1. Причини, характер, рушійні сили та періодизація Національно-визвольної війни під проводом б. Хмельницького 1648 – 1657 рр.

В першій половині XVII ст. в Україні зберігався цілий вузол протиріч, серед козаків, селян, міщан жевріло невдоволення, і для організації нового повстання бракувало лише відважного і енергійного керманича. В лютому 1648 р. Богдан Хмельницький, обраний запорожцями гетьманом, організував нове козацьке повстання, що ознаменувало початок грандіозної Національно-визвольної війни, яка тривала до 1676 р.

У ході цієї війни відбулися докорінні зміни у житті українського соціуму – в державному устрої, соціально-економічних відносинах, у духовній сфері.

Причини національно-визвольної війни:

1. здійснення польською шляхтою щодо України політики соціального, національного та релігійного гноблення, курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану;

2. стрімкий розвиток національної самосвідомості українців;

3. формування на основі козацтва нової української політичної еліти, яка визначила національні інтереси і сформувала цілі українського руху, розробила його політичну програму, відіграла провідну роль у процесі державотворення.

Рушійні сили визвольної боротьби:

1. козацтво – стало керівною і провідною силою визвольної боротьби, ядром української армії;

2. селянство – виступало проти національного, релігійного та, насамперед, проти соціального гноблення;

3. міщани – відіграли важливу, а в окремих регіонах (західне Поділля, Волинь, Галичина) – провідну роль у національно-визвольній і соціальній боротьбі;

4. частина української шляхти – відіграла помітну роль в перші чергу у формуванні нової української еліти, політичної програми, розбудові державності;

5. представники православного духовенства – взяла безпосередню участь у подіях революції, у процесах державотворення.

Цілі боротьби:

1. ліквідація польського і будь-якого іншого панування;

2. звільнення від національно-релігійного гноблення;

3. ліквідація магнатського землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарювання, кріпацтва, завоювання особистої свободи і права власності на землю селян, козаків, міщан;

4. генезис ідеї утворення незалежної соборної української держави.

Характер національно-визвольної війни:

Виходячи з причин, складу учасників та цілей Національно-визвольної війни, її характер визначають як національно-визвольний, релігійний, соціальний.

В історичній літературі висловлюється думка про наявність у подіях 1648 – 1676 рр. в Україні елементів революції, оскільки соціальна боротьба була спрямована на встановлення нової за своєю суттю моделі соціально-економічних відносин.

До сьогодні питання про періодизацію й хронологічні межі Національно-визвольної війни середини XVII ст. залишається дискусійним. Більшість вітчизняних дослідників визначають п`ять періодів перебігу Національно-визвольної війни:

• перший (лютий 1648 – червень 1652 рр.) – період найбільшого розмаху та інтенсивності національно-визвольної та соціальної боротьби;

• другий (червень 1652 – серпень 1657 рр.) – період погіршення економічного і геополітичного становища козацької України;

• третій (вересень 1657 – червень 1663 рр.) – порід різкого загострення соціально-політичної боротьби, що призвело до громадянської війни і розколу козацької України на Правобережну і Лівобережну;

• четвертий (липень 1663 – червень 1668 рр.) – період відчайдушної боротьби національно-патріотичних сил за возз`єднання України в умовах прагнення польського й російського урядів поділити Українську державу;

• п`ятий (липень 1668 – вересень 1676 рр.) – період кризи і поразки визвольної війни; ліквідація державності на Правобережжі.