1 ст 271 ПК України.

280.2. У п. 281.2 ст. 280 передбачено, що ставка податку за земельні ділянки на землях водного фонду, а також за земельні ділянки лісогосподарського призначення, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або у області.

Щодо визначення нормативно грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, див. коментар до п. 271.1.1 ст 271 ПК України.

Стаття 281. Пільги щодо сплати податку для фізичних осіб