Античні міста-держави у Північному Причорномор‘ї та Криму

Причини грецької колонізації:

• аграрна;

• демографічна;

• торгівельна;

• сировинна;

• соціальна;

• воєнна;

• етнічна

Особливості:

• мирний характер;

• аграрний характер;

• незалежність від метрополії;

• поєднання стихійного і планового характеру.

Назва полісу	Коли і ким засновано	Місце розташування	Історична доля
Ольвія («щаслива»)	Наприкінці VI ст. до н.е. вихідцями з Мілету	Бузький лиман, неподалік сучасного Миколаєва	Знищена гунами у 70-х рр. IV ст. н.е.
Херсонес («півострів»)	У 422-421 рр. до н.е. переселенцями з Гераклеї Понтійської та Делосу	Південно-західне узбережжя Криму, неподалік сучасного Севастополя	Після падіння Західної Римської імперії увійшов до складу Візантії. Припинив своє існування в XV ст.
Пантікапей («рибний шлях»)	У VII ст. до н.е. вихідцями з Мілету	Узбережжя Керченської протоки, сучасна Керч	Зруйнований гунами у 70-х рр. IV ст. н.е.
Тіра (від грец. назви Дністра – Тірас)	Наприкінці VI ст. до н.е. вихідцями з Мілету	Гирло Дністра, неподалік сучасного Білгорода-Дністровського	Припинила існування в 70-х рр. IV ст. н.е., можливо внаслідок гунської навали

За формою правління міста-держави були республіками: демократичними або аристократичними. Єдина монархія – Боспорське царство – виникла у V ст. до н.е. в результаті об`єднання понад 20 міст на чолі з Пантикапеєм. Спочатку це був союз міст, що мали елементи самоврядування. Втім поступово він трансформувався в монархію, що охоплювала територію Керченського та Таманського півостровів, Кубані. Розквіт держави припав на IV – III ст. до н.е., але незабаром внаслідок повстання рабів під проводом Савмака (107 р.до н.е.) та чисельних ударів гуннів у 70-х роках IV ст н.е. остаточно занепадає та зникає з історичної арени.

Рабовласницька економіка античних міст-держав була багатогалузевою. Торгівля велася з Грецією та північними сусідами – скіфами та сарматами. Ремесло, що досягло високого рівня, славилося виробництвом металевих, керамічних, ювелірних та ткацьких виробів. Вирощували пшеницю, ячмінь, просо, виноград, яблука тощо. Поширеними були скотарство та рибальство.

Розвивалися освіта, наука, література, музика, театр, архітектура тощо. Загалом культуру міст-держав визначають як чорноморський варіант античної культури.

Причини занепаду:

• Загальна криза рабовласництва, що поширюється з ІІІ ст. н.е. і підірвала сили держав;

• Натиск кочовиків (ІІІ ст. – під тиском готів гине Ольвія, IV ст. – Боспорське царство).

В V ст. н.е. античні міста-держави припинили існування. Культура античних колоній значною мірою вплинула на культурний розвиток сусідніх народів, в т.ч. і слов`ян.

4. Формування класового суспільства у східних слов’ян.

Перші державні утворення на території України

Устрій слов‘янської общини

Віче (народні збори)

Князі (військові вожді)

Рядові общинники

Велике переселення народів – умовна назва масових зрушень варварських племен (германських, слов‘янських, сарматських та ін.) у напрямку Римської імперії і розселення на її території в IV-VI ст. Внаслідок Великого переселення народів відбулась варваризація Римської імперії і загибель її західної частини. На її теренах постала низка варварських королівств.

Державні об‘єднання східних слов‘ян

Період	Об‘єднання східнослов‘янських племен
V–VII ст.	Дулібський племінний союз
IV ст. – початок VII ст. (602 р. остання згадка у письмових джерелах)	Антський племінний союз
VII–VIII ст.	Полянський союз племен, до складу якого входили поляни, деревляни, сіверяни
IX ст. – 882 р.	Київське князівство (Куявія) князя Аскольда (дреговичи, поляни, деревляни, сіверяни) Князівство словенів (Славія) Рюрика (870-879 рр.) і Олега (879-882 рр.), до складу якого входили ільменські словени, кривичі й полочани
882 р.	Виникнення східнослов‘янської держави Київська Русь

Слов‘янське язичництво – цілісна система уявлень про світ і місце людини в ньому. У слов‘ян існували традиційні для індоєвропейців уявлення про трищаблеву будову світу богів, де на кожному рівні розміщувалися, як правило, парні боги, що певною мірою протистояли один одному.

Сварог – пов‘язувався зі спокійним, доброзичливим до людей, ясним небом	Небо	Стрибог – похмурий бог-батько, уособлював темну буремну силу
Даждьбог – бог сонячного світла і тепла, син ясного неба Сварога	Між небом і землею	Перун – бог громовиці, син бога темного і захмареного неба Стрибога
Род – володар Землі та всього живого	Земля	Велес – хазяїн підземного світу

Слов`яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індоєвропейського походження. Як окрема етнічна спільнота, слов`яни сформувалися на початку нашої ери. Окремі історики ототожнюють їх з венедами, згадки про яких вперше зустрічаються у римських авторів І – ІІ ст. – Плінія, Тацита, Птолемея. Більшість дослідників вважає ойкуменою їхнього розселення територію від середньої течії Дніпра до Вісли.

Термін “слов’яни”вперше вживають візантійські історики Прокопій Псевдо-Кесарійський, Іоанн Єфеський, Менандр. У 551 р. Йордан у своїй праці „Про походження та діяння гетів” або „Гетіка” розповідає про три гілки слов’ян – венедів, що населяли басейн Вісли; антів, що мешкали в Подніпров’ї й слов’ян, або склавинів з Подунав’я.

Згодом, в II – VII ст. н.е. – в період Великого переселення народів – слов`яни розселилися у всіх напрямках. Слов`янський етнос розпався на три гілки: західних (поляки, чехи, словаки, лужицькі серби), південних (болгари, серби, боснійці, хорвати, македонці, словенці, чорногірці, серби) та східних (українці, росіяни, білоруси).

З ІІ ст. н.е. на території України між Дністром та Сіверським Дінцем розселилися племена антів. Провідною галуззю економіки антів було сільське господарство (орне землеробство, двопілля, пшениця, ячмінь, овес, просо, горох, конопля, сочевиця), зерно було важливою складовою експорту антів. Підтримували торговельні зв`язки з сусідами (скіфами, сарматами, готами), а також провінціями Римської імперії.

Інтенсивний розвиток економіки обумовив розклад общинного господарства, соціальне розшарування, появу нових форм політичної організації.

В IV ст. н.е. анти створили державне об`єднання – Антський союз (від Дністра до Азовського моря і Дону на північ до Чорного моря) зі спадковим вождем, організованим військом та участю населення в політичному житті (віче). Це об`єднання мало характер військової демократії і проіснувало до VII ст.н.е., коли розпалося під ударами аварів.

М.Грушевський саме з цього моменту виводить історію України, пов’язуючи перших українців з антами. Невдовзі на зміну антам прийшов полянсько-руський політичний союз з центром у Середньому Подніпров’ї, що став колискою розвитку українського народу.

Після розпаду Антського союзу на території України утворюються окремі племінні об`єднання, відомі нам за “Повістю минулих літ”: поляни, древляни, сіверяни, тіверці, уличі, волиняни, дуліби, білі хорвати, дреговичі. Найвигідніше у геополітичному відношенні розташовувалися поляни, що мешкали в Середньому Подніпров`ї (майже в центрі слов`янських племен, на перехресті важливих торговельних шляхів).

Саме вони стали центром консолідації східнослов`янських земель, заснувавши наприкінці V – в першій половині VI ст. К и ї в. Першими київськими князями, свідоцтва про яких містять писемні джерела, були Дір і Аскольд (30-50 – ті рр. ІХ ст. – 882 р.).

З середини ІХ ст. навколо полян постає стабільне державне об`єднання, що в арабських письмових джерелах отримало назву Куявія, а сучасні дослідники називають його Руською земле або Київським князівством. Саме Київське князівство стало територіальним, політичним, етнокультурним ядром, навколо якого незабаром зросла К и ї в с ь к а Р у с ь.

У 882 р. новгородський князь Олег разом із сином Рюрика Ігорем захопили Київ, об`єднавши Київські та Новгородські землі, й започаткував консолідацію протоукраїнських та інших східнослов`янських племен. Специфіка розташування Києва, що перебував на перетині річкових транзитних шляхів і це дозволяло контролювати весь дніпровський шлях, обумовила перетворення його на центр об`єднання східнослов`янських територій.

Отже, перебіг подій свідчить про автохтонність і споконвічність українського народу на його історичній землі. На всіх етапах формування протоукраїнців колискою цього складного неоднозначного процесу було Подніпров’я, пов’язане з цивілізацією Середземномор’я. Саме на цих землях почалося формування в середині І тис. н.е. Київської Русі.