39.Роль ідеалу для становлення моральної особистості;як це залежить від віку школярів?Наведіть тему на план диспуту.

Значну роль у вихованні відіграє ідеал– взірець досконалості, на якого учні хочуть бути схожими. Ідеал, що сформувався, на який внутрішньо рівняється підліток, стає могутнім регулятором його поведінки. Розпочинається пошук ідеалу в підлітковому віці. Педагогам треба дбати, щоб у підлітків сформувалися істинні ідеали. Тоді процеси і виховання, і самовиховання будуть більш ефективними. А від правильно обраного ідеалу значною мірою залежить повноцінний моральний розвиток особистості.

40.Родинне виховання. Вплив сімейних традицій на виховання дітей.

Сім'я для дитини - це місце її народження і основне місце існування. Вона визначає дуже багато що в житті дитини. Зв'язок між батьками і дітьми відноситься до найбільш сильних людських зв'язків. Благополуччю дитини сприяють доброзичлива атмосфера і така система сімейних стосунків, яка дає почуття захищеності, любові і прийняття, стимулює і направляє його розвиток.

Сімейне виховання - це система виховання та освіти, що складається в умовах конкретної сім'ї силами батьків і родичів.

Сімейне виховання - складна система. На нього впливають спадковість і біологічне (природне) здоров'я дітей і батьків, матеріально-економічна забезпеченість, соціальний стан, уклад життя, кількість членів сім'ї, місце проживання, ставлення до дитини. Все це органічно переплітається і в кожному конкретному випадку виявляється по-різному.

Завдання сім'ї полягають у тому, щоб:

• створити максимальні умови для росту і розвитку дитини;

• стати соціально-економічної та психологічної захистом дитини;

• передати досвід створення і збереження сім'ї, виховання в ній дітей і відносини до старшого;

• навчити дітей корисним прикладним навичкам і вмінням, спрямованим на самообслуговування і допомогу близьким;

• виховати почуття власної гідності, цінності власного "я".

Сімейне виховання має свої принципи. Найбільш загальні з них:

• гуманність і милосердя до зростаючого людині;

•залучення дітей у життєдіяльність сім'ї як її рівноправних учасників;

•відкритість і довірливість відносин з дітьми;

•оптимістичність взаємин у сім'ї;

•послідовність у своїх вимогах (не вимагати неможливого);

•надання посильної допомоги своїй дитині, готовність відповідати на запитання.

Метою сімейного виховання є формування таких якостей особистості, які допоможуть гідно подолати труднощі та перепони, що зустрічаються на життєвому шляху. Розвиток інтелекту і творчих здібностей, первинного досвіду трудової діяльності, моральне та естетичне формування, емоційна культура і фізичне здоров'я дітей, їх щастя - все це залежить від сім'ї, від батьків, і все це складає завдання сімейного виховання. Саме батьки - перші вихователі - мають найсильніший вплив на дітей

Сімейні традиції - це духовна атмосфера будинку, яку складають: розпорядок дня, уклад життя, звичаї, а також звички мешканців.

41. Виховання і самовиховання - дві сторони єдиного процесу формування особистості.

Під самовихованням розуміється свідома, цілеспрямована і самостійна діяльність, що виникає в результаті активної взаємодії особистості з середовищем, що впливає на розвиток і вдосконалення особистості. Дослідження, проведені радянськими психологами та педагогами, переконливо довели, що особа є активною силою не тільки в перетворенні навколишнього світу, але й у власному її формування (А. А. Арет, А. Р. Ковальов, А. І. Кочетов, Л. І. Рувінський та ін.).

Виховна мета осмислюється і приймається вихованцем в результаті систематичного цілеспрямованого впливу з боку вихователя. В процесі самовиховання учень виступає в якості суб'єкта виховного процесу. Самовиховання знаходиться в безпосередній залежності від змісту життя школярів, їхніх інтересів, відносин, характерних для того або іншого віку. Дослідженнями встановлено, що потреба в самовихованні виникає у школярів вже в молодшому віці і може бути успішно використана в педагогічній роботі.

Важливою передумовою для виникнення і розвитку процесу самовиховання є формування самосвідомості учнів. Поява у старшокласників вміння аналізувати і реально оцінювати свої якості та вчинки є одним з істотних моментів самовиховання.

Процеси виховання і перевиховання взаємопов'язані. Перевиховання націлене на перебудову неправильно сформованих поглядів, суджень, оцінок учнів, на перетворення негативних способів поведінки, які ускладнюють процес формування особистості.

Процес перевиховання передбачає встановлення істотних причин відхилень у моральному розвитку школярів; визначення шляхів і засобів, що впливають на перебудову сформованого стереотипу поведінки; активізацію позиції школярів в суспільно цінного колективної діяльності, у навчальній роботі, у сфері дозвілля; розробку системи вимог і контролю, засобів заохочення і стимулювання. Взаємозв'язок морального виховання і самовиховання - важлива умова подолання відхилень у моральному розвитку особистості.

42.Розумове виховання - це цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів та прищеплення їм культури розумової праці.

Осві́та — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь, або щодо їх вдосконалення.

Позакласна робота — різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи

43.Народне виховання, розвиваючись протягом всієї історії етносу, було покликане виконувати ряд функцій. Дуже важлива його роль у механізмах формування національної самосвідомості, подолання відчуження, відтворення етнічної культури. Етнопедагогіка сприяє всебічному розвитку особистості і включає в себе елементи розумового, трудового, фізичного виховання. Однак, незважаючи на настільки широкий спектр виконуваних завдань, народна традиція виховання була в першу чергу орієнтована на моральне виховання.

Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім’я України, освоєння національних цінностей, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.

У розвитку національної свідомості дитини ( і зрілої людини) О.Вишневський виділяє щонайменше три етапи, які накладають на цю свідомість помітний відбиток, збагачують її зміст.

Перший етап( етнічне самоусвідомлення) – першооснова, коріння патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім ї, з маминої колискової, з участі у народних звичаях та обрядах, із народної пісні, причетності до народної творчості. У ранньому дитинстві формується культ рідної оселі, сім ї, предків, рідного села. Фундаментальне значення в процесі етнизації має рідна мова, засвоєнню якої до певного часу не повинні заважати інші мови.

Другий етап ( національно-політичне самоусвідомлення) – припадає переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини нації, своєї причетності до неї як явища політичного, що має чи виборює певне місце серед інших націй. До найважливіших моментів цього етапу національного виховання належать відновлення історичної пам’яті та формування почуття національної гідності.

Третій етап( громадсько-державне самоусвідомлення) - передбачає формування правильного розуміння понять патріотизму й націоналізму, виховання поваги до національно-культурних цінностей інших народів, прищеплення почуття національної, расових, конфесійної толерантності.

44. Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання.

Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Методологічною засадою естетичного виховання є етика — наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і поведінка школяра.

В естетичному вихованні школярів використовують різні джерела: а) твори образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури, яка відображає життя людини чи природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, «домальовує» зображене, бачить за картиною події, образи, характери; б) музику, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку; в) художню літературу. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література — важливий засіб розвитку інтелекту учнів; г) театр, кіно, телебачення, естраду, цирк. Цінність їх у тому, що, крім змістової частини, вони об'єднують у собі елементи багатьох видів мистецтв (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю); ґ) поведінку і діяльність школярів. Достойні вчинки учнів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій; д) природу: її красу в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і неживій природі; е) факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з учнями; е) оформлення побуту (залучення дітей до створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі).

Одним з головних шляхів естетичного виховання в школі є навчальна робота. У багатьох школах створено малі академії народних мистецтв (МАНМ), університети народознавства, товариства народних умільців, школи і класи кобзарського, сопілкарського мистецтва, етнографічні групи, фольклорні ансамблі, вертепи; учителі проводять подорожі до витоків рідного слова, уроки на природі, години улюбленої праці, творчості, уроки емоційної культури, народознавства, людинознавства, мистецтвознавства, мандрівки в історію тощо.

Виняткову роль в естетичному вихованні школярів відіграють предмети естетичного циклу (малювання, співи, музика). На уроках із цих предметів учні не лише здобувають певні теоретичні знання з конкретних видів мистецтва, а й набувають відповідних практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі здібності. Вагомим доповненням до цього циклу є уроки української мови, української та світової літератури, на яких учні засвоюють багатство і красу рідної мови, знайомляться з шедеврами рідної та світової літератури. На уроках природничо-математичних дисциплін відкриваються великі можливості використання краси природи, формування бережливого ставлення до неї. Краса фізики і математики — в логічній чіткості наукових побудов і доведень, чіткості їх структури. Певне виховне значення має як естетика праці учнів і продуктів праці, так і вміння та навички, набуті в процесі праці, що дають змогу особистості творчо виявити себе. На уроках фізичного виховання учні вчаться красиво і правильно триматися й ходити.

45.Основні функції класної години:

– освітня (ознайомлення зі світом);

– орієнтована (оцінювання світу);

– спрямовуюча (взаємодія зі звітом).

У процесі підготовки та проведення класних годин можливо вирішення наступних задач:

- створення умов для розвитку особистості учня, прояву його суб'єктності та індивідуальності;

- збагачення свідомості учня знаннями про природу, суспільство, людину;

- формування емоційно-чутливої сфери та ціннісних ставлень особистості дитини;

- засвоєння учнями знань, умінь і навичок пізнавальної і практико-створювальної діяльності;

- формування класного колективу як сприятливого середовища для розвитку та життєдіяльності школярів.

Основні компоненти класної години

Цільовий. Цільові установки пов'язані перш за все з розвитком індивідуальності, суб’єктності і креативності дитини, з проектуванням і становленням унікального способу його життєдіяльності.

Змістовний. Зміст класної години є особистісно значущим. Включається матеріал, необхідний для формування самостійності, самореалізації і самоствердження особистості дитини. Зміст класної години визначається соціальним замовленням суспільству, пріоритетними напрямками виховання в сучасних умовах, рівнем вихованості та розвитку учнів, їх інтересами, захопленнями.

Організаційно-діяльнісний. Учні є повноправними організаторами класної години. Передбачається активна участь і зацікавленість кожної дитини, актуалізація його життєвого досвіду, прояв і розвиток його індивідуальності.

Оцінно-аналітичний. Критеріями оцінки результативності класної години виступають: прояв і збагачення життєвого досвіду дитини, індивідуально-особистісне значення засвоюваної інформації, що впливає на розвиток індивідуальності і творчих здібностей учнів.

Форми і методи проведення класної години

Методика організації та проведення класної години має відповідати конкретним умовам школи, класу (місце знаходження, матеріальна база, вікові та психологічні особливості учнів, рівень знань учнів, рівень їх вихованості), а також цілям і задачам які визначає класний керівник в своїй роботі.

Поради з організації класної години.

– Зміст класної години слід будувати так, щоб поступово переходити від предметної інформації до її оцінки, від загальних оцінок до розгорнених суджень.

– Необхідно враховувати психологічні особливості сприйняття матеріалу учнями, стежити за їх увагою, при її зниженні – використати цікаві за змістом факти або поставити гостре питання; можна також використовувати музичну паузу або змінити вид діяльності.

– У процесі обговорення поставлених питань класний керівник повинен бути дуже уважним до виступів учнів, вносити потрібні корективи, ставити додаткові навідні питання, акцентувати увагу на важливих моментах, розмірковувати разом з дітьми й допомогти їм знайти правильне рішення проблеми.

Форми проведення можуть бути різноманітні: бесіди, тематичні лекції, рольові та ділові ігри, заочні подорожі, уроки мужності, диспути, вікторини, дискусії, екскурсії, туристичні подорожі, відтворення свят тощо.

Особливе місце в системі виховних годин займають класні збори. Це форма розвитку учнівського самоврядування первинного колективу, це вищий орган учнівського самоврядування в класі.

Темою зборів дитячого колективу, як стверджував А.С. Макаренко, «повинен бути рух вперед… З точки зору цього прагнення вперед повинні розглядатися всі питання як навчальні, господарські, виробничі, так і питання дисципліни».

Класні збори можуть вирішувати такі питання життєдіяльності класного колективу:

– планування і аналіз роботи колективу;

– організація самообслуговування, збереження шкільного майна;

– чергування з метою підтримки порядку;

– вибори активу і розподіл громадських доручень та обговорення звітів про їх виконання;

– розподіл коштів, які зароблені спільною працею учнів;

– вирішення питань про заохочення та стягнення;

– організація ремонту;

– розв’язання конфліктних ситуацій тощо.

Періодичність класних зборів визначається кожним класним колективом, але не менше ніж два рази на семестр, також можуть бути проведені і незаплановані класні збори (в залежності від ситуації).

Участь школярів у роботі зборів, як і самоврядування взагалі – не лише їх право, але й обов’язок, що, зазвичай, закріплено в Положенні про учнівське самоврядування, в Правилах для учнів, конкретного навчального закладу. На зборах учні вчаться відстоювати свою думку, поважати погляди інших, можуть вносити пропозиції щодо проблем як обговорюються, мають право вибирати та бути вибраними. Кожен учень, якщо того потребують збори повинен прозвітуватися перед колективом про виконання доручення, про ставлення до навчання, про поведінку.

Важливим елементом класних зборів є прийняття рішення, ведення документації. Учнів необхідно вчити вести протоколи зборів. Рішення може бути прийнятим якщо за нього проголосувала більшість учнів. При цьому класний керівник теж бере участь у голосуванні на загальних правах. Періодично потрібно розглядати питання виконання попередньо прийнятих рішень. Це сприятиме формуванню почуття відповідальності у кожного члена класного колективу.

46. -розуміння соціальної ролі педагогічної професії,

-інтерес до дитини як суб'єкта діяльності,

-вміння розуміти її потреби й особливості, складність і неоднозначність внутрішнього світу;

-педагогічна спостережливість;

-педагогічний такт.

47. І. Програма «Здоров’я» передбачає самоосвіту класного керівника в цій галузі, вивчення вікових, психологічних особливостей дітей, спільну роботу із шкільним лікарем, психологом. Класний керівник разом з батьками виробляє оптимальний режим для даного учня, планує роботу інших вчителів з проблем перевантаження, створення комфортних умов. Оволодіває методами релаксації. Стежить за режимом харчування й вирішує питання про організацію додаткового харчування для хворих та ослаблених дітей.

II. Програма «Навчання» передбачає організацію диференційованого та індивідуального підходу до сильних, середніх слабких учнів. Класний керівник контролює відвідуваність, у разі погіршення успішності своєчасно організовує консультацію тих учителів-предметників, на уроках яких виникли труднощі. Підтримує постійний зв'язок з учителями, батьками. Стежить за дозуванням домашніх завдань, рівномірністю проведення контрольних робіт, заліків.

III. Програма «Спілкування» охоплює ту сферу, в якій дитина найчастіше потребує захисту. Класний керівник зобов’язаний не допускати випадків, коли дітей у класі не помічають, дражнять, обзивають, не приймають до спільних ігор. Тому класний керівник має ввійти у коло спілкування дітей, зрозуміти становище кожного учня в ньому, навчитися коригувати стосунки між дітьми, показати всьому колективу позитивні риси кожної дитини, дати їй можливість проявити себе.

IV. «Робота з важкими» - програма, спрямована на коригування негативних рис в особистості школяра. Тут за мету береться не тільки боротьба з правопорушниками, а профілактична робота з дітьми цієї категорії. Класний керівник має добре оволодіти методикою й технікою вивчення особистості учня та його виховного середовища.

V. Програма «Робота з сім' ями» спрямована на тактовне коригування негативних впливів родини. Залучення батьків до класних і загальношкільних заходів, вивчення стану родинного виховання, узагальнення досвіду естетичного вихованні в сім'ї. Надання допомоги батькам у навчанні й вихованні дітей, а також роз'яснення цілей і завдань.

VI. Програма «Дозвілля». У її межах класний керівник виявляє індивідуальні інтереси дітей, допомагає їм у виборі позакласних об'єднань (гуртків, секцій тощо), розширює світогляд учнів. Ця програма пов'язана із загальношкільною виховною роботою, що є продовженням виховного процесу, і у нас має яскраву естетичну спрямованість. Визначення програм діяльності з вивчення традицій національної пісенної культури, побуту важливе завдання класного керівника нашої школи. Планування виховної роботи - одне з найважливіших умов здійснення підходу до виховання. Перспективне, чітке та оперативне планування забезпечує високу ефективність виховної роботи й дозволяє виокремити найсуттєвіші напрямки, сконцентруватися на головному.

Рассмотрим ценносные ориентации старшеклассников на базе простой анкеты из 34 вопросов,напротив каждого из которых ученик должен поставить оценочный балл от 1 до 5.

ГЛАВНОЕ В ЖИЗНИ - ЭТО ЧТОБЫ:

1. .Ты хорошо учился (училась).

2. Ты приобрел(а) хорошую профессию.

3. Ты был(а) важной персоной.

4. Ты имел(а) семью

5. У тебя был любимый человек.

6. У тебя были хорошие отношения с родителями.

7. Ты был (а) привлекательным (привлекательной) для окружающих.

8. Ты был (а) независимым (независимой) в жизни.

9. Ты создал (а) в жизни что-то новое.

10. У тебя была цель и смысл в жизни.

11. Все люди были счастливы.

12. Все страны жили в мире.

13. Ты выполнял(а) свой долг.

14. Тебя любили.

15. Ты развил(а) свои способности.

16. Ты был(а) обеспеченным человеком.

17. Ты весело проводил (а) время.

18. Ты получил(а) образование.

19. Ты имел(а) интересную работу.

20. Ты руководил(а) другими людьми.

21. Ты имел(а) детей.

22. У тебя были друзья.

23. У тебя были хорошие отношения с учителями.

24. Ты был (а) модно одет(а).

25. Ты был(а) самостоятельным человеком.

26. Ты был(а) творческим человеком.

27. Твоя жизнь была осмысленной.

28. Ты помогал(а) другим людям.

29. Наша страна была могущественной.

30. Ты делал(а) добро.

31. Тебя уважали.

32. Ты многое знал(а) и умел(а).

33. Ты имел(а) все, что тебе захочется.

34. Ты отдыхал(а) в свое удовольствие.

Обработка анкеты. На каждый тип ценности приходится два утверждения; для того чтобы определить значимость данной ценности для одного человека, подсчитывается средний балл по двум соответствующим ей высказываниям. Поскольку в анкете высказывания даны вразбивку, для определения значимости различных ценностей следует подсчитывать средние значения по следующим парам высказываний:

1. альтруистические — 11, 28;

2. общественно-политические — 12, 29;

3. нравственные —13,30

4. признание со стороны окружающих- 14, 31

5. материальные- 16,33

6. саморазвитие- 15, 32

7. досуг- 17,34

8. учеба- 1,18

9. профес деятельность- 2,19

10. статус- 3,20

11. семейно-бытовые – 4,21

12. интимное общение- 5,22

13. отношения со старшими 6,23

14. внешняя привлекательность- 7, 24

48. Професійна орієнтація - система навчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями знань про соціально-економічні й психофізіологічні умови правильного вибору професії, формування в них уміння аналізувати вимоги різних професій до психологічної структури особистості, а також свої професійно значущі якості, шляхи й засоби їх розвитку.

Правильний вибір професії зумовлює моральне задоволення, позитивну самооцінку, високу продуктивність праці, якість продукції. Він є точкою, в якій сходяться інтереси особистості та суспільства, поєднання особистих і загальних інтересів.

Завдання профорієнтації полягає в ознайомленні учнів з професіями та правилами їх вибору, вихованні спрямованості на самопізнання як основу професійного самовизначення; формування вміння зіставляти свої здібності з вимогами щодо набуття конкретної професії, складати на цій основі реальний план оволодіння професією, а також забезпечення розвитку професійно важливих якостей особистості.

Компонентами профорієнтаційної роботи є професійна інформація, професійна діагностика, професійна консультація, професійний відбір, професійна адаптація.

Професійна інформація - психолого-педагогічна система формування в особистості активної профорієнтаційної позиції, що відповідає суб'єктивним і об'єктивним умовам вільного та свідомого професійного самовизначення особистості. Вона дає школярам змогу ознайомитися з різними професіями, з пов'язаним із ними змістом трудової діяльності, з вимогами, які ці професії пред'являють людині, а також з тим, де ними можна оволодіти. Завдяки цьому учні виявляють свої індивідуальні схильності, психофізіологічні можливості, вміння зіставити їх з вимогами професії, до якої вони мають інтерес і нахили, щоб прийняти правильне рішення про свою придатність до професійної діяльності в обраній галузі праці.

Професійна діагностика - система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих властивостей і якостей. Для деяких спеціальностей вона є неминучою, ігнорування пов'язане з ризиком непридатності особистості.

Професійна консультація - надання особистості на основі її вивчення науково обґрунтованої допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів і засобів професійного самовизначення. Вона має на меті й навчання учнів прийомам самооцінки своїх якостей з метою з'ясування їх відповідності вимогам професії. Мріючи про певну професію, школярі повинні водночас замислюватися, чи справді вони годяться для такої роботи. Для відповіді на це питання вони мають знати вимоги професії до людини, яка її обрала. Такі вимоги розроблено до багатьох професій.

У Положенні про професійну орієнтацію молоді, яка навчається, визначено такі етапи профорієнтаційної роботи зі школярами різного віку:

1.Робота з молодшими школярами. Основна задача - виховання у дітей загальної спрямованості на працю. Вона повинна показати важливість праці, її значення в життя людини і суспільства.

2.Робота в середніх класах. Триває формування позитивного ставлення до усіх видів праці. Знайомство із якомога ширшим колом провідних професій. Увага вчителя повинна бути спрямована на вивчення інтересів підлітків, їх розширення і поглиблення.

3.Робота у старших класах. Також плануються заходи, спрямовані на формування психологічної готовності до праці, розширення знань про світ праці. Отримавши багаж знань на попередніх етапах, старшокласники готові до сприйняття складнішого матеріалу, до психологічного аналізу професії. Тому в старших класах всі профінформаційні заходи мають завершуватися складанням профорієнтаційної характеристики професії (професіограми).

Тема: «Всі професії важливі,всі професії потрібні»

Ознайомлення учнів з професіями в процесі бесіди можна проводити за таким планом:

І. Загальні відомості про професії:

- коротка характеристика галузі, де використовується професія;

- короткий історичний нарис та перспективи розвитку професії;

- основні спеціальності, які входять до складу професії;

- приклади біографій кращих представників професії.

2. Виробничий зміст професії:

- місце та роль професії в технічному прогресі, її перспективність;

- предмети, засоби та результати праці;

- зміст та характер (функції) трудової діяльності;

- об’єм механізації праці;

- загальні та спеціальні знання та вміння спеціаліста даної професії, моральні якості та взаємодія з іншими спеціальностями.

3. Умови праці та вимоги професії до людини:

- санітарно-гігієнічні умови праці;

- вимоги до віку та здоров'я;

- елементи творчості, характерні труднощі, ступінь відповідальності, спеціальні вимоги до фізіологічних особливостей людини;

- спеціальні умови, вплив професії на спосіб життя працівника, його побут і т. і.;

- економічні умови (організація праці, система оплати, відпустка).

4. Система підготовки до професії:

- шляхи отримання професії: бригадно-індивідуальне навчання, навчальні комбінати, курси, МНВК, професійні ліцеї, ВНЗ І-ІІ та ІІІ-ІV рівнів акредитації;

- зв’язок професійної підготовки з навчальною та трудовою діяльністю в школі;

- рівень та обсяг професійних знань, умінь та навичок, необхідних для отримання початкового кваліфікованого розряду з даної професії: перспективи професійного росту, де можна продовжити ознайомлення з професією, що читати про професію.

5. Знайомство з системою навчання професійних ліцеїв, ВНЗ І-ІІ та ІІІ-ІV рівнів акредитації. Ознайомлення учнів з навчальними закладами, з професіями, які вони готовлять, з організацією прийому та навчання

49. Успішна діяльність класного керівника можлива лише за умови чіткого планування виховної роботи в класі, яке допомагає визначити цілісну виховну систему, проектувати розвиток усього колективу класу і окремих його членів. План роботи класного керівника – це науково обґрунтоване проектування становлення і розвиток колективу учнів класу і кожного вихованця зокрема. Він складається з таких структурних елементів: характеристики класу, завдань виховання, системи виховної діяльності.

Планування виховної діяльності потребує від класного керівника передусім аналізу стану справ в учнівському колективі, ознайомлення з передовим досвідом і рекомендаціями психолого-педагогічної науки. На основі аналізу складають характеристику класу, в якій відображають стан рівня вихованості колективу і окремих учнів, ступінь згуртованості колективу, дієвість громадської думки в ньому, стиль взаємин між членами учнівського самоврядування і рядовими членами колективу, рівень знань учнів, відхилення від норм поведінки окремих учнів та їх причини й інші особливості. Така характеристика дає можливість намітити конкретні завдання виховної роботи з класом.

Формулюючи завдання виховної роботи, спираються на «орієнтовний зміст виховання в школі», яким визначено загальні завдання з кожного напрямку виховання відповідно до вікових особливостей учнів.

Відповідно до намічених завдань визначають зміст виховної діяльності в класі, підбирають ефективні методи і форми його реалізації.

У плануванні виховної роботи в класі може прислужитися посібник «Орієнтовний зміст виховання в національній школі. Методичні рекомендації», в якому розкрито питання змісту виховання з урахуванням вікових особливостей учнів молодших, середніх, старших класів, запропоновано для кожного віку цікаві форми та методи реалізації цього змісту, види діяльності, до яких можна залучити учнів. Згідно з рекомендаціями згаданого посібника зміст виховної роботи класного керівника передбачає: формування національної свідомості і самосвідомості, виховання духовної культурної особистості, створення умов для вільного вибору світоглядних позицій, формування високої мовної культури, формування екологічної культури людини, її гармонійних відносин з природою.

Плануючі певні виховні заходи, необхідно враховувати конкретні умови: вік учнів, рівень їх вихованості, стан успішності та дисциплін.

Окремим розділом плану виділяється робота з батьками і громадськістю: тематика батьківських зборів і терміни їх проведення, робота з класним батьківським комітетом, відвідування сімей учнів, бесіди з батьками.

50. ВИДИ І СТРУКТУРА ПЛАНІВ ВИХОВНОЇ РОБОТИ

Структура плану виховної роботи класу включає в себе наступні розділи:

Психолого-педагогічна характеристика класу, аналіз стану здоров'я дітей

(складається на кінець попереднього навчального року).

• Завдання виховної роботи класного керівника (виходячи із завдань певного вікового періоду. Ставляться на навчальний рік)

• Зміст, методи, форми спільну діяльність класного керівника та його вихованців. Для візуального оформлення цього розділу рекомендується використання плану-сітки строком на місяць, чверть або півріччя.

• Індивідуальна робота з учнями.

• Робота з вчителями класу.

• Масові виховні справи.

• Участь класу у справах школи.

• Робота з батьками.

• Класні години і класні зборів.

• Справи класу.

51. Позакласна робота — різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи.

Позашкільна робота — освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва.

Обидва види роботи мають спільні завдання і передбачають застосування переважно однакових засобів, форм і методів виховання.

Завдання позакласної та позашкільної роботи:

• закріплення, збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці;

• розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти;

• формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів;

• організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг;

• поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання.

Позакласна та позашкільна робота будується на розглянутих раніше принципах виховання, проте вона має і свої специфічні принципи:

1. Добровільний характер участі в ній. Сприяє тому, що учні можуть обирати профіль занять за інтересами.

2. Суспільна спрямованість діяльності учнів. Цей принцип вимагає, щоб зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповідав потребам розбудови української держави, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва.

3. Розвиток ініціативи і самодіяльності учнів. У позакласній і позашкільній діяльності слід ураховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу.

4. Зв'язок з навчальною роботою. Позакласна та позашкільна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи, яка здійснюється на уроках.

5. Використання ігрових форм, цікавість, емоційність. Реалізація цього принципу потребує широкого використання пізнавальних ігор, ігор з комп'ютерами, демонстрування цікавих дослідів та ін.

Форми організації виховання поділяють на масові, групові (гурткові), індивідуальні.

Масові форми виховної роботи. До них відносять конференції, тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, тижні з різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо. Показниками ефективності масових форм позашкільної діяльності здебільшого вважають кількісне охоплення, активність самих учнів.

Групові форми виховної роботи. До цих форм належать політичні інформації, години класного керівника, гуртки художньої самодіяльності, робота з пресою, радіо- і телепередачами, екскурсії, походи та ін. Година класного керівника — дієвий засіб формування у школярів наукового світогляду і моральної поведінки. Тематику таких годин розробляє класний керівник з урахуванням особливостей колективу учнів, їх проводять у формі етичної бесіди, лекції, диспуту, усного журналу, зустрічі з цікавими людьми, обговорення книг та ін. Годину класного керівника наприкінці кожного місяця доцільно присвятити підведенню підсумків навчально-виховної роботи класу.

Індивідуальні форми виховної роботи. Потреба індивідуального підходу зумовлена тим, що будь-який вплив на дитину переломлюється через її індивідуальні особливості, через «внутрішні умови». Необхідною умовою успішної індивідуальної роботи є вивчення індивідуальних особливостей учнів. Щоб впливати на особистість, треба її знати.

Передусім важливо встановити довірливі, доброзичливі стосунки між педагогами і вихованцями. Зробити це часом нелегко, оскільки учні, які найбільше потребують індивідуальної виховної роботи, нерідко підозріло ставляться до педагогів. Велике значення при цьому має авторитет вихователя, знання ним вихованців, уміння швидко зорієнтуватися у ситуації, передбачити наслідки своїх дій.

Така робота повинна бути систематичною, спрямовуватися не лише на проведення бесід з конкретного приводу, а й наперед продуманих профілактичних розмов та інших заходів з вихованцями.

В індивідуальній виховній роботі осмислюють і визначають термін педагогічного впливу: розрахований він на отримання очікуваних результатів негайно чи внаслідок тривалого впливу на особистість. В одних випадках реагують на вчинок одразу, в інших — детально аналізують його і лише тоді вирішують, яких заходів виховного впливу вжити.

52. Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереженню і передання культурних цінностей.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від її непорушного авторитету, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ОСВІТУ»

Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини

1. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов'язані:

- постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

- поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім'ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;

- виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;

- сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;

- виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

4. Держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків, захищає права сім'ї.

Стаття 60. Права батьків

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

- вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей;

- обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів;

- звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей;

- захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.

53. Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереженню і передання культурних цінностей.

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Склад¬ність цього завдання в тому, що воно вирішується, як пра¬вило, через добре поставлене в духовно-моральному аспек¬ті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, перед дітьми відкривається широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; ово¬лодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних навичок, готує їх до розумової діяльності.

Велику увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до лю¬дей; піклування про молодших і старших, співчуття і ми¬лосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлен¬ня до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родово¬ду, історії народу.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від її непорушного авторитету, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й поза навчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї.

54. Невід'ємною частиною культури наших пращурів була народна родинна педагогіка. Скарбниця народної педагогіки містить перевірені віками національні виховні традиції, культурно-освітні цінності. Саме мудрість народної педагогіки викликає у сучасної молоді почуття захоплення і поваги.

Українська етнопедагогіка виросла з виховних традицій слов'янського світу; її генетичну основу становить народна педагогіка Київської Русі. Своїм корінням вона сягає сивої давнини - дородового суспільства, в якому формувалися традиції громадського виховання і особливої ролі літніх людей у ньому; материнського роду, де на перший план у вихованні виступає жінка - мати; патріархального ладу, коли в вихованні посилюється роль чоловіка; періоду класового розшарування і закріплення головних виховних функцій за сім'єю.

Усі ці моменти розвитку етнопедагогіки знайшли своє відображення в традиційних формах і засобах, а також у вітчизняній педагогічній термінології.

Кожному етапу розвитку людського суспільства притаманна передача набутого позитивного досвіду поколінням прийдешнім, без чого немислимий поступ народу, саме його існування.

Аналізуючи різноманітні підходи до виховання молодого покоління, можна виділити те спільне, що притаманне кожному з них: виховні зусилля тільки тоді матимуть вплив на формування особистості, коли базуватимуться на міцному національному підґрунті.

Наші предки славили силу і міць, велич і красу своєї родини, оспівували її високі моральні якості в піснях, прислів’ях, приказках: "Свого роду не цурайся”, "Нема краще в світі, як рідня”, "Від родини йде життя людини”, "Без сім’ї нема щастя на землі”.

Українці розглядали сім’ю, як святиню, а виховання дітей, як святий обов’язок батьків.

Століттями складалися традиції сімейного виховання, вироблялися основні його принципи, серед яких народна педагогіка головну роль відводила трудовому вихованню, як першооснові життя суспільства.

Отже, народна педагогіка - високоморальна. Вона високо підносить достоїнство людини, спонукає її розвивати свої найкращі риси. Уся виховна система спрямовувалась на вихованні людяності, високих моральних почуттів і рис, любові до вітчизни, шанобливого ставлення до людей праці, до всього свого, рідного.

У вихованні дитини брала участь вся сім’я. Перебуваючи у сімейному колі, дитина була предметом виховання і водночас суб'єктом засвоєння традиційних норм співжиття та родинних взаємин.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від її непорушного авторитету, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикла¬ді моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки ро¬дина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфе¬рі духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті. Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

55. З тих пір, як існує родина, вона відіграє важливу роль у вихованні дітей. Батьків здавна вважають першими вихователями своїх дітей. Проте характер їхнього впливу багато в чому залежить від економічних умов життя суспільства, суспільних відносин. У класовому эксплуататорском суспільстві в родині складалися нерівноправні взаємини. Суспільство в своїх інтересах насаждало, як правило, деспотію батька і чоловіка, перетворюючи жінку в його власність. Головною метою сім'ї в цих умовах стає накопичення багатства, спрага наживи, яка породжує суперництво між членами сім'ї і не створює необхідні умови для правильного виховання дітей.

Вдосконалення громадського та сімейного виховання не може здійснюватися без розвитку сімейної педагогіки. Вона має давні позитивні традиції.

Аналіз роботи школи з батьками дозволяє зробити висновок, що тісний контакт між школою та сім'єю встановлюється за умови органічного поєднання педагогічної освіти з залученням батьків до активної участі в різнобічної діяльності школи.

Важливою формою спільної роботи школи і сім'ї є батьківські збори (класне і общешкольное). Загальношкільні збори скликаються, як правило, три-чотири рази на рік з найбільш актуальних питань життя школи. Класні батьківські збори скликаються один-два рази на чверть. Зазвичай на класній зборах вчитель вирішує дві задачі: знайомить батьків з успіхами дітей у навчанні, їх поведінкою і пропагує педагогические знания.

Примірний порядок проведення батьківських зборів.

1. Визначення теми порядку денного зборів.

2. Повідомлення класного керівника, членів батьківського комітету про виконання рішень попереднього зборів.

3. Психолого-педагогічне утворення батьків на педагогічну тему (у формі лекції, бесіди). Повідомлення можуть зробити: вчителя-предметники, класний керівник, шкільний психолог, соціальний педагог, дільничний, медичний працівник і т.д.

4. Виступ батьків про досвід сімейного виховання з певного питання.

5. Узагальнення, обмін думками з викладеного питання.

6. А) Аналіз навчальних досягнень учнів класу.

У цій частині батьківських зборів класний керівник знайомить батьків із загальними результатами навчальної діяльності класу. З самого початку варто попередити батьків, що відповіді на приватні питання вони отримають тільки в ході персонального спілкування.

Б) Ознайомлення батьків з станом соціально-емоційного клімату в класі.

Класний керівник ділиться результатами спостереження за поведінкою хлопців у значимих для них ситуаціях (на уроках, на перервах, в їдальні, на екскурсії і т.д.). Темою розмови може бути і взаємини в класі, і мова дітей, і зовнішній вигляд учнів та ін. питання.

Педагогічні вимоги: при обговоренні цих питань з батьками бути гранично коректним і делікатним, уникати негативних оцінок в адресу як всього класу, так і конкретного учня.

7.Обсуждение організаційних питань (екскурсії, класні вечора, придбання навчальних посібників і т.д.), тобто інформування батьків про майбутні справах. Причому фінансові питання краще заздалегідь обговорити з батьківським комітетом.

8. Підведення підсумків батьківських зборів.

56. Форма виховання - це зовнішнє виявлення процесу виховання. Якщо зміст процесу виховання вказує на те, що є, то форма -у якому вигляді проявляється. Звісно, зміст викликає зміну форми і навпаки. Зміст формується, форма наповнюється змістом. Провідна роль належить змісту.

Існують різні форми організації виховного процесу. Кожна з них використовується для реалізації певного змісту виховання в певних умовах. При цьому змінюється насамперед кількість дітей: одиниці, десятки, сотні. Тому першим критерієм аналізу форм виховання є критерій кількісний. За кількістю охоплених процесом виховання школярів форми виховання поділяються на індивідуальні, мікрограмові, групові (колективні) і масові. Число вихованців у групі (колективі) коливається від 5-7 до 25-40, у масових формах верхня межа числа не обмежена. Груповими формами виховання є всі види групової навчально-пізнавальної діяльності учнів, наукових об'єднань, діяльність гуртків різного спрямування, групові бесіди, зустрічі, диспути тощо. Масові форми виховання бувають простими і комплексними. Прості - це ті, в яких зміст розкривається, в основному, за допомогою одного засобу, методу (виступ, лекція, зустріч, розповідь та ін.) Комплексні масові форми характеризуються складністю структури, різноманітністю використаних засобів та методів (літературний вечір, учнівські вечорниці, КВК, тематичний ранок тощо).

Порівняння ефективності різних форм виховання свідчить, що перевагу мають індивідуальні і мікрогрупові форми виховання, завдяки можливості оперативно змінювати педагогічну тактику за зміни умов. Проте висока економічна вартість цих форм не дозволяє їх широко використовувати. Тому більшість сучасних виховних систем прийшла до використання групових (колективних) форм виховання, які за умови кваліфікованого педагогічного керівництва є досить ефективними і відносно не дорогими

57. Отже, опираючись на це структура позашкільної освіти та виховання включає в себе:

-позашкільні заклади освіти;

-інші заклади освіти як центри позашкільної роботи у позаурочний та позанавчальний час, а саме: середні загальноосвітні заклади, ліцеї, гімназії, навчально-виховні комплекси, професійно-технічні училища, технікуми, коледжі тощо;

-клуби та об’єднання за місцем проживання незалежно від форми власності та підпорядкування;

-культурно-освітні, фізкультурно-оздоровчі, спортивні та інші заклади, установи різних відомств;

-різні організації, фонди, асоціації.

Основний комплекс завдань позашкільної освіти та виховання виконують позашкільні заклади освіти різних типів: Палаци, центри, будинки, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні й музичні школи, школи мистецтв, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади різної форми власності.

Орієнтовний перелік позашкільних закладів освіти досить широкий і гнучкий. Він забезпечує можливість дальшого вдосконалення мережі відповідно до сучасних вимог, актуальних потреб суспільства, дитячого та молодіжного середовища.

Відповідно до концепції, змісту та напрямів діяльності, матеріально-технічної бази, кадрового забезпечення, територіального розташування, та особливостей соціуму позашкільні заклади освіти фу4нкціунують як комплексні або профільні. Пріоритети їх розвитку визначаються конкретними умовами і можливостями регіонів.

Серед основних напрямів діяльності можна виділити:

Соціо-культурний – передбачає допомогу дитині у визначенні свого статусу, як особистості через включення її у систему соціальних відносин, зростання її престижу і авторитету, виконання участі у вирішенні трудових, соціально-політичних, моральних проблем суспільства.

Художньо-естетичний – забезпечує художньо-естетичну освіченість та вихованість особистості, здатної до саморозвитку, і самовдосконалення, формування її художньо-естетичної культури засобами кращих національних і світових культурологічних надбань, сприяє виробленню умінь примножувати культурно-мистецькі традиції свого народу.

Дослідницько-експерментальний – передбачає включення дітей і підлітків у науково-дослідну, пошукову діяльність, поширення наукових знань та їх перетворення в інструмент творчого освоєння світу.

Науково-технічний – спрямований на формування в дітей і підлітків техніко-технологічних знань, розширення їх політичного світогляду, задоволення потреб юної особистості у вдосконаленні освіти з основ інформатики та комп’ютеризації, конструкторської, експериментальної та винахідницької діяльності, здібностей шляхом пошуку та розвитку вмінь, навичок технічного моделювання, конструювання тощо.

Еколого – природничий – забезпечує оволодіння знаннями про навколишнє середовище (природне і соціальне, усвідомлення себе частиною природи та можливість постійно спілкуватися з нею; формування екологічної культури особистості, набуття навичок і досвіду вирішення економічних проблем та передбачення можливих наслідків власної природо перетворюючої діяльності; залучення до практичної природоохоронної роботи, екологічної діяльності за збереження навколишнього середовища.

Туристсько – краєзнавчий – передбачає залучення до активної діяльності у сфері туризму і краєзнавства, дослідництва та пошук у сфері знань про комплексну генетичну картину життя певних території, вивчення окремих географічних об’єктів і явищ соціального життя у природно-історичному аспекті а також формування фізично-здорової і духовної розвиненої особистості.

Фізкультурно-оздоровчий – забезпечує науково обгрунтований об’єм рухової активності молоді, формування в неї навичок здорового способу життя як невід’ємного компоненту загальної культури особистості та оволодіння системою знань про людину, її повноцінний фізичний і духовний розвиток, формування фізичних здібностей, зміщення здоров’я, гармонії духу і тіло.

Військово-патріотичний – забезпечує формування громадянина, виховання високих духовних якостей і патріотичних почуттів та глибокої громадянської відповідальності за долю українського народу та держави, підготовку молодого покоління до військової служби.

Дозвілєєво-розважальний – передбачає організацію культурного дозвілля дітей та підлітків, спілкування з однолітками у різних формах ігрової та дозвіллєво-розважальної діяльності, поліпшення психологічного здоров’я, зняття психологічної напруги.

Такі напрямки діяльності мають створити умови для професійної орієнтації та самовизначення особистості, від формування стійких мотивів до самореалізації у професійній діяльності підготовку молоді до зміни професій, адаптації до ринкової економіки.

Пріоритетною метою розвитку позашкільної освіти та виховання є сприйняття становленню творчої особистості дитини, підлітка, молодої людини.

59. Колектив — організована форма об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності.

Дитячий колектив — об'єднання дітей, згуртованих спільною корисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).

Характерними рисами колективу є суспільне значуща мета, щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення, наявність органів самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між його членами. Дитячий колектив відрізняється від інших колективів віковими межами, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, потребою в педагогічному керівництві.

У школі є такі типи колективів: а) навчальні — класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків; б) самодіяльні організації — колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки); в) товариства — спортивне, книголюбів та ін.; г) об'єднання за інтересами; ґ) тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи. Усі типи колективів пов'язані між собою загальною метою навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів до різноманітної діяльності. Найважливіший за характером діяльності — колектив класу. У ньому виникають найтриваліші стосунки між його членами та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, які разом становлять систему учнівського самоврядування школи.

60. Метод прикладу.

Його використовують для конкретизації певного теоретичного твердження, доведення істинності моральної норми. Він є переконливим аргументом і часто спонукає до наслідування. Інтенсивність виховного впливу прикладу зумовлена його наочністю і конкретністю. Що він ближчий і зрозуміліший, то потужніша його виховна сила.

Використання прикладу у вихованні потребує врахування вікових та індивідуальних особливостей молодих людей. Вони вже не сліпо наслідують приклад, а критично ставляться до нього, однак через брак життєвого досвіду іноді прикладом вважають не те, що гідне наслідування.

Виховання на позитивному прикладі не можна зводити до переліку позитивних героїв художніх творів, кінофільмів, найкращих студентів тощо. Необхідний емоційний, докладний, образний аналіз, щоб викликати захоплення, прагнення їх наслідувати.

Негативні приклади використовують, зокрема, у правовому, антинаркогенному вихованні, намагаючись продемонструвати шкідливість наслідування якихось явищ. Прийомами використання негативних прикладів є громадський осуд негативних явищ; пояснення суті негативного, протиставлення аморальним вчинкам найкращих зразків високоморальної поведінки, залучення студентів до боротьби з виявами зла.

Дбаючи про формування свідомості особистості, необхідно впливати не тільки на розум, а й на емоційну сферу, наводити близькі й зрозумілі приклади, домагатися, щоб молода людина не лише зрозуміла почуте, а й сприйняла його. Важливим чинником у цьому є переконаність, тактовність, майстерність педагога.