КПЗК / Ріяка - Конституційне право зарубіжних країн, 2006

дум). У статтях 138 і 139 визначається найдокладніша форма оформлення ініціативи про повний і частковий перегляд Консти туції і роль Федерального збору в цьому процесі.

За способом зміни Конституція є жорсткою. Ініціатива про повний або частковий перегляд може виходити від народу, від парламенту або кожної із його палат. У будь якому випадку після дотримання зазначених у Конституції процедур поправка або нова Конституція приймаються на референдумі, тобто голосуванням

народу і кантонів (статті 142 , 195).

Кожний кантон має свою Конституцію, що гарантується федерацією (ст. 172)

§ 2. Конституційні основи правового статусу людини і громадянина

У основі правового статусу громадянина лежить швейцарське громадянство. Право регулювати набуття прав громадянства в силу походження, шлюбу й усиновлення, а також утрату швейцарсько го громадянства і його відновлення належить Федеральної Кон ституції (статті 37, 38) і закону про громадянство 1952 р. (із на ступними змінами). Цей інститут традиційно включає три види

громадянства: громадянство міста або комуни, громадянство кан

тону і громадянство Швейцарії. Відповідно до законодавства роз

різняється набуття громадянства за законом і шляхом адміністра тивного рішення, тобто шляхом натуралізації. Набуття громадян

ства за законом включає набуття його за народженням та у результаті взяття шлюбу. За загальним правилом, дитина, що на

родилася від матері або батька – швейцарських громадян, автома

тично набуває таке саме громадянство — тобто діє принцип крові. Позашлюбна дитина іноземки стає швейцарським громадянином, якщо його батько є таким і матір бере з ним шлюб, а також, якщо

батьки дитини в шлюбі не перебувають, але дитина одержує прізви

ще батька – громадянина країни і виховується, залишаючись під його батьківською владою. Іноземка набуває громадянства в резуль

таті шлюбу зі швейцарцем. Кожний громадянин міста, комуни од ночасно є громадянином кантону і громадянином Швейцарії.

Набуття громадянства за натуралізацією залежить головним чином від часу проживання у Швейцарії (12 років). Удвічі зара ховується час, прожитий іноземцями у Швейцарії до 10 річного

віку. Швейцарське громадянство втрачається: або в результаті відмови від нього, або в результаті шлюбу швейцарської грома дянки з іноземцем, якщо вона заявляє про відмову від швей царського громадянства; якщо громадянин народився за кордо ном, має інше громадянство і до досягнення 22 років не заявив про бажання залишитися громадянином Швейцарії. Аналогом поняття «громадяни», застосовуваним у конституціях інших країн, є вислів «усі швейцарці і швейцарки», використовуване в

багатьох статтях Конституції (статті 24, 25, 40, 97, 136 тощо).

Перший відділ другого розділу Федеральної Конституції на зивається «Основні права». У статтях 7 і 8 закріплені фундамен тальні принципи правового статусу особистості: повага і захист людської гідності й принцип рівноправності як неприпустимість дискримінації на підставах походження, раси, статі, віку, мови, соціального стану, способу життя, своїх релігійних, філософсь

ких або політичних переконань або внаслідок фізичних, розумо

вих та психічних вад.

Усю систему конституційних прав і свобод можна розділити на наступні види: 1) цивільні (особисті) права і свободи. У числі таких є право на життя, гарантоване забороною страти; право на особис ту свободу і недоторканність; свобода пересування і поселення; право на недоторканність приватного життя; недоторканність жит

ла і кореспонденції; свобода совісті й віросповідання, переконань й

інформації; свобода користування мовою; право на одруження й утворення сім’ї (статті 10, 13, 14, 15, 16, 18, 25); 2) політичні права і свободи. Сюди належать свобода асоціацій і зборів; право петиції;

право на участь у виборах і референдумах; свобода народної ініціа тиви (статті 22, 23, 136, 141); 3) економічні, соціальні і культурні права і свободи. До їхнього числа належать право власності; еконо

мічна свобода; свобода вибору професії й економічної діяльності; право на трудові суперечки, страйки і локаут. (Законом може бути забороненевикористаннястрайкудлядеякихкатегорійосіб—ст.28);

право на охорону здоров’я; право на соціальне страхування; свобо

да наукової і творчої діяльності; право на безкоштовну базову осв

іту тощо (статті 12, 19, 20, 21, 26, 27, 28, 41).

Конституція закріпила систему гарантій, що забезпечують реа лізацію прав і свобод. До цієї системи включаються організаційно правові й матеріальні гарантії. До числа організаційно правових гарантій належать заборона свавілля і беззаконня з боку органів і

посадових осіб держави; сформульований в ст. 35 обов’язок кож ної особи, що виконує публічні функції, дотримуватися основних прав і сприяти їхній реалізації. У ст. 29 закріплені гарантії загаль ного характеру, що стосуються процедури: розгляд будь якої спра ви в рамках адміністративної або судової процедури безперешкод но в розумний термін; право кожної особи на юридичну допомогу, у тому числі й на безкоштовну для кожної особи, «яка не має дос татньо коштів». Крім того, особа має право «на безкоштовну допо могу адвоката в тій мірі, у який того вимагає захист його права»; право громадянина на оскарження в суді будь якої затримки, ареш ту або взяття під варту (ст. 31); презумпція невинуватості; право на оскарження вироку до вищестоящої судової інстанції (ст. 32).

До матеріальних гарантій прав людини варто віднести, насампе

ред, те, що в Конституції виділена спеціальна глава «Соціальні цілі».

Норми цієї глави закріплюють зобов’язання держави і кантонів із забезпечення таких соціальних прав і свобод особи: право на охоро ну здоров’я, захист сім’ї, підтримку дітей, право на працю, базову освіту, що виступають і як право і як його гарантія. У ст. 119 закріп лена гарантія від зловживань при зачатті з медичною допомогою і від генної інженерії. «Будь яка форма клонування і будь яке втру

чання в генотипи гамет» (статеві клітини організму) і людських ем

бріонів забороняються». Матеріальні гарантії прав людини містять ся в багатьох розділах і главах Конституції Швейцарії. Наприклад, розділ 3, глава 1, відділ 4 — «Навколишнє середовище і планування території». У статтях 73, 78–80, 84 сформульовані положення, по в’язані з охороною навколишнього середовища.

§ 3. Партійна система і політичні партії

Конституція особливо нічого не говорить про партійну систему і статус політичних партій. Є усього лише одна ст. 137, у якій дана

функціональна характеристика політичних партій, «політичні партії

сприяють формуванню суспільної думки і народної волі», однак у політичному житті країни вони грають важливу роль. У Швейцарії

традиційно існує багатопартійна система. Найвпливовішими є:

Вільнадемократичнапартія,щосформуваласященапочаткуХІХст.,

виступає за зміцнення федеративних відносин у державі, особистої йекономічноїсвободи;Християнсько демократичнапартія,утворена на початку ХХ ст., обстоює ідеї соціально орієнтованої ринкової еко

номіки, об’єднує в основному католиків; Швейцарська народна партія висловлює інтереси середніх верств селянства і ремісників; Соціал демократична партія Швейцарії, виникла наприкінці ХІХ ст. як марксистська партія, що висловлює інтереси робітничого класу, згодом відмовилася від властивого марксизму радикалізму і є нині лівореформаторськоюпартією.Середіншихполітичнихпартіймож на назвати Ліберально демократичний союз, що має вплив у окре мих кантонах (Во, Женева, Невшатель і Базель) і виступає за захист

особистої свободи, приватної власності і федералізму. З 1935 р. існує

Ліга незалежних, що виступає на захист споживача, проти держав ного сектора в економіці й односторонньої політики союзів підприємців. Після Другої світової війни на базі боротьби проти при пливу іноземної робочої сили з’явилася низка політичних угрупо вань (наприклад, партія Швейцарські демократи). Екстремістський характер має колишня Революційна марксистська ліга, що називає

себе нині Соціалістичною робочою партією і не має представництва

у Швейцарському парламенті. Нарешті, слід відзначити дві еко логічні партії – Зелену партію Швейцарії і Вільний список, що ма ють разом у Федеральних зборах 6% місць, а також Автомобільну партію, що виступає проти регулювання дорожнього руху, що зрос тає, і має 3% парламентських мандатів.

Помітну роль у політичному житті країни грають соціально

професійні об’єднання – профспілки, союзи підприємців, і робо

тодавців та ін., що тісно співробітничають із політичними партія ми і надають їм фінансову підтримку.

§ 4. Вибори і референдум

Спеціальної глави про виборчу систему в Конституції Швей

царії не міститься. Основні принципи її, а також порядок прове

дення виборів закріплені в статтях стосовно правового статусу гро мадян і у відділі 5 – «Федеральні органи влади». У відповідності зі

ст. 136 Конституції при федеральних виборах і голосуваннях «усі

швейцарці і швейцарки» мають однакові політичні права й обов’яз

ки. Право голосу належить тим із них, хто досяг 18 років і за феде ральним правом не позбавлений активного цивільного права. Чле

ном національної ради може бути обраний будь який виборець.

Виборчі права в кантонах і комунах регулюються кантональ ним виборчим правом.

Федеральне законодавство передбачає позбавлення політич них, а отже, виборчих, прав на термін від двох до десяти років за вчинення злочину, що спричинило покарання у виді позбавлен ня волі. Кантони позбавляють виборчих прав душевнохворих, поз бавлених волі на термін більше року. Ценз осілості на федераль ному рівні не передбачений. Якщо у виборця немає постійного місця проживання, він повинен зареєструватися за 10 днів до дня голосування, представивши документи про народження. На кан

тональному і комунальному рівні ценз осілості зазвичай складає

три місяці (ст. 39). «Швейцарці і швейцарки, що знаходяться за кордоном», можуть брати участь у голосуваннях на федерально му рівні. Допускається голосування поштою.

У Швейцарії діє змішана виборча система. Національна рада (нижня палата парламенту) обирається – за пропорційною сис темою, а Рад кантонів (верхня палата) – за мажоритарною систе

мою в два тури.

Вибори кантональних парламентів (великих рад) проводять ся за пропорційною системою, а у напівкантонах діє мажоритар на виборча система.

Швейцарському конституційному праву притаманний інсти тут невизнання імперативного мандата, що знайшов закріплення в ст. 161 – «заборона імперативного мандата».

Іншим інститутом безпосередньої демократії у Швейцарії (крім

виборів) є референдум. У середині ХХ ст. й особливо після Дру гої світової війни цей інститут здобув у країні велику попу

лярність. Діюча Конституція містить спеціальну главу «Ініціати

ва і референдум» (розділ 4, глава 2), норми якої закріпили утри мання і процедуру проведення референдуму. Відповідно до

Конституції референдуми підрозділяються на обов’язкові (ст. 140)

і факультативні (ст. 141).

Обов’язковий референдум означає, що відповідне питання життя країни може бути вирішене тільки шляхом проведення ре ферендуму. Коло таких питань зазначене у Конституції (ст. 140). Це: перегляд Конституції; приєднання до організацій колектив

ної безпеки або до національних співтовариств; оголошення тер міновими федеральних законів, що позбавлені конституційної основи, і тривалість дії яких перевищує один рік.

Ці закони повинні бути передані на голосування протягом од ного року з часу їхнього прийняття Федеральними зборами.

Обов’язковість підтвердження референдумом також вимагає народної ініціативи (100 тис. «громадян і громадянок»), що ве дуть до повного перегляду Конституції; принцип повного пере гляду Конституції у випадку розбіжностей між палатами пар ламенту. Рішення на загальнообов’язковому референдумі схва люються більшістю народу і більшістю кантонів. Результат народного голосування в кантоні вважається за голос кантону, а у напівкантоні – півголоса. Такі рішення є загальнообов’язкови ми, не потребують ніякого схвалення або утвердження.

Факультативний федеральний референдум може проводити ся з питань прийняття, схвалення або зміни федеральних законів або постанов, а також схвалення міжнародних договорів (ст. 141), що мають невизначену тривалість дії, не можуть бути денонсо вані. Факультативний референдум проводиться у формі голосу вання народу федерації. Рішення, приймається більшістю народів і має рекомендаційний характер.

На кантональному рівні референдум поширений ще більш, ніж на федеральному.

Для референдумів, як і для виборів, характерний досить висо кий рівень абсентеїзма.

§ 5. Вищі органи державної влади

Федеральні збори (парламент Швейцарії). Правове положен ня Федеральних зборів, їх структура і порядок формування визна

чені у главі 2 розділу 5 Конституції. Відповідно до ст. 148 Федеральні

збори мають вищу владу в Конфедерації за умови дотримання прав народу і кантонів. Федеральні збори складаються з двох палат – Національна рада (нижня палата) і Рад кантонів (верхня палата).

Національна Рада включає 200 депутатів, що обираються тер міном до чотирьох років шляхом загальних, прямих виборів за пропорційною виборчою системою. Виборчими округами є кан

тони. Виборчі округи створюються пропорційно чисельності на

селення кантону, але за умови, що кожний кантон має право, що найменше, на одне місце в палаті (ст. 149). Депутатом Національ

ної ради може бути обраний будь який громадянин, що володіє активним виборчим правом.

Радкантоніввключає46депутатіввідкантонів.Конституція(ст.150)

містить перелік кантонів і напівкантонів, що відповідно до їхнього

населення обирають кожний по одному або по два депутати. Прави ла обрання депутатів до Ради кантонів установлюються самими кан тонами. Вибори є прямими і проводяться за мажоритарною вибор чою системою абсолютної більшості в два тури. Конституція не ви значає терміни повноважень верхньої палати, але за загальним правилом депутати до Ради кантонів обираються на чотири роки.

Внутрішніми керівниками кожної палати є голова і два віце го лови, що обираються палатами з числа членів палати терміном на

одинрік.Ціособинеможутьбутиобранінанаступнийтермін(ст. 152).

Внутрішніми допоміжними органами є постійні комісії, що обира ються також палатами із числа її членів. Число комісій і їхніх видів визначаються законом. Звичайно формуються постійні комісії в па латах, а також створюються три спільні комісії (комісія з зовнішньої політики, комісія зі справ зовнішньої економіки і податків, фінансо ва комісія, що контролює бюджет і фінансове господарство).

У Федеральних зборах можуть створюватися партійні фракції

(ст. 154), але вони, як правило, створюються тільки в Національній раді, а депутати Ради кантонів беруть участь у роботі фракцій нижньої палати.

Депутати Швейцарського парламенту відповідно до ст. 161 ко ристуються вільним мандатом, «члени Федерального збору голо сують без інструкції». Основною формою роботи парламенту є

сесії. Регулярні (чергові) сесії скликаються один раз на рік. Поза

чергові (надзвичайні) сесії можуть скликатися на вимогу однієї четвертої частини депутатів кожної з палат. Палати засідають, як

правило, роздільно. Палати Федерального збору рівноправні,

рішення Федерального збору повинні бути схвалені обома пала тами. Спільні засідання палат проводяться під керівництвом го

лови Національної ради тільки з питань, зазначених Конститу

цією (ст. 157). Це: проведення виборів; вирішення спорів з при воду компетенції між вищими федеральними органами влади; прийняття рішень щодо застосування помилування абсолютною

більшістю голосуючих членів обох палат. Засідання Національ

ної ради і Ради кантонів мають відкритий характер, але окремим законом може бути встановлене проведення закритих засідань.

До компетенції Федерального збору належать ті питання, що Конституцією віднесені до Конфедерації і не довірені іншим феде ральним органам влади. Це положення дає підставу характеризу

вати компетенцію Федерального збору як відносно визначену.

До основних повноважень Федерального збору належать, на самперед, прийняття законів – усі важливі розпорядження, що містять правові норми, повинні бути видані у формі «федераль ного закону» (ст. 164). До цієї категорії, зокрема, входять основні положення, що стосуються: здійснення політичних прав; обмежен ня конституційних прав, прав і обов’язків осіб; оподатковування; задач і цілей Конфедерації; зобов’язань кантонів при здійсненні федерального права; організації органів федеральної влади і про

цедури, застосованої в них. Федеральний закон може передбачи

ти делегування повноважень з видання правових норм іншим орга нам, якщо тільки це не виключається Конституцією.

Відповідно до ст. 173 Конституції Федеральні збори, крім того, виконують інші задачі і здійснюють наступні повноваження: вжи вають заходів із забезпечення зовнішньої безпеки, коли того вима гають обставини; видають акти з питань надзвичайного стану в

країні; управляють кадровою армією і можуть приводити її в бойо

ву готовність; вживають заходів із виконання федерального права; приймають рішення щодо законності завершених народних ініціа тив; приймають рішення у спорах про компетенцію між вищими органами федеральної влади; вирішують питання про помилуван ня і повідомляють про амністію. Особливе місце займають заходи для підтримки Федеральної Конституції, гарантії для кантональ

них конституцій (ст. 172). У сфері фінансів це щорічне прийняття

бюджету і затвердження звіту про його виконання (ст. 167). Феде ральні збори здійснюють вищий нагляд за Федеральною радою,

Канцлером Конфедерації і федеральною адміністрацією, федераль

ними судами й іншими органами й особами, яким доручено вико нання задач Конфедерації. Закон може дати Федеральним зборам

здійснення інших задач й інших повноважень (ст. 173, п. 3).

Про здійснення своїх повноважень Федеральна рада видає акти у формі закону, ордонанса і постанови.

Федеральнарадаіфедеральнаадміністрація.Конституція(ст.174)

визначає Федеральну раду як вищий розпорядницький і виконав

чий орган влади Конфедерації. Він обирається Федеральними збо рами після кожного нового переобрання складу Національної ради

з числа депутатів Федерального збору в складі семи членів. Від одного кантону може бути обраний тільки один член Федеральної Ради. Федеральні збори обирають із числа семи членів Федераль

ної ради терміном на один рік Голову Конфедерації і віце голову

Федеральної ради. Обидві посадові особи можуть переобиратися на ці пости на другий термін (ст. 176). Конституція закріпила прин цип колегіальної влади, усі рішення Федеральної ради приймають ся колегіально шляхом голосування. Для підготування і виконан ня рішень справи Федеральної ради розподіляються між її члена ми по департаментах. Число департаментів відповідає числу членів Федеральної ради. Кожним департаментом управляє член Феде ральної ради. Таким чином, департаменти є частиною федеральної

адміністрації. Крім департаментів в адміністрацію включається

Федеральне канцлерство, що виконує функції штабу Федеральної ради. Воно управляється Канцлером Конфедерації, що обирається Федеральними зборами (статті 168, 179).

Основні повноваження Федеральної ради закріплені в стат тях 180–187 Конституції. Найважливіші з них: встановлення цілей і засобів проведення своєї урядової політики. Він планує і

координує діяльність держави; здійснює право законодавчої

ініціативи; стежить за застосуванням законів і постанов Федераль ного збору і судових рішень, винесених федеральними органами судової влади; розробляє фінансовий план, а також проект бюд жету і складає державний звіт; стежить за належним фінансовим управлінням; веде іноземні справи при дотриманні права брати участь у цих справах Федерального збору; представляє Швейца

рію за кордоном; підписує і ратифікує міжнародні договори і пе

редає їх на схвалення Федерального збору; вживає заходів для забезпечення зовнішньої безпеки, незалежності й нейтралітету

Швейцарії; вживає заходів для забезпечення внутрішньої безпе

ки; схвалює законодавчі акти кантонів, коли того вимагає вико нання федерального права. Крім того, на Федеральну раду покла

дені інші задачі й повноваження: стежити за федеральною адмі

ністрацією й іншими органами або особами, яким доручено виконання задач Конфедерації; робити призначення і вибори, не віднесені до відання якогось органу влади; регулярно робити звіт

про своє управління і про стан країни перед Федеральними збо

рами тощо. Актами Федеральної ради є ордонанси.

Судова влада. Здійснення правосуддя в сфері федеральної

компетенції Конституція поклала на Федеральний суд (стат ті 188–191). Організація і процедура у Федеральному суді регу люються спеціальним законом. У конституційному порядку виз начаються лише основні положення статусу суду. Склад федераль

ного суду – 30 судів, що обираються Федеральними зборами тер міном на шість років. При обранні Федерального суду Федеральні збори стежать за тим, щоб у ньому були представлені всі офіційні мови Швейцарії. Організацію своєї адміністрації суд установлює сам. Конституція визначає конституційну юрисдикцію. Федераль ний суд розглядає: скарги на порушення конституційних прав і свобод особи; скарги на порушення автономії комун й інших га рантій, наданих кантонами корпораціями публічного права; скар

ги на порушення міжнародних договорів або міжкантональних

угод; суперечки у сфері публічного права між конфедерацією і кан тонами або між кантонами. Конституція (ст. 190) закріпила по ложення про те, що в сферах цивільної, кримінальної, адміністра тивної юрисдикції, а також в інших галузях права повноваження Федерального суду встановлюються законом.

У Федеральному суді діють п’ять палат, у кожній з яких від

п’яти до семи судів. Дві палати, по суті, суди публічного права,

два – цивільного права й одна – кримінального права. Суд діє пе реважно як касаційна, але іноді і як перша інстанція. Для розгля ду кримінальних справ передбачено утворення судів присяжних.

Судова організація в кантонах неоднакова, але загальна схема така: мировий суддя, окружний суд кантону (апеляційний суд). У багатьох кантонах діють спеціальні суди або судді – у справах

неповнолітніх, у торгових справах, у соціальних справах тощо.

§ 6. Політико>територіальний устрій

Швейцарія за формою политико територіального устрою є фе дерацією, хоча Конституція зберегла як данину традиції колишню назву країни – «Федеральна Конституція Швейцарської Конфе дерації». Швейцарія складається з 23 кантонів, три з яких діляться на напівкантони. Перелік кантонів і напівкантонів, закріплений в ст. 1 Конституції. Федерація створена за територіально історич ним принципом, хоча в країні діють чотири офіційних мови (німець ка, французька, італійська і ретороманська – ст. 4). Зберігання в

діючій Конституції норми про суверенітет кантонів (ст. 3) варто розглядати як данину традиції. Кантони зазвичай мають ознаки дер жавності (право мати свою Конституцію, громадянство, законодав ство, компетенцію тощо), але ст. 49 закріплює «примат і дотриман ня федерального права». Кантони не мають право сецесії (виходу