Бурако Всес іст 11 кл підручник

системою доріг загальною довжиною понад 16 тис. км, які обплутували гори і джунглі В’єтнаму, Лаосу, Камбоджі. Сюди ж входили нафтопровід, кабелі зв’язку, стаціонарні ремонтні бази, автомобільні батальйони, загони носіїв.

У січні 1963 р. збройні сили комуністів, які спочатку дотримувались тактики партизанської війни, вперше у відкритому бою перемогли війська Республіки В’єтнам. У в’єтнамському вузлі поступово спліталися інтереси над­ держав СРСР і СПІА. Вашингтонська адміністрація оголосила боротьбу з комуністичною експансією в усіх частинах світу. В серпні 1964 р. трапився збройний інцидент у Тонкінській за­ тоці: два американських есмінці були атаковані торпедними катерами ДРВ. Через кілька днів Конгрес Сполучених Штатів прийняв так звану «Тонкінську резолюцію», що надавала пра­ во президенту віддавати накази про використання сили для «відбиття нападів на збройні сили США».

З лютого 1965 р. американські літаки розпочали система­ тичні бомбардування міст ДРВ, а у березні на Півдні висадився десант морської піхоти. Американський експедиційний корпус налічував понад півмільйона вояків. Починаючи з 1965 р. у сухий сезон, який триває в Індокитаї з жовтня по березень, війська США та Республіки В’єтнам спільно проводили «стратегічні контрнаступи», однак вони не принесли відчут­ них результатів. Партизанські з’єднання комуністів знищити не вдалося.

Війна була надзвичайно запеклою. Громадськість світу вразила акція американського взводу, який розстріляв усіх жителів та спалив селище Сонгмі. За цей злочин командира бу­ ло покарано судом США. Для знищення зелені джунглів засто­ совувалась токсична речовина «оранж», тяжкі екологічні наслідки якого відчутні й дотепер. У в’єтнамській війні США вперше використали кулькові бомби, напалм.

У війну були втягнуті й сусідні Лаос та Камбоджа, через територію яких пролягала «стежка». Хоча уряди цих країн за­ являли про свій нейтралітет, вони були неспроможні контролювати прикордонні з В’єтнамом райони. Там активно діяли партизанські загони Народно-революційної партії Лаосу (комуністичної за своєю суттю) та Компартії Камбоджі.

З осудом війни виступала світова громадськість, акції протесту населення відбувались у самих США. Це вплинуло на рішення Вашингтона припинити з листопада 1968 р. бомбарду­ вання ДРВ, а з червня 1969 р. розпочати виведення військ з В’єтнаму. У січні 1973 р. у Парижі внаслідок тривалих перего­ ворів було підписано угоду про припинення війни і відновлен­ ня миру в Індокитаї.

281

Залишившись віч-на-віч з комуністичними силами, війська Республіки В’єтнам зазнали поразки. У квітні 1975 р. підрозділи Національного фронту визволення Південного В’єтнаму захопили Сайгон. 2 липня 1976 р. було проголошено утворення єдиної держави - Соціалістичної Республіки В’єтнам. У квітні 1975 р. комуністи захопили владу у Кам­ боджі, а в грудні того ж року - у Лаосі. Усі три комуністичні режими країн Індокитаю проголосили своїм завданням побу­ дову соціалізму.

«ЧЕРВОНІ КХМЕРИ»

«Червоні кхмери» та їх модель комунізму стали найжорстокішим соціальним експериментом комуністів у по­ воєнному світі. Лідер Компартії Камбоджі Пол Пот оголосив, що у країні народу кхмерів буде здійснена найрадикальніша з усіх революцій. Спираючись на вчення Маркса, Леніна, Мао Цзедуна, ідеологи камбоджійських комуністів розробили теорію утворення «суспільства колективістського соціалізму».

Полпотівці вважали недостатньо радикальними ко­ муністичні реформи своїх ідейних наставників - маоїстів («ве­ ликий стрибок», «народні комуни»). Методом «комунізації суспільства» камбоджійські комуністи обрали кривавий терор під знайомими гаслами «посилення класової боротьби», «побу­ дови нового суспільства з чистого аркуша», «згуртування проти зовнішньої загрози». Ворогами для «червоних кхмерів» стали всі країни, окрім комуністичного Китаю. Камбоджа повністю припинила зовнішню торгівлю, оскільки, як стверджував Пол Пот, «через торгівлю імперіалісти проника­ ють у країну і закабаляють її». Практично всіх жителів загна­ ли у села для «перевиховання» працею. Хто ухилявся, того фізично знищували.

Усільських кооперативах за миску рису люди працювали під дулами автоматів від зорі до зорі. Усе промислове та сільсь­ когосподарське устаткування, автомобілі, електроприлади бу­ ли повністю знищені, оскільки вони, на думку «червоних кхмерів», підривали економічну самостійність країни. Ней­ мовірно розрісся апарат придушення. Із 7,5 млн населення близько 2 млн стали жертвами полпотівського геноциду. Міста перетворилися на кам’яні пустелі, економіка і культура були відкинуті на десятиріччя назад.

Усічні 1979 р. В’єтнам, який вважав Камбоджу зоною своїх інтересів, окупував країну. У зруйнованому Пномпені було проголошено Народну Республіку Кампучію. Пров’єтнамська Народно-революційна партія сформувала уряд. Більшістю го­ лосів Генеральна Асамблея ООН не визнала його. Камбоджу в

282

ООН продовжував представляти попередній режим. Країна на довгі роки поринула у війну. Партизанські загони полпотівців успішно протистояли регулярним в’єтнамським частинам у джунглях таїландсько-камбоджійського прикордоння. Лише у 1989 р. в’єтнамські війська були виведені з країни і воюючі сторони сіли за стіл переговорів.

Ужовтні 1991 р. у Парижі завершилася мирна конференція

зпитань Камбоджі. В підписаних документах було розроблено процедуру національного примирення, зокрема роззброєння усіх угруповань, створення коаліційного уряду, розроблення конституції. Стабілізуючим чинником у розв’язанні кам­ боджійської проблеми стало повернення на батьківщину у 1992 р. популярного у народі принца Нородома Сіанука, який у 60-х роках був главою держави. Навесні 1993 р. відбулися ви­ бори до Установчих зборів (парламенту), на яких партія при­ хильників Сіанука (її очолював його син - принц Ранаріт) от­ римала незначну перевагу над Народною партією Камбоджі (колишня Народно-революційна партія Кампучії, лідер Хун Сен). Для збереження крихкої політичної рівноваги утворено коаліційний уряд й уведені дві посади голів уряду для лідерів обох партій. Восени 1993 р. вступила в силу нова конституція, яка закріпила відновлення монархії. Тепер офіційна назва країни - Королівство Камбоджа. В червні 1997 р. політична рівновага порушилася, прихильники двох прем’єрів взялися до зброї, принц Ранаріт змушений був залишити країну, і ре­ альна влада опинилася в руках Хун Сена. Міжнародне співто­ вариство засудило кровопролиття в Камбоджі: відкладено вступ її до АСЕАН, представника держави не допустили до участі в роботі чергової сесії Генеральної Асамблеї ООН, країна опинилася у міжнародній ізоляції.

Влипні 1998 р. під міжнародним контролем пройшли пар­ ламентські вибори, на яких перемогу здобула Народна партія Камбоджі. Уряд очолив один з її лідерів Унг Хуот. Процес примирення проходить із труднощами. Тверду позицію щодо мирного врегулювання конфлікту в Камбоджі займа­ ють сусіди - країни АСЕАН.

РОЗВИТОК КРАЇН ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ НА ЗЛАМІ ХХ-ХХІ ст.

З 1986 р. в СРВ розпочалися кардинальні економічні реформи без огляду на марксистсько-ленінське вчення. Зокрема, здійснено перехід до ринкової системи господарства. Уряд зняв обмеження на створення приватних підприємств, на право власників наймати робочу силу в потрібній їй кількості. Визнано хибним примусове кооперування селянства. Воно

283

дістало право вільного продажу продукції на ринку. Це дало по­ зитивні результати. Основні райони виробництва рису в дельті р. Меконг, де існували традиційні методи господарювання, з 1990 р. повністю забезпечили країну основним продуктом хар­ чування. Однак рівень життя у країні залишається низьким.

З 1997 р. у керма влади знаходиться лідер Компартії Чан Дик Леонг. У зовнішній політиці СРВ окреслилися контури згортання зв’язків з Росією (яка вимагає повернення боргів СРСР) та пожвавлення відносин з КНР.

Регіональне співробітництво здійснюється у рамках АСЕАН. Країни АСЕАН домовились про взаємне забезпечення товара­ ми, сировиною, про будівництво спільних підприємств. Широ­ ке залучення іноземних інвестицій, безмитна торгівля у рам­ ках Асоціації дали можливість підняти рівень виробництва і перетворити цей район на один із центрів тяжіння світової економіки.

Усередині 90-х років у країнах АСЕАН почався спад вироб­ ництва, викликаний зниженням попиту на світовому ринку ос­ новних експортних товарів, зокрема побутової техніки. Влітку 1997 р. розпочалася фінансово-економічна криза, яка за корот­ кий час знецінила місцеву валюту й викликала політичну нестабільність. В Індонезії народ небезпідставно звинуватив у корупції і розкраданні державної скарбниці сімейство прези­ дента Сухарто. На тлі міжетнічних та міжконфесійних зіткнень та загального економічного хаосу Сухарто в травні 1998 р. ого­ лосив про свою відставку, передавши владу віце-президенту.

Ужовтні 1999 р. президентом Індонезії обрано мусуль­ манського просвітителя Абдурахмана Вахіда, лідера Партії національного відродження. Його президентство розпочалося

уперіод проголошення незалежності острівного Східного Тимору (в 1976 р. колишня португальська колонія була оку­ пована Індонезією всупереч міжнародного права). ЗО серпня 1999 р. у Східному Тиморі проведено референдум, на якому переважна більшість населення (85 відсотків) проголосували за створення незалежної держави. Після оголошення резуль­ татів референдуму розпочалися репресії проти тубільців, у яких приймали участь напіввійськові формування індо­ незійських ультранаціоналістів за підтримки або мовчазним спогляданням влади. Наприкінці 1999 р. на острів прибув міжнародний миротворчий військовий контингент ООН. 20 травня 2002 р. проголошено незалежність Східного Тимору. Першим президентом став лідер національних змагань Шанан Гужмау.

Події навколо Східного Тимору, величезна кількість біженців з острова (близько 200 тис.), невирішеність еко­

284

номічних проблем загострили політичну боротьбу у верхах індонезійської влади. Конфронтація між президентом та пар­ ламентом призвела до спроби Вахіда увести в країні надзви­ чайний стан, однак армія відмовилася виконувати накази гла­ ви держави. В липні 2001 р. новим президентом країни стала донька засновника незалежної Індонезії Сукарно - Мегаваті Сукарнопутрі.

Серед країн регіону Україна має найтісніші зв’язки з В’єтнамом. У торговельно-економічній сфері в’єтнамцям відомі такі українські товари, як енергетичне устаткування для будівництва ГЕС, метали, мінеральні добрива. З СРВ в Україну надходять натуральний каучук, швейні й трикотажні вироби, чай. Зважаючи на потенціали країн, товарообіг неве­ ликий. Пожвавивши його, Україна зможе увійти через в’єтнамські «двері» до ринку АСЕАН - одного з перспективних і багатих ринків світу.

МИ ЗМОЖЕМО... ПРИЙТИ ДО СОЦІАЛІЗМУ

(З лекцій, що читалися для партійних та керівних кадрів у полпотівській Кампучії)

...Найважливіше для нас - це політика переселення. Як тільки ми визволимо Пномпень, ми станемо в ньому господарями на всі сто відсотків. Вороги, що приховуються серед його населення, бу­ дуть знищені.

Бажано виселити з Пномпеня 95 % його населення. Цю частину населення буде скеровано на визволену територію... їх особиста власність буде якнайменшою. Це населення перетвориться у продуктивну силу, воно буде поставлено у залежність від... рево­ люційних сил...

Ми зможемо знищити дрібнобуржуазні та буржуазні верстви і пе­ рейти до соціалізму...

Ми переселимо жителів Пномпеня для того, щоб на місцях вони могли займатися виробництвом матеріальних благ, ми остаточно ліквідуємо ворога в особі феодалів та буржуазії і покінчимо з при­ ватною власністю і матеріальними цінностями.

Необхідно позбавити школярів, викладачів, всю інтелігенцію сміття імперіалістичної та колоніальної культури.

(Кампучия: суд народа. - М., 1980. - С. 35-36).

З А П И Т А Н Н Я ТА З А З Ї1 & Н Н Я

1.Які країни Південно-Східної Азії проголосили незалежність у перші повоєнні роки? Визначіть, які фактори спричинилися до проголошення їх суверенітету?

2.Дайте характеристику визвольної війни в Індокитаї проти французьких колонізаторів.

285

3.Розкрийте хід і результат американо-в’єтнамської війни. Які причини поразки США?

4.Дайте оцінку моделі комунізму «червоних кхмерів» і визначте результати боротьби народів Індокитаю.

5.Розкрийте діяльність АСЕАН і визначте, які пекучі проблеми постали у країнах Південно-Східної Азії на порозі XXI ст.

§35. КРАЇНИ БЛИЗЬКОГО І СЕРЕДНЬОГО СХОДУ

Я кі зміни відбулися на Близьком у і Середньому Сході внаслідок Першої світової війни? Я ким був політично-пра­ вовий статус народів і держав країн Близького і Середнього Сходу? Я к вплинули події Другої світової війни на станови­ ще окремих держав і народів?

ПІСЛЯВОЄННИЙ РОЗВИТОК КРАЇН СЕРЕДНЬОГО СХОДУ

Країни Середнього Сходу, крім Північного Ірану, де госпо­ дарем почував себе російський царизм, з колоніальних часів перебували в зоні впливу британської корони. Під час Другої світової війни СРСР та Велика Британія, заздалегідь погодив­ шись, ввели свої війська в Іран, відповідно в північну та південну частини країни. Мета окупації - не допустити наци­ стську Німеччину в регіон.

Після завершення війни Велика Британія, виконуючи взяті на себе зобов’язання, вивела війська з Ірану. СРСР, напроти, зволікав із виведенням своїх військ. Радянська агентура спро­ вокувала так званий рух за автономію Іранського Азербайджа­ ну та Іранського Курдистану. У другій половині 1945 р. у зоні розташування Червоної армії утворилися автономії азербай­ джанців і курдів, сформовано військові з’єднання з місцевих мешканців.

На півдні країни інший сепаратистський рух, арабський, інспірували англійці та сусідній Ірак. Араби - другий за чи­ сельністю після персів народ Ірану - розпочали боротьбу за створення незалежної держави Хузістан (південна, прикор­ донна з Іраком провінція Ірану).

З виведенням навесні 1946 р. радянських військ тегерансь­ кий уряд придушив сепаратистські рухи як Півночі, так і Півдня. Боротьба іранців проти присутності чужоземних військ на своїй території поступово переросла у рух за націоналізацію іноземних компаній, у першу чергу найбільшої англо-іранської нафтової компанії. Восени 1949 р. створено Національний фронт на чолі з відомим юристом Мохаммедом Мосаддиком. Внаслідок всенародного руху в 1951 р. прийнято закон про націоналізацію англійської нафтової компанії, а

286

Мосаддик очолив уряд. Це була перша націоналізація на Сході іноземної компанії.

На політичному становищі країн регіону до певної міри позначився гострий конфлікт між Афганістаном і Пакиста­ ном. Після деколонізації Британської Індії і утворення двох домініонів - Індії та Пакистану - виникла проблема афганопакистанського кордону. Британські колонізатори ще на­ прикінці XIX ст. довільно провели лінію розмежування між державами, яка пройшла через територію компактного розсе­ лення пуштунських племен - етнічної більшості Афганістану.

Пуштуни повели боротьбу за створення суверенної держави - Пуштуністану. Афгано-пакистанський конфлікт переріс у міжнародну проблему. З 1955 р. Пакистан заборонив транзит афганських товарів через свою територію, що завдало збитків і без того слабкій економіці Афганістану.

Уряд принца Мохаммеда Дауда, двоюрідного брата короля Афганістану Захір-шаха, взявся за модернізацію армії для збройного розв’язання територіальних суперечок. Відсутність промисловості, автомобільних шляхів, аеродромів ускладню­ вало це завдання. Основним джерелом незначних валютних надходжень до державної скарбниці Афганістану був продаж високоякісного каракулю.

Узовнішній політиці, на відміну від сусідніх Ірану та Па­ кистану, які у 1955 р. вступили до прозахідного військовополітичного блоку - Багдадського пакту, Афганістан дотриму­ вався нейтралітету. Цей курс давав кабульському урядові можливість отримувати кредити як із СРСР, так і з держав Заходу. Соціально-економічні труднощі, спричинені афганопакистанським конфліктом, змусили войовничий уряд М. Да­ уда піти у відставку. Новий уряд нормалізував відносини із сусідами.

У50-60-х роках країни Середнього Сходу були економічно відсталими. У цих суто аграрних країнах панували середньо­ вічні порядки, політична нестабільність. За умов ^сформова­ ної соціальної структури єдиною згуртованою силою стали армії. Тож у кризових ситуаціях саме військові захоплювали

владу.

У 1953 р. генерали при підтримці СІЛА повалили уряд Мосаддика в Ірані. В сусідньому Пакистані в 1958 р. генерал Мохаммед Айюб-хан захопив владу. У 1973 р. військові на чолі з М. Даудом, скориставшись перебуванням короля за кордо­ ном, оголосили про повалення монархії в Афганістані й засну­ вання республіки.

Військові у Пакистані провели деякі ліберальні реформи. Аграрна реформа суттєво обмежила за грошову компенсацію

287

поміщицьке землеволодіння, дала можливість селянам купу­ вати землю за помірну ціну. Заходи в промисловості, торгівлі, системі оподаткування створили умови для розвитку національного виробництва. З кінця 60-х років Пакистан перетворюється на індустріально-аграрну державу.

Наступний військовий режим генерала Аги Мохаммеда Ях’я Хана (1969-1972) розв’язав широкомасштабні репресії проти бенгалів, основного населення Східного Пакистану, які виступали за автономію краю. Повстання бенгалів підтримала сусідня Індія, що врешті-решт призвело до чергової індійськопакистанської війни. Внаслідок поразки режиму у війні в грудні 1971 р. до влади в Пакистані прийшли цивільні. Відо­ мий політичний діяч - Зульфікар Алі Бхутто став главою дер­ жави і очолив уряд. У зовнішній політиці новий уряд пішов на нормалізацію відносин із сусідами, у внутрішній - провів низ­ ку заходів із зміцнення державного сектору економіки, зокре­ ма націоналізував провідні галузі промисловості, ряд великих банків та страхових компаній.

У 1977 р. проводились парламентські вибори, на яких партія Бхутто - Пакистанська народна партія - здобула пере­ могу. Опозиція звинуватила владу у фальсифікації виборів і розпочала антиурядові маніфестації. У відповідь у трьох провінціях влада ввела надзвичайний стан. Скориставшись цим, генерал Мохаммед Зія-уль-Хак вчинив державний пере­ ворот. Президента Бхутто було заарештовано і в 1979 р. страче­ но, незважаючи на протести світової громадськості, у числі й лідерів наддержав. Тоді ж генерал проголосив Пакистан Ісламською Республікою, тобто державою, яка відійшла від статусу світської. Зія-уль-Хак став президентом, главою уряду і головним військовим адміністратором. Влада почала впро­ ваджувати у різні сфери життя пакистанського суспільства норми і принципи шаріату.

У серпні 1988 р. генерал Зія-уль-Хак загинув в авіакатаст­ рофі. На виборах, які відбулися того ж року, перемогу виборо­ ла Пакистанська народна партія на чолі з донькою страченого лідера - Беназір Бхутто. Уряд, сформований Б. Бхутто, сприяв демократизації політичного життя країни, пропагував так зва­ ний ісламський соціалізм, ідеологи якого намагаються синте­ зувати релігійні традиції із сучасними суспільними інститута­ ми. Уряд однак не знайшов кошти на виконання обіцяних соціальних програм. В умовах зростаючого невдоволення на­ родних мас на вимогу військових Б. Бхутто було усунуто від влади. Посаду прем’єра обійняв керівник Ісламського демо­ кратичного альянсу Наваз Шаріф. Б. Бхутто і Н. Шаріф по

288

черзі очолювали уряди до моменту чергового П О Л ІТ И Ч Н О Г О виступу армії. У жовтні 1999 р. генерал Первез Мушарраф здійснив військовий переворот і заарештував прем’єра Н. Шаріфа, звинувативши його в корупції та інших антидер­ жавних діях.

ІСЛАМСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ В ІРАНІ

За результатами референдуму, проведеного у січні 1963 p., уряд Ірану провів земельну реформу, схожу на пакистанську, націоналізував ліси, водні ресурси, передав у приватну власність значну частину державних фабрик і заводів. Було прийнято закони про участь робітників у прибутках підпри­ ємств, про надання виборчих прав жінкам, створення корпусу освіти для ліквідації неписьменності, про світські суди, секу­ ляризацію церковних земель. Шах заявив, що перетворить Іран у найміцнішу модернізовану державу Сходу. Для цього він мав певні підстави: у країні значно зріс видобуток нафти, підвищи­ лися світові ціни на неї, і державна скарбниця наповнилася валютою. Реформи, які провадив шахський уряд, отримали назву «білої революції», оскільки запроваджувалися згори.

Бурхливий промисловий розвиток сприяв міграції сільсько­ го населення до міст. З урбанізацією у традиційно ісламське суспільство проникла західна культура. В іранських містах відкривалися ресторани, бари, кінотеатри, відеотеки, не­ сумісні з нормами ісламу. Не випадково духівництво - впливо­ ва сила мусульманського світу - стало в опозицію до шахських перетворень. Воно різко засудило всі реформи, що обмежували сферу його впливу. Духівництво закликало повернутися до «фундаменту» - витоків ісламу і перебудувати суспільство на основі релігійних традицій.

Аятола (найвищий духовний сан у відгалуженні ісламу - шиїзмі) Рухола Мусаві Хомейні назвав реформи «бісівськими» і закликав правовірних на боротьбу проти шаха. Опозиційне духівництво активно підтримав так званий тегеранський базар - дрібні ремісники, торгівці. На їхньому добробуті особливо позначився наступ іноземних товарів. Під гаслом збереження історичних традицій піднялась на боротьбу молодь. Шахський уряд вдався до репресій.

У січні 1978 р. в одному з релігійних центрів Ірану, м. Кумі, відбувалася масова антиурядова демонстрація. Її учасники (студенти релігійних шкіл, середні міські верстви) вимагали припинити репресії. Поліція відкрила вогонь по демонстран­ тах. Близько 60 осіб було вбито. Ця подія поклала початок антишахській ісламській революції.