99. Міжнародні договори в системі права єс.

Європейські Спільноти, на відміну від Європейського Союзу, є суб'єктами міжнародного права і можуть підписувати міжнародні договори з третіми країнами, які не є членами ЄС, а також з міжнародними організаціями. У деяких сферах Спільноти мають чітко визначені повноваження для підписання міжнародних договорів (ст. 133 [113] i 310 [238] Договору про ЄС). Однак, відсутність детального опису в Договорі не є перешкодою для підписання Спільнотами міжнародних договорів. Це підтвердив Європейський Суд, стверджуючи у справі ERTA, що в ст. 281 [210] Договору про ЄС йдеться про те, що Спільнота є суб'єктом права і цього достатньо для підписання нею міжнародних договорів.

Міжнародні договори, укладені Спільнотою, мають зобов'язальний характер як для органів Спільноти, так і для країн-членів. Якщо такий договір містить норми, що спричиняють безпосередні наслідки для громадян, то його слід зараховувати до джерел європейського права, що підтвердив Європейський Суд у справі Haegeman проти Бельгії (181/73) від 1974 року.

Найважливішими категоріями міжнародних договорів, укладених Спільнотою, є:

Комерційні договори (наприклад, Угода про створення Світової Організації Торгівлі),

Договори про асоційоване членство (наприклад з країнами, які хочуть вступити до ЄС або утворити з нею митний союз, Договір про Європейську Економічну Зону),

Договори про співпрацю (наприклад, з Марокко, Алжиром і Тунісом; або з Єгиптом, Йорданією, Ліваном, Сирією та Ізраїлем).

Міжнародні договори країн-членів

• Готуються Радою

• Підписуються і ратифікуються країнами-членами

• Так звані è конвенції

100. Співвідношення європейського права із міжнародним правом.

Європейський Союз, втілюючи новий та оригінальний правопорядок, основують власне існування та функціонування на особливій та самостійній (автономній) системі права. Однак сама ця система створюється та функціонує не в правовому вакуумі. Вона тісним та безпосереднім образом взаємопов’язана з національними правовими системами держав-членів та міжнародним правопорядком.

Характер відносин між національним та європейським правом визначається принципами, про які йшла мова в питанні 1 лекції: верховенством права Співтовариств по відношення до права держав-членів; прямою дією права Співтовариств; інтегрованістю норм права Співтовариств в національні системи права; юрисдикційним захистом права Співтовариств.

Формування права Співтовариств поставило ряд питань, пов’язаних із визначенням принципів відношень між міжнародним правом та правом ЄС. Як, наприклад, співвідноситься принцип верховенства права ЄС з принципами та нормами міжнародного права та ряд інш.

В загальному вигляді відповідь була надана Судом ЄС, який визнав міжнародний договір, що зобов’язує Співтовариства, інтегральною складовою частиною права Співтовариств. Міжнародні договори з третіми країнами та міжнародними організаціями повністю підпадають під дію режиму міжнародних угод, разом із тим порядок укладання та статус угод, які покладають зобов’язання на Співтовариства, залежить одночасно від нормативних приписів європейського права.

Принципово важливим є питання щодо міжнародних зобов’язань держав-членів, взятих до вступу у Співтовариства та Союз. Із положень установчих угод випливає, що подібні зобов’язання зберігають юридичну силу. Проблема виникає, власне, в тому випадку, коли положення раніше укладеної угоди вступають у протиріччя з нормативними приписами права Співтовариств. В цьому випадку держава-член повинна застосувати всіх заходів для усунення колізії. Однак, основний принцип “pacta sunt servanda” не ставиться під сумнів. Рішення Суду ЄС підтверджують обов’язковість не тільки міжнародних угод, але і міжнародного звичаєвого права.