Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
1004
Добавлен:
05.02.2016
Размер:
1.38 Mб
Скачать

Причини втрати української державності та її історичне зна­чення

Серед складного комплексу чинників, що зумовили поразку, головними можна назвати наступні:

1. Слабка соціальна база українського національного руху як результат неповної соціальної структури української нації ( відсутність середнього класу, промислової буржуазії, міського елемента тощо);

2. З усіх соціальних верств найбільш національно свідомою була інтелігенція, але вона становила лише 2-3% усього населення;

3. Міста переважно не були осередками українства, оскіль були зрусифіковані і стали базою впливу більшовиків;

4. Лідери української революції не змогли розв'язати дилему, які проблеми потребують першочергового вирішення: соціальні (земля, 8-годинний робочий день і т.п.) чи національне визволення, чим і скористалися більшовики;

5. Нерішучість у питанні про національну незалежність, пану­вання ідей федералізму та автономізму також стримували на­ступальний темп української революції;

6. Відсутність дійового адміністративного апарату на місцях, брак відповідно підготовлених кадрів;

7. Неповне усвідомлення нагальної потреби створення боєздат­ної національної армії (особливо це стосується Центральної Ради);

8. В Україні була відсутня сильна центристська сила, що могла об'єднати політичні сили в боротьбі за національну незалеж­ність (так, Центральна Рада і Директорія спиралися на ліві сили, гетьман П.Скоропадський – лише на праві);

9. Відсутність єдності серед лідерів національного руху (досить згадати антагонізм між керівниками Директорії С.Петлюрою та В.Винниченком);

10. Державне будівництво, спроба самоутвердження України відбувалися не в стабільній, мирній обстановці, а в умовах нескінченних воєн (досить сказати, що лише у Києві влада переходила з рук в руки 14 разів!);

11. Україна перебувала в оточенні ворожих сил, не маючи на міжнародній арені жодного союзника, котрий би підтримав національні змагання. Проголосивши свою незалежність від Росії й уклавши сепаратний мир з Німеччиною та іншими державами Четвертного союзу, Україна автоматично потрапила у табір ворогів переможної Антанти тощо.

Отже. поразку української революції 1917-1921 рр. спричинила ціла низка причин як внутрішнього, так і зовнішнього порядку.

Проте незважаючи на поразку Української революції, її здобутки були очевидними:

  • прискорився процес перетворення українського етносу, який за словами І.Франка, являв собою "купу піску", на сучасну по­літичну націю;

  • з назвою "Україна" відроджена (хоч і тимчасово), держава ні­коли вже не зникала з політичної карти світу;

  • була реанімована традиція державності, на засадах якої розви­валася українська політична думка до кінця XX ст.;

  • накопичувався визвольний потенціал, зростала самосвідомість, формувалися національні кадри.

Варто також зазначити, що то був особливий етап національ­ної історії: протягом чотирьох років було пройдено величезну еволюцію – від підданства через проголошення національно-територіальної автономії федеративної Росії до усвідомлення по­вної незалежності й самостійності; поновлена в Україні держав­ницька свідомість, яка була приглушена двома віками російської окупації. Головне, що зробила революція – це добилася визнання прав українського народу на свою державу, свою культуру, свою мову. Вперше після середини XVII ст. Україна постала як геополітична реальність.

Революція мала на меті відродження української нації в усіх сферах суспільного буття – економічній, політичній, духовній, державотворчій. Свідченням цього є Універсали Центральної Ра­ди, законодавчі документи Гетьманату, Директорії. Було сформо­вано основні атрибути державності, випробувано різні моделі внутрідержавного життя.

Слід погодитися з досить слушною думкою українського історика з діаспори І.Лисяка-Рудницького, що "було б помилкою говорити про абсолютну поразку української революції. Вона не досягла своєї остаточної мети, але вона внутрішньо переродила суспільство України..." і що "... немає сорому в тому, щоб бути переможеним у боротьбі за свободу. Навпаки, така поразка може стати джерелом духовної обнови, що з нього черпатимуть силу наступні покоління, продовжувачі цієї самої боротьби на новому історичному етапі".