73. Основні етапи розроблення інвестиційної стратегії підприємства.
Початковим етапом розробки інвестиційної стратегії є визначення загального періоду її формування. Цей період залежить від ряду умов. Головною умовою визначення періоду формування інвестиційної стратегії є передбачуваність розвитку економіки в цілому й інвестиційного ринку зокрема. В умовах нинішнього нестабільного розвитку ек. країни цей період не може бути занадто тривалим і в середньому не може виходити за рамки 3-5 років (для порівняння слід зазначити, що інвестиційна стратегія найбільших компаній країн з розвиненою ринковою економікою розробляється на період 10-15 років).
Важливою умовою визначення періоду формування інвестиційної стратегії є тривалість періоду; прийнятого для формування загальної стратегії. Через те, що інвестиційна стратегія носить стосовно неї підпорядкований характер, вона не може виходити за межі цього періоду. Однією з умов визначення періоду формування інвестиційної стратегії на рівні корпоративних систем є їхня галузева приналежність.
Розробка інвестиційної стратегії підприємства передбачає такі етапи:
1) визначення періоду формування інвестиційної стратегії;
2) вибір стратегічних цілей інвестиційної діяльності;
3) визначення напрямків інвестування та джерел фінансування;
4) конкретизацію інвестиційних програм та термінів;
5) оцінку розробленої інвестиційної стратегії;
6) перегляд стратегії у залежності від зміни зовнішніх умов та становища підприємства.
Принципи:
1. Принцип системності вимагає підпорядкування інвестиційної стратегії загальній стратегії розвитку підприємства. Крім того, при плануванні слід враховувати не тількі стратегічні цілі, а й оперативні, поточні завдання інвестиційної діяльності. 2. Принцип оптимальності визначає необхідність враховувати обмеженість наявних інвестиційних ресурсів та визначати найбільш оптимальний з альтернативних джерел фінансування. 3. Принцип економічності полягає в перебільшенні величини інвестованих ресурсів отриманим ефектом (соціальним, економічним, технологічним) 4. Принцип ситуативності, у відповідності з яким інвестиційна стратегія повинна бути адаптивною до змін чинників зовнішнього інвестиційного середовища. 5. Принцип участі передбачає залучення до процесу планування інвестиційної діяльності всіх керівників функціональних підрозділів. Але, які б фахівці не залучалися до розробки окремих параметрів інвестиційної стратегії організації, її реалізацію повинні забезпечувати підготовлені фахівці - інвестиційні менеджери. 6. Принцип безперервності. У відповідності з цим принципом процесс розробки та реалізації стратегії повинен здійснюватися безперервно, тобто: цілі та заходи з їх реалізації повинні здійснюватися циклічно. 7. Принцип зворотного зв’язку. Використання цього принципу має на увазі, що при розробці інвестиційної стратегії цілі ставляться від досягнутого.
Розробка стратегії покликана забезпечити:
- безперебійну інвестиційну діяльність у передбачених обсягах;
- найбільш ефективне використання власних і особливо позикових
коштів;
- фінансову стійкість підприємства у довгостроковій перспективі.
74. У фінансовому менеджменті управління грошовим потоком є одним з найважливіших завдань. Під час аналізу інвестиційних проектів оцінка та прогнозування грошових потоків використовуються у процесі обґрунтування ефективності кожного проекту та розрахунків забезпечення їх коштами, що є центральною проблемою прийняття виваженого рішення про доцільність інвестування.
Грошовий потік є різницею між грошовими надходженнями та витратами за певний період часу реалізації інвестиційного проекту.
Оцінка грошового потоку є одним з основних елементів фінансового аналізу, який генерується протягом ряду тимчасових періодів у результаті реалізації якого-небудь проекту функціонування того чи іншого виду активів. Елементи грошового потоку можуть бути або незалежними, або зв'язаними між собою визначеним алгоритмом. Подібна оцінка може виконуватися в рамках рішення двох задач: а) прямої, тобто проводиться оцінка з позиції майбутнього (реалізується схема нарощення); б) зворотної, тобто проводиться оцінка з позиції сьогодення (реалізується схема дисконтування).
Часова теорія грошей. Розпорядження грошовими засобами створює їх власникам можливості щодо реалізації сьогоднішніх споживчих намірів чи їх інвестування в певні починання, котрі повинні у майбутньому принести доход. При інвестуванні важливу роль відіграє час, протягом якого будуть отримані очікувані доходи. Чим більшими будуть ці доходи, тим більше люди прагнутимуть реалізувати ці наміри. Якщо є вибір з кількох варіантів з рівними за обсягом доходами, то вибирають той, що забезпечує найбільш швидке їх отримання. Пізніше за часом отримання цих доходів пов'язане з так званими втраченими можливостями. Чим більшими будуть обсяги втрачених можливостей, тим ціннішими є інвестиції, котрі раніше приносять доход. Зв'язок між обсягами коштів втрачених можливостей та розподілом за часом доходів є проблемою вартості грошей в часі.
Процес здійснення інцест. діяльності і формування інцест. прибутку потребує проведення на підприємстві різного роду фін. розрахунків, пов'язаних з потоками коштів у різні періоди часу. Ключову роль у розрахунках грає оцінка вартості грошей у часі. Концепція такої оцінки ґрунтується на тому, що вартість грошей з часом змінюється з урахуванням норми прибутку на грошовому ринку (рівня депозитного чи кредитного відсотка). З огляду на те, що інвестування являє собою звичайно тривалий процес, у практиці керування формуванням інвестиційного прибутку підприємства часто доводиться порівнювати вартість грошей на початку їхнього інвестування з вартістю грошей при їхньому поворотному потоці.
75. Аналіз рентабельності підприємства виконується на основі використання методу Дюпона. 1. Рентабельність власного капіталу = Чистий прибуток / Власний капітал *100 % Рентабельність власного капіталу показує, яка віддача (прибуток) на вкладений власний капітал. Максимізація цього показника – головне завдання управління під-ом. Якщо чистий прибуток і власний капітал мають адекватну оцінку, то нормальною вважається рентабельність, не менше 20 %. Для оцінки рентабельності власних вкладень на здійснення проекту рекомендується використовувати дещо іншу формулу розрахунків: Рентабельність власного капіталу = Чистий прибуток / Власні кошти, вкладені в проект * 100%. 2. Рентабельність активів = Чистий прибуток / Активи * 100% Рентабельність активів показує, наскільки ефективно використовуються активи під-ва. Якщо чистий прибуток та активи мають адекватну оцінку, то нормальною вважається рентабельність не менше 14 %. Для оцінки рентабельності проекту рекомендується використовувати і таку формулу:
Рентабельність капітальних витрат = Чистий прибуток / Капітальні витрати * 100 %. 3. Коефіцієнт капіталізації = Активи / Власний капітал * 100 % 4. Рентабельність продажів =Чистий прибуток / Виручка від реалізації * 100 % Рентабельність продажів показує, яку частку становить чистий прибуток у виручці реалізації. Нормальною вважається рентабельність не менше 30 %, в умовах високого податкового тиску – 15 %. 5. Оборотність активів = Виручка від реалізації / Активи * 100 %. 6. Рентабельність інвестованого капіталу = Чистий прибуток / (Власний капітал + Довгострокові пасиви) * 100% Цей показник характеризує ефективність використання не тільки власного капіталу, а й довгострокових кредитів та позик. Якщо прийняти, що рентабельність власного капіталу не менше 20 %, а середня вартість довгострокових кредитів 8 %, співвідношення власного капіталу і довгострокових пасивів не менше 1, нормальною вважається рентабельність інвестованого капіталу не менше 14 %.
77. Інвестиції — матеріально-фінансова основа оновлення і накопичення основного капіталу, що визначає структуру економіки, темпи її зростання і рівень конкурентоспроможності на світовому ринку. Тому встановлення і застосування ефективного механізму впливу на інвестиційні процеси з боку держави має виключне значення, особливо для перехідних економік, зокрема України.
В економічній науці існують два протилежні підходи до участі держави в регулюванні економічних (у тому числі інвестиційних) процесів: класична й кейнсіанська теорії. З точки зору класиків, ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту і пропозиції, і тим самим усуває тривалі порушення в економіці, в тому числі такі явища, як спад виробництва, інфляція, безробіття.
На відміну від традиційної класичної теорії, англійський економіст Джон Мейнард Кейнс обґрунтував об’єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки. Теорія Кейнса — це аналіз взаємодії і взаємозв’язку різних агрегованих економічних категорій і величин, дослідження того, як невідповідність між ними впливає на стан економіки і в яких межах та якими методами державного втручання можливо встановити погодження між цими категоріями та величинами з метою безперешкодного економічного розвитку.
78. Макроек. регулювання інвестиційного процесу в державі з ринковою економікою здійснюється:
- через державну інвестиційну політику, яка визначає та підтримує пріоритетні напрями розвитку економіки;
- через індикативне планування певних показників і встановлення нормативів регулювання інвестиційного процесу;
- шляхом забезпечення належного функціонування договірно-правової системи;
- через порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт.
Економіка України має свої особливості, тому вирішення проблеми регулювання має носити тут індивідуальний характер. Так, з одного боку, інфляційні тенденції вимагають скорочення видатків бюджету, однак недостатньо сформований фінансовий сектор і відсутність сучасних систем соціального забезпечення не дають в повному обсязі застосувати його. З іншого боку, кредитна система слабо розвинута, комерційні банки не в змозі фінансувати масштабні інвестиційні проекти через недостатність власних ресурсів і високі інфляційні очікування й пов’язані з цим ризики. Інфляція знецінила власні кошти підприємств, що спрямовувались у виробництво. Тому в цій ситуації бюджет поки що залишається одним з небагатьох джерел збільшення інвестицій.
Отже, особливість державного макроекономічного регулювання полягає, по-перше, у некомерційних цілях, соціальній орієнтації, іноді в обов’язковому характері, підтримці приватних підприємств, прямому стимулюванні їх розвитку, а, по-друге, в орієнтації на закони і принципи ринку, використанні його атрибутів, форм і методів саморегулювання виробництва й обігу продукції. Важливого значення тут набуває раціональне поєднання ринкових і державних методів регулювання, оптимальне співвідношення між ними.
Державне макроекомічне регулювання охоплює рівень галузей і сфер економіки і формується із заходів загальноекономічної дії. Оскільки регулювання — це процес, який взаємопов’язує об’єкт, регулятор та орієнтири руху, то державне макроекономічне регулювання поєднує у спрямовуючому русі макроекономіку (об’єкт), механізм регуляції (регулятор), сукупність завдань і засобів їх вирішення (цілі).
Теоретично існує два граничних підходи стосовно державного втручання в інвестиційний процес. У першому випадку держава через виконавчі органи влади бере на себе якомога більше функцій управління: забезпечує проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними ресурсами та обладнанням, фінансує проект та розподіляє прибутки від інвестицій тощо. За умов України це привабливо для державного сектора економіки. У другому випадку для інших суб’єктів інвестування держава повинна надати максимальну свободу і впливати на інвестиційний процес через податкову, амортизаційну, кредитну політику, систему пільг і санкцій.
Таким чином, ключовим питанням є визначення частки бюджетного фінансування в загальному обсязі інвестицій. Сьогодні це — невеликий сегмент, за рахунок якого інвестуються лише вкрай необхідні проекти (соціальні програми). Скорочення державних інвестицій і збільшення частки вкладень підприємств за рахунок власних фондів не змінило співвідношення форм власності, але призвело до скорочення державної підтримки традиційно малорентабельних інвестиційних галузей: машинобудування, деревообробки, промисловості будівельних матеріалів. Скорочення виробництва у цих галузях спричинило падіння у ще більших розмірах виробництва у капітальному будівництві. Тому в даний час інвестиційна сфера й тісно пов’язані з нею галузі виробництва потребують значної державної підтримки.
Разом з тим бюджетні асигнування як джерело інвестування не повинні складати переважну частку.
У країнах, які дотримуються концепції економічного лібералізму (США, Великобританія, Канада та ін.), держава в основному спирається на бюджетно-податкову і грошово-кредитну форму регулювання.
Ширший арсенал засобів державного регулювання інвестиційного процесу застосовується в країнах, які дотримуються концепції економічного дерижизму. Тут бюджетно-податковий, грошово-кредитний і ціновий механізми використовуються державою активніше, але поряд з цим важливу роль відіграє індикативне планування, завдяки якому держава впливає на інвестиційний процес шляхом координації господарської діяльності всіх її суб’єктів та забезпечення їх інформацією про цілі і пріоритети соціально-економічного розвитку країни. Можна вважати, що Україна належить до останньої групи країн, де індикативне планування інвестицій є важливим чинником управління інвестиційним процесом.
79. Індикативне планування інвестиційного процесу
Останніми роками практика розробки планів економічного і соціального розвитку все більше трансформується на ринкових засадах. В умовах, коли підприємствам подані істотні свободи у використанні фондів, виборі номенклатури продукції, що випускається, пошуку партнерів у збуті продукції, поставках сировини і матеріалів, ціноутворенні та в інших аспектах господарської діяльності (тобто відпало багато важелів саме директивного управління), план не може бути директивним.
З другого боку, план не може бути суто індикативним (рекомендованим), адже у деяких підприємств майно є державною власністю, ще формується необхідна для ринкових відносин інфраструктура, йде процес реформування економіки.
Програма інвестування є, по суті, планом досягнення певної мети.
Система прогнозування, планування і розробки програми складається з прогнозів, індикативних планів і розробок, що охоплюють усі рівні виконавчої влади у розрізі короткострокової, середньострокової та довгострокової перспективи.
Цілеспрямоване функціонування економіки забезпечується системою державного регулювання, яка передбачає використання державного впливу на діяльність суб´єктів економіки. Система прогнозування, планування і розробки програм передбачає застосування як економічних, так і директивних методів регулювання розвитку економіки. У числі директивних методів залишаються загальнодержавні норми і нормативи, державний контракт, державні інвестиції, регульовані ціни на окремі види продукції.
Відмінними ознаками індикативного планування є:
• рекомендаційний характер показників (індикаторів) плану;
• індикатори або орієнтири, які передбачає на майбутнє держава, що досягаються за допомогою певних заходів управління — регуляторів.
На державному рівні повинні впроваджуватись такі глобальні індикатори, як: валовий внутрішній продукт, національний дохід, рівень інфляції; стан фінансів, грошового обігу, фінансового товарного та валютного ринків; рівень межі забезпеченості, мінімальна зарплата та пенсії, середня зарплата; обсяги експорту та імпорту, сальдо зовнішньоекономічної діяльності; співвідношення між фондами споживання та нагромадження, показники обсягу та структури інвестицій.
Досягнення цих індикативних показників повинно забезпечитись упровадженням певних економічних регуляторів, тобто норм і нормативів податкових, митних ставок; акцизних зборів; амортизаційних відрахувань; поточних витрат; планових нагромаджень у будівництві; облікових відсоткових ставок та норм обов´язкових резервів Національного банку тощо.
Інвестиційний процес характеризується трьома групами показників: загальний обсяг інвестицій та їх структура; обсяги проектно-дослідницьких робіт; обсяги будівельно-монтажних робіт.
Індикативне планування інвестицій здійснюється відповідно до головних індикаторів розвитку національної економіки та визначених пріоритетів, їх обсяг визначається відповідно до прирощення виробничих потужностей та основних фондів усіх виробничих галузей і соціальної сфери. Відповідно до цього індикатор введення в дію виробничих потужностей у періоді, що планується (М), може бути визначений за формулою:
де Мвп - величина виробничої потужності на початок періоду, що планується;
DМн6 - збільшення потужності за рахунок нового будівництва;
DМрп - приріст потужності на діючих підприємствах за рахунок реконструкції, технічного переозброєння й розширення виробництва;
Мв - зменшення потужності внаслідок вибуття застарілих нерентабельних виробництв.
Введення в дію об´єктів соціальної сфери визначається відповідно до підвищення життєвого рівня населення. Так, планований обсяг нового житла визначається, виходячи з потреби одного жителя та приросту населення в певному регіоні з урахуванням вибуття житлової площі. Таким же чином визначаються індикатори розвитку освіти, культури, науки, охорони здоров´я тощо.
Індикатори введення в дію основних виробничих та невиробничих фондів визначаються у вартісному виразі, їх балансова вартість дещо нижча від суми інвестиційних витрат (приблизно на 7% щодо виробничих фондів і 5% — невиробничих). Різниця утворюється через те, що в кошторисах передбачаються витрати, які не збільшують вартість основних фондів. Це можуть бути вкладання: у тимчасові будівлі та споруди; підготовку експлуатаційних кадрів; відчуження або оренду ділянки під забудову: експертизу, технічний нагляд та моніторинг інвестиційних проектів. В окремих випадках за рахунок інвестицій формуються також початкові оборотні фонди та фонди обігу.
76. При оцінці проектів з точки зору їх здійсненності та інвестиційної привабливості використовують декілька основних методів, які можна обєднати в 3 групи.
1. Стратегічні методи, які базуються на бухгалтерському обліку і виникли з традиційного бухгалтерського підходу до фінансової оцінки проектів. Переваги: простота розрахунку. Недоліки: неврахування зміни вартості грошей у часі. Подолати дію цього недоліка можливо завдяки застосуванню концепції дисконтування і відповідно приведення як витрат, так і доходів до умов поточного року.
Метод визначення середньої ставки доходу. Середня ставка доходу – це відношення середніх чистих доходів до середніх інвестицій.
Метод розрахунку періоду окупності інвестицій. Це кількість років за які відшкодуються початкові інвестиції. При порівнянні проектів – перевага тому, у якого період окупності менший.
Метод визначення рентабельності інвестицій. Вказує, скільки грош. од. треба під-ву для отримання 1 грош. од. прибутку.
Метод визначення розрахункової норми прибутку. Характеризує дохідність проекту як відношення між середньорічним надходженням від його реалізації та величиною початкових інвестицій.
Метод виз. коефіцієнта співвідношення доходів і витрат. Розраховується так: Доходи за всі роки від освоєшшя інвестицій/Сума всіх витрат (інвестиційних, поточних).
Динамічні, які базуються на принципах ек. Теорії і застосування концепції дисконтування.
Метод виконання чистої теперішньої вартості. Якщо теперішня вартість майбутніх грошових потоків від проекту вища за його початкову вартість, проект слід реалізувати.
Чиста теперішня вартість = Теперішня вартість – Початкові витрати.
Метод розрахунку дисконтованого терміну окупності. Визнач. як кількість років, що необхідні для відшкодування дисконтова ними грош. потоками чистих необхідних інвестицій.
Метод розрахунку внутрішньої норми прибутку. Визначає міру прибутковості проекту.
Метод визначення індексу прибутковості. Він порівнює теперішню вартість майбутніх грошових потоків з початковими інвестиціями.
Ризик-методи. Базуються на врахуванні ризику інвестування.
3.1. Фактор еквівалента певності.
3.2. Метод визначення безпечної ставки.
3.3. Аналіз чутливості реагування.
3.4. Моделбвання.
3.5 Моделі оцінки капітальних активів.
80. Бізнес-план — це техніко-економічне обгрунтування діяльності підприємств в ринкових умовах, програма його діяльності; він характеризує модель підприємства в майбутньому. Він складається для діючого підприємства, нового виду діяльності або продукції, для нового підприємства. Він потрібен керівникові фірми, акціонерам, інвесторам. Бізнес-план частіше складається на рік, два роки, зрідка на більший період.
Розділи бізнес-плану за різними методиками можуть не збігатися, мати спільні та відмінні риси залежно від методики написання, але ключовими характеристиками будуть маркетинговий та фінансовий плани, управління людськими та інтелектуальними ресурсами, оцінка ефективності інвестування.
За методикою Фонду державного майна України типовий бізнес-план містить такі розділи:
юридичний статус підприємства;
коротка історична довідка щодо діяльності підприємства;
характеристика продукції (послуг), яку виробляє або планує виробляти підприємство, ринки збуту;
характеристика конкурентного середовища;
план маркетингової діяльності підприємства;
план виробничої діяльності підприємства;
організаційний план;
план охорони навколишнього середовища;
фінансовий план і програма інвестицій;
10) аналіз можливих ризиків і їх страхування.
Бізнес-план за методикою UNІDО містить такі розділи:
резюме;
історія підприємства;
аналіз оточення;
характеристика продукту (послуги);
аналіз ринку і стратегія маркетингу;
розміщення об’єкта;
графік здійснення проекту (строки будівництва, монтажу, пусконалагоджувальних робіт, період функціонування);
виробничий план;
управління реалізацією інвестиційного проекту;
екологічний аналіз;
фінансовий план.
81.
Вибір способу освоєння інвестицій залежить від виду інвестиційного проекту, що реалізується, джерел його фінансування. Освоєння інвестицій у виробничі фонди здійснюється за допомогою підрядного, господарського або змішаного способів.
Підрядний спосіб – це організаційна форма виконання робіт, виробництва продукції та надання послуг самостійними, постійно діючими фірмами, підприємствами та організаціями на основі підрядних договорів і контрактів між інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності. Підрядним способом можуть виконуватись будь-які види робіт: будівельні, монтажні, пуско-налагоджувальні, науково-дослідні, проектно-досліджувальні, ремонтні.
Підрядний договір може бути укладений на виробництво певного виду й обсягу продукції, на виконання певного виду послуг (наприклад, на охорону об’єкта, оформлення установчих документів та реєстрацію підприємства). В інвестиційній сфері предметом підрядного договору є інвестиційний проект або частина проекту, вид або комплекс певних робіт.
Підрядний спосіб продовж тривалого часу був домінуючим у галузі капітального будівництва, сприяв виокремленню будівництва у самостійну галузь матеріального виробництва, впровадженню науково-технічного прогресу. Протягом тривалого часу підрядним способом виконувалось близько 90 % усього обсягу будівельно-монтажних робіт. В останні десятиліття цей спосіб почав значно поширюватися і в інших галузях народного господарства: промисловості, АПК, транспорті.
При підрядному способі ведення робіт усі суб’єкти інвестиційної діяльності, як юридичні, так і фізичні особи, можуть вступати в договірні відносини. Як правило, договір укладають дві юридичні особи – замовник (інвестор) і підрядник. Замовником може бути держава, міністерство, відомство, корпорація, асоціація, об’єднання, підприємство, установа або приватна особа. За ринкових умов частіше за все замовник є одночасно й інвестором. У той же час ці функції можуть і розмежуватися.
До управління договором підряду може бути залучена і третя юр. особа, що як довірена особа інвестора (замовника) діє від його імені й представляє його інтереси або протягом усього інвестиційного процесу, або тільки в період будівництва, тобто до введення об’єкта в експлуатацію та остаточних розрахунків. Звичайно такі посередницькі функції виконує керуючий проектом (прожект-менеджер).
Інвестор має право також передати всі функції замовника спеціалізованій фірмі – девелоперу. У такому разі договір підряду набуває вид договору фінансування проекту. Фірма-девелопер, в свою чергу, укладає підрядний договір з підрядником або сама здійснює виробництво будівельно-монтажних робіт. За умовами договору з інвестором ця фірма повинна представити у визначений термін готовий об’єкт або реалізувати його на ринку нерухомості й відшкодувати інвестору виробничі витрати, забезпечивши при цьому певний дохід.
Господарський спосіб – це така організаційна форма, за якою інвестиційні проекти реалізуються безпосередньо інвестором без залучення підрядника. Коли ф-ї інвестора, замовника і підрядника поєднуються в одній юр. особі, вона зветься забудовником і одночасно є розпорядником коштів, оперативним керівником та виконавцем будівельно-монтажних робіт.
Змішаний спосіб є комбінацією 2-х попередніх.
82.
Сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій (інвестиційна діяльність) може здійснюватися в різних правових формах.
Основною правовою формою (правовим документом), яка регулює взаємовідносини міяс суб’єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).
Договір – це угода сторін, що регулює організаційно економічні та правові відносини між суб’єктами інвестиційної діяльності.
Він визначає відповідальність учасників угоди і юридично закріплює їх зобов’язання.
Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб’єктів інвестиційної діяльності. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб’єктами інвестиційної діяльності понад свою компетенцію не допускається.
Чинне законодавство не встановлює, якими саме господарськими договорами регулюються взаємовідносини між українськими суб’єктами інвестиційної діяльності. Більш детально ці відносини врегульовані законом щодо іноземних інвестицій. Так, згідно із ст. 23 Закону України “Про режим іноземного інвестування” іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов’язану із створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України.
Вважаємо, що є всі підстави зараховувати до інвестиційних за своїм характером договорів:
власне інвестиційні договори;
засновницькі договори, в яких засновники визначають, зокрема, умови передачі майна створюваному суб’єкту господарювання, порядок розподілу прибутків і збитків тощо;
угоди про розподіл продукції.
Договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора підлягають реєстрації у строки та в порядку, що встановлені Кабінетом Міністрів України.
Конкретні суттєві та факультативні умови інвестиційної діяльності визначають її сторони. Ці умови не мають суперечити положенням національного законодавства країни, що приймає інвестицію, тобто України. Але, при цьому, повинні враховувати в усіх деталях специфіку правових систем сторін-нерезидентів, встановлюючи порядок здійснення іноземних інвестицій щодо конкретних умов.
Договір про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора — це угода (правочин) двох або більше учасників спільної інвестиційної діяльності з обов’язковою участю як резидента, так і нерезидента України, яка встановлює взаємні права та обов’язки сторін щодо внесення і використання іноземних інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети і не передбачає утворення нової юридичної особи.
Складові інвестиційного договору (ІД) можуть бути визначені згідно з Положенням про форму зовнішньоек. договорів (контрактів) та практичним досвідом укладання подібних угод.
Договір склад. з 4 частин:
Преамбула (вступ):
Найменування договору;
Дата підписання;
Місце підписання;
Повне фірмове найменування контр агента;
Посади, прізвища осіб, які укладають договір.
Предмет договору:
Об’єкт угоди;
Зобов’язання сторін;
Ціна;
Порядок розрахунків;
Термін виконання;
Термін дії договору;
Відповідальність сторін.
Додаткові умови договору:
Підстави зміни або розірвання договору в односторонньому порядку;
Умови конфіденційності інформації;
Порядок вирішення суперечок між сторонами.
Інші умови договору:
Законодавство, що регулює відносини сторін;
Реквізити сторін;
Кількість екземплярів договору;
Підписи сторін.
83.
В Україні, як зазначалося вище, приділяється багато уваги забезпеченню гарантій інвестицій. Відповідно до інвестиційного законодавства України держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб. Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також видів іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України та її міжнародними договорами. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивезення вкладених цінностей і результатів інвестицій.
З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій (що є системою правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів, обов'язкових платежів). Державні гарантії не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.
Спори, пов'язані з інвестиційною діяльністю, розглядаються відповідно судом, арбітражним судом або третейським судом. Усі витрати та збитки іноземних інвесторів, спричинені цими діями, повинні бути відшкодовані на основі поточних ринкових цін та обґрунтованої оцінки, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою. Компенсація, що виплачується іноземному інвестору, повинна бути швидкою, адекватною та ефективною.
У межах договірного механізму ГАТТ/СОТ питанням регулювання інвестицій присвячено спеціальну Угоду щодо інвестиційних заходів, пов'язаних з торгівлею (ІЗПТ). Відповідно до положень Угоди національний режим поширюється на застосування ІЗПТ, об'єднаних у приблизний список. Крім того, забороняється вводити будь-які кількісні обмеження стосовно них. При цьому передбачається можливість винятків з такого режиму, які закріплені в усіх інших положеннях ГАТТ/СОТ.
Із широкомасштабних угод щодо інвестицій велике значення має Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (далі — УПС) від 14 червня 1994 р. (ратифікована Парламентом України 10 листопада 1994 р.). Інвестуванню присвячено положення Угоди, що регулюють заснування та діяльність компаній, транскордонний рух капіталу, захист інтелектуальної власності. Важлива роль інвестицій підкреслюється також у вступній частині до УПС, де є численні посилання на цей різновид діяльності як на мету співпраці сторін та засіб економічної перебудови або інструмент сприяння стабільному розвиткові сторін. Правовий аспект положень у царині підприємництва та інвестицій може бути виявлений через аналіз норм, які регулюють галузі, пов'язані з цими сферами.
Аналіз свідчить, що в Україні правовий статус європейських компаній, філій та дочірніх фірм є однорідним: до всіх них застосовується національний режим (з багатьма винятками) або режим найбільшого сприяння (якщо він надає кращі умови).
Нині Україна взяла на себе зобов'язання щодо поліпшення захисту інтелектуальної власності через приєднання до 2005 р. до таких багатосторонніх конвенцій:
• Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;
• Міжнародна конвенція про охорону прав акторів-виконавців, ви
робників фонограм і органів радіомовлення;
• Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію тор
говельних знаків;
• Ніццька угода про міжнародну класифікацію виробів та послуг з
метою реєстрації знаків;
• Будапештський договір про міжнародне визнання депонування
мікроорганізмів з метою патентної процедури;
• Міжнародна конвенція про захист нових сортів рослин.
Приєднання до цих конвенцій, а також належне дотримання поло
жень таких документів, як Паризька конвенція про охорону промисло
вої власності, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію торго
вельних знаків, Договір про патентне співробітництво, учасницею яких
Україна вже є, дасть їй змогу на практиці забезпечити рівень захисту
прав на інтелектуальну власність, аналогічний до існуючого в ЄС.
84.
За останнє десятиліття в Україні з'явилося багато нових форм підприємств, нових професій, нових форм торговельно- ек. відносин. Однією з останніх є тендер.
Тендер — форма розміщення замовлення на яку-небудь роботу, яка передбачає визначення виконавця шляхом конкурсного відбору кращої тендерної пропозиції за критеріями, що встановлюються замовником; конкурс на право виконання яких-небудь робіт.
Під поняттям тендерна документація розуміють поданий замовником комплект документів, необхідних для підготовки тендерних пропозицій у визначений термін, що включає інформацію про умови і процедуру проведення торгів (тендерів).
В оголошенні про проведення торгів зазначаються:
1 Головний розпорядник коштів.
2. Замовник торгів (назва установи, ідентифікаційний код, поштова адреса, відповідальний за проведення торгів).
3. Інформація про товари, що закуповуються.
4. Процедура здійснення закупівлі.
5. Місце та спосіб отримання тендерної документації.
6. Вартість тендерної документації.
7. Місце та кінцевий термін подання тендерних пропозицій.
8. Місце та дата розкриття тендерних пропозицій.
9. Додаткова інформація.
Існує три способи проведення тендерів. Тендери можуть бути: відкритими, відкритими з попередньою кваліфікацією, закритими.
Тендерна документація повинна бути однаковою для всіх претендентів, а також недискримінаційною, однозначною для розуміння, містити вичерпну інформацію, необхідну для розроблення тендерних пропозицій, і не створювати ризику для підрядників за обставин і подій, які вони не можуть передбачати під час визначення ціни і на які не мають впливу. Тендерна документація затверджується замовником і включає такі документи: інструкцію для претендентів, форму контракту, форму тендерної пропозиції (оферти), форми кваліфікаційної оцінки претендентів, проектну документацію, перелік робіт, інформацію щодо способу надання тендерного забезпечення.
Витрату на організацію та проведення тендерів проводяться за рахунок коштів замовника і враховуються у вартості будівництва. Витрати підрядника на підготовку тендерної пропозиції відносяться на його накладні витрати.
87. Визначення рівня цін на об'єкти інвестування - це частина як основної інвестиційної стратегії, так і довгострокової стратегії маркетингу підприємства.
Суб'єкти господарювання можуть використовувати у діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.
Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлені державні ціни, суб'єктами господар-ння самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.
Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що мають визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.
Політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються Законом "Про ціни і ціноутворення" та ін. законодавчими актами.
Ціни в інвестиційній діяльності можуть визначатися залежно від того, чи є вони:
- ринковими (явними) або тіньовими (неявними);
- абсолютними або відносними;
- поточними чи постійними.
Ринкові або явні ціни - це ціни, які представлені на ринку, незалежно від того, визначаються вони попитом та пропозицією та урядом, іншими словами, це ціни - за якими фірма буде купувати собі необхідні ресурси та продавати продукцію. Тіньові ціни - це викривлені під дією певних чинників ринкові ціни.
Абсолютні ціни виражають вартість одного продукту в абсолютній кількості грошей, а відносні ціни - виражають її через вартість ін. продукту. Наприклад, абсолютна ціна однієї тонни зерна може становити 100 грошових одиниць, а еквівалентної кількості нафти - 500 грошових одиниць. В цьому випадку ціна вугілля в перерахунку на нафту становитиме 0,2. Це означає, що відносна ціна нафти у два рази вище ціни вугілля.
Поточні ціни змінюються з часом в результаті інфляції. Якщо інфляція сильно впливає на вартість ресурсів, то вона впливатиме і на ціну продукції. Навіть незначна інфляція має враховуватися в інвестиційних розрахунках, бо вона впливатиме на вартість проекту уже на перших фазах його реалізації, а це, своєю чергою, призведе до необхідності залучення додаткових коштів. Якщо ж ціни на перелік необхідних ресурсів залишаються відносно стабільними протягом певного періоду часу, то в розрахунках використовують постійні ціни.
Система ціноутворення в інвестиційній сфері формується відповідності до загальної та єдиної цінової політики України та характеризується такими ознаками:
• застосуванням, переважно, вільних (ринкових) тарифів майже на всю продукцію виробничо-технічного призначення та послуги, які використовуються в капітальному будівництві;
• можливістю використання вільних (договірних) цін на будівельну продукцію;
• надання рівних прав учасникам інцест. процесу при формуванні договірних цін на будівельну проду-ю;
• використання підрядних торгів як пріоритетного методу формування договірних цін;
• наявністю рекомендаційного характеру загальних положень ціноутворення.
91.
Вибір способу освоєння інвестицій залежить від виду інвестиційного проекту, що реалізується, джерел його фінансування. Освоєння інвестицій у виробничі фонди здійснюється за допомогою підрядного, господарського або змішаного способів.
Підрядний спосіб – це організаційна форма виконання робіт, виробництва продукції та надання послуг самостійними, постійно діючими фірмами, підприємствами та організаціями на основі підрядних договорів і контрактів між інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності. Підрядним способом можуть виконуватись будь-які види робіт: будівельні, монтажні, пуско-налагоджувальні, науково-дослідні, проектно-досліджувальні, ремонтні.
Підрядний договір може бути укладений на виробництво певного виду й обсягу продукції, на виконання певного виду послуг (наприклад, на охорону об’єкта, оформлення установчих документів та реєстрацію підприємства). В інвестиційній сфері предметом підрядного договору є інвестиційний проект або частина проекту, вид або комплекс певних робіт.
Підрядний спосіб продовж тривалого часу був домінуючим у галузі капітального будівництва, сприяв виокремленню будівництва у самостійну галузь матеріального виробництва, впровадженню науково-технічного прогресу. Протягом тривалого часу підрядним способом виконувалось близько 90 % усього обсягу будівельно-монтажних робіт. В останні десятиліття цей спосіб почав значно поширюватися і в інших галузях народного господарства: промисловості, АПК, транспорті.
При підрядному способі ведення робіт усі суб’єкти інвестиційної діяльності, як юридичні, так і фізичні особи, можуть вступати в договірні відносини. Як правило, договір укладають дві юридичні особи – замовник (інвестор) і підрядник. Замовником може бути держава, міністерство, відомство, корпорація, асоціація, об’єднання, підприємство, установа або приватна особа. За ринкових умов частіше за все замовник є одночасно й інвестором. У той же час ці функції можуть і розмежуватися.
До управління договором підряду може бути залучена і третя юр. особа, що як довірена особа інвестора (замовника) діє від його імені й представляє його інтереси або протягом усього інвестиційного процесу, або тільки в період будівництва, тобто до введення об’єкта в експлуатацію та остаточних розрахунків. Звичайно такі посередницькі функції виконує керуючий проектом (прожект-менеджер).
Інвестор має право також передати всі функції замовника спеціалізованій фірмі – девелоперу. У такому разі договір підряду набуває вид договору фінансування проекту. Фірма-девелопер, в свою чергу, укладає підрядний договір з підрядником або сама здійснює виробництво будівельно-монтажних робіт. За умовами договору з інвестором ця фірма повинна представити у визначений термін готовий об’єкт або реалізувати його на ринку нерухомості й відшкодувати інвестору виробничі витрати, забезпечивши при цьому певний дохід.
Господарський спосіб – це така організаційна форма, за якою інвестиційні проекти реалізуються безпосередньо інвестором без залучення підрядника. Коли ф-ї інвестора, замовника і підрядника поєднуються в одній юр. особі, вона зветься забудовником і одночасно є розпорядником коштів, оперативним керівником та виконавцем будівельно-монтажних робіт.
Змішаний спосіб є комбінацією 2-х попередніх.
93. Після проведення пусконалагоджувальних робіт, які здійснюються в процесі монтажу обладнання, настає дуже відповідальний етап інвестиційного процесу – введення в дію виробничих потужностей та реалізація будь-яких інших інвестиційних проектів. Можна виділити три основних стадії прийняття виконаних робіт та готових об’єктів.
Перша стадія – це прийняття від замовника підрядником затвердженої проектно-кошторисної документації та інших документів; будівельного майданчика; технологічного та іншого обладнання; матеріалів та виробів, постачання яких входить до обов’язків замовника; приміщень, будівель, споруд, будівельних машин, механізмів та іншого майна, що передається підряднику тимчасово на період будівництва відповідно до підрядного договору.
Друга стадія – це прийняття від підрядника робочою комісією замовника: окремих видів робіт; попереднє прийняття конструктивних етапів для підтвердження технічної готовності для виконання наступних робіт; прийняття закінчених окремих установок, технологічних ліній для проведення комплексного випробування та пусконалагоджувальних робіт; прийняття закінчених будівництвом окремих будівель та споруд, що можуть використовуватись до кінцевої здачі об’єкта в експлуатацію; перевірка відповідності об’єктів і змонтованого устаткування, результатів випробувань й комплексного опробування устаткування, підготовленості об’єктів до експлуатації й випуску продукції.
Третя стадія – це прийняття Державною комісією закінченого підприємства, його черги, житлового або іншого об’єкта.
94. З метою коригування та вдосконалення об’єкта інвестування інвестор або замовник проекту, а також інші учасники інвестиційної діяльності повинні здійснювати повсякденний нагляд. Механізм проведення такого постійного нагляду та контролю за процесом освоєння інвестицій називається моніторингом інвестиційних проектів.
Побудова системи моніторингу реалізації інвестиційного проекту має базуватися за такими принципами:
1. Вибір для спостереження найбільш важливих напрямів реалізації інвестиційного проекту. Реалізація цього принципу базується на тому, що, насамперед, спостереження має відбуватися за реалізацією календарного плану та бюджету проекту за окремими розділами.
2. Побудова системи інформаційних (звітних) показників зв кожного напряму реалізації інвестиційного проекту. Така система показників має ґрунтуватися на даних оперативного бухгалтерського обліку та статистичної звітності. Ця система відображає хід реалізації календарного плану проекту за обсягами та найбільш важливими структурними показниками, виконання бюджету за обсягом та структурою витрат.
3. Розробка системи узагальнюючих (аналітичних) показників за кожним напряму реалізації проекту. Система оціночних показників будується, виходячи з мети моніторингу окремих напрямів діяльності інвестиційного проекту, та базується на привабливості для цього інформативних (звітних) показників. У розрізі кожного з напрямів формується конкретний перелік найбільш важливих оціночних показників.
4. Встановлення періодичності формування звітної бази даних (інформаційних та аналітичних показників). Така періодичність визначається, виходячи з періодичності календарного плану та бюджету реалізації інвестиційного проекту. З урахуванням цієї періодичності розрізняють оперативні (тижневі або декадні) зведення, місячний чи квартальний звіт.
5. Аналіз основних причин, які призвели до відхилення фактичних результатів від передбачених. У процесі такого аналізу розрізняють ті показники, за якими спостерігаються "критичні відхилення" від календарного плану та бюджету.
6. Виявлення резервів та можливостей нормалізації ходу реалізації інвестиційного проекту. У процесі реалізації цього принципу резерви розглядаються у розрізі окремих функціональних блоків з вивченням можливостей замовника та підрядника з нормалізації ходу реалізації інвестиційного проекту.
7. Обґрунтування пропозицій зі зміни календарного плану та бюджету інвестиційного проекту. Завершальним етапом моніторингу інвестиційних проектів є розробка обґрунтованих пропозицій щодо коригування календарного плану та бюджету проекту. У окремих випадках може бути обґрунтована пропозицію про "вихід" з інвестиційного проекту.
Основним напрямом моніторингу реалізації інвестиційного проекту є своєчасне виявлення відхилень від календарного плану та бюджету, які викликають зниження ефективності інвестиційної діяльності; аналіз причин, які призвели до цих відхилень, та розробка пропозицій з відповідного коригування окремих напрямів інвестиційної діяльності з метою її нормалізації та підвищення ефективності.
Залежно від функцій учасників реалізації інвестиційної діяльності моніторинг можна спеціалізувати за видами, а саме:
? загальний моніторинг проекту здійснює інвестор (замовник) або від їх імені дирекція підприємства, що будується. Такий моніторинг за угодою з інвестором можуть здійснювати фірма-девелопер або генеральний підрядник;
? технічний моніторинг, який крім інвестора та його представників, здійснюють звичайно генеральний проектувальник та інші проектувальники - у межах авторського нагляду. Технічний моніторинг проводиться з метою забезпечення відповідності об'ємно-планувальних та конструктивних рішень, прийнятих у будівельній та технологічній частинах проекту, вимогам ДБН, Держстандарті в та технічних умов;
? фінансовий моніторинг, який проводиться інвестором, замовником, фірмою-девелопером (за їх дорученням) а також іншими учасниками проекту на першому етапі освоєння інвестицій (проектування та будівництво) за такими показниками, як загальний обсяг інвестицій за проектом, витрати на земельну ділянку, витрати на проектно-дослідницькі роботи, вартість будівельно-монтажних робіт (договірна ціна), контрактова вартість обладнання, інструментів та реманенту; джерела фінансування проекту; власний капітал, акціонерний капітал та інші залучені кошти; запозичені кошти, кредити банку та інші боргові зобов'язання; лізинг та інші запозичені кошти; мобілізація внутрішніх ресурсів тощо.
? маркетинговий моніторинг, який проводиться з метою забезпечення своєчасних поставок на будову матеріально-технічних ресурсів, і його здійснюють ті учасники, на яких покладені обов'язки у контрактах з матеріально-технічного забезпечення будов.
85.
Проектува́ння — процесстворенняпроекту,прототипу, праобразу майбутньогооб'єкта, стану та способів його виготовлення. У проектуванні застосовують системний підхід, який полягає у встановлені структури системи, типу зв'язків, визначені атрибутів, аналізуванні впливів зовнішнього середовища.
Проектува́ння — це комплекс робіт який складається з пошуку, досліджень, розрахунків та розрахування з метою отримання опису достатнього для створення нового об'єкту або виробу, його реконструкції, модернізації, що відповідає заданим вимогам.
Технічне проектування — розробка проектної, конструкторської та іншої технічної документації, ппризначеної для забезпечення будівництва, створення нових видів та зразків.
В процесі проектування виконуються технічні та економічні розрахунки, схеми, графіки, пояснювальні записки, кошториси, калькуляції та описи.
Стадії проектування:
Технічне завдання встановлює призначення обладнання, галузь його застосування, характеристику (короткий опис), технічні вимоги, етапи розробки і терміни їх виконання, обґрунтування ефективності застосування, перелік документів, що підлягають розгляду замовником, особливості приймальних випробувань.
Ескізний проект — це сукупність документації, яка містить принципові компонувальні і структурні рішення, що дають уявлення про устрій і принцип роботи обладнання, а також дані, що визначають основні параметри об'єкта, який розробляється.
Технічний проект — сукупність документації, яка містить технічні рішення, що дають повне уявлення про обладнання, що проектується, а також всі початкові дані, необхідні для розробки робочої документації на стадії конструювання.
86. Проект складається з наступних розділів:
Пояснювальна записка з вихідними даними.
Архітектурно - будівельне рішення, генплан, благоустрій.
Технологічна частина.
Рішення по будівельному оснащенню і зовнішнім інженерним мережам.
Оцінка дії на довкілля.
Організація будівництва.
Кошторисна документація.
Відповідальними особами за технічні, економічні, естетичні та екологічні якості проекту є головний інженер проекту (ГІП). Вони готують договори, координують дії виконавців, ведуть переговори з замовниками, субпідрядниками і підрядниками. Відповідальними особами за якість певного розділу проекту є керівник та головний спеціаліст відповідного проектного підрозділу.
Ескізний проект, ТЕО інвестицій, проект і робочий проект підписуються керівництвом і основними виконавцями проектної організації. Титульний лист пояснювальної записки підписують керівник організації (директор, головний інженер, головний архітектор), керівник майстерні (відділу), головний архітектор (інженер) проекту, автори проекту (якщо такі є, крім ГАПа, ГІПа). Розділи пояснювальної записки підписують головні фахівці відділів, автори розділів (якщо вони є), виконавці. Креслення підписують керівник майстерні (відділу), головний архітектор (інженер) проекту, автори проекту (якщо такі є, крім ГАПа і ГІПа), головні спеціалісти, виконавці. У пояснювальній записці вказуються прізвища учасників проектування по кожному розділу проекту а в разі наявності субпідрядників - назви фірм або фізичних осіб субпідрядників.
Проектувальники при розробленні проектної документації несуть відповідальність та забезпечують:
- Відповідність архітектурним і містобудівним вимогам та високу архітектурно-художню якість;
- Відповідність вимогам чинних нормативних документів;
- Захист навколишнього природного середовища, екологічну безпеку і раціональне використання природних ресурсів;
- Відповідність вимогам з енергосбереганію;
- Експлуатаційну надійність; - Ефективність інвестицій;
- Патентну чистоту прийнятих технічних рішень та використовуваного обладнання;
- Відповідність проектних рішень вихідним даним та дозвільним документам.
88. Кошторисна документація
Правила складання кошторисної документації та визначення базисної і розрахунковоїкошторисної вартості будівництва наведені в державних будівельних нормах України.
Розрахункова кошторисна вартість будівництва (КВБ) складається з:
базисної кошторисної вартості будівництва;
коштів на компенсацію витрат, пов’язаних з ринковими умовами здійснення будівництва.
Розрахункова КВБ визначається Зведеним кошторисним розрахунком, що розробляється у складі Проекту або Робочого проекту.
Базисна кошторисна вартість будівництва – це сума грошових коштів, яка визначається розділом А зведеного кошторисного розрахунку і обчислюється на основі чинної в Україні кошторисно-нормативної бази та складається з базисної кошторисної вартості будівельних і монтажних робіт, устаткування, меблів, інвентарю та базисних інших витрат.
Порядок визначення вартості будівництва наведений в державних будівельних нормах (ДБН)
Кошторисна документація розробляється в базисних цінах 1997 року.
Базисна кошторисна вартість будівництва визначається з використанням наступних нормативних документів:
кошторисних норм України.
одиничних розцінок України.
вказівок щодо застосування кошторисних норм і одиничних розцінок.
розцінок на монтаж устаткування і вказівок ДБН.
збірника норм і розцінок щодо експлуатації машин і механізмів.
збірника єдиних середніх кошторисних цін на матеріали, вироби, конструкції.
збірника кошторисних цін на перевезення вантажів.
норм накладних витрат, затверджених Кабміном України.
норм планових нагромаджень у розмірі 30 відсотків від загальної суми прямих і накладних витрат, затверджених постановою Кабміну України.
Одиничні розцінки України (ОРУ) на будівельні роботи призначено для визначення базисної кошторисної вартості будівництва підприємств, будівель та споруд, розроблення укрупнених нормативів кошторисної вартості та прейскурантів на будівництво будівель та споруд.
Одиничною розцінкою називається кошторисний норматив, який установлює розмір прямих витрат в грошовому виразі на одиницю конструктивного елементу або виду робіт.
ОРУ складається на підставі нормативних документів:
кошторисних норм України (КНУ – 93);
збірника єдиних середніх кошторисних цін на матеріали, вироби та конструкції (ЗЕКЦ – 97, або ДБН ІV-4-97);
збірника норм і розцінок для визначення кошторисної вартості експлуатації будівельних машин і механізмів (ЗНіРЕМ – 93/97).
ОРУ розроблено в складі 47 збірників, наприклад:
Збірник 1. Земляні роботи.
Збірник 6. Бетонні та залізобетонні конструкції монолітні.
Збірник 36. Земляні конструкції гідротехнічних споруд.
Збірник 37. Бетонні та залізобетонні конструкції гідротехнічних споруд.
Збірник 38. Кам’яні конструкції ГТС.
Збірник 39. Металеві конструкції ГТС.
Збірник 40. Дерев’яні конструкції ГТС.
В одиничних розцінках враховано витрати на виконання комплексу робіт, передбаченого кошторисними нормами КНУ – 93, включаючи вивантаження матеріалів, виробів та конструкцій на приоб'єктному складі, горизонтальний та вертикальний транспорт їх від приоб’єктного складу до місця встановлення, монтажу чи використання в діло (внутрішньо-будівельний транспорт).
Єдині середні кошторисні ціни призначені для визначення базисної кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт. Вони застосовуються при розробленні: а) одиничних розцінок і монтаж устаткування;
б) прейскурантів на будівництво будівель і споруд;
в) укрупнених кошторисних норм (УКН) на конструкції та види робіт;
г) кошторисної документації на будівництво під-в, будівель та споруд.
Збірник єдиних середніх кошторисних цін складається з таких частин:
ч.І. Будівельні матеріали.
ч.ІІ. Будівельні конструкції та вироби.
ч.ІІІ. Матеріали та вироби для санітарно-технічних робіт.
ч.ІV. Місцеві будівельні матеріали.
ч.V. Матеріали, вироби і конструкції для монтажних та спеціальних
будівельних робіт.
Єдині кошторисні ціни за всіма позиціями враховують всі витрати, пов’язані з доставкою матеріалів, виробів і конструкцій до проектного складу будівництва (оптові ціни, складські націнки, витрати на тару, упаковку і реквізит, транспортні, вантажно-розвантажувальні і заготівельно-складські витрати).
89. Для нормального функціонування запроектованого виробництва важливою умовою є забезпечення обладнанням, матеріалами, сировиною та іншими ресурсами.
Матеріально-технічне забезпечення інвестиційного проекту - це складний процес, який включає: систему матеріально-технічного забезпечення проекту; визначення потреби в ресурсах, організацію збалансованості їх обсягів із виробництвом, розміщення замовлень на поставки та здійснення їх у строки, підпорядковані безперервності інвестиційного процесу.
Система матеріально-технічного забезпечення інвестиційного проекту включає в себе:
• поставки матеріальних ресурсів для реалізації інвестиційних проектів у реальній сфері;
• оптову торгівлю технологічним обладнанням, будівельними матеріалами, конструкціями та деталями.Оптова торгівля представляє собою форму забезпечення споживачів матеріальними ресурсами без квот (лімітів) та здійснюється безпосередньо підприємствами-виробниками або організаціями матеріально-технічного забезпечення на основі прямих замовлень, які надаються будівельними підприємствами та організаціями в ці органи;
• торгівлю будівельними матеріалами, конструкціями та деталями через систему будівельних бірж:, торгових домів та посередницьких підприємств та інше.
Матеріально-технічне забезпечення інвестиційного проекту здійснюється через систему закупок та поставок. Під закупками та поставками розуміють заходи направлені на забезпечення проектів ресурсами - тобто майном, виконанням робіт (послуг), передачею результатів інтелектуального капіталу у зв'язку з реалізацією конкретного інвестиційного проекту.
Організація матеріального забезпечення інвестиційних проектів може базуватися на системі виробничо-технологічної комплектації. Ця система передбачає єдність комплектного виготовлення конструкцій та виробів, поставки та транспортування усіх матеріальних ресурсів у відповідності з технологічною послідовністю реалізації проекту, сприяє найбільш раціональному та бережному використанню ресурсів.
На стадії розробки проекту створюється модель технологічної комплектації. У складі планів проекту розробляється уніфікована нормативно-технологічна документація (УНТД) - це комплекс документів, який є нормативною базою виробничо-технологічної комплектації. Комплекти конструкцій, виробів та матеріалів постачаються централізовано, як правило, у повній технологічній готовності для виробничого споживання, у контейнерах та пакетах безпосередньо у робочу зону проекту.
Поряд із розвитком виробничо-будівельної комплектації через будівельні організації подальший розвиток одержала форма постачання будов через територіально-посередницькі підприємства за замовленням проектних команд замовника. Останнім часом у сфері матеріально-технічного забезпечення проектів стали використовуватися нові методи та технології, які базуються на концепції логістики.
Логістика - це наука управління матеріальними потоками від початкового джерела до кінцевого споживача з мінімальними витратами, пов'язаними з товарним рухом та потоком інформації- Основою логістики єлогістичт ланки, по яким проходить товарний та інформаційний потоки від постачальника до споживача, а саме: постачання матеріалів, сировини та напівфабрикатів; збереження продукції та сировини; виробництво товарів; розподіл, включаючи відвантаження товарів із складу готової продукції.
Важливим у процесі забезпечення матеріально-технічними ресурсами проектів є визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах для реалізації інвестиційних проектів, яке проводиться за такими напрямками:
- визначаються види й кількість матеріалів, сировини та комплектуючих виробів, що перероблятимуться; - вивчається ринок відповідних матеріалів, сировини та комплектуючих виробів і підбираються такі умови їх постачання, які будуть найбільш сприятливі стосовно якості, кількості, вартості, доступності та надійності поставок; - передбачається альтернативний варіант забезпечення кожним видом ресурсів;
- розраховується можливі втрати матеріалів і сировини при транспортуванні та зберіганні;
- складається оптимальна програма поставок матеріалів сировини та устаткування, яка б задовольняла умовам якості, кількості та вартості.
Матеріально-технічне постачання інвестиційних проектів здійснюється за графіками, які чітко пов'язані із строками виконання будівельно-монтажних робіт. Графіки є обов'язковим додатком до договорів. Замовник, або за його дорученням проектна команда узгоджують із підприємствами-виробниками технічні умови та іншу технічну документацію на виготовлення та поставку окремих видів матеріально-технічних ресурсів, а також розглядають технічні питання, пов'язані з розміщенням замовлень на виготовлення ресурсів.
90.
Виробничі процеси, що виконуються на будмайданчику, включаючи будівельно-монтажні і спеціальні роботи, називають будівельним виробництвом. Будівельний процес – сукупність робіт, результатом виконання яких є будівельна продукція у вигляді конструктивного елемента або його частині (наприклад, цегляної кладки, штукатурки). Прості процеси виконують робітники однієї професії, складні – одночасно робітники різних процесій.
Операція – проста, організаційно неподільна, технологічно однорідна робота, наприклад розкладка цегли на стіні. Будівельникам доводиться виконувати ряд операцій послідовно, щоб завершити будь-який вид робіт. Залежно від призначення будівельні процеси поділяють на основні, допоміжні і транспортні.
Основні – це процеси, в результаті виконання яких створюються частини споруд чи конструкцій, тобто створюється будівельна продукція. До допоміжних відносять процеси, за допомогою яких не створюється будівельна продукція, але вони необхідні для виконання основних процесів, наприклад пристрій риштування при виробництві штукатурних або кам'яних робіт.
Транспортні процеси – це роботи по переміщенню матеріалів і готових деталей до споруджуваного об'єкта й робочого місця. Будівельні операції і процеси можуть виконуватися механізованими і ручними способами. До механізованим належать роботи, що виконуються з часткової і комплексної механізацією. Комплексно-механізовані роботи виконуються комплектом машин, механізмів і установок.
Види будівельно-монтажних робіт.
Роботи називають будівельними чи монтажними залежно від того, який процес переважає. Всі роботи на будівництвах умовно поділяють на загальнобудівельні та спеціальні. До загальбудівельних відносять роботи, пов'язані із зведенням будівельних конструкцій будівель і споруд.
Основні будівельні роботи:
земляні – риття котлованів і траншей під окремі опори, стрічкові фундаменти, транспортування грунту (навантаження, переміщення, вивантаження); зворотне засипання і пристрій насипу, ущільнення фунта;
пальові – забивання або занурення паль, влаштування пальових фундаментів;
кам'яні – зведення кам'яних конструкцій (Стен, опор, стовпів, склепінь і ін) з штучних каменів і блоків. До складу цих робіт включаються: бутова і бутобетону кладки, кладка з оброблених природних каменів правильної форми, цегляна кладка, кладка з штучних каменів і крупноблочний кладка;
бетонні та залізобетонні – роботи, що виконуються при зведенні бетонних та залізобетонних конструкцій: приготування бетонної суміші, транспортування й укладання її з ущільненням в опалубку; замо-нолічіваніе ділянок і стиків між збірними елементами та ін;
монтаж конструкцій – комплекс робіт з доставки на робоче місце, установки, вивірки і закріплення готових деталей і елементів (сталевих, бетонних, залізобетонних, дерев'яних);
столярні роботи на будівництвах, як правило, обмежуються процесами транспортування до місця установки і установкою готових деталей (крокв, вікон, дверей) або зведенням конструкцій із заздалегідь заготовлених і оброблених деталей, елементів або матеріалів (дощок, брусків та ін.) До цих робіт відноситься також настилання дощатих і паркетних підлог;
покрівельні – роботи, що виконуються при влаштуванні покриттів горищних дахів (з рулонних матеріалів, азбестоцементних листів та ін) або покриттів безгорищних будівель з рулонних матеріалів (толю, пергаміну, руберойду), мастик;
оздоблювальні роботи включають в себе оштукатурювання, облицювання, фарбування, обклеювання шпалерами будівель і приміщень;
Облицювальні роботи, пов'язані з оздоблювальним, виконуються із застосуванням малогабаритних плиток і проводяться після завершення кам'яних робіт. Роботи з фарбування конструкцій, обклеюванню шпалерами відносяться до малярних. До опоряджувальних робіт відноситься також покриття підлог лінолеумом, синтетичними матеріалами
До спеціальних відносять головним чином роботи, пов'язані з особливими видами матеріалів і способами виробництва, що застосовуються при зведенні конструкцій або споруд, наприклад нанесення на конструкції протикорозійних покриттів, монтаж силових, освітлювальних, телефонних та інших проводок, санітар-но-технічних систем і приладів, ліфтів .
Крім загальнобудівельних та спеціальних робіт, на будівництві виконують великий обсяг транспортних і по-грузочно-розвантажувальних робіт. Це пов'язано з доставкою на будови і робочі місця матеріалів і деталей, пристосувань, інвентарю та інструментів.
92.
У вітчизняній практиці освоєння реаль інвестицій пусково-налагоджувальні роботи здійснюються, як правило, в процесі і після введення експлуатацію виробничих потужностей і об’єктів У цей час в Україні мало будівельно-монтажних фірм, які вводять об’єкти в експлуатацію і здають їх інвесторові (замовникові) здатними випускати продукцію відповідно до проектної потужності. Нарівні з цим, збереглося безліч пусково-налагоджувальних управлінь галузевого і міжгалузевого профілю, які виконують за контрактами різні роботи по доведенню виробництв, що вводяться в експлуатацію, до проектної потужності. Чимало з цих організацій приватизовано.
Розрізняють роботи налагоджувального періоду, пусково-налагоджувальні роботи і комплексне випробування обладнання.
1) Налагоджувальний період починається після закінчення монтажу обладнання і закінчується прийманням об’єкта в експлуатацію. У цей час можуть виконуватися різні роботи з наладці технологічного і енергетичного обладнання, пристроїв автоматичного і дистанційного управління, регулюванню технологічних ліній. На цьому етапі може і комплексне випробування обладнаная здійснюються витрати на підготовку фахівців (для виробництв, що вводяться па діючих підприємствах), оплачуються послуги проектних, консалтингових, інжинірінгових і інших організацій з технічного нагляду.
Виконання цих робіт контролюється інвестором або за його дорученням, керуючим проектом, фірмою-девелопером. Оплата таких робіт проводиться за рахунок основної діяльності за окремим кошторисом, якщо їх виконання не передбачене генеральнім підрядним прямим договором і вони не відображені в зведеному кошторисному розрахунку.
2) Пусково-налагоджувальні роботи можуть проводитися на різних стадіях освоєння потужностей:
- після завершення монтажу обладнання і закінчення його індивідуальних випробувань, перед комплексним випробуванням обладнання;
- в період комплексного випробування;
- при освоєнні проектної потужності підприємства;
- в процесі експлуатації обладнання діючого підприємства.
Звичайно ці роботи включають випробування на санітарно-гігієнічний ефект і наладку вентиляційного обладнання, очисних споруд, визначається їх відповідність допустимим нормам. Потім проводиться дослідно-налагоджувальна експлуатація машин, цілодобове або позмінне обслуговування обладнання, що вводиться в експлуатацію.
Якщо ж у процесі експлуатації об’єкта у замовника виникає необхідність у зміні технологічного процесу, то такі зміни відносяться до технологічної частини проекту, і замовник видає пусково-налагоджувальній організації нову програму проведення пусково-налагоджувальних робіт і новий кошторис, у якому кошторисна вартість визначених за цінником робіт звичайно оплачується в межах 70%.
3) Комплексне випробування обладнання - це випробування основних установок, агрегатів і додаткового обладнання, створюючого з основним комплекс, що забезпечує випуск готової продукції і охорону навколишнього середовища. Комплексне випробування обладнання проводиться після його індивідуальних випробувань і виконання пусково-налагоджувальних робіт.
- обробка матеріалів з наладки і комплексної експлуатації обладнання, складання акта про закінчення робіт і технічного звіту про зроблену роботу.
Усі роботи і витрати, пов’язані з проведенням комплексного випробування, оплачуються інвестором за особливим, їм же затвердженим кошторисом на введення об’єкта в експлуатацію, що розробляється проектною організацією відповідно до договору на виконання проектно-пошукових робіт.
Інвестор зобов’язаний надати всі необхідні для випробувань матеріально-технічні ресурси (сировину, основні і допоміжні матеріали і ін.), він залучає, згідно з договором, до комплексного випробування обладнання інших учасників інвестиційного процесу, представників генерального підрядчика, субпідрядних, монтажних і спеціалізованих організацій, представників заводу
Інвестор має право виключити із загальної вартості витрат вартість продукції, отриманої при комплексному випробуванні обладнання (за умови її відповідності необхідним стандартам).
Витрати з комплексного випробування обладнання на діючих підприємствах, в процесі їх реконструкції і технічного переозброєння, плануються і враховуються в складі витрат майбутніх періодів. Результати комплексного випробування обладнання відбиваються в акті приймання робочою комісією.
Інвестиції та їх сутність. Проблеми в трактуванні інвестицій.
Структура цінностей, що відносять до інвестицій.
Класифікація інвестицій.
Інвестиційна діяльність та її суб’єкти.
Інвестиційний процес та його стадії.
Інвестиційний клімат і чинники його формування. Інвестиційний клімат в Україні.
Інвестори та учасники інвестування в інвестиційн. діяльності.
Прямий вплив держави на інвестиційну діяльність.
Форми опосередкованого впливу держави на інвест. діял-ть.
Державні інститути в інвестиційній діяльності.
Участь фінансово-кредитних інститутів в інвестуванні.
Фінансові посередники та їх функції.
Банківське фінансове посередництво в інвест. діяльності.
Небанківське фінансове посередництво.
Функціональні учасники інвестиційної діяльності.
Типи господарських утворень та їхня інвестиційна діяльність.
Ринок цінних паперів та його ф-ї.
Учасники ринку цінних паперів.
Брокери, дилери, андерайтери на ринку ц. п.
Рейтингова оцінка ц. п.
Інвестиційні цілі ц. п.
Оцінка акцій.
Оцінка облігацій.
Похідні ц. п. та їх види.
Фондова біржа. Принципи діяльності фондової біржі.
Фондова біржа та біржові індекси. Західні фондові ринки.
Стратегія інвесторів на ринку ц. п.
Ринок ц. п. України та напрями його розвитку.
Сутність реальних інвестицій та їх структура.
Капітальні вкладення та джерела їх фінансування.
Інвестиції в основний та оборотний капітал.
Інноваційна форма інвестицій.
Інноваційна діяльність.
Форми здійснення інноваційних інвестицій (придбання патентів і «ноу-хау»).
Напрями процесу управління інноваційними інвесимціями.
Інноваційні стратегії підприємства.
Державна підтримка інновацій. Оподаткування інноваційної діяльності.
Венчурне підприємництво та його сутність.
Венчурний бізнес в Україні.
Інтелектуальні інвестиції та їх об’єкти.
Форми здійснення інтелектуальних інвестицій.
Сутність іноземних інвестицій.
Форми та види прямих іноземних інвестицій.
Критерії привабливості країни для іноземного інвестора.
Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні.
Сучасний стан і проблеми іноземних інвестицій в Україні.
Спеціальні економічні зони та їх види.
Інститути міжнародної інвестиційної діяльності та їхній вплив на економіку України.
МВФ та його вплив на економіку України.
Системні та інвестиційні проекти МБРР в Україні.
ЄБРР та його вплив на розвиток малого бізнесу в Україні.
Сутність інвестиційного проекту. Види інвестиційних проектів.
Життєвий цикл інвестиційного проекту.
Портфельне інвестування. Теорія інвестиційного портфеля.
Класифікація інвестиційних портфелів. Стратегія управління портфелем інвестицій.
Інвестиційний ринок та його структура. Ціноутворення на інвестиційному ринку.
Послідовність етапів вивчення інвестиційного ринку з метою розроблення інвестиційної стратегії.
Інвестиційний комплекс та його склад.
Інвестиційні ризики. Класифікація інвестиційних ризиків.
Заходи для запобігання ризикам або зменшення їхньої дії.
Джерела інвестиційних ресурсів.
Власні джерела інвестиційних ресурсів.
Залучені джерела інвестиційних ресурсів.
Позичкові джерела інвестиційних ресурсів.
Способи залучення капіталу.
Позитивні і негативні сторони використання різних джерел інвестиційних ресурсів.
Фінансовий, операційний та загальний леверидж.
Інвестиційна стратегія компанії.
Передінвестиційні дослідження.
Технічний інжиніринг і консалтингові послуги в інвестиційній діяльності.
Проблеми інформаційно-консультативного забезпечення інвестиційної діяльності в україні.
Взаємозв’язок стратегічного, тактичного та оперативного управління інвестиційною діяльністю.
Принципи та послідовність розроблення інвестиц-ї стратегії.
Прогнозування грошових потоків, часова теорія грошей.
Фінансово-математичні засади інвестиційного проектування.
Методи оцінювання ефективності інвестицій.
Макроекономічні теорії про інвестування.
Макроекономічне регулювання інвестиційного процесу.
Методи індикативного планування інвестиційного процесу.
Бізнес-план, його розділи.
Способи реалізації інвестиційних проектів.
Договори (контракти в інвестиційному) процесі.
Міжнародні угоди щодо захисту інвестицій.
Сутність тендера та його організація.
Технічне проектування. Його способи та організація.
Проектування та його стадії.
Ціноутворення в інвестиційній сфері.
Кошторисна документація для будівництва.
Матеріально-технічне забезпечення інвестиційного проекту.
Виконання будівельно-монтажних робіт.
Підрядний та господарський способи ведення будівельно-монтажних робіт.
Участь інвестора у пусконалагоджувальних роботах.
Етапи прийняття інвестором виконаних робіт і готових об’єктів.
Моніторинг реалізації інвестиційних проектів.