КПЗК / Ріяка - Конституційне право зарубіжних країн, 2006

технічного прогресу. Незважаючи на те, що близько двох третин усіх витрат США на наукові дослідження припадає на військову галузь, ефективне їх впровадження в цивільній сфері лишається значнішим, ніж в інших країнах. Частка США у валовому внутр ішньому продукті розвинутих зарубіжних країн–членів Органі зації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) сягає май же 30%.

Зусилля США, спрямовані на органічну інтеграцію амери

канської економіки у світове співтовариство, набувають дедалі

інтенсивнішого характеру. Сьогодні на зовнішніх ринках США реалізує близько 30% усіх виготовлених у країні матеріальних цінностей. Головними статтями зовнішньоторговельних операцій є машини, обладнання та продукція сільського господарства. США зберігають лідерство у світовому виробництві й торгівлі промисловою електронікою. Понад 80% інформаційного устатку

вання, що експлуатується сьогодні в Європі, виготовлено в США.

Не можна не зазначити, що для укріплення позиції США у світовому господарстві важливе значення має і той факт, що на них припадає близько половини світового експорту зерна. Разом із тим, у традиційних промислових галузях, таких як будівельна, виробництво верстатів і споживчих товарів, автомобіле і судно будування, США сьогодні програють своїм конкурентам в Європі

та Японії.

Посилюється вплив американських транснаціональних корпо рацій і їхніх філій на міжнародно економічне життя. Американські

підприємства, розміщені за територією США, забезпечують ви

робництво товарів і послуг на суму, яка перевищує 1,5 трлн до ларів за рік, що становить близько 40% валового національного

продукту США.

Прибутки, що їх отримують США від прямих інвестицій за кордоном, є прямим джерелом фінансування економічного роз витку цієї країни. На розвинуті зарубіжні країни припадає три

чверті американських інвестицій. Близько половини прибутків

транснаціональних корпорацій реінвестується на місці, а решта – понад половину – переводиться в США.

З початку 70 х років минулого століття на перше місце вихо дить експорт капіталу в осудній формі. Позики американських приватних банків перевищили сьогодні 60% сукупного обсягу між

народного кредиту. Спираючись на міцну банківську систему, США

спромоглися з найбільшою користю для себе використати загаль ну тенденцію до підвищення ролі міжнародного кредиту у світовій економічній системі. Прибутки крупних американських банків від закордонних фінансових операцій відповідають приблизно їхнім

внутрішнім прибуткам. Міжнародний кредит сьогодні перетво

рився на інструмент, з допомогою якого США чинять тиск – еко

номічний і політичний – на інші країни і, насамперед, на країни,

що розвиваються. Величезна заборгованість останніх індустріаль

но розвинутим країнам і, передусім, США ставить проблему, яка

посідає перше місце серед інших, не менш важливих проблем. Переважаючий вплив американських корпорацій відчуваєть

ся в усьому світі в цілому ряді галузей світового економічного господарства. Найбільш важливі зрушення відбуваються у таких напрямах: по перше, масовий приплив іноземного капіталу в еко номіку США і поступове перетворення її на величезного борж ника поглиблює протиріччя між інтересами американських кор порацій і національними інтересами більшості розвинутих індус тріальних держав і країн, що розвиваються. Для таких країн розвиток цієї тенденції означає зменшення власних можливостей

економічного і соціального прогресу; по друге, маючи міцну еко

номічну базу, США дедалі наполегливіше намагаються перебуду

вати світову торгівлю і валютно фінансову систему у відповіднос

ті з умовами жорсткої конкурентної боротьби, тобто з принципами,

які найбільше відповідають інтересам великих американських компаній; по третє, особливе місце в економічній системі США посіли нафтові компанії. Ведучим імпортерам нафти з числа роз

винутих країн і, насамперед, США вдалося чинити вплив на

організацію країн–експортерів нафти (ОПЕК). Ціни на нафту на світовому ринку знизилися. Країни, що розвиваються, залиши лися без дійсної зброї економічного тиску на розвинуті індустрі

альні держави; по четверте, посилюється конкурентна боротьба між трьома величезними фінансово економічними центрами: Спо

лученими Штатами Америки, Західною Європою та Японією.

Особливо наочно це виявляється на характері взаємовідносин між Японією і США. Американська адміністрація використовує пол

ітичні й адміністративні заходи для втручання в ринкові процеси з метою витиснення конкурентів і встановлення контролю з боку

США над основними економічними ринками.

У загальній масі юридично незалежних фірм, число яких в США перевищує 15 млн, ключові позиції у промисловості, кре

дитно фінансовій сфері та деяких інших головних секторах еко номіки займають великі господарські об’єднання. Вони зосереди ли у своїх руках значну частину суспільного капіталу, виробниц тва і реалізації товарів і послуг. У 90 і роки продовжувалися про цеси концентрації і централізації виробництва й капіталу, удосконалювалися форми й методи підкорення дрібного й серед нього підприємництва великому бізнесу. Нині, наприклад, близь ко 200 величезних корпорацій зосередили у своїх руках понад 61%

активів обробної промисловості.

Як уже згадувалося, особливе місце в структурі господарства США належить нафтовим концернам. Наприклад, вартість про дажу компанії «Ексон» перевищує ВНП багатьох країн світу. Сумарний обіг 20 американських нафтових компаній можна при рівняти до прибуткової частини федерального бюджету США.

Міцні позиції у США тримає військово промисловий комп

лекс. Військові концерни мають гарантований ринок збуту і одер

жують більш високий, ніж у цивільних галузях, прибуток. Високий ступінь концентрації капіталу характерний для про

мисловості та кредитно фінансової сфери США. Так, наприклад, понад 99% виробництва автомобілів зосереджено в руках трьох гігантських концернів «Дженерал моторc», «Крайслер», «Форд». У 50 банках зосереджено більш як 35% активів і 32% депозитів

усіх банків США.

Незважаючи на підсилення у 80 і роки японських і німецьких конкурентів, американські транснаціональні корпорації зберіга

ють домінуюче положення у світовій економіці. У США нарахо

вується понад 2 тис. ТНК, які створили за межами США «другу економіку», що не поступається за своїм потенціалом національ

ним господарствам Німеччини, Франції, Великобританії і може

бути прирівняна до економіки самих США, стає важливою сфе рою діяльності американських компаній на світовому ринку.

Суттєвою закономірністю розвитку економіки США є зроста

юче значення середнього й малого бізнесу. В його рамках вироб

ляється не менш як 40% валового національного продукту. І все ж таки американська дійсність свідчить про те, що суттю еконо

мічної системи є приватна власність.

Слід зазначити, що в США існує відносно невеликий держав ний сектор. Частка державного сектора у валовому національно

му продукті становить 11–12%. Держава володіє 33,9% всієї землі

в країні, їй належить 1/4 всіх капіталовкладень у виробництві. З допомогою різних економічних важелів, таких як бюджет, кредит но грошова політика, фінансування соціальних і науково дослід ницьких програм, контроль за якістю товарів, зовнішньоеконо мічні операції, держава активно регулює економічні відносини. Економічній системі США притаманна тенденція до розширен ня масштабів узагальнення виробництва.

Соціальна структура суспільства. Конституція США не міс

тить ніяких положень про соціальну структуру американського

суспільства. Офіційна статистика свідчить, що понад 90% еконо мічно активного населення США працюють за наймом. Частка осіб, які володіють основними засобами виробництва, сягає 4% самодіяльного населення. Характерно, що ця порівняно невели ка частина населення вельми неоднорідна. Тут виділяються такі прошарки: надто багаті власники (так звана «економічна еліта»),

річний прибуток яких перевищує 100 тис. доларів (0,3–0,25%);

великі власники, які володіють значною кількістю промислових, торговельних і транспортних підприємств. Не більше 10 тис. та ких осіб володіють капіталом в 10–50 млн доларів; середні влас ники (до 500 тис. осіб), які володіють підприємствами, фірмами, кредитними закладами, активи їх сягають 10 млн доларів; дрібні власники – володарі підприємств з активами до півмільйона до

ларів, їх число перевищує 1,5 млн осіб.

Не можна обійти увагою й доволі численний (5 млн осіб) про шарок власників, які беруть участь у процесі виробництва мате

ріальних благ, працюють у сфері побуту і т. п., у їх числі дрібні

торговці, ремісники, володарі невеликих контор, дрібні фермери. У середині 90 х років у США у приватній власності нараховува

лося близько 11 млн фірм. Понад 90% з них мали річний прибу

ток до 100 тис. доларів, у тому числі понад 70% – до 25 тис. до ларів.

У розвинутому соціально економічному суспільстві, яким є

американське, значне місце посідає так званий середній проша

рок суспільства: службовці, особи вільних професій (письменни ки, художники, юристи, лікарі) – інтелігенція, тобто особи, які

займаються інтелектуальною працею, їх кількість перевищує 23% самодіяльного населення країни.

Найчисленнішим соціальним утворенням американського сус

пільства є робітники – близько 60 млн осіб, у тому числі у сфері

матеріального виробництва близько 26 млн (1 млн сільськогос подарських робітників) і в невиробничій сфері (працівники торгівлі, сфери послуг, рядові конторські службовці) близько 30 млн осіб.

Як уже зазначалося, домінуючою формою підприємництва є акціонерні товариства – корпорації. Поряд із власниками вели кого акціонерного капіталу влада в акціонерних товариствах на лежить вищим управляючим. Свої пости президентів компаній,

директорів і членів правління корпорацій вищі управляючі вико

ристовують для перетворення на крупних власників акціонерно го капіталу. Формально – вони надомні службовці, насправді – належать до класу капіталістів. Керівники найкрупніших корпо рацій і банків фактично належать до класу крупних власників. Зосередження у крупних власників соціальної значущості та при боркання ролі вищої управлінської бюрократії – найхарактерні

ша риса соціальної структури високорозвинутих зарубіжних

країн.

І, насамкінець, – бідняки у США. Бідняками офіційно вважа ють осіб, щорічний дохід яких не перевищує так званої межі бідності. На початку 90 х років цією межею визнано 12 тис. до ларів для сім’ї з чотирьох осіб. Рівень доходу визначається так: обчислюється мінімальна вартість харчування, необхідного для

підтримки фізичного існування сім’ї з чотирьох осіб; ця сума потім

множиться на три, виходячи з того, що вартість харчування (у США) становить одну третину необхідних витрат бідної сім’ї. Дві

третини витрачається на житло, одяг, транспорт, медичне обслу

говування тощо. Це – стандарт. Передбачені й інші коефіцієнти, якщо йдеться про інший кількісний склад сім’ї. У США офіційно

нараховується близько 35 млн осіб, чий прибуток нижче офіцій

ної «межі бідності», і ще 12–14 млн, чий прибуток трохи переви щує цей рівень.

Важлива роль у суспільно політичному житті країни належить

підприємницьким союзам (асоціаціям). Існують вони як на місце

вому, так і на загальнонаціональному рівні. Усього їх нараховуєть ся понад 40 тисяч. Найбільші з них: Національна асоціація про

мисловців (НАП – 1895 р.) і Торгова палата (1912 р.). Про харак тер діяльності цих організацій свідчить їхня структура. На чолі НАП стоїть рада директорів (150–160 осіб), під керівництвом якої

діють комітети: зовнішньої політики, економіки, сільського гос

подарства, трудових відносин, національної оборони. У штабах

цих комітетів народжуються проекти важливих законів, планів і

програм, які реалізуються через органи державної влади. До тор гової палати входять 65 тис. фірм і корпорацій. НАП об’єднує близько 75% усіх промислових компаній США.

Невід’ємним елементом американської політичної системи є

лобізм (від англ. – кулуари). Лобізм – це специфічний інститут, з допомогою якого здійснюється могутній вплив приватних і гро мадських організацій («групи натиску») на процес прийняття

рішень органами державної влади з питань внутрішньої та зовні

шньої політики. Мета лобізму – добиватися від Конгресу, Білого дому, міністерств і відомств, легіслатур і виконавчих органів штатів ухвалення чи відхилення тих чи інших законодавчих або

адміністративних актів.

Для здійснення цієї мети у США існує розвинута матеріальна структура. По перше, практично всі крупні корпорації, підприє мницькі спілки, професійні спілки, різні спеціалізовані організації мають у своєму складі особливі підрозділи, що займаються лобі стською діяльністю. Вони можуть нараховувати до кількох сот лобістів у своєму складі. По друге, зацікавлені групи, насамперед

крупні промислово фінансові, активно користуються послугами

найманих лобістів, у ролі яких часто виступають юридичні, про пагандистські та консультативні фірми та їхні провідні співробіт ники. Існують і спеціальні організації, метою яких є виключно ло бістська діяльність.

Абсолютна більшість осіб, що займаються лобістською діяль ністю, – юристи. Чимало серед них колишніх радників Білого дому, міністрів, сенаторів, членів Палати представників, керів ників відділів міністерств тощо. Їх попередній досвід дуже важ

ливий у новій діяльності, оскільки вони добре обізнані з проце дурними питаннями вироблення і прийняття рішень. У них збе реглися зв’язки з тими, хто продовжує перебувати на державній службі. Такі особи цінуються дуже високо, і за їхніми послугами охоче звертаються.

Для досягнення поставлених цілей лобісти використовують різноманітні методи: виступають на слуханнях у комітетах Конг ресу з висловлюванням позицій зацікавлених сторін, складають і представляють для внесення проекти законів, фінансують виборчі кампанії кандидатів у Конгрес, допомагають «потрібним» конг ресменам виступити з публічною лекцією тощо.

Офіційні вимоги до лобістської діяльності полягають у тому, що згідно з прийнятим у 1946 р. Федеральним законом про регу лювання лобізму, особи й організації, які виступають у ролі лобістів, повинні реєструватись у палатах конгресу. Однак ця вимога на практиці нерідко порушується.

УСША ніколи не було державної Церкви. Релігія, за Консти туцією США, є особистою справою громадян. Проте це положен ня у реальній дійсності порушується. Уряд утримує капеланів у

Конгресі, в армії, на флоті, у в’язницях. Церковна власність не

оподатковується, Президент приймає клятву на Біблії, національ ним девізом є слова: «Ми покладаємось на Бога». У США фак тично відсутній масовий атеїзм. За результатами опитування, 98% американців – віруючі, з них 40% щотижня відвідують храм своєї конфесії.

Для США характерний високий ступінь релігійного плюралі

зму. Усього в країні нараховується близько 2 тис. об’єднань, які

мають різні віросповідання. Основне релігійне спрямування в США – протестантизм. Протестанти складають 57% населення країни, у південних штатах їх 74%, у західних – 63%. Найбільшим із спрямувань американського протестантизму є баптизм (20% населення). Лютерани (7% населення) – в основному нащадки німецьких і скандинавських емігрантів. Також існує Єпископаль

на церква (3% населення). Об’єднана Церква Христа – 2% насе

лення і деякі інші. Католицизм сповідують 28% населення; в ос новному це нащадки емігрантів з католицьких країн. 2% населен

ня сповідують іудаїзм; це найзаможніша та найосвіченіша з

релігійних общин. Помітну роль відіграє в США і православ’я. У країні існує 26 окремих незалежних церков, які поділяються за

етнічною ознакою. Діють тут також багато релігійних сект, що ви

никли на місцевому ґрунті.

Уполітичних системах США певне місце посідають проф спілки. Перші профспілки були створені на початку XIX століття.

Це були організації кваліфікованих робітників ремісничого типу,

тобто цехові профспілки. Об’єднання йшло суворо за цехами в певній місцевості. Переломним моментом у розвитку руху були

30 і роки минулого століття, коли основною силою стала маса на півкваліфікованих робітників. На цей час почали виникати проф спілки на виборчих засадах. Вони об’єднували робітників неза

лежно від відмінностей у професії та рівня кваліфікації.

Тепер профспілки нараховують у своїх лавах понад 24 млн осіб. Найбільшою профспілкою є Американська федерація праці – Кон грес виробничих профспілок, створений 1955 р. АФП КВП – най впливовіша організація, яка представляє інтереси профспілково го руху в державних органах – Конгресі й федеральних відомствах. Мета діяльності АФП КВП така: законодавчо захищати інститут укладення колективних угод від його руйнування корпораціями та державою; домагатися від держави проведення такої соціаль

ної та економічної політики, яка б сприяла повній зайнятості й

зменшенню соціальної нерівності у суспільстві. У середині 90 х років АФП КВП об’єднувала понад 90 галузевих і багатогалузе вих профспілок, які нараховували у своїх лавах близько 15 млн осіб.

Другим за розміром у США є Об’єднання профспілкових дій, створене 1966 р. Понад 4 млн осіб, що входять до об’єднання, зо

середжують свої зусилля на вирішуванні внутрішніх проблем

США. Є у країні ще дві великі профспілки – автомобілебудівників, а також водіїв вантажних машин і складських робітників (3,5 млн). Неорганізованою залишається основна маса робітників хімічної, текстильної, харчової і деяких інших галузей.

Політичні партії. Історично в США склалася двопартійна си стема, тобто політичне панування двох найбільш впливових полі

тичних партій – республіканської і демократичної. Спочатку

партії достатньо чітко розмежовували свої інтереси. У той самий час, уже в 50 х роках XIX ст. в Америці суспільних суперечнос

тей було набагато менше порівняно з європейським суспільством.

Наприкінці XVII ст. виділилися два основних угруповання. По перше, це федералісти, які прагнули створення сильного со

юзу штатів, тобто унітаризації держави. Пізніше це угруповання

перетворилося на ядро демократичної партії. І, по друге, респуб ліканці, які вимагали політичного життя і збереження широкої автономії штатів. Заслугою республіканців у той час було

здійснення ряду прогресивних реформ, які були пов’язані пере

важно з діяльністю Президента Т. Джефферсона. Проте у другій половині XIX ст. у цьому питанні сталися істотні зміни. Демок

ратична партія, яка мала як соціальну базу південні штати, пере творилася на партію, що боролася за збереження рабства. Респуб ліканська партія очолила боротьбу Півночі проти Півдня. Таким

чином, колись дві головні партії в США у той час являли собою

дійсно ворогуючі політичні організації, розділені серйозними су

перечностями. Після поразки рабовласницького Півдня капі талізм почав швидко поширюватися на його території, в резуль таті чого основа корінних суперечностей між республіканцями і

демократами зникла.

Нині жодної істотної різниці між демократами й республікан цями не існує. Основні функції обох партій складаються з того, щоб забезпечити добір, висунення і обрання на виборні посади своїх представників.

Слово «партія» у звичайному його розумінні може бути засто

соване до цих партій з деякою умовністю. Річ у тім, що і респуб

ліканська, і демократична партії не мають постійного членства, і кожний, хто голосував на виборах за представників тієї чи іншої партії, може вважати себе або республіканцем, або демократом. Партії не мають постійних політичних програм, партійних білетів, не збирають членських внесків. Тільки у 1974 р. демократи впер ше прийняли устав своєї партії. До кожних президентських ви

борів партії розробляють свої передвиборчі програми.

УСША існують і виявляють певну активність інші політичні

партії. Вони мають вплив у масштабах окремих штатів, на місце вому рівні і навіть досягають успіху у проведенні своїх кандидатів на суспільні посади.

Наприклад, протягом першої третини XX ст. Соціалістична партія мала два місця у Палаті представників і понад 50 постів

мерів міст.

Губернатором штату Вісконсин протягом кількох років був

член Прогресивної партії, а у 1974 р. губернатором штату Мен

став незалежний кандидат, який переміг і республіканців, і демо

кратів.

Узагальнодержавних масштабах лише раз сталося так, що

Президентом був обраний представник другорядної партії – Ав

раам Лінкольн, якого було висунуто 1860 р. новоствореною тоді Республіканською партією. Але вже тоді двопартійна система на

стільки укоренилася в політиці, що одна з найбільших на той час політичних організацій – ВІГІ – швидко втратила свій вплив і через кілька років розпалася, залишивши на політичній арені знов таки дві головуючі партії: республіканську і демократичну.

§ 4. Вищі органи державної влади

Президент і уряд. Президентська влада, тобто величезний військово бюрократичний апарат, очолюваний президентом, являє собою за сучасних умов найважливішу політичну устано ву, за допомогою якої монополістичний капітал США здійснює свою внутрішню і зовнішню політику.

Конституція США наділила президента широкими повнова женнями, чим поставила його на чолі так званої «виконавчої гілки влади». Однак, конституційні повноваження є лише частиною влади, яку фактично отримав президент з початку епохи імперіа лізму.

За конституцією, президентом може бути природжений, а не натуралізований громадянин США, який досяг 35 річного віку і проживає безвиїзно у межах США не менше 14 років. Встановле но також, що президент і віце президент не можуть бути мешкан цями одного штату. Однак поряд із цими конституційними вимо гами, які пред’являються до кандидатів на посаду президента, на практиці з’явилася ціла низка інших вимог. Практично кандида том у президенти може бути висунутий лише один з видатних політичних діячів двох головних партій.

Президент обирається строком на чотири роки колегією ви борців, тобто шляхом непрямих виборів. Кожен штат обирає стільки виборців, скільки сенаторів і представників відсилає до конгресу. Загальне число виборців у країні, таким чином, дорів нює загальному числу членів обох палат конгресу, плюс три ви борці від Федерального округу Колумбія. Кожна партія у штаті висуває свій список виборців. Партія, яка набрала більшість го лосів, надсилає до виборчої колегії усіх виборців від штату. Ви борців обирають у перший вівторок після першого понеділка ли стопада місяця високосного року. Обрані виборці збираються у столицях відповідних штатів у перший понеділок після другої середи грудня того ж року і подають голоси за кандидатів у пре зиденти і віце президенти.

Підготовка до виборів президента починається приблизно за рік до голосування виборців, коли партії починають підбирати своїх кандидатів на вищу державну посаду. Навесні року прези дентських виборів у штатах проводяться первинні вибори (прай меріз), у ході яких висуваються у кандидати на посаду президен