«Організація і методика аудиту ефективності виконання бюджетних програм економічного та соціального розвитку»

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТНИХ ПРОГРАМ

1.1.Суть та особливості програмно-цільового методу складання бюджету

1.2. Нормативне регулювання та організація державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм

1.3. Методичні основи державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм

Розділ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ

2.1. Аналіз основних соціальних та економічних програм України

2.2. Характеристика основних показників паспорту цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

РОЗДІЛ 3. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТНИХ ПРОГРАМ СОЦІАЛЬНО ТА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

3.1. Огляд основних соціальних та економічних програм в зарубіжних країнах

3.2. Особливості проведення аудиту ефективності виконання бюджетних програм Європейського союзу

3.3. Аудит ефективності виконання бюджетних програм в США

Розділ 4.АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТИВНИХ ПОКАЗНИКІВ ДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ

4.1. Аналіз фінансового забезпечення державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

4.2. Оцінка показників продукту державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

4.3. Аналіз показників ефективності та якості державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

Розділ 5. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ

5.1. Організація і планування державного фінансового аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

5.2. Проведення державного фінансового аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

5.3. Узагальнення та реалізація результатів державного фінансового аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

5.4. Напрями удосконалення державного фінансового аудиту виконання державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

ВСТУП Функціонування бюджетних відносин будь-якої країни з огляду на обмеженість фінансових ресурсів, спрямованих на реалізацію соціальних та економічних програм, вимагає підвищення ефективності державного фінансового контролю. У світовій практиці оцінка виконання державних програм є об'єктом такої форми контролю, як аудит адміністративної діяльності. Необхідність впровадження його аналога – аудиту ефективності – в Україні обумовлена потребами контролю не тільки законності й цільового характеру використання бюджетних коштів, але й оцінкою економічності, результативності та ефективності виконання бюджетних і державних програм,все це свідчить про актуальність даної теми.  Проблеми раціонального використання бюджетних коштів досліджувалися С.С.Аптекарем, О.В.Длугопольським, В.Г.Дем'янишиним, Т.Д.Косовою, Л.О.Омелянович, О.О.Папаїкою, О.О. Шубіним та іншими.

З метою екстраполяції досвіду закордонних країн були використані роботи В.В.Бурцева, О.І.Іванової, Ю.А.Козенко, М.В.Мельника, А.М.Сауніна, В.В.Філіппової, В.І.Шлейникова, офіційні документи Міжнародних організацій контролю (Committee International Organization of Supreme Audit Institutions, INTOSAI), Нідерландів, Мальти, Туреччини, Швеції, Східноєвропейських країн, США. 

Віддаючи належне науковому внеску зазначених авторів, слід зауважити, що питання розвитку аудиту ефективності висвітлені недостатньо:

теоретико-методологічне обґрунтування його впровадження має низку протиріч;

не чітко визначені об'єкти і критерії оцінки бюджетних програм;

недосконалі методичні рекомендації з аудиту ефективності певних галузей економіки;

не достатньо розкриті питання стандартизації та оцінки якості контрольних процедур;

не приділено увагу оцінці ризику при проведенні контрольно-аналітичних заходів.

Проблеми теоретичного і прикладного характеру впровадження державного аудиту ефективності виконання бюджетних програм соціального та економічного розвитку пов'язані з недосконалістю бюджетного процесу, законодавчої бази, застарілою структурою системи державного контролю, усталеними методичними підходами його здійснення й ментальністю суб'єктів контролю.

Мета дослідження полягає в розробці теоретичних положень, методичних основ і практичних рекомендацій щодо вдосконалення системи державного аудиту ефективності виконання бюджетних програм соціального та економічного розвитку. 

Для реалізації мети було поставлено і вирішено такі завдання:  визначено місце державного аудиту ефективності виконання бюджетних програм в системі державного фінансового контролю; обґрунтовано концептуальні основи державного аудиту ефективності виконання бюджетних програм;

застосовано системний підхід до дослідження державного аудиту ефективності виконання бюджетних програм;

досліджено організацію проведення аудиту ефективності; проведено комплексний аналіз здійснення аудиту ефективності суб’єктами державного фінансового контролю;

визначено підконтрольні суб’єкти аудиту ефективності за проблемними галузями виконання бюджетних програм;

запропоновано загальні методичні положення і підходи щодо удосконалення процесу аудиту ефективності та проведено апробацію методик; здійснено стандартизацію процедур аудиту ефективності виконання бюджетних програм;

розкрито порядок контролю якості функціонування системи державного аудиту ефективності.

Об’єктом дипломної роботи є процес державного аудиту ефективності виконання бюджетних програм соціального та економічного розвитку. 

Предметом дослідження є теоретико-методологічні основи і практичне функціонування системи державного аудиту ефективності виконання бюджетних програм соціального та економічного розвитку. 

Методологія і методика дослідження засновані на фундаментальних положеннях сучасної економічної теорії.

У дипломній роботі застосовувались такі методи пізнання як: аналіз і синтез (для визначення взаємозв’язку між чинниками неекономічного, нецільового використання коштів і ефективністю виконання бюджетних програм); формалізація (для структурування процесу проведення державного аудиту ефективності); системний аналіз (для побудови класифікації державного фінансового контролю); теорія економічних систем і моделей (для побудови комплексу моделей системи державного аудиту ефективності виконання бюджетних програм); теорія економічної інформації (при формуванні таблиць вхідної інформації для проведення аналізу); метод експертної оцінки (при розробці методики оцінки ефективності виконання бюджетних програм); метод екстраполяції зарубіжного досвіду на вітчизняну практику (під час розробки стандарту з аудиту ефективності, науково-методичних положень щодо визначення загального ризику при проведенні аудиту ефективності бюджетної програми). Інформаційною базою дослідження виступили наукові праці провідних учених з питань державного фінансового контролю, у тому числі й аудиту ефективності, нормативно-правові акти України, офіційні документи Міжнародних організацій контролю (INTOSAI), Нідерландів, Мальти, Туреччини, Швеції, Східноєвропейських країн, США, звіти з проведення контрольних заходів Рахункової палати.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розвитку теоретичних і методичних основ удосконалення державного аудиту ефективності виконання бюджетних програм соціального та економічного розвитку, що забезпечило одержання нових положень і розробок.

Дипломна робота складається зі вступу, п`яти розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Основний зміст роботи викладено на 186 сторінках друкованого тексту, що включає 20 таблиць, розміщених на 15 сторінках, 9 рисунків – на 6 сторінках. Робота містить 26 додатків на 53 сторінках. Список використаних джерел налічує 286 найменувань на 32 сторінках.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТНИХ ПРОГРАМ

1. . Суть та особливості програмно-цільового методу складання бюджету

Сучасний етап соціально-економічного розвитку держави вимагає поглибленого розуміння ролі бюджету в економічній системі держави, поліпшення прозорості та зрозумілості бюджету для громадськості, підвищення якості надання державних послуг та ефективності використання коштів бюджету. Для досягнення цих цілей в Україні з 2002 року почалось впровадження програмно-цільового методу складання бюджету.

Програмно-цільовий метод складання бюджету було запропоновано у США в середині 1960-х років. Вперше його було застосовано в Міністерстві оборони міністром Робертом Макнамарою. Він запозичив цю систему в автомобілебудівній компанії "Форд", яку сам раніше і очолював. Цей підхід настільки сподобався тогочасному Президенту США Ліндону Джонсону, що він наказав усім іншим міністерствам федерального уряду перейняти його.

Відтоді практика програмно-цільового методу складання бюджету поширилася на цілу низку інших країн. Канада й більшість країн Європейського союзу активно практикують програмно-цільовий метод складання бюджету. Сьогодні більшість країн ЄС надають допомогу іншим країнам саме у формі програм, після здійснення яких ЄС прагне бачити досягнення конкретних результатів. В Сполучених Штатах програмно-цільовий метод складання бюджету застосовується більшістю урядів штатів і муніципальних урядів.

В умовах обмеженості фінансування економічного зростання особливо актуальним стає питання вдосконалення процесу бюджетування та програмно-цільового методу формування бюджету, а також посилення важелів бюджетної політики у процесі підвищення ефективності використання бюджетних коштів.

Протягом останніх років в Україні спостерігається негативна тенденція розвитку процесу бюджетування. Тому є надзвичайно актуальним завданням вирішення питань, які потребують наукових досліджень, зокрема оптимізація процесу управління бюджетними видатками, визначення їх структури та контроль за ефективним використанням бюджетних коштів.

Проблематика питань удосконалення процесу бюджетування в Україні піднімалася у працях таких науковців, як Запатріна І. В., Кириченко О.А., Рожкова Л. В., Прохорова В.В., Таранець О.О., Радул Л.І., Плескач. В.Л. та інших. Крім особливостей планування доходів та витрат бюджету особливий інтерес викликає моніторинг реалізації бюджетної стратегії, а особливо – фінансування соціального захисту населення України. Постає необхідність у науковому концептуальному підході до створення інформаційно-аналітичної системи моніторингу доходів та видатків регіонів у розрізі програмно –цільового процесу бюджетування.

Дедалі більше дослідників схиляється до думки, що найпрогресивнішими в плані застосування програмно-цільового методу складання бюджету є Австралія та Нова Зеландія. З регулярних бюджетних звітів, що видаються цими двома країнами, видно, що вони досягли вражаючого рівня відкритості й прозорості діяльності урядових структур та результатів, які при цьому досягаються. Саме їх досвід застосування програмно-цільового методу складання бюджету, в основі якого лежить абсолютно нова для України бюджетна філософія, часто ставлять за приклад для наслідування рештою країн світу.

Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі передбачає складання і виконання бюджету в розрізі бюджетних програм.

Програма – це комплекс взаємопов’язаних бюджетних заходів, які потрібно здійснити або які вважаються за необхідні для досягнення спільного бюджетного результату чи одержання бажаного наслідку. Кожна програма визначається своєю особливою бюджетною метою. Всі заходи, передбачені програмою, мають підлягати класифікації в одній загальній функціональній класифікації.

Програмно-цільовий метод складання бюджету – це практика групування різних видів бюджетних видатків в окремі програми таким чином, щоб кожна стаття видатків була закріплена за певним видом програми. Кожна програма – це фіскальне зобов’язання одного головного розпорядника коштів, ефективність роботи якого оцінюється з погляду успішності досягання мети програми.

Запровадження програмно-цільового методу складання бюджету є істотною зміною в бюджетній ідеології. Бюджетний процес можна уявити як виробничу функцію, яка встановлює зв'язок між бюджетними результатами та ресурсами державного сектора, що використовуються для досягнення цих результатів. У цьому контексті формування бюджету полягає в тому, щоб виходити з обсягу наявних ресурсів, що використовуються для досягнення певних результатів у державному секторі. При традиційній практиці формування бюджетів увага часто зосереджується саме на ресурсній частині виробничої функції державного сектора, і часто мало уваги приділяється одержуваним результатам. З іншого боку, програмно-цільовий метод формування бюджету застосовує зовсім інший підхід до формування бюджету, особливістю якого є те, що процес починається із зосередження уваги спершу на результатах, яких необхідно досягти в державному секторі, а вже потім ставиться питання про те, які ресурси слід використати для досягнення цих результатів. Результати в цій системі – це те, чого уряд має намір досягти, або цілі, яких він досягає, здійснюючи певні заходи в державному секторі.

Завдяки тому, що програмно-цільовий метод складання бюджету зосереджує увагу на результатах та досягненнях діяльності уряду та його структур, він дозволяє посилити дієвість та ефективність державного сектора. В аналітичному плані він запроваджує в бюджетний процес важливі елементи аналізу зіставлення витрат і досягнутих результатів. Цей аналіз є інструментом оцінки програм, який забезпечує схвалення та здійснення у бюджетній сфері тих програм, результати від реалізації яких (що можуть бути визначені кількісно) перевищуватимуть витрати на них. Однак оскільки часто результати, яких досягають, витрачаючи державні кошти, є нематеріальними за своєю природою, в багатьох випадках застосовувати аналіз витрат і результатів непросто. За умови, коли результат важко оцінити кількісно, нерідко застосовується дещо менш потужний критерій ефективності, а саме критерій ефективності витрат. Аналіз ефективності витрат спонукає розробників бюджетної політики шукати такий метод досягнення тієї чи іншої цілі, який пов'язаний із якнайменшими витратами.

Завдяки тому, що програмно-цільовий метод складання бюджету формує систему звітування та оцінки роботи, він забезпечує вищий рівень прозорості ухвалення рішень у державному секторі. При застосуванні програмно-цільового методу як суспільство в цілому, так і законодавча гілка влади можуть отримати значно чіткішу картину того, що робить головний розпорядник бюджетних коштів і для чого він взагалі існує, чого він намагається досягнути, яким чином він намагається це здійснювати і, в кінцевому результаті, наскільки успішно він це здійснює. Ця чітка картина, у свою чергу, сприяє створенню такого клімату для розробки політики, в якому стає можливим приймати більш раціональні фінансові рішення стосовно рівня та складу видатків бюджету.

Із запровадженням програмно-цільового методу складання бюджетів помітно змінюється характер обговорення державної політики. Акцент переноситься з потреби в коштах для утримання бюджетних установ на те, які результати будуть від використання бюджетних коштів, тобто забезпечується ефективність їх використання. Розробники політики зосереджують свою увагу на тому, що одержує суспільство за ті кошти, які воно витрачає. Замість того, щоб ставити питання, чи правильно витрачаються кошти при виконанні бюджетного плану, спочатку піднімаються питання про те, наскільки добре витрачаються кошти при досягненні цілей державної політики.

Таким чином, запровадження програмно-цільового методу до складання та виконання бюджету має такі переваги:

забезпечення прозорості бюджетного процесу, що чітко визначає цілі і завдання, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти, підвищення рівня контролю за результатами виконання бюджетних програм;

забезпечення за результатами виконання бюджету здійснення оцінки діяльності учасників бюджетного процесу щодо досягнення поставлених цілей та виконання завдань, а також проведення аналізу причин неефективного виконання бюджетних програм;

упорядкування організації діяльності головного розпорядника бюджетних коштів щодо формування і виконання бюджетних програм шляхом чіткого розмежування відповідальності за реалізацію кожної бюджетної програми між визначеними головним розпорядником бюджетних коштів відповідальними виконавцями бюджетних програм;

посилення відповідальності головного розпорядника бюджетних коштів за дотримання відповідності бюджетних програм законодавче визначеній меті його діяльності, а також за фінансове забезпечення бюджетних програм і результати їх виконання;

підвищення якості розроблення бюджетної політики, ефективності розподілу і використання бюджетних коштів.

Світова практика виділяє такі головні елементи програмно-цільового бюджетування, як:

1. Стратегічне планування діяльності органів державної влади та його складова фінансове стратегічне планування (перший етап циклу бюджетування);

2. Середньострокове бюджетування, що визначає певні часові фіскальні рамки для оптимального розподілу ресурсів у середньостроковій перспективі за програмами (другий етап циклу бюджетування);

3. Система моніторингу й оцінки бюджетних програм і результатів діяльності їх виконавців (основою для останньої є стратегічні плани).

Технічними інструментами програмно-цільового бюджетування є:

1) стратегічний план головного розпорядника бюджетних коштів;

2) середньострокові фіскальні рамки (обсяги доходів, видатків і джерел фінансування дефіциту на середньострокову перспективу);

3) бюджетна програма, що є інструментом реалізації бюджетування, який систематизує цілі та очікувані результати від витрачання бюджетних коштів;

4) показники виконання, що відбивають безпосередні результати (від реалізації програми) та кінцеві результати діяльності органів державної влади (показники реалізації стратегії).

Сучасна ситуація є наслідком неефективного управління у сфері загальноекономічного планування розвитку держави в цілому й управління бюджетом зокрема, яке, власне, є одним із найдієвіших інструментів регулювання соціально-економічних процесів у країні. Затверджується багато програм, які відповідають індивідуальним або груповим інтересам, без прив'язки до загальнодержавної (національної) стратегії [2,с. 160].

Таким чином, можна виділити головні перешкоди на шляху повноцінного запровадження технологій бюджетування в Україні :

1. Відсутність загальнодержавних і регіональних стратегічних орієнтирів розвитку, а також якісного та зрозумілого стратегічного планування на рівні головних розпорядників бюджетних коштів.

2. Нереформованість більшості галузей економіки, що ускладнює застосування прогресивних технологій бюджетування;

3. Недостатня обізнаність фахівців провідних державних установ та органів місцевого самоврядування з надбанням світової фінансової теорії і практики, української фінансової науки;

4. Недосконалість управління державним і місцевими бюджетами, форм та методів бюджетного менеджменту, відсутність реального планування і прогнозування бюджету на середньо та довгостроковий періоди на основі новітніх світових бюджетних технологій, які досить успішно застосовуються в Західній Європі [4,с. 49].

Для повноцінного застосування програмно-цільового бюджетування в Україні потрібні системні зміни. По-перше, модернізація всієї системи стратегічного планування і програмування державної політики. Цей крок має також враховувати структурні реформи в Україні, спрямовані на підвищення ефективності функціонування галузей і підвищення якості надання державних послуг. По-друге, вдосконалення методики бюджетування (в даному випадку програмно-цільового бюджетування на основі принципу "базового" бюджетування) з огляду на світовий досвід. По-третє, поступове і професійне навчання сучасних методик бюджетування фахівців, що працюють у сфері державних фінансів, починаючи з рівня політиків, державних службовців, які приймають управлінські рішення, й закінчуючи фахівцями на місцях і майбутніми спеціалістами [6,с. 52].

Необхідною умовою ефективного бюджетування є запровадження наступних заходів:

1. Розробка чіткої системи державних програмних і прогнозних документів;

2. Здійснення поступових структурних змін, передусім у соціально-культурній сфері, з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів;

3. Створення системи оцінювання результативності бюджетних програм на основі безпосередніх показників їх виконання та ефективності діяльності бюджетних установ і організацій, що надають бюджетні послуги, за кінцевими результатами;

4. Зміна підходів до формування й виконання бюджетних програм на рівні державного бюджету. Запровадження дворівневої структури програм;

5. Удосконалення бюджетної класифікації в частині програмної

класифікації та кредитування бюджету, яка може бути застосована як для державного так і для місцевих бюджетів.

Усі запропоновані заходи треба здійснювати поступово, з урахуванням зарубіжного досвіду реформування державного управління, важливою складовою того є запровадження сучасних технологій бюджетування. Аналіз світового досвіду допоможе не тільки оцінити переваги та недоліки різних методів бюджетування, а й обрати та поступово впровадити оптимальний для України варіант.

1.2. Нормативне регулювання та організація державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті.

Відповідно до пп. 2, 3 Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2004 р. N 1777, фінансово-господарський аудит - це форма державного фінансового контролю, яка спрямована на запобігання фінансовим порушенням, забезпечення достовірності фінансової звітності.

Міжнародними стандартами аудиту та надання впевненості визначено, що державний аудит повинен складатися з двох окремих видів - фінансового аудиту відповідності (правильності, законності) та аудиту адміністративної діяльності.

При цьому аудит відповідності (правильності, законності), або фінансовий аудит, передбачає перевірку:

1) бухгалтерських записів та фінансової звітності;

2) фінансових систем та окремих трансакцій щодо дотримання встановлених правил;

3) функціонування внутрішнього контролю та аудиту;

 4) правильності та доцільності адміністративних рішень, які приймаються об'єктом аудиту, тощо.

За результатами такого аудиту дається відповідь на питання: чи рахунки прозорі; чи мають рахунки помилки; чи відповідають дії призначенням, законам, домовленостям тощо.

Важливим елементом для прийняття аудитором рішення стосовно напрямів, характеру, часу, обсягів і процедур перевірки є доказова інформація, також вагомий вплив мають основні етапи державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм (Рис.1.1.)

Рис.1.1.

Основні етапи державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм

Тобто доказовість висновків аудитора є основою об'єктивності його діяльності та запорукою дієвості майбутніх пропозицій і рекомендацій.

Планування та організація контрольно-ревізійної роботи з проведення аудиту ефективності проводиться відповідно до вимог Порядку планування контрольно-ревізійної роботи органами державної контрольно-ревізійної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2001 № 955 (із змінами та доповненнями), Положення про планування контрольно-ревізійної роботи органами державної контрольно-ревізійної служби, затвердженого наказом ГоловКРУ від 26.10.2005 № 319.

Крім того, у Міжнародних стандартах аудиту та надання впевненості зазначається, що для підвищення якості результатів роботи доцільно розробити та затвердити положення про внутрішній контроль професійної діяльності вищого органу аудиту. А якість планування, реалізації та оформлення результатів перевірок повинна періодично піддаватися експертизі іншими кваліфікованими аудиторами, а також незалежними експертами.

Відповідно до Закону України "Про Рахункову палату" Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про Рахункову палату" основним завданням Рахункової палати є організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням, контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля.

У відповідності зі ст. 7 Закону України "Про Рахункову палату" Рахункова палата має повноваження:

1) здійснювати експертно-аналітичні, інформаційні та інші види діяльності, що забезпечують контроль за використанням коштів загальнодержавних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кредитних і валютних ресурсів під час здійснення загальнодержавних програм;

2) проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності в межах, визначених ст. 16 цього Закону;

3) перевіряти в органах і на об'єктах грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани, кошториси витрат та іншу документацію щодо фінансово-господарської діяльності, а також здійснювати перевірку касових операцій з готівкою та цінними паперами, матеріальних цінностей, їх обліку, зберігання і витрачання;

4) отримувати від керівників установ та організацій, що перевіряються, всю необхідну документацію та іншу інформацію про фінансово-господарську діяльність;

5) отримувати від Національного банку України, уповноважених банків та інших кредитних установ необхідні відомості про здійснювані ними операції та стан рахунків установ та організацій, що перевіряються, від інших підприємств і організацій - довідки, копії документів по операціях і рахунках цих підприємств та організацій;

6) організовувати і проводити оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету України за звітний період;

7) проводити комплексні ревізії і тематичні перевірки по окремих розділах і статтях Державного бюджету України, у тому числі бюджетів загальнодержавних цільових фондів;

8) проводити експертизу проектів Державного бюджету України, а також проектів законів та інших нормативних актів, міжнародних договорів України, загальнодержавних програм та інших документів, що стосуються питань державного бюджету і фінансів України;

9) здійснювати аналіз і дослідження порушень і відхилень бюджетного процесу, підготовку і внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо їх усунення, а також удосконалення бюджетного законодавства в цілому;

10) готувати і подавати висновки до Верховної Ради України та її комітетів щодо виконання Державного бюджету України, у тому числі доходів і видатків загальнодержавних цільових фондів, фінансування загальнодержавних програм за звітний рік;

11) направляти матеріали перевірок, ревізій та обслідувань Кабінету Міністрів України, відповідним центральним органам виконавчої влади, Національному банку України, Фонду державного майна України, підприємствам, установам і організаціям для розгляду і вжиття необхідних заходів;

12) порушувати перед Верховною Радою України, Президентом України, а також органами виконавчої влади клопотання про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні вимог чинного законодавства України, внаслідок чого завдано матеріальної шкоди державі;

13) залучати до проведення перевірок, ревізій та обслідувань на договірних засадах кваліфікованих спеціалістів і фахівців-експертів з інших установ і організацій, а також працівників інших державних контрольних, податкових і правоохоронних органів з оплатою їх праці в необхідних випадках за рахунок власних коштів;

14) у разі виявлення під час перевірок, ревізій та обслідувань фактів привласнення грошей і матеріальних цінностей, інших зловживань передавати матеріали перевірок, ревізій та обслідувань до правоохоронних органів з інформуванням про це Верховної Ради України.

Згідно зі ст. 2 Законом України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, за правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і в суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за виконанням місцевих бюджетів, розробленням пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобіганням їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Державний фінансовий аудит можуть проводитися за ініціативою суб'єктів господарювання у випадках, визначених установчими документами таких суб'єктів.

Стосовно основних завдань аудиту ефективності виконання бюджетної програм,то вони наведені на рис.1.2.

Рис.1.2.

Основні завдання аудиту ефективності виконання бюджетної програми

Крім того, законодавство України визначає випадки проведення обов'язкового аудиту субретками господарювання.

Так, згідно зі ст. 8 Закону України "Про аудиторську діяльність" проведення аудиту є обов'язковим для:

підтвердження достовірності та повноти річної фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності відкритих акціонерних товариств, підприємств-емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ та інших суб'єктів господарювання, звітність яких відповідно до законодавства України підлягає офіційному оприлюдненню, за винятком установ і організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету;

перевірки фінансового стану засновників банків, підприємств з іноземними інвестиціями, відкритих акціонерних товариств (крім фізичних осіб), страхових і холдингових компаній, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

емітентів цінних паперів при отриманні ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Отже, в умовах формування ринкових відносин та різноманітності форм власності виникла необхідність удосконалення функцій управління процесом виробництва, що викликало потребу створення госпрозрахункових органів фінансового контролю, тобто аудиту. Аудит є обов'язковою частиною цивілізованого функціонування ринкової економіки кожної країни.