Суспільно-політичний рух в україні у другій половині XIX ст.

Хлопоманство-кількісно невелике відгалуження українського культурно-національного руху другої половини XIX ст., що об'єднувало представників ліберальної інтелігенції, які виступали за зближення із селянством (В. Антонович – ідеолог, Б. Познанський, Т. Рильський, А. Свидницький).

Діяльність хлопоманів

• Основні форми діяльності - культурно-освітня діяльність, вивчення побуту, звичаїв, поетичної творчості українсько­го народу. Видавали рукопис­ний журнал і заснували підпільну українську школу

• Кінцева стратегічна мета - ліквідація царизму, кріпацтва, установлення демократичної республіки на основі зміцнення добровільного співжиття росіян, українців і поляків

1863 р. у зв'язку з репресіями царизму діяльність хлопоманів та їхніх гуртків (громад) припинилася

Польське повстання 1863-1864 рр. – збройна спроба польських патріотичних сил звільнити свою країну з-під влади Російської імперії.

Періодизація розвитку громадівського руху

Період, дата	Діяльність		Друкований орган
	Форма	Зміст
1. 1859-1863 рр.	Легальна	Дослідження української культури і мови	Журнал «Основа»
2. Кінець 1860-х-1876 рр.	Напівлегальна	Наукова українознавча діяльність російською мовою	Газета «Киевский телеграф»
3. 1876-1890 рр.	Нелегальна	Пошуки форм легальної діяльності й перенесення центру політичної боротьби до Галичини (ідея «українського П‘ємонту» В. Антоновича)	Журнал «Киевская старина»

Громади діяли у Києві, Полтаві, Чернігові, Одесі, Харкові, Житомирі, Катеринославі.

1873 р. – у Києві відкрито Південно-Західне відділення Імператорського Російського географічного товариства (І. Лучицький, О. Лазаревський, О. Кістяківський, Ф. Вовк, П. Житецький, О. Русов, М. Старицький, М. Лисенко).

Братство тарасівців - українська таємна організація, заснована групою українських студентів улітку 1892 р. на мо­гилі Т.Шевченка в Каневі.

Основні ідейні засади - українці є окремою нацією; як і кожна нація, українці потребують національної волі для праці й поступу; повна автономія України (на той час висунути це гасло не наважувався ніхто); єдність українського народу (це гасло стало зародком майбутньої ідеї соборності Української держави); негативне ставлення до українофільства (культурництва), але визнання при цьому його користі для національного руху; радикалізм і екстремізм щодо відступників; необхідність створення українських шкіл; боротьба за використання української мови в школі, державних установах та родині;

Форми діяльності - члени братства проводили в основному організаційно-ви­ховну роботу, спрямовану на формування національної са­мосвідомості;

Принцип діяльності - братство було створене за принципом таємної організації і поділялося на «п‘ятірки», які в середині 90-х pp. XIX ст. діяли в Харкові, Одесі, Катеринославі, Полтаві, Чернігові та деяких інших містах.

Михайло Петрович Драгоманов (1841 – 1895 рр.) – один з найактивніших членів «Київської громади». За кордоном заснував часопис «Громада»; став прихильником соціалістичної ідеї. З 1889 р. – професор кафедри загально історії Софійського університету (Болгарія). У своїх поглядах М. Драгоманов відстоював право українського народу на політичну свободу та національну автономію; значні надії покладав на створення федеративної держави, в межах якої мала існувати національно-культурна автономія України.

60-ті рр. ХІХ ст. – формування загальноросійського народницького руху (революційний рух радикально налаштованої молоді, представників різночинної інтелігенції). Вірили у самобутній розвиток Росії, у те, що вона найближче стоїть до можливості побудови суспільства соціальної справедливості (соціалізму), тому що основою суспільної структури Росії залишалася сільська община.

Етапи народницького руху:

1. 1870-ті роки – «ходіння в народ» (широка агітаційно-пропагандистська робота серед селянства);

2. 1880-ті – поч.. 1890-х рр. – політична боротьба з самодержавством методами терору (1 березня 1881 р. – вбивство імператора Олександра ІІ).

Робітничий рух:

1869 р. – перший страйк робітників на Грудецькому цукровому заводі в Подільській губернії;

1875 р. – в Одесі утворюється «Південноросійський союз робітників».

Наприкінці 80-х років ХІХ ст. – перші марксистські гуртки в Україні (Київ, Харків, Катеринослав; діячі – К. Мельников, П. Запорожець, А. Луначарський, П. Точинський).

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.

УКРАЇНСЬКИЙ РУХ
МОСКВОФІЛИ	СТАРОРУСИНИ	НАРОДОВЦІ	РАДИКАЛИ
Приєднання західноукраїнських земель до Росії; Заперечення існування окремої української нації, у результаті цього – необхідності боротьби за створення незалежної держави; Ігнорування української мови; Ідеологи – Б. Дідицький, І. Наумович; Друкований орган – газета «Слово» (Д. Зубрицький)	Окремішність руського населення Галичини, що вирізняється візантійською літературою, юліанським календарем, кириличним алфавітом тощо; Єдність слов‘янських народів від Карпат до Уралу; Створення язичся – мішанини народної, старослов‘янської, польської та російської мов; Антипольська спрямованість	Єдність усіх українських земель, необхідність об‘єднання їх в єдину державу; Розвиток єдиної української мови; Галицькі русини – це українці; Спрямованість діяльності на пробудження національної свідомості галицьких русинів	Боротьба за національне і соціальне визволення українського народу; Створення першої української політичної партії – РУРП; Возз‘єднання всіх українських земель в єдину державу; Зменшення ролі та впливу церкви на життя суспільства і національно-визвольний рух

1868 р. – народовці засновують громадське товариство «Просвіта» (поширення освіти та пробудження національної свідомості; голова – Анатоль Вахнянин).

Економічний Освітній Молодіжний

1873 р. – у Львові засноване Літературне товариство ім. Т. Шевченка, з 1892 р. – Наукове товариство ім. Т. Шевченка.

Друкований орган народовців – з 1880 р. газета «Діло». Лідери – Ю. Романчик, О. Барвінський, К. Левицький та ін.

1885 р. – народовці створили політичну організацію «Народну Раду» (перші збори – 2 лютого 1888 р.).

РАДИКАЛЬНИЙ НАПРЯМ: І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький; програма РУРП – на основі етичного і наукового соціалізму, демократії, соборності України. Мали представництво у Віденському парламенті.

БУКОВИНА: «Руське товариство» (1869 р.) – питання культури; «Руська Рада» - політична організація; до 1880-х років – переважали русофіли, згодом – українофіли на чолі із С. Смаль-Стоцьким, М. Васильком.

«Нова ера» - україно-польське порозуміння, досягнуте в Галичині 1890 р. під тиском віденської та київської сторін.

Отже, ХІХ ст. стало періодом справжнього національного відродження: зросла національна свідомість українців, значних успіхів досягла українська культура. Національно-визвольний рух як в Наддніпрянській, так і в Західній Україні еволюціонував від культурно-просвітницького до політичного, висунувши гасло політичної самостійності України.