8.Родинне виховання. Авторитет батьків та його роль у вихованні дітей. Вплив сімейних традицій на виховання дітей.

Авторитет батьків Для дитини дошкільного віку авторитет батьків існує як би спочатку і незаперечний. Тато і мама для нього «самі, самі» - красиві, розумні, сміливі і т.д. У суперечках дошкільнят найбільш вагомий аргумент - «мій тато так сказав», «моя мама так робить». Вчинки і судження батьків не підлягають критиці. Але дитина дорослішає, спостерігає, аналізує, порівнює і деколи буває змушений визнати, що його тато і мама не настільки бездоганні, як йому здавалося раніше. У тлумачному словнику російської мови поняття «авторитетний» визначається як заслуговує повної довіри, що користується загальним визнанням, впливом. Деякі батьки думають, що повинні мати у дітей авторитет тільки тому, що вони батьки. На питання: «Чому діти люблять своїх батька і матір?» - Відповідь може бути одна: «Тому що це батько і мати». Але на запитання: «Чому батьки мають у своїх дітей авторитет?» - Також однозначно відповісти не можна. Любов до батьків і повага до них, визнання їх авторитету далеко не завжди збігаються. Руйнує авторитет найчастіше використання батьками подвійної моралі: однієї - для оточуючих, інший - для «повсякденного користування» в побуті, в сімейному житті. Але дитина молодшого шкільного віку спостерігає батьків частіше саме в повсякденному житті і не може не помічати, що батьки часом дозволяють собі те, за що засуджують інших. Руйнує авторитет батьків і впевненість, що діти не мають права критикувати їх вчинки, їх вказівки не обговорюються і повинні беззаперечно виконуватися, що дітей вони карають тільки справедливо. І якщо виявляється, що батьки помилялися, вони не вважають за потрібне визнати це, тим більше вибачитися перед дітьми, - адже можна Завершимо розмову про авторитет словами Л.Н. Толстого: «Всі труднощі виховання випливають з того, що батьки, не тільки не виправляючись від своїх недоліків, але навіть не визнаючи їх недоліками, виправдовуючи їх у собі, хочуть не бачити ці недоліки в дітях. У цьому вся складність і вся боротьба з дітьми ». Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від її непорушного авторитету, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикла­ді моральної підготовки молоді до подружнього життя. Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки ро­дина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам. Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавлять­ся не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з ін­тересами суспільства, формується свідомий громадянин. Дієвим чинником сімейного виховання є спільна тру­дова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така спів­праця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання. Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфе­рі духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті. К.Д.Ушинський вважав матір найкращою вихователькою в родині. Багато сторінок у своїх творах видатний педагог присвятив жінці, матері-виховательці. Наскільки високо ставив жінку російський педагог, свідчить той факт, що він вважав її «необхідним посередницьким членом між наукою, мистецтвом і поезією, з одного боку, звичаями і характером народу, з другого» . Саме через матір успіхи цивілізації проникають в сімейний побут, а через нього і в життя народу. К.Д.Ушинський пише, що основи людського характеру закладаються в перші роки життя, коли дитина перебуває під безпосереднім впливом матері, отже й формування характеру дитини багато в чому залежить насамперед від неї, і коли в жінки народжується дитина, то вона вже не живе для себе, а повністю віддається вихованню маленької істоти. «Важко уявити собі таке захоплення, яке могло б боротися в серці жінки з материнським почуттям»,— відмітив педагог. Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

9.Кодекс цінностей сучасного українського виховання. Абсолютні, вічні цінності: Віра.Надія.Любов.Гідність.Сумлінність.Правдивість. Досконалість,Доброта.Чесність.Щирість.Співчутливість.Милосердність.Прощення.Благородство.Краса.Свобода.Нетерпимість до зла.Служіння.Оберігання життя.Мудрість.Справедливість.

Побутує думка, що духовність є найвищим щаблем в ієрархії цінностей. У певному сенсі так воно і є. Але це не відокремлена сфера життєдіяльності людини, не щось "автономне", а те, як людина ставиться до всіх сфер власного життя, з чим вона приходить до цінностей різних рангів у ієрархії. Духовність "розлита" по всій системі, виявляє себе в усіх сферах як стратегічний орієнтир. Без духовності не мислимо собі справжньої моральності, справжнього патріотизму, дійсної демократії, родинності, сили характеру тощо.

Чи не найголовнішою функцією духовності є забезпечення чистоти системи цінностей, що, звичайно, залежить не лише від наявності й визначеності, але й від природи ("змісту") Головного Ідеалу. Бо саме він і є джерелом духотворним.

У цьому сенсі принципове значення має здатність людини розрізняти духовність, джерелом якої є Бог, і духовність ("псевдодуховність"), що йде від віри в щось, що не є Богом. Людина є вічним богошукачем і здатна придумувати собі різних богів. У християнській системі виховання знаходимо місце лише Богові Любові й Добра. Духовність лише з такого джерела здатна вшляхетнювати поведінку людини. А відтак, лише глибинне усвідомлення Бога як свого Вищого Авторитету і джерела чеснот оберігає свідомість людини від егоцентризму, окультизму, сектантства, чаклунства тощо.

Вибір Вищого Авторитету — вибір природи духовності — відіграє також й іншу важливу функцію в системі: забезпечує її однорідність. Відомо, що в розумінні норм поведінки, змісту цінностей у різних народів, суспільних груп і окремих людей завжди існує помітна і небезпечна різниця, що часто зводить їх на манівці.

Духовність з її націленістю на Вищий Авторитет обмежує ці блукання та оберігає суспільство і людину від орієнтації на лише їм вигідні правила, від підпорядкування цих правил поведінки власним егоїстичним цілям. А тому, як би не відрізнялись ці правила у різних народів, епох і окремих людей, всі вони завдяки духовності об'єднуються в одне — "як різні ступені сходження до однієї мети, ...до порогу Царства Божого" (Лосский Н., 1991, с. 96). Саме завдяки духовності та її джерелам у системі діють доцентрові сили, які зберігають її однорідність і захищають від егоїстичних поглядів окремих людей.