КПЗК / Ріяка - Конституційне право зарубіжних країн, 2006

§ 4. Вищі органи державної влади

Народні збори. Для обрання до парламенту особа повинна мати активне виборче право, болгарське громадянство і відсут ність іншого громадянства, досягти 21 року. Вибори проводяться за пропорційною системою. Вибори призначає Президент не мен ше ніж за 50 днів до їх проведення. Виборчі округи називаються виборчими районами, виборчі дільниці – виборчими секціями. Утворюється 31 багатомандатний виборчий район: 3 – у Софії, 2 – у Пловдівському окрузі, інші 28 – у межах колишніх округів. Виборчі секції охоплюють до 1 тис. виборців. Для організації і про ведення виборів створюються: Центральна виборча комісія, рай онні, общинні і секційні виборчі комісії. Висувати кандидатів ма ють право: політичні партії, коаліції, виборці (ініціативний комі тет з 5–7 чоловік реєструється у районній виборчій комісії, має зібрати 2 тис. підписів для реєстрації незалежного кандидата).

Компетенція Народних зборів закріплена у статтях 84 і 85 Кон ституції. Найважливішими повноваженнями вони наділені у сфері законотворчості: вони приймають, змінюють, доповнюють і скасо вують закони, в тому числі про зміни і доповнення до Конституції (ст.153), крім положень, зміна яких належить до компетенції Вели ких народних зборів. У сфері фінансів – приймають держбюджет і звіт про його виконання, встановлюють податки, визначають їх розмір, дають згоду на укладання договорів про державні займи. У сфері відносин з урядом – обирають і звільняють з посади Міністра головуізайогопропозицієюРадуміністрів,проводятьзміниускладі Ради міністрів, створюють і ліквідують міністерства. Народні пред ставники мають право ставити питання і робити запити до Ради міністрів і окремих міністрів, на які ті повинні дати відповідь.

Народні збори призначають вибори Президента, обирають і звільняють з посади керівників Болгарського народного банку й інших установ.

У сфері зовнішньої політики – вирішують питання про оголо шення війни і укладання миру, оголошують воєнний і інший над

звичайний стан за пропозицією Президента чи Ради міністрів, дозволяють використання болгарських збройних сил за межами країни і перебування іноземних військ на території держави чи прохід через свою територію; а також ратифікують і денонсують міжнародні договори.

Народні збори приймають закони, рішення, декларації і звер

нення.

Парламент Болгарії – Народні збори – складається з 240 де путатів, які обираються на 4 роки. Конституція досить детально регламентує статус народного представника (статті 67–72). Пе

редбачено вільний (а не імперативний) мандат депутата, не

сумісність діяльності народного представника і знаходження на іншій державній службі, депутатський імунітет, визначений розмір винагороди.

Положення про організацію і діяльність Народних зборів (1995 р.)

встановило, що залежно від політичної орієнтації депутати мо жуть утворювати парламентські групи (мінімум – 10 осіб). Угру повання меншої чисельності можуть приєднуватися до існуючих

груп і утворювати парламентський союз. Не допускається їх ство

рення для захисту приватних, місцевих і професійних інтересів. Народні збори – однопалатний орган. На першому засіданні депутати таємним голосуванням за мажоритарною системою аб солютної більшості у 2 тури обирають голову Народних зборів і його заступників (до 5 осіб). Відкритим голосуванням із свого скла ду народні представники обирають 10 секретарів, які перевіряють і

підписують протоколи засідань, слідкують за часом виступу пар

ламентарів, беруть участь в організації голосування тощо. Голова призначає квесторів, які виконують його розпоряджен

ня з підтримки порядку, допомагають секретарям в організації голосування тощо.

Із свого складу народні збори обирають постійні й тимчасові комісії: керівництво (голова і 2 заступники) і члени комісії (від 13 до 31 особи) обираються відкритим голосуванням з урахуван ням співвідношення парламентських груп. Народний представ

ник може входити не більш ніж до двох постійних комісій. На родні збори створюють такі постійні комісії: економічну, з бюд жету і фінансів, із зовнішньої політики, з національної безпеки, із прав людини і віросповідань, з освіти і науки тощо.

Тимчасові комісії створюються для вивчення проблем і про ведення розслідувань (ст. 79). Законодавчий процес визначений у статтях 87 і 88 Конституції в загальних рисах. Право законодав чої ініціативи належить народним представникам і Раді міністрів. Законопроект про держбюджет вносить тільки Рада міністрів.

Закони приймаються 2/3 голосів двома голосуваннями; інші акти – одним голосуванням. Усі акти оприлюднюються у «Диржавен

вестник» не пізніше 15 днів після прийняття. Рішення про опри

люднення закону належить Президенту, який може у вказані стро

ки повернути з мотивуванням закон до Народних зборів для но вого обговорення, в чому йому не можна відмовити. Повторне прийняття закону потребує 1/2 голосів усіх народних представ

ників, після чого Президент повинен оприлюднити закон.

17 червня 2001 р. відбулися чергові парламентські вибори: най більшу підтримку здобула коаліція «Національний рух Симеон II» (43%), лідер якої Симеон II став главою уряду, СДС (20%),

БСП (17%), РПС (6%).

Президент є главою держави, уособлює єдність нації. Прези дентом обирається болгарський громадянин за народженням, який досягнув 40 років і останні 5 років проживав у державі, безпосе

редньо виборцями на 5 років.

Президент і Віце президент обираються попарно, голосуван ня відбувається фактично за «кандидатську двійку». Уся держа ва є одномандатним виборчим районом, в якому кожна двійка обирається за одним списком.

Президент наділений такими повноваженнями: призначення ви борів, скликання на перше засідання нових Народних зборів, право

відкладального вето, направлення звернень, інформування Народ

них зборів про основні питання з кола своїх повноважень, розпуск Народних зборів у разі недосягнення згоди щодо утворення уряду; участь у формуванні Ради міністрів, призначення і звільнення дер жавних службовців, затвердження змін меж і центрів адміністратив но територіальних одиниць (за пропозицією Ради міністрів); при значення вищих судів і Головного прокурора (за поданням Вищої судової ради), призначення директора Національної слідчої служ би; представництво Болгарії у міжнародних відносинах, призначен

ня і звільнення керівників диппредставництв тощо.

У Болгарії глава держави традиційно користується своєрідним повноваженням – звільняти від сплати заборгованості державі, якщо її неможливо стягнути.

Президент видає такі акти – укази, звернення, послання (ст. 102). Передбачений інститут контрасигнування указів Пре зидента підписами Міністра голови чи відповідного міністра, за

винятком актів про розпуск Народних зборів, про повернення

закону для нового розгляду та деяких інших (ч. 3 ст. 102).

Першим Президентом був обраний Желю Желев (1991 р.). У

1996 р. був обраний Петр Стоянов також за підтримки СДС

(65,74%). У січні 2002 р. Стоянова на посаді президента змінив лідер Болгарської соціалістичної партії Георгій Пирванов (переміг на виборах в листопаді 2001 р. – 56%).

Рада міністрів. За Конституцією керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою покладено на уряд держави (статті 105–116). Він керує виконанням держбюджету, організує господарське ке рування держмайном, в деяких випадках укладає, затверджує і денонсує міжнародні договори тощо. Формами здійснення його

повноважень є постанови, розпорядження, рішення, які видають

ся на підставі й на виконання законів. Постановами Рада міністрів затверджує правила і декрети (наредбі).

Формування уряду починається з консультацій Президента з парламентськими групами Народних зборів, після яких він дору чає кандидату на посаду Міністра голови від найбільшої за чисель ністю групи сформувати уряд. Якщо цей кандидат у 7 денний

термін не зможе запропонувати склад Ради міністрів, то Президент

покладає цей обов’язок на кандидата від другої за чисельністю гру пи. Якщо йому вдається сформувати уряд, то Президент пропонує Народним зборам обрати кандидата в Міністра голови. Якщо ж зго ди про створення уряду не досягли, Президент призначає службо вий уряд, розпускає Народні збори і призначає нові вибори, які мають відбутися протягом 2 місяців. Президент не може розпусти

ти Народні збори протягом останніх трьох місяців свого мандату і

повинен обмежитися тільки призначенням службового уряду. Рада міністрів складається з Міністра голови, його заступників і

міністрів. Членами Ради міністрів можуть бути болгарські громадя

ни, які відповідають умовам обрання у народні представники (до сягти 21 року, не знаходитися під опікою і не відбували покарання у

вигляді позбавлення волі). На них поширюється принцип несуміс

ності посад і діяльності, встановлені для народних представників. Положення про структуру і організацію роботи Ради міністрів і

її адміністрації (1996 р.) передбачає, що її діяльність ґрунтується

на принципах законності, колегіальності, централізації, децентра лізації оперативних функцій і повноважень, взаємодії і співробіт ництва, публічності. Рада міністрів може створювати і ліквідувати комітети, комісії, ради, агентства, яким може делегувати свої функції і повноваження, які не є її виключною компетенцією. Апа

рат Ради міністри очолює головний секретар. Парламентський сек ретар представляє Раду міністрів перед керівництвом Народних

зборів, парламентськими групами, комісіями парламенту, політич

ними і суспільними організаціями, органами місцевого самовря

дування. Офіційну позицію Уряду виражає прес секретар, який діє під безпосереднім керівництвом Міністра голови.

Створення і ліквідація міністерств є компетенцією Народних

зборів, яка здійснюється за пропозицією Міністра голови. Струк

туру і штатний розклад у межах загальної чисельності, визначеної Радою міністрів, затверджує відповідний міністр. Колегіум мініс терства – радний орган, склад якого затверджується міністром.

Колегіум скликається міністром і приймає рішення з основних

проблем, пов’язаних із завданнями і діяльністю міністерства. Стаття89КонституціїпередбачаєполітичнувідповідальністьРади

міністрів перед Народними зборами. 1/5 депутатів може за

пропонувати проголосувати за недовіру Раді міністрів. Пропозиція

вважаєтьсяприйнятою,якщоїїпідтрималибільше 1/2 усіхнародних представників. Якщо Народні збори проголосували за недовіру Міністру голові або Раді міністрів, Міністр голова подає заяву про відставку уряду. Якщо пропозицію відхилено, питання про недовіру з тих же підстав не можна висувати протягом наступних 6 місяців.

Рада міністрів має право вимагати від Народних зборів ви

словлення довіри щодо політики в цілому, програми чи конкрет

ного питання. В разі неотримання довіри, Міністр голова заяв ляє про відставку уряду (ст. 112).

§ 5. Судова влада та правоохоронні органи

Конституційний суд є спеціалізованим органом конституцій

ного контролю (статті 147–152 Конституції і Закон про Консти туційний суд 1991 р.). Він стоїть окремо від усіх трьох гілок вла

ди. До його компетенції входить обов’язкове тлумачення Консти туції, вирішення питань про неконституційність нормативних

актів, вирішення спорів про компетенцію між Народними збора ми, Президентом і Радою міністрів тощо. Складається з 12 суддів,

1/3 яких обирається Народними зборами, 1/3 – Президентом, 1/3 –

на загальних зборах суддів Верховного касаційного суду і Вер

ховного адміністративного суду. Строк повноважень – 9 років, склад поновлюється кожні три роки від кожної квоти.

Рахункова палата обирається Народними зборами (голова і 10 членів) на 9 років, здійснює контроль за виконанням держбюд жету (ст. 91 Конституції і Закон про Рахункову палату 1995 р.).

Об’єктами перевірок є усі організації, які утримуються на кошти держбюджету чи отримують їх з нього.

Вища судова рада (ст.130 Конституції) є органом самовряду вання посадових осіб судової влади, відіграє важливу роль у вирі шенні кадрових питань у судовій системі Болгарії. Склад – 25 членів (голови Верховного касаційного і Верховного адміністративного судів і Головний прокурор є членами по праву; 11 обираються На родними зборами, 11 – органами судової влади, на 5 років). На за

сіданнях головує міністр юстиції, який не бере участі у голосуванні.

Судова система. Основи статусу судів передбачені стаття ми 117–134 Конституції і Законом про судову владу 1994 р.

УБолгарії існує загальна і адміністративна юстиція: Верховний касаційний суд (здійснює судовий нагляд за точним застосуванням законів усіма судами), Верховний адміністративний суд (здійснює верховний судовий нагляд за точним застосуванням законів у адмі

ністративній юстиції, також виносить рішення щодо законності

актів Ради міністрів, міністрів тощо), апеляційні (вирішують скар ги і протести на рішення окружних судів свого судового району), окружні (для певних кримінальних і цивільних справ суд першої інстанції, апеляційна інстанція для скарг і протестів на рішення районних судів), військові і районні суди (суди першої інстанції, в них також діють судді виконавці, які призначаються міністром

юстиції за поданням голови відповідного окружного суду).

Прокуратура і Національна слідча служба діють при судах.

Урайонних судах діють нотаріуси, функції яких інколи мо

жуть виконувати районні судді чи судді виконавці районних судів.

Судді, прокурори і слідчі користуються таким самим імуніте том, що і народні представники, їх призначає, підвищує у посаді,

звільняє від посади Вища судова рада. Після трирічного перебу

вання на посаді вони стають незмінними і звільняються з посади тільки у випадку виходу на пенсію, відставки, набрання сили ви року про позбавлення волі за умисний злочин, при неможливості

виконувати свої обов’язки протягом понад рік. Голови верховних

судів і Головний прокурор призначаються і звільняються з поса ди Президентом за поданням Вищої судової ради строком на 7 років

без права на переобрання.

ПолітикоDтериторіальний устрій і місцеве самоврядування.

Болгарія є унітарною державою. Територія держави поділена на

общини і області. Закон про адміністративно територіальний

устрій Республіки Болгарія (1995 р.) передбачає поділ території на адміністративно територіальні (області й общини, а у складі общин – кметства і райони у великих містах) і територіальні оди ниці (населені пункти – міста і села, і населені утворення – дачні зони, промислові зони, курортні комплекси і курортні місцевості, розташовані на землях населених пунктів).

Область створюється за законом, складається з однієї і більше сусідніх общин і називається як населений пункт, що є її адмініст

ративним центром. Зараз у Болгарії 8 областей. Столиця Софія до

складу областей не входить, а столична община має статус області. Община складається з одного або більше сусідніх населених пунктів. Створюється за ініціативи і/або за згодою мешканців. Умови для її створення – більше 4 тис. мешканців; наявність на селеного пункту – традиційного центру з розвинутою соціальною і технічною інфраструктурою; включення усіх сусідніх населених

пунктів, які не можуть заснувати окрему общину; відстань між

центром общини й іншими її населеними пунктами не перевищує 20 км. Община є юридичною особою. Зараз у Болгарії 255 общин.

Райони створюються у столиці й інших містах із чисельністю більше 300 тис. мешканців.

Кметство може створюватися на території общини за рішен ням її ради і за згоди її мешканців, за наявності на відповідній

території більше 100 мешканців і за можливості здійснювати на

дані общиною функції.

Община є основною адміністративно територіальною одини

цею, в якій здійснюється місцеве самоврядування, а громадяни

беруть участь в управлінні общиною через обрані ними органи місцевого самоврядування і безпосередньо на референдумі і за

гальних зборах населення.

Представницьким органом місцевого самоврядування в общині є общинна рада, яка обирається на 4 роки і чисельність якої зале жить від кількості мешканців (від 11 радників – при 5 тис., до 51

радника – більше 100 тис. мешканців і 61 радника у Столичній

общині). Общинна рада вирішує питання місцевого значення, визначає політику розвитку общини, економічні питання, питан

ня охорони навколишнього середовища тощо.

У великих містах проблеми щодо повсякденних потреб насе лення за місцем проживання тощо общинній раді допомагає вирі

шувати районна рада.

Органом виконавчої влади в общині є кмет, який, як і кмет району чи кметства, обирається населенням на 4 роки. Кмет об щини є одночасно кметом її адміністративного центру. Кметом може керувати особа, що має освіту не нижче середньої, на час мандату не керує політичною партією і комерційними товариства ми і організує діяльність общинної адміністрації, службовці якої мають статус держслужбовців.

Передбачаються ще дві форми безпосередньої демократії в об

щинах: збори і збір підписів. Загальні збори населення вирішують

місцеві питання (в общині, районі, кметстві, населеному пункті, кварталі населеного пункту і складаються зі всіх виборців): впо рядкування території, забезпечення гігієни, розпорядження общин ним майном, проведення заходів із захисту рослин від хвороб тощо.

Збір підписів проводиться для визначення пропозицій насе лення щодо вирішення важливих питань місцевого життя. Вва

жається таким, що відбувся, якщо не менше 1/4 осіб із правом

голосу підпише підписні листи протягом місяця. Після цього го лова общинної ради повідомляє радників і у місячний термін про водить засідання общинної ради щодо цього питання.

Обласне управління здійснює обласний управляючий, якому допомагає обласна адміністрація, що включає його заступників. Його призначає Рада міністрів, а заступників – Міністр голова.

Ці особи не можуть входити до керівних органів політичних партій

і здійснювати комерційну діяльність. Обласний управляючий за безпечує проведення державної політики, відповідає за захист

національних інтересів, законність і громадський порядок на те

риторії області тощо. Актами обласного управляючого є накази (заповіді), які можна оскаржити у судовому порядку.

Центральні державні органи і їх представники на місцях здій

снюють контроль за законністю актів місцевого врядування тільки в передбачених законом випадках.

Столичнесамоврядуванняіуправління.Столична велика общи

на є специфічною територіальною одиницею, в межах якої поєдну

ються самоврядування населення з проведенням державної політи ки розвитку столиці. Столична общинна рада складається з 61 рад

ника.ОбласнийуправляючийуСофіїнепризначається,йогофункції виконує кмет Столичної общини. Вона поділяється на 24 райони, а райони – на кметства районів. У районах населення обирає районні

ради. Виконавчу владу в районі здійснює районний кмет.

Розділ 29

Основи конституційного права Китайської Народної Республіки

Китайська Народна Республіка (Китай) – розташована в Цен тральній і Східній Азії. Китай займає перше місце у світі за чи сельністю населення (близько 1,3 млрд), третє – за розміром тери торії (після Росії і Канади), друге – за обсягом ВВП (після США), але 91 е за ВВП на душу населення. Це держава тоталітарного соціалізму, знаходиться на стадії довгої модернізації. Невід’ємною частиною Китаю є острів Тайвань з іншим суспільним ладом. За гальнонаціональною проблемою є питання щодо шляхів об’єднан ня Тайваню з материковою частиною Китаю.

Китай є постійним представником ООН. Китайська мова (ра зом з англійською, російською і французькою) є офіційною мо вою ООН.

Сучасне державне право Китаю відбиває національну специфі ку та історичну унікальність його державності, особливості ки тайського варіанту модернізації тоталітарно бюрократичного сус пільства.

Конституційне право КНР як галузь національного права має певну низку особливостей. Перш за все, воно є галуззю соціалі

стичного права й пронизано відповідними ідеями. У конститу ційному праві відбилися всі основні концепції та постулати соціа лістичного «конституціоналізму», керівна роль комуністичної партії, соціалістичне народовладдя, соціалістична законність, кла сова боротьба тощо. Цілі та завдання конституційно правового регулювання визначаються перспективами будівництва соціаліз му, сформульованими у Конституції 1982 р.

Для соціалістичного права характерна насиченість норматив них актів нормами принципами, нормами побажаннями, різного роду сентенціями (типу «не трудящий та не їсть»), які створю ють ідеалістичну картину гармонійного суспільства. Все це влас

тиве й конституційному праву КНР.

Особливістю конституційного права є наявність актів, які ма ють експериментальний тимчасовий характер і видаються «у дос лідному порядку». Причому такі акти видаються майже на всіх рівнях органів влади. Практика видання тимчасових актів обу

мовлюється складнощами опрацювання оптимального варіанта правового регулювання суспільних відносин у країні з більш ніж мільярдним населенням та гострими соціальними проблемами.

Слід зазначити, що в КНР немає чіткої межі між правовим актом та політичною директивою. Положення неправового змісту зустрічаються в законах. Ще більшою мірою це характерно для постанов Постійного комітету ВЗНП та Державної Ради. Склад но і навіть неможливо визначити відмінності за змістом, формою

та наслідками між документами ЦК КПК та, наприклад, актами

Державної Ради.

Головним джерелом державного права Китаю є Конституція 1982 р.

§ 1. Конституція

Чинна Конституція КНР була затверджена Всекитайськими зборами народних представників (парламентом) 4 грудня 1982 р. і

єчетвертою в історії країни.

УПреамбулі Конституції 1982 р., яка характеризує підсумки розвитку КНР, програмні цілі та основні принципи її внутріш

ньої та зовнішньої політики, зазначається, що надалі основне зав дання КНР – «зосередженими силами здійснити соціалістичну модернізацію». В галузі зовнішньої політики декларовано, що КНР буде дотримуватися «незалежної та самостійної зовнішньої

політики», «п’яти принципів – взаємної поваги суверенітету та територіальної цілісності, взаємного ненападу, невтручання у

внутрішні справи один одного, рівності та взаємної вигоди, мир

ного співіснування», що вона «докладає зусиль в інтересах збере ження миру у всьому світі та сприяння справі прогресу людства».

Влада в КНР визначена як демократична диктатура народу,

з вказівкою на те, що вона є диктатурою пролетаріату за сут

ністю (ст. 7).

Із Конституції 1982 р. усунуто всі згадки про «Культурну ре

волюцію» та її настанови (наприклад, про «продовження рево люції при диктатурі пролетаріату»). Водночас багато уваги в кон ституціях приділяється Єдиному фронту, який при цьому назива

ється не «народно демократичним» як 1954 р., не революційним, як

1978 р., а тільки «патріотичним». Знайшло конституційне закрі плення і формулювання про склад Єдиного фронту, що допускає