95.Юридична природа права єс.

Європейське право є правом ЄС, не включаємо до нього правові акти ін­ших європейських інтеграційних формувань (Рада Європи та ін.), ані правові системи держав-членів. Мо­жемо розрізняти європейське право у вузькому сенсі — союзне право як право II та III «стовпів» ЄС (отже, право тих частин ЄС, де відбувається радше не над­національна, але міжнародна співпраця), та європейське право в широкому сенсі, що включає в себе поряд з правом II (СЗППБ) та III «стовпів» (СЮПКП) ЄС також і право І «стовпа» — право комунітарне (від фр. соттипаrіе — Спі­льнота), суть якого у наднаціональній співпраці держав в цьому «стовпі».

Л.М. Ентін використовує термін “європейське право”, він відзначає, що даний термін має декілька значень:

1.ним позначають сукупність національних правових систем європейських держав;

2.використовується для позначення частини міжнародно-правових норм, якими регулюються відносини між європейськими державами в різноманітних сферах, в цьому випадку “європейське право” означає регіональну, або субрегіональну міжнародно-правову систему, що формується переважно у відносинах між державами Європейського континенту;

3.“європейське право” використовується для позначення сукупності правових норм, що регулюють відносини, які складаються в рамках європейських інтеграційних об’єднань.

І.Грицяк, посилаючись на формулювання Суду Європейсь­кого Співтовариства, стверджує, що правова система ЄС - новий правовий порядок, запро­ваджений засновницькими договорами, характеризується своєю автономністю та внутрішнім узгодженням власної системи пра­вових джерел, а також специфічною природою взаємовідносин, що існують між правовими нормами Європейського Союзу та національними правовими системами держав-членів.

При дослідженні права ЄС слід враховувати такі його суттєві особливості, як:

1. комплексний характер права ЄС, яке включає в себе міжнародно-правові, конфедеративні та федеративні риси;

2. динамізм цього права, що тягне за собою зміну його природи, структури, сфери та механізму дії;

3. незавершеність процесу формування права, і як наслідок, його “проміжний” характер, дію на стику міжнародного та національного права.

З певною умовністю та з урахуванням високого рівня динамічності ЄП можна вирізнити найбільш важливі та розвинуті галузі ЄП: інституційне право, яке в значній мірі нагадує національне конституційне та адміністративне право; економічне та торгове право, пов’язане з утворенням спільного та єдиного внутрішнього ринку, ЄВалют.С та реалізацією “чотирьох свобод”; митне право; право конкуренції; податкове право; банківське право; інвестиційне право; соціальне право та ін.

Галузі ЄП поділяються на інститути, інститути в свою чергу складаються з норм. Норми ЄП, в залежності від порядку формування, місця в загальній ієрархії норм ЄП поділяються на три групи: норми первинного, вторинного та третинного права.