2) З 1 квітня 2011 року:

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 4, ст. 28 із наступними змінами), крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року;

3) Виключено;

4) з 1 січня 2018 року стаття 209 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, передбачених законом. У системному зв’язку з цією нормою перебуває і частина 1 ст. 92 Конституції України, у якій зазначається, що тільки законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори. Введення в дію Податкового кодексу України та існування значної кількості чинних законодавчих актів, які регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків і зборів та які прийняті у попередні роки, породжує проблему запобігання колізії норм податкового законодавства.

З цього приводу у п. 2 резолютивної частини рішення у справі від 03.10.1997 р. № 4-зп Конституційний Суд України розтлумачив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Відповідно до наведеної позиції законодавець у п. 2 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» чітко визначив перелік нормативно-правових актів, які втрачають чинність з моменту набрання чинності Податковим кодексом України. У цьому контексті потребує визначення зміст поняття «втрата чинності». Законодавчого визначення поняття «чинність», як і «втрата чинності» не розроблено. У доктрині під чинністю розуміють юридичну передумову дії закону, яка означає наявність у закону юридичної сили. Чинність закону надає йому нормативної обов’язковості в системі законодавства, юридичної властивості підпорядковувати дію відповідних нормативно-правових актів нижчого рівня та індивідуальних правових актів. Звідси втрата чинності може розумітися як припинення юридичних передумов дії закону, яке означає позбавлення його юридичної сили. Підставою для втрати чинності законом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, визнання закону, його окремих положень такими, що втратили чинність, єдиним органом законодавчої влади – Верховною Радою України (п. 6 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 р. № 20-рп/2010). Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі, а в разі припинення чинності окремих його положень не тягне за собою припинення його чинності загалом і не припиняє дії закону в чинній частині.

До переліку нормативно-правових актів, які втрачають свою чинність у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України, включено окремі закони та декрети КМУ, які регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків і зборів. Аналогічний підхід використано і щодо постанов Верховної Ради України, якими визначався порядок вступу в дію і особливості застосування окремих положень відповідних законів та декретів КМУ. Усі наведені нормативно-правові акти втрачають чинність повністю. Виняток становить Закон України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закон України від 03.06.2008 р. № 309-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Перший зі згаданих законодавчих актів не втрачає чинності, а отже, і юридичної сили в цілому до 1 квітня 2011 року, а в частині п. 1.20 ст. 1 – до 1 січня 2013 року, яким передбачається правовий режим та порядок застосування категорії «звичайна ціна» у податкових правовідносинах.

Закон України від 03.06.2008 р. № 309-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не втрачає чинності в цілому, проте втрачають чинність його окремі положення, а саме: п. 4, 5, 7, 8, 8¹ та 8² розділу ІІ «Прикінцеві положення» та Додатки № 1 та № 2 з 1 січня 2011 року. Відповідні норми стосуються порядку сплати рентних платежів за видобуток нафти, природного газу і газового конденсату, транспортування трубопровідним транспортом природного газу, нафти, нафтопродуктів та аміаку, нормативів платежів за користування надрами для видобування корисних копалин та нормативів збору за спеціальне водокористування в частині використання поверхневих та підземних вод.

У пп. 4 п. 2 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» передбачається також втрата чинності з 1 січня 2018 року ст. 209 розділу ІІІ «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу, яка регламентує порядок функціонування спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства.