1. Утворення і діяльність Центральної Ради. Харківський з’їзд Рад (грудень 1917 р.) та його політичні наслідки

В лютому 1917 р. в Росії відбулася демократична революція, наслідком якої стало повалення династії Романових. 3 березня 1917 р. Микола ІІ зрікся престолу. Лютнева 1917 р. демократична революція повалила цей режим і встановила двовладдя в країні: Тимчасовий буржуазний уряд і Ради робітничих та солдатських депутатів.

Представники буржуазних партій почали формувати органи влади, які зберегли б Україну в складі Росії під керівництвом Тимчасового уряду. Ними було створено “Виконавчий комітет”, до якого увійшли представники міської Думи, фабриканти, заводчики та інші. Виконавчий комітет спирався на військову силу Київського воєнного округу. Цей виконавчий комітет представляв Тимчасовий російський уряд в Україні. На місцях виконавча влада передавалась повітовим і губернським комісарам.

Паралельно в Україні формувалися Ради робітничих і солдатських депутатів, до яких входили представники соціал-демократичної, більшовицької, меншовицької та есерівської партій.

І Тимчасовий уряд, і Ради виступали за збереження централізованої держави.

Але проти цього в Україні поширився масовий національний рух за повернення Україні державного суверенітету – право націй на самовизначення, аж до створення самостійної держави. В цьому русі сформувалося дві течії:

1. Автономісти – обстоювали культурно-національну автономію України в складі Російської федерації (ТУП на чолі з М.Грушевським);

2. Самостійники – обстоювали повну незалежність України. На цих позиціях стояла Українська Народна партія на чолі з М.Міхновським.

Прагнення об`єднати сили, зацікавлені у відродженні національно-визвольного руху в Україні та недопущенні розколу в ньому, привели національно-патріотичні сили до створення єдиної державно-політичної організації, що отримала назву Центральна Рада України. Її було створено 3-4 березня 1917 р. ЦР об`єднала представників ТУП, УСДРП, УНП, УСП(р) та інших громадських організацій. Головою ЦР України було обрано відомого українського політичного діяча, професора історії М.Грушевського – лідера федералістів-автономістів (ТУП). Велику роль в діяльності ЦР відігравав член УСДРП, український письменник В.Винниченко, а також С.Петлюра, М.Міхновський та інші діячі того часу.

Так сформувалася третя політична сила, що претендувала поряд з Тимчасовим урядом та Радами на владу в Україні. Спочатку ЦР відігравала роль міської організації. Але 6-8 квітня 1917 р. в Києві зібрався Всеукраїнський Національний Конгрес, на якому 900 делегатів обговорювали методи досягнення автономії України. В травні 1917 р. відбувся І Український військовий з`їзд, де військовий комітет на чолі з С.Петлюрою підтримав автономістську позицію ЦР.

В ході розгортання національно-визвольного руху гасло автономії України в складі Російської федерації стала основною політичною метою ЦР України. Ці події березня – травня 1917 р. стали початком н а ц і о н а л ь н о – д е м о к р а -т и ч н о ї р е в о л ю ц і ї в У к р а ї н і.

Чим же пояснити, що після Лютневої революції в Україні переважали автономістські, а не самостійницькі настрої? Це пояснюється тим, що:

• Програмною метою більшості політичних партій та сил ЦР була саме політична автономія;

• Ідея самостійності ще не набула поширення, визнання та популярності серед загалу українського населення;

• В середовищі української політичної еліти було поширене ілюзорне сподівання на справедливе вирішення національного питання революційною демократією Росії;

• Самостійність в умовах першої світової війни залишила б Україну без державних структур, без армії, без фінансування та надійного матеріального забезпечення. За таких обставин Україна перетворилася б на легку здобич для воюючих сторін з перспективою перетворення на колонію.

10 червня 1917 р. на ІІ Всеукраїнському з`їзді було оприлюднено І Універсал ЦР, в якому самочинно проголошувалася автономія України в складі Російської федерації. ЦР проголосила себе державним органом, що має право приймати акти конституційного значення. Цим же універсалом визнавалася рівність всіх національних меншин в Україні. Проголошенням І Універсалу ЦР брала на себе державні функції.

Для поточної роботи 15 червня 1917 р. було обрано уряд України – Генеральний Секретаріат на чолі з В.Винниченком. Ці події спричинили зростання революційного ентузіазму мас в Україні.

Зважаючи на становище в державі (червневі масові демонстрації, поразка Південно-Західного фронту, що призвела до втрати Галичини, активна державотворчість в Україні), Тимчасовий уряд не міг діяти виключно силовими методами. До того ж на захист ЦР могли виступити фронтові українські частини і загал населення України. Збройний конфлікт з ЦР сприяв би розколу в середовищі російських демократів. Зважаючи на це, 28 червня 1917 р. до Києва прибула делегація Тимчасового уряду в складі Керенського, Терещенка і Церетелі. Вони визнали автономію України. Цей компроміс спричинився до урядової кризи в Росії, але більшістю голосів угода була затверджена Тимчасовим урядом.

Зміст цієї угоди було покладено в основу ІІ Універсалу ЦР, проголошеного 3 липня 1917 р. ЦР визнавалася найвищим органом революційної демократії в Україні, Генеральний Секретаріат, після затвердження його Тимчасовим урядом, перетворився на крайовий орган влади. ЦР брала зобов`язання не здійснювати самочинно автономію України до зібрання Всеросійських Установчих зборів. 4 серпня 1917 р. Тимчасовий уряд видав “Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату”, яка суттєво обмежила права України. Згідно Тимчасової інструкції ГС оголошувався органом Тимчасового уряду і призначався ним за поданням ЦР, інститут національної окремої влади в Україні зводився нанівець. До того ж в компетенції ГС залишилося 5 губерній – Київська, Волинська, Подільська, Полтавська і Чернігівська. Харківська, Катеринославська (включаючи Донбас), Херсонщіна і Таврія підпорядковувалися Тимчасовому уряду, який до того ж вирішував військові, продовольчі, судові справи, відав шляхами сполучення, транспортом і зв`язком в Україні.

За цих складних умов ЦР так і не змогла налагодити ефективне керівництво в країні, забезпечити міста продовольством, домогтися порядку і законності. ЦР не пішла назустріч прагненню селянства розпочати негайно аграрну реформу. Це негативно позначилося на авторитеті ЦР. Фатальні наслідки мали прорахунки ЦР у воєнному питанні. Так у вирішальний час ЦР України втратила підтримку у селянському та військовому середовищах.

Після проголошення Центральною Радою ІІІ Універсалу 20 листопада 1917 р. Генеральний Секретаріат по суті став незалежним урядом України. Але він проявляв нерішучість у вирішенні основних завдань:

• не змінили старі основи державності;

• не вилучив гроші з банків, що були вкрай потрібні новому урядові;

• не змінив судового апарату, систему освіти (російська мова);

• повільно йшла конфіскація земель і передача їх селянам.

УНР ставала мимоволі оплотом антибільшовицьких сил, оскільки до України мігрували противники більшовиків. Це спричинилося до загострення відносин з більшовицьким урядом Росії. Знайшовся і привід. В Україні стояли деякі більшовицькі частини, що отримали наказ просуватися до Києва з метою встановлення там більшовицької влади. Дорогу їм заступив І Український корпус під командуванням П. Скоропадського, що і врятувало молоду державу.

В ніч з 25 на 26 жовтня (7-8.11) 1917 р. в Петрограді більшовики здійснили соціалістичний переворот. Водночас в Києві розгорнули агітаційну діяльність за радянську владу місцеві більшовицькі організації. Тоді ЦР роззброїла червоногвардійські частини і вислала їх за межі України. Другим приводом для загострення стосунків між Україною та Росією став дозвіл ЦР на пропуск через територію України донських козачих частин на Дон, які перебували на ворожих позиціях до більшовиків. Тому 4 грудня 1917 р. Рада народних комісарів Радянської Росії по радіотелеграфу звернувся з “Маніфестом до українського народу”, який містив ультимативні вимоги до ЦР. В Маніфесті визначалося на словах право українського народу на самовизначення аж до відокремлення УНР від Росії при умові визнання радянської влади в Україні. Це означало ліквідацію українського уряду і її автономії, а після встановлення радянської влади Маніфест зобов’язував Україну не пропускати через свою територію донців, припинити роззброєння більшовицьких частин і допомогти їм розгромити противників радянської влади. Був визначений термін 48 годин, після якого РНК проголосить ЦР у стані війни з Росією. Маніфест був підписаний В.Леніним і Л.Троцьким.

ЦР у своїй відповіді підкреслила непослідовність більшовиків та радянської влади до національно-визвольного руху в Україні, відкинула домагання РНК і заявила, що на випадок війни ЦР буде боронити свої права.

4 грудня 1917 р. в Києві розпочав роботу І Всеукраїнський з‘їзд Рад, переважна більшість делегатів якого підтримали Центральну Раду. З’їзд визнав ультиматум РНК як замах на УНР.

Більшовики, що опинилися у меншості, переїхали до Харкова, який перетворився на радянський форпост в Україні. Саме тут 11-12 грудня 1917 р. більшовики провели свій з’їзд Рад, який проголосив встановлення радянської влади в Україні, яка, в свою чергу, проголошувалася частиною Російської республіки. Було створено радянські органи влади. Більшовицький уряд Харкова розпочав збройну боротьбу проти УЦР. РНК дав наказ більшовицьким військам встановлювати радянську владу на місцях в Україні. 17 грудня 1917 р. ЦВК більшовицьких рад в Харкові опублікував Маніфест про повалення в Україні ЦР і Генерального Секретаріату. Наступного дня Центральний Виконавчий комітет (більшовицький орган влади) сформував Комітет боротьби з контрреволюцією.

25 грудня 1917 р. радянські війська почали загальний наступ, в результаті якого захопили Катеринослав, Полтаву, Херсон, Одесу та ін. міста. Червоногвардійські загони наближалися до Києва.

З огляду на ці події 9 (22) січня 1918 р. Центральна Рада прийняла IV Універсал, який виголосив М. Грушевський. Універсал проголошував незалежність і суверенність УНР; стверджувалося, що Україна прагне жити в мирі з усіма народами, але жоден з них не має права втручатися у справи УНР. Урядові доручалося довести до кінця переговори з центральними державами і укласти з ними мир. Всю землю роздати селянам без викупу, націоналізувати ліси, води і підземні багатства. Держава встановлює контроль над банками та найближчим часом будуть скликані українські Установчі збори, які схвалять конституцію України. Генеральний Секретаріат було реорганізовано у Раду Міністрів на чолі з В. Винниченком.

Історичне значення IV Універсалу полягає в тому, що він проголосив УНР незалежною і суверенною державою, завершивши процес складного і суперечливого періоду розвитку українського національно-визвольного руху. Прийняття IV Універсалу означало остаточний розрив з імперським центром Росії, а з цим і зі сподіваннями на автономію і федералізм.

16 січня 1918 р. робітники заводу “Арсенал” почали збройне повстання, щоб допомогти більшовицьким військам. Повстання через 5 днів було придушене, але 26 січня 1918 р. більшовики захопили Київ.

30 січня 1918 р. в Києві було проголошено Українську робітничо-селянську республіку з Народним Секретаріатом на чолі. ЦР покинула Київ і переїхала до Житомира. Члени українського уряду були оголошені злочинцями, а їх майно конфісковано.

Перші кроки радянської влади в Україні ознаменувалися жорстоким терором. По оцінкам число знищених людей досягло 5 тис. чоловік. Пам’ятаючи 16 січня 1918 р. під Крутами, у Маріїнському парку було розстріляно 200 учнів гімназій і училищ. Через деякий час до Києва з Харкова прибули члени українського радянського уряду. На Україну була поширена дія всіх декретів радянської влади. Україна стала управлятися відповідно до законів Російської федерації.

Розв’язавши за допомогою насильства питання про владу, більшовики почали докорінний злам всіх соціально-економічних відносин, нав’язуючи народу України порядки, що утвердилися в Росії.

Перш за все, було встановлено контроль за фінансами – банкам заборонили здійснювати будь-які операції, конфісковувалися на користь Рад золото, дорогоцінні метали та коштовності. На заможні верстви населення України було накладено контрибуції, конфіскації, реквізиції.

Відбулося одержавлення української промисловості. Для цього в Україні було створено філії російської Вищої ради народного господарства, що проводили лінію центру на місцях. На селі більшовики прагнули нав’язати селянству принцип артільно-комуністичного ведення господарства, але майже все селянство виступало за індивідуальне господарювання. Одним з найважливіших для більшовиків в Україні було питання про хліб і сировину. Тільки за 4 перші місяці радянської влади з України було вивезено до 15 млн. пудів хліба, без якого більшовики в Росії не змогли б зберегти владу.

Установлений шляхом обману, насильства і прямого втручання ззовні, більшовицький режим в Україні неминуче мав стати і став причиною антибільшовицького опору в країні.