66. – Власні; -Позичкові; -Залучені.

Слід зазначити, що різні джерела формування інвестиційних ресурсів

можуть задовольнити ті ж самі інвестиційні потреби. Тому при виборі

конкретних джерел формування інвестиційних ресурсів обов’язково потрібна їх оцінка за критерієм вартості капіталу.

Варто наголосити на тому, що вартість власного капіталу здебільшого вища, ніж вартість капіталу, що залучається з позичкових джерел. Вартість позичкового капіталу залежить від рейтингу кредитоспроможності підприємства, кон’юнктури ринку капіталу та форми

забезпечення кредиту.

Також варто наголосити на тому, що не всі джерела формування інвестиційних ресурсів однаково доступні для різних підприємств у залежності від їх організаційно-правової форми та значимості цих підп-тв.

На вибір того чи іншого джерела формування інвестиційних ресурсів також впливають розмір ставок податку на прибуток, наявність у підприємства податкових пільг по прибутку, готовність керівництва підприємства прийняти високі ризики порушення фінансової рівноваги заради досягнення максимально можливого прибутку. Також при виборі цих джерел неможливо не враховувати розмір підприємства й особливості галузі, до якої належить підприємство.

Для ефективного здійснення інвестиційної діяльності важливе значення

має оптимізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів підприємств. Існує декілька підходів до формування їх оптимальної структури. Так А.А. Пересада вважає, що слід вибирати ті потенційні джерела формування інвестиційних ресурсів, які мають мінімальну вартість, а вже потім, якщо їх не вистачає, ті, вартість яких є найменшою, з джерел, що залишилися.

Вчені-економісти, як Ю. Брігхем, В.В. Ковальов, котрі стверджують, що при оптимізації структури джерел формування інвестиційних ресурсів основним чинником є структура вже сформованого капіталу.

На підприємствах, як свідчить практика, використовується як перший,

так і другий підхід. При оптимізації структури джерел інвестиційних ресурсів також використовуються такі методи, як оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності та за критерієм мінімізації фінансових ризиків.

Формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності за рахунок

різних джерел є важливою стадією формування потенціалу всього підприємства. Оптимальна структура цих джерел, їх мінімальна вартість та достатній обсяг для задоволення інвестиційних потреб є тими факторами, що визначають ефективність інвестиційної діяльності підприємства.

67. Леверидж в фін. сфері трактується як певний фактор, невелика зміна якого може призвести до істотної зміни результуючих показників.

Фінансовий леверидж — це використання підприємством залучених коштів, яке впливає на зміну дохідності власного капіталу і дає йому можливість одержати додатковий прибуток на власний капітал. Показник, що відображає рівень додаткового прибутку на влас­ний капітал за різних варіантів структури капіталу, називається ефектом фінансового левериджу. Слід зазначити, що ефект фінансового левериджу може бути величиною як позитивною, так і від'ємною. Позитивний ефект фінансового левериджу виникає у тих випадках, коли позиковий капітал, який отримано під фіксований відсоток, використовується підприємством у процесі діяльності таким чином, що приносить більш високий прибуток, ніж фінансові витрати, тобто доходність сукупного капіталу вища за середньозважену ціну позикових ресурсів.

ЛЕВЕРИДЖ ОПЕРАЦІЙНИЙ - механізм впливу зміни співвідношення постійних і змінних витрат на суму та рівень прибутку підприємства. Наявність у складі витрат підприємства певної частки постійних витрат зумовлює те, що зі зміною обсягу реалізації продукції сума операційного прибутку завжди змінюється ще вищими темпами. Інакше кажучи, постійні витрати самим фактом свого існування зумовлюють непропорційно вищу зміну суми операційного прибутку під-ва у разі зміни обсягу реалізації продукції незалежно від величини під-ва, галузевих особливостей його діяльності . Показник, який характеризує конкретне співвідношення приросту суми операційного прибутку і суми обсягу реалізації продукції при певному співвідношенні постійних і змінних витрат, має назву ефекту операційного левериджу (Еол). Його обчислюють за формулою

Еол =Пв : Ор , де Пв - темп приросту валового операційного прибутку, %; Ор - темп приросту обсягу реалізації продукції, %.

Задаючи певний темп зростання обсягу реалізації продукції, можна, використовуючи наведену формулу, обчислити, як зросте сума операційного прибутку при тому співвідношенні постійних і змінних витрат, що склалося на підприємстві.

Оперативно-фінансовий леверидж - це узагальнююча категорія, яка описує взаємозв'язок виручки, витрат виробничого та фінансового характеру і чистого прибутку.

Поряд з ефектом зростання рентабельності власного капіталу в результаті зростання обсягу реалізації і залучення позикових коштів, відображає також загальний ризик зниження рентабельності і отримання збитків.

68. Поняття «інвестиційна стратегія» в сучасній економічній літературі тлумачиться як формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності і вибір найефективніших шляхів їх досягнення. Інвестиційна стратегія визначає можливості поліпшення результатів господарювання суб’єкта за допомогою інвестицій, тобто окреслює напрями інвестування з метою одержання прибутку і збільшення власних активів.

По відношенню до загальної стратегії економічного розвитку інвестиційна стратегія носить підпорядкований характер і повинна погоджувати з нею цілі та етапи реалізації. Зазначимо, що інвестиційну стратегію можна розглядати і як процес стратегічного управління інвестиційною діяльністю. В цьому випадку він включатиме в себе: - тактичне управління інвестиційною діяльністю шляхом формування інвестиційного портфелю; - оперативне управління інвестиційною діяльністю шляхом оперативного керування окремими інвестиційними проектами та програмами.

Призначення: підтримка корпоративної, ділової й функціональних стратегій підприємства при управлінні матеріальними, супутніми інформаційними й фінансовим потоками, в тому числі інвестиційними.

Головне завдання: формування зв'язку між стратегіями корпоративного, ділового й функціонального рівня для ефективного у правління матеріальними, супутніми інформаційними й фінансовими потоками.

Об'єкт: інвестиційний потік.

Складові:

1.стратегія реального інвестування;

2. стратегія фінансового інвестування;

3. стратегія інноваційного інвестування.

Спрямованість: переміщення інвестиційного потоку з оптимальними витратами.

Розробка інвестиційної стратегії відіграє значну роль у забезпеченні ефективного розвитку підприємства.

Основні положення, що характеризують роль розроблення інвестиційної стратегії:

- забезпечує механізм реалізації довгострокових загальних та інвестиційних цілей майбутнього економічного та соціального розвитку підприємства в цілому й окремих його структурних одиниць.

- дозволяє оцінити інвестиційні можливості підприємства.

- забезпечує можливість швидкої реалізації нових перспективних інвестиційних можливостей, які виникають у процесі динамічних чинників зовнішнього економічного середовища.

- враховує заздалегідь можливі варіації розвитку неконтрольованих підприємством чинників зовнішнього інвестиційного середовища і дозволяє звести до мінімуму їхні негативні наслідки для діяльності підприємства.

Існує два види інвестиційної стратегії. Активна інвестиційна стратегія забезпечує зростання прибутковості до середньогалузевого рівня вкладень та передбачає відбір і реалізацію різних інноваційних проектів. За такої стратегії інвестор оцінює альтернативні інвестиційні проекти, проводить їх техніко-економічне обґрунтування, селекціонує їх, відбирає найперспективніші й формує відповідний інвестиційний портфель. Пасивна інвестиційна стратегія передбачає підтримку незмінного рівня розвитку підприємства. Реалізуючи цю стратегію, інвестор прагне зберегти вже досягнутий ним рівень показників своєї господарської діяльності за рахунок інвестицій.

69. Інвестиційний цикл – це комплекс заходів від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту. Інвестиційний цикл складається з трьох етапів: передінвестиційний (розроблення проекту як документованого плану інвестуван­ня), інвестиційний (формування активів проекту “під ключ”) і експлуатаційний (запуск і фінансово-господарська експлуата­ція активів та регулярне отримання поточного прибутку, по­ступове повернення вкладених коштів).

Передінвестиційний етап включає:

• формування інвестиційних намірів.

• розроблення концепції інвестування (конкретизація зав­дань, вибір продукту проекту, визначення джерел фінансуван­ня, вибір учасників проекту, попереднє опрацювання марке­тингового і фінансового планів);

• розроблення проекту як документованого плану (деталі­зованого інвестиційного обґрунтування і плану дій для всього життєвого циклу проекту);

• передінвестиційний аналіз проекту (вивчення потенцій­них можливостей проекту, оцінка реальності фінансових планів, зовнішньої та внутрішньої узгодженості проекту, його комерційної реалістичності та доцільності);

70.

Консалтингова фірма – це фірма, що займається професійним консалтингом, а саме: надає консультаційні послуги клієнтам за допомогою спеціально підготовлених осіб відповідної кваліфікації, здатних визначити, проаналізувати та розробити модель вирішення будь-якої управлінської проблеми.

Інжинірингові фірми на договірних засадах розробляють різного роду документацію для інвестора: науково-технічну, проектно-кошторисну, опрацьовують проекти бізнес-планів. Вони здійснюють технологічнийий інжиніринг, який полягає в наданні технологій і виробничого досвіду для їх впровадження і експлуатації на промислових об’єктах.

Такі фірми накопичують бази даних про умови розміщення тих чи інших об’єктів, галузеві, територіальні і міжрегіональні рівні конкуренції, нормативи, технічні умови виробництва будівельно-монтажних робіт, про регіональні рівні цін на інвестиційні товари. Згодом вони публікують цю інформацію у спеціалізованих періодичних довідниках.

Інжинірингова фірма за замовленням окремого інвестора виконує техніко-економічне обґрунтування проекту, розробляє бізнес-план, може здійснювати моніторинг проекту, авторський і технічний нагляд при його виконанні, організовувати та проводити тендерні торги.

71. Поряд з розвитком ділових контактів і активним пошуком інвестиційних ресурсів важливим напрямком цієї багатопланової роботи повинно стати цілеспрямоване формування інвестиційного іміджу регіону. Для активізації цієї діяльності необхідно вирішувати цілу низку організаційних, фінансових та інших питань інформаційно-рекламного забезпечення. Однією з важливих складових процесу зацікавленості до різного виду інвестицій відіграє створення сприятливого інвестиційного реноме регіону у засобах масової інформації, що отримало у світовій практиці назву «ринку добрих новин». Образ динамічної, з добре розвиненим потенціалом економіки регіону, інформація про залучені інвестиції, щодо розробки та реалізації інвестиційних проектів, участь у них міжнародних фінансових організацій – все це може принести відповідні позитивні економічні результати. Цілеспрямована робота також з інформаційними агентствами повинна сформувати усталений позитивний образ регіону, його економічного потенціалу і перспектив. Одночасно необхідно створити інфраструктуру розповсюдження інформації про потреби в інвестуванні регіональних проектів. Таким чином, мова йде про достатньо врегульоване чинним законодавством використання інструментів комунікаційної політики.

Водночас, навіть незважаючи на певні позитивні зміни на внутрішньому і зовнішньому інвестиційних ринках, враховуючи внутрішню природу інвестицій, які "уникають" державного адміністрування, система управління інвестиційними процесами в Україні все ще продовжує залишатись на місцях значною мірою адміністративно-бюрократичною. Подальше спрощення та впорядкування такого адміністрування, створення належних умов для ринкового саморегулювання інвестиційних процесів є вкрай необхідними. Й у цьому полягає сьогодні одне з головних завдань. Вирішення цієї проблеми, на наш погляд, буде сприяти й боротьбі з корупцією. При цьому успіхи регіонального та більш локального місцевого самоврядування в залученні інвестицій залежатимуть від злагодженого, результативного та ефективного управління, яке використовує знання і вміння керувати ресурсами та процесами з метою їхнього оптимального використання.

Виходячи з повноважень органів місцевого самоврядування, основними завданнями їх виконавчих органів, як і місцевих державних адміністрацій у межах делегованих їм повноважень у цьому напрямку є:

– подання на затвердження у встановленому порядку диференційованих ставок земельного податку, розміру плати за користування природними ресурсами, що належить до власності відповідних територіальних громад;

– вирішення питань про надання суб'єктам господарювання і в їх числі інвесторам дозволів на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

– внесення проектів рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства потенційним інвесторам пільг з тих податків і зборів, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

– обґрунтування можливості встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності, преференційного розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету, внесення цих питань на розгляд пленарних засідань відповідних місцевих рад;

– підготовка проектів рішень щодо відчуження комунального майна і передачі його на конкурсних засадах інвесторам;

– розробка і подання на затвердження у встановленому порядку регіональних і місцевих програм та умов приватизації об'єктів комунальної власності, в тому числі інвесторами;

– вирішення питань щодо створення, ліквідації, реорганізації та перепрофілювання підприємств, установ та організацій, що належать відповідній територіальній громаді чи то спільної власності сіл, селищ і міст області;

– ініціювання створення у разі необхідності відповідних комунальних органів і служб для забезпечення здійснення разом із суб'єктами господарювання незалежно від форм їх власності спільних проектів або спільного фінансування чи утримування підприємств, установ та організацій з часткою комунального майна;

– вирішення питань щодо створення суб'єктами господарювання комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями;

– розробка і подання на затвердження місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів;

– внесення до відповідних органів пропозицій та проектів рішень, пов'язаних зі створенням і функціонуванням спеціальних вільних економічних зон та інших територій пріоритетного розвитку.

Зрозуміло, що збільшення обсягів інвестування, у тому числі з іноземних джерел, залежатиме від покращання макроекономічної ситуації в Україні в цілому та від розробки і реалізації центральними і регіональними органами державної влади та органами місцевими самоврядування дійових механізмів удосконалення економічного, нормативно-правового, інформаційного забезпечення інвестиційно-інноваційної діяльності як потужного стимулятора розвитку ринкових відносин.

72.

Стратегічне планування інвестиційної діяльності — це процес планування довгострокових інвестиційних цілей підприємства й шляхів досягнення цих цілей.

Період стратегічного планування становить 3-5 років і залежить від ряду факторів, до яких належать:

- тривалість періоду загальної стратегії розвитку підприємства;

- передбачуваність інвестиційного клімату держави, регіону, а також розвитку кон'юнктури інвестиційного ринку;

- специфіка інвестиційної діяльності підприємства. Результатом стратегічного планування на підприємстві є розробка інвестиційної стратегії.

Інвестиційна стратегія підприємства — це система довгострокових цілей інвестиційної діяльності підприємства.

Цілі розробки інвестиційної стратегії підприємства полягають у наступному:

- визначити стратегічні цілі й напрями інвестиційної діяльності підприємства в довгостроковому періоді;

- забезпечити реалізацію загальної економічної стратегії підприємства;

- забезпечити чіткий взаємозв'язок стратегічного, тактичного й оперативного управління інвестиційною діяльністю;

- забезпечити можливість максимального використання інвестиційного потенціалу під-ва;

- забезпечити можливість швидкого реагування підприємства на зміни умов зовнішнього інвестиційного середовища й адаптації підприємства до цих умов.

Тактичне планування інвестиційної діяльності — це процес розробки конкретних поточних планів, які дозволяють визначити форми інвестиційної діяльності підприємства й джерела її фінансування на майбутній період. Період тактичного планування становить 1 рік.

Основою розробки комплексу тактичних планів інвестиційної діяльності є: - інвестиційна стратегія підприємства;

- система методів інвестиційного планування підприємства;

- система розроблених на підприємстві планових норм і нормативів;

- система зовнішніх інформативних показників (ставок податкових платежів, норм амортизаційних відрахувань, середні ставки кредитного и депозитного відсотків на фінансовому ринку і т.д.);

- результати інвестиційного аналізу за минулий період. 

Одним з інструментів дослідження ринку й збереження конкурентоспроможності є аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, у тому числі й аналіз його фінансового стану. Порядок і інструментарій аналізу, який здійснюється з метою прийняття фінансових рішень, визначається самою логікою функціонування фінансового механізму підприємства.

Одним із найбільш простих, але ефективних видів фінансового аналізу, є операційний аналіз.

Основною задачею операційного аналізу є одержання відповідей на важливі питання, що виникають у підприємців на всіх етапах управління інвест. діяльністю, наприклад:

Скільки необхідно мати в наявності капіталу підприємству?

Яким чином мобілізувати ці кошти?

До якого ступеня можна доводити фінансовий ризик, використовуючи ефект фінансового важеля?

Що дешевше: придбання чи оренда нерухомості?

До якого ступеня можна нарощувати силу операційного важеля, маневруючи перемінними і постійними витратами, змінюючи тим самим рівень підприємницького ризику, пов'язаного з діяльністю підприємства?

Чи варто продавати продукцію за цінами нижче собівартості?

Як відібється на прибутку зміна об'єму реалізації?