2. Режими неповного робочого часу.

На сьогоднішній день чинним законодавством про працю передбачено, що в Україні нормальна тривалість робочого часу для працівників не повинна перевищувати 40 годин на тиждень. Більшість як вітчизняних, так і іноземних роботодавців дотримуються зазначеної норми та встановлюють, зазвичай, для своїх працівників 5-денний робочий тиждень з тривалістю роботи протягом дня 8 годин. Для переважної більшості працівників такий робочий графік звичний та прийнятний, тому у роботодавців не виникає особливих проблем, щоб досягти згоди з працівниками та оформити трудові відносини. [5].

Однак що ж робити тим роботодавцям, працівники яких не бажають працювати зазначену кількість годин, або ж які мають право, згідно того ж законодавства, працювати менше?

В даній статті ми розглянемо основні особливості роботи працівників в режимі неповної зайнятості, а також розмежуємо такі поняття, як «скорочений» та «неповний» робочий час.

2.1 Скорочений робочий час.

Відповідно до статті 51 КЗпП України скорочена тривалість робочого часу встановлюється для таких категорій працівників:

• для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень

• для працівників віком від 15 до 16 років – 24 години на тиждень

Така ж тривалість робочого тижня встановлюється для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період літніх канікул.

• для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці – не більше 36 годин на тиждень

• для медичних та педагогічних працівників тривалість скороченого робочого часу встановлюється окремими законодавчими актами

Крім того, за рахунок власних коштів роботодавці можуть встановлювати скорочений робочий час жінкам, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда. [7].

В умовах ринкової економіки, коли більшість підприємств знаходять у приватній власності, скорочений робочий час застосовується дуже рідко, найчастіше в тих випадках, коли на підприємстві є неповнолітні працівники. При прийомі на роботу особи, що не досягла 18-річного віку, в наказі зазначається, що у працівника скорочений робочий день та зазначається конкретний графік його роботи. Така ж процедура оформлення трудових відносин з працівниками, які приймаються на роботу в промислове підприємство, де має місце вплив на здоров'я людини шкідливих факторів. Звертаємо Вашу увагу, що шкідливі умови праці встановлюється за результатами атестації робочого місця працівника. Основною особливістю роботи в режимі скороченого робочого часу є те, що працівник працює меншу кількість годин, однак заробітну плату отримує в повному обсязі.

2.2 Неповний робочий час.

Якщо порядок встановлення скороченого робочого часу регулюється на законодавчому рівні, то неповний робочий час може встановлюватись ініціативною роботодавця, працівника та за угодою сторін.

Неповний робочий час за ініціативою роботодавця найчастіше встановлюється у зв’язку з виробничою необхідністю (наприклад, скорочення об’ємів замовлень) або з тимчасовими фінансовими труднощами в компанії. Таку ситуацію ми могли яскраво спостерігати в період економічної кризи, коли деякі роботодавці, аби уникнути скорочення кваліфікованих працівників, застосовували як тимчасовий спосіб економії коштів, метод примусового переведення працівників на неповний робочий час.

Законодавство України дозволяє роботодавцям вживати таких радикальних заходів, однак із дотриманням суворої процедури, визначеної статтею 32 КЗпП України – попередження працівників не менше, ніж за два місяці до дати запровадження на підприємстві режиму неповного робочого часу. Якщо працівник не погоджується на неповну зайнятість, він може бути звільнений за п.6 ст. 36 КЗпП України та отримає вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку.

Неповний робочий час може встановлюватись у вигляді неповного робочого дня, неповного робочого тижня, або ж поєднанні цих двох видів режиму роботи. Це означає, що працівники можуть працювати, наприклад, або по 4 години щодня, або по 8 годин декілька разів на тиждень, або по 6 годин декілька разів на тиждень. [6].

В кожному конкретному випадку режим роботи із зазначенням часу початку і закінчення робочого дня закріплюється наказом роботодавця, з яким працівник ознайомлюється під підпис, або ж такий графік зазначається у трудовому договорі працівника.

При роботі в режимі неповного робочого часу заробітна плата працівникам виплачується пропорційно відпрацьованому часу. Тобто якщо працівник буде працювати щодня по 4 години, то розмір його заробітної плати становитиме рівно половину посадового окладу, визначеного штатним розписом.

Відповідно до статті 56 КЗпП України, неповний робочий час може бути встановлений за угодою між працівником і роботодавцем, причому це можливо зробити як до початку оформлення трудових відносин, так і пізніше, вже в період роботи працівника, встановити його на певний період чи без обмеження строком. У більшості випадків ініціатором зменшення тривалості робочого часу виступає саме працівник, якому за сімейними обставинами чи по іншим причинам необхідно мати більше вільного від роботи часу.

Порядок встановлення неповного робочого часу за ініціативою працівника дуже простий в оформленні та не потребує тривалого часу для його запровадження. Для цього працівник пише заяву на ім’я керівника підприємства з проханням встановити йому неповний робочий час (день, тиждень), в якій зазначає свої робочі дні та години, а також дату, коли він хоче працювати за новим графіком. Якщо керівник згоден з такими змінами, він видає відповідний наказ, ознайомлює з ним працівника і все – неповний робочий час встановлено.

Бувають випадки, коли роботодавці не згодні встановлювати працівникам неповний робочий час, мотивуючи це тим, що для ефективного робочого процесу їм потрібно, щоб працівник виконував свої функції протягом усього робочого дня. Однак для таких категорій працівників як вагітні жінки та жінки, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда, жінки, які здійснюють догляд за хворим членом сім’ї, роботодавець за їх заявою просто зобов’язаний встановити їм неповний робочий час, навіть в тому випадку, коли він цього не бажає.

Особливу увагу керівникам треба звернути на те, що чинне законодавство дозволяє жінкам в період перебування їх у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років або особам, які фактично доглядають за дитиною до 3-х років (батько, баба, дід, інші родичі) одночасно працювати на підприємстві в режимі неповного робочого часу. За такими особами в період роботи на умовах неповного робочого часу зберігається право на одержання допомоги по догляду за дитиною.

Також роботодавцям не слід забувати про те, що на працівників, які працюють в режимі part-time, в повному обсязі поширюється законодавство про працю. Тобто вони мають право на щорічну відпустку повної тривалості, на творчу відпустку та відпустку у зв’язку з навчанням, на соціальні відпустки та відпустки без збереження заробітної плати, окрім того вони мають право на оплату днів тимчасової непрацездатності та виплату допомоги по вагітності та пологах.

На сьогоднішній день застосування неповного робочого часу є досить популярним. Зокрема, у випадку, коли підприємство тільки починає свою господарську діяльність та ще не має великих кількостей об’ємів робіт повний день працюють лише «найнеобхідніші» працівники, а решта залучається в міру необхідності. Також можливий варіант неповної зайнятості для певної категорії працівників, яким для виконання своїх функцій достатньо витрачати лише певну частину дня. Наприклад, прибиральниця у невеликій компанії може запросто працювати по кілька годин, прибираючи службові кабінети у кінці робочого дня.

При роботі з неповним робочим днем працівники менше часу виконують свої посадові обов’язки, тому іноді роботодавцям доводиться приймати на одну посаду одразу двох фахівців, а це, погодьтеся, не завжди ефективно. В той же час заробітна плата працівникам нараховується за фактично відпрацьований  час, а тому якщо не має гострої необхідності в постійній присутності працівника на робочому місці, це дозволить зменшити витрати на оплату праці.