2. Неолітична революція та її значення. Трипільська культура (кін. V тис. До н.Е. – середина III тис. До н.Е.)

«Неолітична революція» - перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства.

Трипільська культура (кінець V тис. до н.е. – середина ІІІ тис. до н.е.)

• назва – від с. Трипілля (Київщина), відкритого в 1893 р. Вікентієм Хвойкою;

• ареал – лісостепова смуга від Румунського Прикарпаття (захід) до Середнього Подніпров‘я (схід); на пізньому етапі сягала Північного Причорномор‘я на півдні;

• основа господарства – орне землеробство (пшениця, ячмінь, горох) і скотарство (велика рогата худоба, дрібна рогата худоба, свині); землеробство – екстенсивне, переложне;

• на ранніх етапах – невеликі поселення (7-14 жител) на берегах річок, схилах долин, згодом – протоміста – великі поселення площею понад 100 га.

Про високий рівень трипільської цивілізації свідчило:

• поширення орного землеробства, що було основним заняттям трипільців (одна з перших землеробських культур в Європі). Вирощували ячмінь, просо, пшеницю, майже всі садово-городні культури, відомі сьогодні в Україні;

• трипільці вперше на території України почали виготовляти вироби з міді; надзвичайно високий рівень розвитку гончарства (глиняний посуд білого, чорного, червоного й жовтого кольорів з орнаментом і плоским дном);

• будували протоміста площею до 400 га (населення міст сягало 50 тис. чоловік);

• високого рівня досягла духовна культура: існувала писемність – буквенно-звуковий алфавіт (один з найдавніших в світі).

Дотепер залишаються дискусійними питання про походження, етнічність трипільців та про причини поступового зникнення культури. Зокрема, висловлюється думка про середземноморське походження даного антропологічного типу. Інші дослідники вважають, що трипільська культура своєрідно поєднала представників кількох антропологічних та мовних груп Європи. Що ж до зникнення, то його причинами вважають експансію кочовиків на територію трипільців та похолодання клімату.

Зміна форм суспільної організації

Період	Основні особливості
Ранній палеоліт	Первісне людське стадо – невелике нестійке об‘єднання первісних людей
Середній палеоліт
Пізній палеоліт	Родова громада – сталий колектив родичів, що мають спільну власність і працюють разом. Її основою був рід
Мезоліт	Плем‘я – група родових громад, які мають спільні мову, територію, вірування, матеріальну та духовну культуру
Неоліт
Енеоліт	Перехід від материнського роду (матріархату) до батьківського (патріархату)
Доба бронзи	Союзи племен – політичні об‘єднання кількох племен (за певних умов ставали зародками державної організації)

3. Кочові племена на території України. Античні міста-поліси Північного Причорномор’я

Назва	Мовна група	Період
Кіммерійці	Індоіранська	ІХ-VII ст. до н.е.
Скіфи	Індоіранська	VII-III ст. до н.е.
Сармати	Індоіранська	III ст. до н.е. – III ст. н.е.
Готи	Германська	III-IV ст. н.е.
Гуни	Тюркська	IV-V ст. н.е.
Авари	Тюркська	VI-VII ст. н.е.

Залізний вік ( з І тис. до н.е.):

• Використання заліза призвело до різкого зростання продуктивності праці й створення додаткового продукту понад прожиткового мінімуму;

• Відбувся другий суспільний поділ праці – ремесло відокремилося від сільського господарства;

• Додатковий продукт стає економічною передумовою зародження нових станово-класових відносин.

На території України початок залізної доби пов`язаний з кіммерійською культурою, поширеною у Північному Причорномор`ї на поч. І тис. до н.е., та з ранніми слов`янськими культурами поч. н.е.

Споконвіку Південь України, його неосяжний відкритий степ приваблював войовничі кочові племена Євразії. Він став осередком життя кочових народів, що хвилеподібно рухалися зі сходу і змінювали один одного з кін. ІІ тис. до н.е.: кіммерійці, скіфи, сармати тощо. Основу господарства кочовиків становило скотарство, але поряд з тим кочовики займалися землеробством, ремеслами. Дуже поширеною була військова справа.

Першими з найдавніших мешканців Північного Причорномор`я, відомості про яких містять писемні джерела, зокрема, „Одіссея” Гомера та праці Геродота, були кіммерійці (IX – VII ст. до н.е.). Ці войовничі племена доходили до країн Передньої та Малої Азії. Їхнє військо складалося з рухливих загонів вершників, озброєних сталевими й залізними мечами та кинджалами, луками, бойовими молотами та булавами. Кіммерійці вперше на сучасних українських землях навчилися обробляти залізо. Серед мирних занять переважало кочове скотарство, втім займалися й рільництвом. Конярство давало левову частку продуктів харчування, коней використовували й як засіб пересування.

Суспільна організація кіммерійців складалася з союзів племен на чолі з царями-вождями. Останні користувалися необмеженою повнотою влади в державі, яка була рабовласницькою.

В VII ст. до н.е. в українські степи прийшли іраномовні племена скіфів, що переважали кіммерійців чисельністю, військовою вправністю, вищою організацією тощо. Геродот поділяв скіфів на царських скіфів, скіфів-кочівників, скіфів-орачів, скіфів-землеробів. Племена царських скіфів та скіфів-кочовиків панували над іншими. Основним заняттям кочовиків було скотарство, що давало все необхідне для життя. Разом з тим поширеними були орне землеробство, розведення свійських тварин та садівництво. Серед ремесел домінували ковальське, бронзоливарне, гончарство, ткацтво. Вели жваву торгівлю з античними містами Північного Причорномор`я. Ударну силу скіфського війська становила кіннота. Кожний дорослий скіф був кінним воїном. Скіфські воїни відзначалися жорстокістю до ворогів.

Наприкінці VI ст. до н.е. у скіфів сформувалася держава – Скіфія, що досягла найвищого піднесення в IV ст. до н.е., коли її територія поширилася від Дунаю до Дону. На межі IV – III ст. до н.е. почався занепад Скіфської держави, яка під тиском сарматів змістилася в степи Кримського півострова.

В ІІІ ст. до н.е. починається експансія в землі Північного Причорномор`я сарматів, які в ІІ – І ст. до н.е. повністю займали степи між Доном і Дніпром, а інколи їхні поселення сягали навіть Південного Бугу й Дунаю. Основним заняттям сарматів було кочове скотарство. Вони розводили велику рогату худобу, овець, коней; полювали на степових звірів і птахів, ловили рибу, займалися ремеслами.

Наприкінці І ст. н.е. утворився великий союз племен, очолюваний сарматським племенем аланів, що згодом зійшов з історичної арени під тиском германських племен готів в ІІІ ст. н.е.

Нині з упевненістю можна стверджувати про взаємозв’язок трипільської культури, кіммерійців, скіфів і населення України І тис. н.е. Дослідження українських археологів та істориків дають нам уявлення про неперервність етнокультурних процесів на землях України, починаючи зIVтис. до н.е. і закінчуючи останніми століттями до н.е.