1.5. Критерій максимізації багатства р. Познера

Економісти одержують інформацію, спостерігаючи поведінку людей. Переваги виявляються, коли люди здійснюють вибір. У цьому випадку мірою інтенсивності переваг буде готовність людей платити за дане благо, яку можна виміряти в грошах. Результатом же, який суспільство буде прагнути максимізувати, буде не сукупна корисність всіх членів суспільства, а сукупне багатство суспільства. Якщо блага находяться в руках людей, які готові й можуть заплатити максимальну ціну за них, то суспільство досягне мети максимізації сукупного багатства. Саме такий критерій – критерій максимізації багатства – запропонував Познер як критерій ефективності в економічній теорії права.

Питання про те, кому передати правомочне (у нашім прикладі – це питання про те, чи будувати дорогу від чи аеропорту ні) повинен у відповідності із цим критерієм вирішуватися в такий спосіб. Правочин передається тій стороні, яка готова заплатити за нього більше (можна припустити, що вирішення питання відбувається на аукціоні, право передається стороні, що запропонувала найбільшу ставку, тоді ми одержимо правило аукціону Познера). Хоча це правило й не застосовується в дійсності, але його мета – показати, як міркує законодавець при ухваленні рішення. Він повинен передати право тій стороні, що готова заплатити більш високу ціну [1]

Познер порівнює економічне обмеження на прагнення до максимізації корисності - здатність або готовність платити - до максимізації самої корисності. Багатство не є самоціллю, воно дозволяє придбати блага й послуги, які використовуються людиною як ресурси для одержання задоволення. Тобто в Познера багатство використовується як якийсь вимірник для споживчого набору, що максимізує корисність. Вельяновські називає критерій максимізації багатства Познера різновидом утилітаризму - утилітаризмом, пов'язаним обмеженнями, де як обмеження виступає готовність платити.

Примітки

1. Готовність платити, однак, не є прямим відбиттям переваг людини відносно якого-небудь блага. Можлива ситуація, коли хтось А має більш інтенсивні переваги відносно якогось блага, ніж інша людина – В, але готовність У заплатити за благо буде вище по тій простій причині, що в У більше грошей. У результаті благо може виявитися в людини, що майже не має потреби в ньому, а бідняк, якому це благо життєво необхідне, не зможе придбати його. Дана ситуація буде відповідати принципу максимізації багатства, але сукупна корисність людей при цьому не буде максимізована. Саме такий аргумент висловив проти критерію максимізації багатства Рональд Дворкін, один з найбільш впливових опонентів Познера.

1.6. Критерій Ролза

Незадоволеність критеріями максимізації корисності й максимізації багатства змушувала учених шукати альтернативні критерії.

Критерій Ролза дозволяє враховувати вплив несправедливого розподілу на добробут суспільства. Згідно з цим критерієм сукупний добробут суспільства оцінюється як добуток корисностей, що отримують його члени.

За Ролзом справедливе облаштування суспільства відбувається тоді, коли ніхто не міг би впливати на чисто приватні інтереси конкретного індивіда. Цей критерій доцільно використовувати тоді, коли втрати при найгіршому результаті більш значимі або мають найбільшу величину, ніж виграш при найкращому випадку.

Суспільство - це певна мережа взаємних відносин між окремими людьми, функції корисності окремих людей можуть бути взаємозалежними: корисність, одержувана однією людиною, може деякою мірою залежати від того, у якому стані перебуває інша людина. Критерій оцінки добробуту, запропонований Ролзом, дозволяє врахувати вплив несправедливого розподілу на добробут суспільства.

Цей альтернативний критерій пропонує своє рішення проблеми порівняння корисностей різних людей. Один з методів міжособистісного порівняння корисності може полягати в тому, щоб поставити себе в положення іншої особи й запитати себе, як би ти поставився до запропонованого закону, якби був іншою людиною й, відповідно, жив би в інших умовах.

Ролз стверджує, що справедливий устрій суспільства - це такий устрій, який вибраали б індивіди, якби на них не здійснювали вплив їх чисто особисті інтереси. У такому «незацікавленому» стані індивіди ніби укладають угоду щодо характеру суспільства.

При цьому «завіса невідання» не дозволяє їм знати про той соціальний стан, який вони займуть у цьому суспільстві, про свої віросповідання, про свої здібності, про те, чи будуть вони слабими або сильними, який буде їхній стать і т.д. У цьому стані невідання вони повинні прийняти одностайну ухвалу про загальні принципи, які визначать умови, при яких вони будуть існувати як суспільство. Здійснюючи цей вибір, вони керуються раціонаальним особистим інтересом. Позбавлена усякої індивідуальності, кожна людина із безлічі можливих соціальних станів вибере той, у якому вона буде краще почувати себе, якщо виявиться найбіднішим членом суспільства.

Нерівність у суспільстві, відповідно до підходу Ролза а) може бути результатом вільної конкуренції й б) може бути виправдана лише настільки, наскільки вона приносить користь усім членам суспільства.

Критерій утилітаризму й критерій Ролза

Табл.

Стан суспільства
	х	у
Індивід 1	100	200
Індивід 2	55	100
Індивід 3	15	10

У таблиці показане суспільство, що складається із трьох індивідів, і наведені значення корисності, що одержують індивіди при двох можливих режимах, позначених х і у.

Який режим вибрати ?

Якщо застосувати критерій утилітаризму, то варто вибрати режим y, тому що загальний добробут у цьому випадку 310, а не 170, як у стані х. Якщо ж керуватися критерієм Ролза, те режим х виявиться предпочтительней, незважаючи на те, що загальний добробут нижче, ніж при режимі y, оскільки при режимі x кращий стан найбіднішого члена суспільства.

В економічній теорії права критерій суспільного добробуту Ролза, однак, не знаходить застосування. Причина цього бачиться не в ідеологічному упередженні, а в цілому ряді практичних причин. Це й складності пошуку об'єктивного критерію для оцінки впливу корисності, одержуваної однією людиною, на корисність іншого, і складності виявлення ефектів спадної граничної корисності. Крім того, питання, пов'язані з ефективністю, економісти традиційно розглядають окремо від питань розподілу.