КПЗК / Ріяка - Конституційне право зарубіжних країн, 2006

ки, Віце президентом, членами Конгресу, своїми суддями і гене ральним прокурором республіки; про кримінальні злочини, які скоїли міністри держави, члени вищих судів, Федерального Ра хункового трибуналу і глави дипломатичних місій; справи про політичні злочини, а також деякі справи в порядку habeas corpus та habeas data.

Конституція 1988 р. заснувала Вищий суд правосуддя, пере давши йому частину повноважень, які раніше належали Федераль

ному Верховному суду. Члени цього трибуналу (числом 33) при

значаються Президентом і затверджуються Сенатом. Вищий суд правосуддя в першій інстанції розглядає кримінальні справи щодо губернаторів штатів і федерального округу, а також великої групи членів судів, членів трибуналів правосуддя штатів та феде рального округу, членів рахункових трибуналів штатів та округу й інші справи при здійсненні процедури habeas data стосовно актів

міністрів штатів та власних рішень.

Цей же суд розглядає суперечки про підсудність між федераль ними трибуналами, між судовою та адміністративною владою федерації, перевіряє кримінальні справи, які розглядали феде ральні судові органи, і може анулювати рішення обласних судів.

Конституція 1988 р. реформувала проміжні ланки судової вла ди. Вона скасувала Федеральний апеляційний трибунал, судді

котрого були переведені до створеного Вищого трибуналу право

суддя, і заснувала такі судові органи, як федеральний обласний (регіональний) трибунал та федеральні судді.

Регіональні суди відтворюють судову владу на територіях

спеціальних округів. Вони розглядають у першій інстанції певні категорії справ, зокрема справи, які стосуються федеральних

суддів і прокурорів, а також виступають як апеляційна інстанція.

Регіональні суди формуються, як мінімум, із семи суддів. Їх підби рає, у міру можливості, у відповідних регіонах і призначає Пре зидент республіки.

Нижча інстанція федеральних судів – федеральні судді, роз

глядають більшість кримінальних та цивільних справ за федераль ними законами і законами штатів.

Нарешті, найнижчу ланку загальних судів складають професійні та непрофесійні федеральні судді в штатах (на кожний штат при падають один або кілька судових округів), які розглядають у першій інстанції невелику кількість кримінальних і цивільних

справ із можливістю подання апеляції до судів першої інстанції.

Закон про створення таких судів був прийнятий у 1995 р.

На федеральному рівні в Бразилії діє розвинена система спеціа лізованих судових органів – трудові, виборчі, військові трибуна

ли і судді. Кожна із названих гілок юстиції має свою власну ком петенцію, яка визначена у федеральній Конституції.

Органами трудової юстиції є: Вищий трудовий трибунал; об ласні трудові трибунали; жунти (колегії) з примирення і вирішен ня спірних питань. Вищий трудовий трибунал складається з 17 професійних суддів («міністрів»), яких призначає Президент до

вічно і затверджуються вони Федеральним сенатом. 11 чоловік

призначаються із числа професійних суддів трудової магістрату ри, троє – із адвокатів і троє – із трудової прокуратури (ст. 111 Конституції в редакції Конституційної поправки № 24 1999 р.). Ця Конституційна поправка заснувала замість жунт з примирен ня і вирішення трудових спорів інститут трудових старійшин, котрі діють як одноосібні судді з трудових справ у місцевостях, де

немає відповідних юрисдикційних органів.

Органи виборчої юстиції – це Вищий виборчий трибунал; об

ласні виборчі трибунали; виборчі судді; виборчі жунти. Основне завдання виборчих трибуналів – розгляд виборчо правових спорів. Вищий виборчий трибунал складається із семи членів, три з котрих обираються таємним голосуванням зі складу Федераль ного верховного трибуналу, а два – так само зі складу Вищого

трибуналу правосуддя; інші двоє суддів призначаються Президен

том із шести відомих адвокатів.

Військова юстиція представлена Вищим військовим трибуна

лом, військовими трибуналами і суддями. Вона включає 15 суддів

(«міністрів»), призначених довічно Президентом і затверджених

Федеральним сенатом; троє суддів обираються з числа адміралів

Військово морського флоту, четверо – із числа генералів Сухо

путних військ і троє – із числа генералів Військово повітряних сил, п’ятеро суддів призначаються із числа цивільних осіб, троє з

них – адвокати, один – військовий суддя і один – військовий про курор. Військова юстиція уповноважена розглядати і вирішува ти справи про військові злочини, які встановлені законом.

Конституція Бразилії містить також положення про прокура туру, котра, як і в деяких інших країнах романської системи пра

ва, перекладається як «публічне міністерство», хоча знаходиться

в складі не виконавчої влади, а судової. Прокуратура є постійно діючим незалежним інститутом, який зобов’язаний захищати пра вовий порядок, демократичний режим, суспільні й особисті інте

реси (ст. 127 Конституції). Вона складається з прокуратури Рес публіки та прокуратури штатів. Прокуратура Республіки, в свою чергу, складається із Федеральної прокуратури, військової про куратури, трудової прокуратури, прокуратури федерального округу і територій. Прокуратура являє собою єдину систему під керівництвом Генерального прокурора, який призначається Пре

зидентом після затвердження абсолютною більшістю депутатів

Федерального Сенату терміном на 2 роки. Конституція Бразилії передбачає отримання прокурорами довічного поста після двох років перебування на цій посаді.

Основні функції прокуратури такі: порушення кримінальних справ; забезпечення урядовими органами і службами прав, гаран тованих Конституцією, призначення цивільних розслідувань і

подання публічних цивільних позовів для захисту державної і сус пільної власності, навколишнього середовища та інших індивіду

альних і колективних інтересів; встановлення зовнішнього конт ролю за діяльністю поліцейських, за проведенням слідства і по ліцейського розслідування. При цьому слід зауважити, що прокуратурі заборонено юридично представляти і консультува ти державні органи.

Генеральна адвокатура Бразилії відповідно до ст. 131 Консти

туції є інститутом, котрий безпосередньо або через відповідні орга

ни представляє Республіку в судовому засіданні і за його межа

ми. Вона відповідає за юридичну консультацію і допомогу вико

навчим органам. Головою Генеральної адвокатури є Генеральний

адвокат, якого призначає Президент країни.

Вищим органом фінансовоDекономічного контролю є Феде

ральний Рахунковий трибунал, котрий офіційно допомагає Конг ресу виконувати його контрольні повноваження. До складу Рахун

кового трибуналу входять 9 суддів, одна третина котрих призна чається Президентом Республіки, який погоджує ці кандидатури з Федеральним Сенатом, а дві третини – Конгресом. Судді Рахунко вого трибуналу мають ті ж гарантії та привілеї, що і судді Верхов ного суду.

До зобов’язань Рахункового трибуналу входять: накладення штрафних санкцій на незаконні або неправильні витрати, призу пинення дій будь якого акта, сповіщення Конгресу та органів су дової влади про виявлені порушення.

§ 5. Бразильський федералізм

Традиції існування федеративної форми держави в Бразилії почали діяти лише з 1890 р., коли Установчі збори обговорювали це питання і внесли його до проекту нової Конституції 1891 р. Федеративна модель політико територіального устрою створю валася під впливом США. Разом із тим, увагу спеціалістів при вертали і деякі аспекти швейцарського федералізму. На відміну від США, Швейцарія об’єднала в складі федерації штати, які вже там існували і були республіками, тоді як Бразилія перетворюва лася на федерацію з унітарної монархії.

Бразильська федерація (в Конституції частіше згадується термін «союз») має свої особливості: як її складові частини нази вають не тільки штати і федеральний округ, а й адміністративно територіальні одиниці, на котрі розділені штати – муніципії. Згідно із ст. 1 Конституції Бразилія – «непорушна єдність» штатів, федерального округу і муніципій. Федеральний закон передба чає також можливість створення федеральних територій, які б уп

равлялися з центру. Після прийняття Конституції 1988 р. дві фе деральні території були перетворені на штати або приєднані до них. Сьогодні в Бразилії 26 штатів і федеральний округ (остання територія Фернамбуку теж перетворена в штат, хоча в Консти туції зберігаються норми, які детально регулюють правовий стан територій), а також приблизно 4300 муніципій, які поділені на штати.

Бразильська федерація, з одного боку, побудована на основі концепції кооперативного федералізму, однак з іншого – особли во на практиці – це висококонцентрована федерація. Перше зна ходить своє віддзеркалення в «триелементному» підході до струк тури федерації в розширенні повноважень її суб’єктів та в праг ненні переглянути в Конституції широке коло питань щодо спільної компетенції. Друге відбивається в організації федерації, в концепції федеральної інтервенції, в «жорсткому» порядку взаємовідносин федеральних органів та органів штатів.

Найважливіше питання всякої федерації – розмежування ком петенції між центром і суб’єктами – в Бразилії був вирішений за європейською схемою, а саме на прикладі ФРН. В основу був по

кладений принцип кооперативного федералізму. Сьогодні в Бра зилії розрізняють три основні сфери компетенції: виключна ком петенція Союзу, спільна компетенція Союзу, штатів, федерально го округу і муніципій, і остання, спільна компетенція союзу, штатів

іфедерального округу (без муніципій)1. Остання характеризуєть

ся в Конституції як спільна компетенція цих утворень (Союзу, штатів, округу) згідно «із законодавством» (муніципальні органи законів не видають, хоча в окремих місцях об’ємної бразильської Конституції є згадки про закони муніципій, під котрими розумі

ють, скоріше за все, їх нормативно правові акти). Крім того, поряд

із загальним положенням про компетенцію Союзу в Конституції йдеться також про виключну компетенцію союзного законодавства.

Виключна компетенція союзу викладена в 24 пунктах, деякі з яких розділені на підпункти. Це відносини з іноземними держа

вами і міжнародними організаціями, питання війни і миру, обо

рони країни, податки, управління зв’язком і багато інших питань. До виключної компетенції Союзу слід також віднести цивільне, торговельне, кримінальне, процесуальне, виборче, аграрне, морсь ке, повітряне і трудове право, цивільна і військова реквізиція за

надзвичайних умов під час війни, вода, енергія, інформатика, теле

ірадіомовлення, поштова служба, організація судів, прокуратури

тощо.

Спільна компетенція Союзу, штатів, федерального округу, му ніципій викладена в 12 пунктах, серед яких: захист Конституції, законів, демократичних інститутів; охорона публічної власності; збереження культурних цінностей і історичних документів; забез

печення доступу до науки і освіти; збереження лісів, фауни і фло ри. Детальне розмежування повноважень також здійснюється

додатковим законом.

Третя сфера – спільна компетенція Союзу, штатів та феде рального округу – містить: податкове, фінансове, пенітенціарне право, освіту, культуру, соціальне забезпечення, захист юнацтва тощо (всього 16 пунктів). У цій сфері Союз встановлює тільки

1 Цікаво, що Б. О. Страшун у підручнику «Конституційне(державне) пра во зарубіжних країн» дає 4 сфери компетенції: загальносоюзну, спільну, кон куруючу та залишкову, яка належить штатам.

загальні принципи, а детальне регулювання здійснюється штата ми та федеральним округом.

Штати мають свої конституції, а система їх органів нагадує федеральну систему. В штатах створюються органи законодавчої влади (однопалатні законодавчі збори), органи виконавчої влади (губернатор та віце губернатор, які обираються терміном на 5 років), органи судової влади (суди штатів). Суверенітету штати не мають і права виходу з федерації теж не мають. Питання про створення нових штатів (а також територій), їх розподіл вирі шується федеральним законом, їх кордони затверджуються сена том, штати мають право тільки висловлювати свою думку.

Становище федерального округу практично таке саме, як і ста новище штатів, однак округ очолює не губернатор, а обраний пре фект. Відповідно до Конституції федеральна територія має власну адміністрацію, суди, які, однак, призначаються з центра. Якщо на території проживають понад 100 тис. чоловік, населення обирає територіальні збори із консультативною функцією при губернаторі.

§ 6. Місцеве самоврядування і управління

Штати складаються з муніципій, котрих в країні налічується близько 5 тисяч. Вони мають право самостійного управління у всіх сферах, які стосуються їх інтересів. Наприклад, відповідно до ст. 144 Конституції штату Сан Паулу 1989 р. муніципії волод іють «політичною, адміністративною та фінансовою автономією, а також мають право самоорганізації відповідно до закону на основі принципів, встановлених федеральною і теперішньою Конститу цією». Федеральна ж Конституція встановлює для муніципій, як і для штатів, досить жорсткі вимоги щодо принципів організації, уп равління, іноді дуже деталізовані. В конституціях зарубіжних країн стосовно місцевого самоврядування звичайно встановлюються лише загальні норми, без будь яких подробиць. Однак Конститу ція Бразилії не копіює ці загальні тенденції.

Створення муніципій, входження їх до складу одна одної, злит тя муніципій або виділення їх з інших регулюються законом шта ту в рамках періоду, визначеного федеральним додатковим зако ном, і залежить від попереднього плебісциту, який проводиться в даних муніципіях після розповсюдження матеріалів про муні ципальну життєздатність, що друкуються відповідно до закону

(ст. 18, параграф 4 Конституції в редакції Конституційної по правки № 15 1996 р.).

Статус муніципії детально регулюється її органічним законом. Однак самі муніципії визначають свій статус. Головне – цей ста тус не повинен суперечити вищестоящому законодавству.

До компетенції муніципії входять такі повноваження, як зако нодавча ініціатива з проблем, які представляють зацікавленість місцевої влади, доповнення законодавства федерального і штатів,

якщо в цьому є необхідність, встановлення і збір податків у ме

жах своєї компетенції, створення, організація і скасування округів відповідно до закону штату.

Муніципія обирає законодавчий орган – муніципальна палата, яка складається з радників. Їх кількість залежить від чисельності населеннямуніципіїіможеколиватисявід9вмуніципіяхдекількість жителів складає 1 млн, до 55, де їх кількість понад 5 млн.

Центральною фігурою в муніципальному управлінні є префект –

голова місцевої адміністрації. Префект, віце префект та муніци пальні радники обираються терміном на чотири роки шляхом прямих виборів одночасно по всій країні.

На місцевому рівні, як і в центрі, діє та ж демократична норма про винагороду посадовим особам, оскільки винагорода префек та, віце префекта та муніципальних радників встановлюється

муніципальною палатою протягом кожної легіслатури. Винаго

рода радникам регулюється тією самою Конституційною поправ кою №19 1998 р., а також Конституційною поправкою № 25 2000 р.

Муніципальні радники користуються недоторканністю і не несуть

відповідальності за свої думки і виступи.

Муніципальна палата сама організує свою законодавчу і на

глядову діяльність. Федеральна Конституція зобов’язує її

співпрацювати з представницькими органами інших рівнів у му ніципальному плануванні, а також передбачати в статусі муні ципії діяльність інституту народної ініціативи щодо проектів

закону, які становлять особливий інтерес для муніципії, міста

або округу.