3.2. Зарубіжний досвід фінансування проектів благоустрою населених пунктів

Як відомо, фінансування проектів і проегам благоустрою тісно пов’язане з станом житлово – комунальних господарств (ЖКГ) та фінансового стану в країні. В країнах Європи, так само як і в Україні, ЖКГ проходить тривалий шлях змін та реформувань. Реформи в житлово-комунальному господарстві стали частиною економічних перетворень, але конкретні шляхи їх реалізації залежали від фінансових можливостей і загального ходу економічних реформ в даній країні. Разом з тим є риси, властиві всім постсоціалістичних країн: зрушення в структурі джерел фінансування житлового будівництва на користь приватного сектора; приватизація, реституція жител; зміни в механізмах змісту житлофонду й оплати житлово-комунальних послуг (ЖКП), а також у механізмах соціального захисту населення з надання та змісту жител.

На шляху реформ ЖКГ в усіх країнах зустрічаються труднощі та протиріччя економічного і морально-психологічного характеру. Найбільш болючим для населення виявився повсюдне зростання тарифів на оплату житлово-комунальних послуг. На першому етапі в багатьох державах рівень тарифів все ще регулювався. Тим не менш, витрати на їх оплату росли дуже швидко, випереджаючи загальний індекс споживчих цін, збільшення доходів населення. В останні роки ситуація дещо змінилася: зростання тарифів сповільнився, а в динаміці реальних доходів намітилися позитивні тенденції. Однак дореформений рівень їх досягнутий далеко не скрізь і розрив між тарифами і платоспроможністю населення зберігається [22].

Проблема низької якості житлових послуг не нова. З нею зіткнулися всі країни на пострадянському просторі і в Східній Європі. Якщо взяти досвід західних країн Польщі, Угорщини, вони здійснили реформи, в тому числі в ЖКГ, не тільки за рахунок державних коштів. Близько 25-30% були надані державою, а все інше - притоки грошових коштів у вигляді інвестицій. Це кошти приватних осіб, національні або іноземні вкладення, європейські кредити, тощо. Але спочатку були створені нормальні сприятливі умови для того, щоб привабити інвесторів.

Важливим також є те, що в розвинених країнах Європи, кредитні ставки набагато нижчі ніж в Україні. В нас вони коливаються від 20 % і більше, а в Європі це в середньому 5-10%.

Зокрема, в кожній країні Європи принципи фінансування та управління проектами благоустрою, та житлово-комунальним господарством відрізняються. В деяких з них строюються спеціальні підприємства для контролю та управлінням, а в деяких кожен суб’єкт даних відносин регулює тільки покладені на нього обов’язки.

Розглянемо джерела фінансування житлово-комунальних господарств, а також безпосередньо проектів і програм благоустрою на прикладі основних моделей управління ЖКГ ( Рис. 3.3).

Німецька управлінська модель

Основні моделі управління ЖКГ

Французька управлінська модель

Англійська управлінська модель

Управлінська модель США

Рис. 3.3 Основні моделі управління ЖКГ

Складено автором з використанням інтернет джерела http://berlin2.meks-info.ru/article12.shtml

Метою реформування ЖКГ Східної Німеччини було створення ринку житлових та комунальних послуг з наявністю конкуренції в різних сферах господарства[5]. Основою реформи стала побудова системи ефективного муніціпального самоврядування. Для цього були проведені дії, зображені на «Рис. 3.4».

Побудова системи самоврядування складається з

Удосконалення ціноутворення для покриття існуючих витрат

Модернізація комунальної інфраструктури та житлового фонду

Демонополізація і акціонування постачальників послуг

Рис. 3.4. Основні дії за для побудови системи самоврядування

Складено автором за допомогою джерела….

Німецька модель характеризується тим, що в ній муніципалітети створюють акціонерні товариства, які вже безпосередньо здійснюють управління комунальним господарством і підприємствами. У таких акціонерних товариствах контрольний пакет акцій належить муніципалітетові, при цьому основні інженерні мережі входять до статутного фонду підприємства, тобто належать уже не місцевим властям, а підприємству, яке, у свою чергу, здійснює їх поточний і капітальний ремонт, упроваджує новітні системи управління якістю та кількістю наданих послуг. Використовуючи цю схему, муніципалітети створюють чіткий і прозорий механізм управління підприємством і своїм майном через загальноприйняті ринкові інститути. При цьому зауважимо, що німецька модель за своєю структурою побудови не дає значного припливу приватних інвестицій, водночас має більшу соціальну спрямованість і у своєму розвитку орієнтована передусім на бюджетне забезпечення [22].

Розглянемо конкретний приклад з благоустрою в Карлсруе, на півдні Німеччини, в якому живе близько 300 тис. чоловік. Тут мало багатоквартирних будинків, переважають солідні бюргерські котеджі. У місті працюють котельні, ТЕЦ, водозабори і інша комунальна інфраструктура. Комунальне підприємство Карлсруе є товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ), де частка муніципалітету становить 70%, а 30% належить «Рургазу». Підприємство надає послуги по енерго,-газо,-тепло,-водоснабженню від теплоелектроцентралей (ТЕЦ), котелень до теплових вузлів в будівлях, житлових будинках, а також інші послуги. На ТЕЦ утворено окреме ТОВ, в якому комунальне підприємство має свою частку. Власні котельні підприємства використовуються за вимогами ТЕЦ, через яку забезпечується міжрегіональна диспетчеризація і управління навантаженнями. У багатоквартирному житловому будинку на балансі підприємства знаходиться обладнання теплового вузла (водонагрівачі, насоси і т. д.). Прилад обліку, без якого неможливо навіть укласти договір зі споживачем, також належить йому. Ставить ці прилади підприємство за свій рахунок. Ніяка житлово-експлуатаційна служба (ЖЕС), не є посередником між підприємством і мешканцем. У місті немає зимової, більш високої плати за теплову енергію та літньої, більш низькою. У Карлсруе працює оптовий ринок тепла: на мережі теплопостачання, в боротьбі за краще і більш дешеве пропозицію виробник, великий споживач і організації з розподілу роблять угоди по змінним у часі тарифами або цінами на вузлових пунктах. У місті кілька комунальних підприємств. Деякі з них є на 100% приватними ТОВ. Споживач укладає договір з тим, з ким йому вигідніше. Про перехресному субсидуванні в Карлсруе не чули. Жителі багатоквартирних будинків міста об'єднані в товариства, які обирають керуючого будинком. Ми можемо порівняти їх товариства з нашими спільними домоволодіннями та житлово-будівельними кооперативами. Керуючий як утримувач і розподільник коштів має право розпоряджатися цими грошима, але несе за них відповідальність перед мешканцями. Однак є в Карлсруе і щось на зразок наших керуючих органів. Підприємство «Народне житло» є ТОВ зі 100-відсотковою часткою муніципалітету і займається капітальним будівництвом житла та його інфраструктури, експлуатацією та ремонтом, модернізацією житлового фонду і т. Д. Такими послугами займається багато компаній з приватним і змішаним (за участю муніципалітету) капіталом. Місто давно відмовився від монополії централізованої системи теплопостачання. Жителі чи споживачі, а не муніципалітет, роблять свій остаточний вибір на користь централізованого або децентралізованого постачання. Вирішальним аргументом є гроші не тільки на будівництво, а й на експлуатацію, ремонт мереж протягом тривалого періоду [22].

Тарифи встановлюються не політиками, а самими комунальними підприємствами. Оскільки вони відображені в договорах з власниками житла і товариствами, то нікому і в голову не може прийти одностороннє підвищення тарифу.

У французькій управлінській моделі комунальна інфраструктура та інженерна система комунального господарства є в муніципальній власності. Муніципалітет оголошує конкурс для приватних операторів, які бажають працювати в інфраструктурних мережах. При цьому найприйнятнішою схемою взаємодії є концесійна угода, за якою концесіонер, вкладаючи кошти у розвиток місцевої інфраструктури, повертає їх завдяки узгодженій з муніципалітетом тарифній політиці на його послуги. А для забезпечення стабільності у відносинах контракт, як правило, укладають на тривалий термін. Новинкою є те, що в Франції існує електронна система, за допомогою якої в середені організації здійснюються всі розрахунки [23].

За англійською моделлю комунальна інфраструктура та інженерна система передаються у приватну власність. Приватні фірми за встановленими муніципалітетами стандартами здійснюють надання комунальних послуг населенню. Слід зазначити, що вплив місцевої влади на роботу цих підприємств, безперечно, зберігається, оскільки вони належать до місцевих монополістів і їхня діяльність регулюється з урахуванням завдань місцевого розвитку [23].

При розгляді описаних моделей, можна помітити, що під час укладання «сервісних контрактів» приватним структурам передається тільки право експлуатації муніципального майна, а муніципалітети й надалі відповідають за стан об’єктів комунальної інфраструктури, що перебувають у їхній власності, і, відповідно, самостійно здійснюють фінансове забезпечення утримання їх та розвитку. Під час укладання договорів оренди на використання комунального майна фінансові зобов’язання розподіляються між муніципальним і приватним секторами. У разі ж використання концесійних угод відповідальність за утримання й експлуатацію майна, що перебуває у власності концесіонера до моменту його передавання муніципальним структурам, цілком перекладається на приватний сектор.

Англійський досвід, де на реформу ЖКГ пішло 15 років, дуже показовий і корисний для України, яка зараз стоїть на порозі масштабних перетворень у цій життєво важливій галузі. Англія довго йшла до створення суспільно прийнятних і комерційно привабливих умов у комунальному секторі [24].

Наприклад, у 1997 році при лейбористів була введена заборона на відключення послуг водопостачання для побутових споживачів, але водночас було прийнято балансує рішення про включення недоплачених споживачами сум у діючий тариф. Якість комунальних послуг у Великобританії - поняття не ефемерне, воно визначається безліччю вимірюваних параметрів. Зокрема, зафіксовано час дозвону до диспетчерської служби - 30 секунд - і час виконання заявки щодо усунення неполадок. Ще один важливий урок комунальних реформ в Англії - переклад і об'єднання сотні муніципальних водоканалів спочатку у власність десяти регіональних державних компаній і подальша їх приватизація. Перед приватизацією держава списала всі борги комунальних підприємств, взяло на себе витрати на приведення майна в працездатний стан, провело його паспортизацію і постановку на баланс[24].

У Сполучених Штатах Америки, зокрема, у даний час за достатньо розробленої правової бази діяльності комунального господарства на перший план вийшли проблеми організації управління і фінансового забезпечення. Оскільки безпосередня відповідальність за об’єкти комунальної інфраструктури покладена на місцеві органи влади, саме вони повинні забезпечувати благоустрій населених пунктів та безперебійне функціонування комунальних об’єктів, їх реконструкцію та розвиток. Фінансування подібних робіт тільки місцевими органами влади було б для них непосильне, тому допомога надходить як за кошти бюджетів штатів, так і за кошти федеральних субсидій, що виділяються під різноманітні цільові програми, спрямовані на реалізацію конкретних проектів. На сьогодні федеральний уряд субсидує близько половини інвестицій місцевих органів і урядів штатів [25, ст. 58].

Також досить популярним видом федеральної фінансової допомоги є так звані блокові програми, спрямовані не на конкретний об’єкт, а на певну галузь, що потребує фінансової підтримки. Відрахування з бюджету за цією програмою надходять відповідно до формули (залежно від чисельності населення і статистичного статусу міста) штатам, великим і невеликим містам, урбанізованим графствам. Так, 70 % фондів за формулою спрямовуються в органи місцевого самоврядування великих міст і урбанізованих графств, а решта 30 % — маленьким містам і поселенням [25, ст. 39].

Однак фінансова й організаційна участь федерального уряду (в особі різних федеральних установ) у розв’язанні проблем розвитку комунального господарства й інфраструктури не замінює досить чіткої системи розподілу відповідальності між органами місцевої влади різних рівнів. При цьому федеральний уряд відповідає заінвестування в природні ресурси, охорону навколишнього середовища, водний транспорт, порти і вокзали, розвиток мережі шосейних доріг тощо. Уряди штатів несуть відповідальність за будівництво шосейних доріг, частково за розвиток мережі газо-, електро- і теплопостачання. Усі інші питання комунальної інфраструктури: водопостачання, санітарний стан, каналізація, громадський транспорт — належать до компетенції місцевої влади, яка витрачає на це як свої бюджетні кошти, так і федеральні субсидії в різних формах, а також кошти з бюджетів штатів.

Таким чином, можна зазначити, що розвиток управління проектами благоустрою в Європейських країнах та США є досить стрімким і різноманітним. Кожна країна шляхом реформувань здійснила ряд дій, спрямованих на заміну самої структури управління і безпосередньо якості управління. Головним є те, що влада країн змогла досягнути бажаного ефекту і, як наслідок благоустрій є на досить високому рівні. Для того щоб Україні змогла перейняти Європейський досвід, необхідно підготувати нормативно правову базу не тільки в галузі комунальних господарств, а й в управління міським самоврядуванням в цілому