12. Охарактеризуйте методи розподілу постійних витрат між товарними позиціями продукції підприємства

У випадку, коли у проекті визначається декілька товарних позицій, виникає ряд організаційно-економічних питань, які необхідно вирішувати при плануванні діяльності і прийняття планово-управлінського рішення.

Насамперед це питання розподілу постійних витрат між товарними позиціями і на цій основі оцінити собівартість кожної одиниці продукції. Постійні витрати належать усьому виробництву і їх поділ на частини у відповідності до товарної позиції дуже часто неоднозначний. Від їх розподілу залежать собівартість тієї чи іншої товарної позиції. Величиною для розрахунку частини постійних витрат, що розподіляється поміж товарними позиціями є виробнича потужність підприємства. Методи розподілу постійних витрат між товарними позиціями такі : за доходом і за витратами.

Метод за доходом (або метод розподілу доходу) прийнятний лише тоді, коли відома ціна майбутнього товару по кожній позиції ( стабільність ринку, тобто тоді, коли можливо прогнозувати ціну; заздалегідь знати змінні витрати, маржинальний дохід).

Постійні витрати на конкретний товар із сукупності випуску дорівнює : Впост = (Вп * Q (Ц – Взм)) / ( SUM Qі (Ц – Взм)і)

Впост – постійні витрати і-го виду продукції;

Qі – виробнича потужність і-го виду продукції;

Q – виробнича потужність підприємства;

Вп – загальні річні витрати постійного характеру на весь обсяг випуску продукції;

Ц – ціна одиниці продукції;

Взм – змінні витрати на одиницю продукції;

(Ц – Взм)і – маржинальний дохід на одиницю і-го виробу.

Метод за витратами або розподілу постійних витрат на виробництво продукції полягає у використанні частки змінних витрат за їх якістю : оплата праці, витрати на придбання матеріальних ресурсів, паливно- енергетичні витрати, прямі змінні витрати.

Розрахунок величини постійних витрат, що відносяться до собівартості товарів по конкретній позиції такий :

Впост = (Вп * Q * F) / ( SUM Nі * Fі)

F – сумарні прямі змінні витрати на підприємстві;

Fі - сумарні прямі змінні витрати на одиницю і-го виду продукції, які приймаються за основу розподілу постійних витрат (зар.плата, ресурси, паливо, енергія, повні змінні витрати).

У випадку ринкового ціноутворення використання витрат і визначення на їх основі собівартості дає широкі можливості для підприємства, тому що величина еластичності попиту за ціною й доходами споживачів суттєво впливають на ціну і пропозицію товару на ринку.

Для управлінського рішення слід розподіляти постійні витрати між товарними позиціями таким чином, щоб скоординувати рівні рентабельності, сховати (від податкових органів) справжні витрати по кожній групі товару і в остаточному підсумку побудувати систему формування собівартості продукції з користю для підприємства.

13. Охарактеризуйте основні фактори та передумови формування і розвитку потенціалу підприємства.

Фактори, які впливають на елементи потенціалу щодо його формування, класифікуються на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх факторів (1-ша група) відносять економічні, соціальні, політичні, юридичні, вплив яких визначається заходами ч боку державних органів, банків, інвестиційних компаній, печі пічних і суспільних груп.

Такими заходами є:

1) податкові та кредитні ставки;

2)законодавчі акти;

3) тиск політичних сил.

2-га група факторів: ринкові умови на вході системи - пов'язані з вартістю забезпечення кожного елементу потенціалу МТР.

3-тій фактор: потенціал повинен відповідати необхідним конкурентним властивостям продукції (якість, сервіс, ціна, гарантія).

Внутрішні фактори: стратегія підприємства, досвід і навички менеджерів, принципи організації виробництва та ведення бізнесу, моральні цінності та амбіції керівників, культура поведінки тощо.

Результатом сукупного потенціалу є потенційний прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, або його потенційна вартість (вартість бізнесу або підприємства).

Нижчий рівень - це виробничий потенціал, результатом якого є фактичний і потенційний обсяг виробництва продукції.

Ринковий потенціал є середньою ланкою між виробничим та загальним потенціалом. Результатом його реалізації є фактичний і потенційний обсяг продаж.

14. Структура діяльності компанії. Диверсифікованість і спеціалізація діяльності.

Структура діяльності компанії визначається різноманітністю видів діяльності та їхньою часткою (значимістю) в загальному результаті діяльності. Розмаїтності діяльності властиві два протилежних процеси: диверсифікованість (розширення різноманітності) і спеціалізація (звуження різноманітності).

Рівень спеціалізації й диверсифікованості діяльності підприємства може оцінюватися широтою асортиментів, тобто числом найменувань (видів, моделей, типорозмірів) продукції. За інших рівних умов чим вужчі асортименти, тим вищий рівень спеціалізації й нижчий рівень диверсифікованості виробництва.

Рівень спеціалізації підприємства може бути визначений як відношення обсягу випуску профілюючої (базової) моделі продукції до загального обсягу виробництва.

Очевидно, що при стабільних потребах у продукції підприємства й регулярних потоків факторів виробництва (ресурсів) краща та спеціалізація діяльності, яка забезпечує зниження витрат виробництва й високу бездефектність виготовлення продукції.

Однак характерна для зовнішнього середовища компанії нестабільність потреб і (або) потоків факторів виробництва спричиняє необхідність диверсифікованості продукції, тому що це дає змогу гнучко змінювати структуру виробництва й маневрувати ресурсами. Диверсифікованість діяльності досягається:

- включенням до складу компанії підприємств (організацій) різної предметної й технологічної спеціалізації;

- комбінуванням спеціалізованих виробництв у рамках підприємств-комбінатів; - додаванням (прищеплюванням) властивостей гнучкості технологічним системам й оргструктурам, а також фахівцям і менеджерам (що створює можливість маневрувати видами діяльності);

- розвитком різних видів діяльності на базі передової технології, якою володіє компанія. Параметри диверсифікованості діяльності змінюються за рівнями виробничо-господарських систем у міру агрегування (деагрегування) діяльності.