КПЗК / Ріяка - Конституційне право зарубіжних країн, 2006

ня повноважень Європейського Парламенту. На національному

рівні – шляхом контролю за призначенням представників держа ви у інститутах та органах ЄС, а також контролю за їх діяльністю. У деяких державах членах ці норми були закріплені не лише у

законодавстві, а також і в конституціях.

Лише у конституціях Португалії та Австрії знаходимо поло ження про призначення посадових осіб – представників дер жави в органах Союзу. У Португалії обмежилися включенням до Конституції однієї норми, згідно з якою до переліку виключ них законодавчих повноважень Парламенту належить встанов

лення правил призначення членів органів ЄС, за винятком Євро

пейської Комісії (п. «р» ст. 164). У статті 23с Конституції Австрії процедура призначення усіх представників цієї держави члена в інститутах і органах ЄС віднесена до компетенції федерального уряду і врегульована дуже детально.

Питання про забезпечення контролю за діяльністю пред ставників від держави члена в інститутах і органах ЄС вре

гульовано у конституціях Австрії, Бельгії, Греції, Португалії, Фінляндії, Франції, ФРН. Схема здійснення контролю загалом

типова. З питань, що належать до сфери компетенції парламенту, цей орган має право здійснювати моніторинг за діями уряду на стадіях розробки й ухвалення рішень на національному та/або європейському рівнях. При цьому парламент може надавати ре комендації уряду, що, зазвичай, не мають юридично обов’язкової

сили. Зі свого боку, уряд зобов’язаний надавати парламенту відпо

відну інформацію та враховувати отримані рекомендації.

У конституціях деяких держав здійснення контролю не деталі

зоване. Так, у Конституції Португалії обмежилися лише вказів

кою на право парламенту здійснювати моніторинг та оцінку участі

держави у процесі «імплементації Європейського Союзу» (п. «f»

ст. 163) та обов’язку уряду надавати парламенту відповідну інфор

мацію (пп. «і» п. 1 ст. 197). Згідно з п. 8 ст. 70 Конституції Греції парламент уповноважений ухвалити спосіб, у який уряд повинен

«інформувати парламент з питань, що становлять предмет регу лятивних актів у межах Європейського Союзу», а парламент – має право обговорити їх.

В Основному Законі ФРН, конституціях Австрії, Франції і Фінляндії здійснення контролю врегульоване досить детально.

Участь держави в ЄС порушує конституційний баланс у ще одному важливому питанні: про розподіл повноважень між ре

гіонами та центральною (як правило, федеральною) владою.

Регіоналізацію можна вважати однією з найдинамічніших тен денцій конституційно правового розвитку держав–членів ЄС. У деяких державах конституційна автономія місцевих громад по ступово була визнана одним із фундаментальних конституційно правових принципів. У ЄС питанню розвитку регіонів надається

дуже серйозна увага. Зокрема, створено спеціальний орган їх пред

ставництва – Комітет регіонів, що має консультативний статус і впливає на процес прийняття законодавчих актів із широкого кола питань. «Європа регіонів» – одна з найпотужніших ідей сього дення і, до певної міри, один з альтернативних варіантів розвитку Союзу (на відміну від ЄС як федерації держав членів). В уста новчих договорах Союзу та Співтовариств регіональним та місце

вим органам влади присвячені численні норми.

Як показав досвід, вплив участі держави члена у ЄС на полі тичний статус її регіонів неоднаковий. Приміром, у Німеччині та Австрії визнається, що землі зазнали втрат владних повноважень. Причина в тому, що конституційні положення про право регіонів впливати на хід ухвалення законів із певних питань фактично не діють, якщо з цих питань ухвалюється законодавчий акт ЄС. З

іншого боку, європейська інтеграція загалом позитивно вплину

ла на посилення ролі регіонів в Італії, Греції, Іспанії, Нідерлан дах. Лише у конституціях Австрії, Бельгії, Португалії та ФРН

можна знайти норми, присвячені цьому питанню.

Уконституціях деяких держав членів можна знайти норми, що стосуються питання про дію у внутрішньому правопорядку пра вових актів ЄС – вони встановлюють принципи верховенства та

прямої дії права ЄС.

Управових системах усіх держав членів право ЄС – як судова практика, так і доктрина – виокремлює його в окрему категорію

джерел національного права, в тому числі конституційного.

За зразок нормативно правового регулювання цього питання може слугувати Конституція Нідерландів. У її ст. 93 викладено

принцип прямої дії: «Положення договорів і резолюцій міжнарод них установ, що можуть бути обов’язковими для всіх осіб у силу свого змісту, стають обов’язковими після їх публікації». У ст. 94

сформульовано принцип верховенства: «Чинні у Королівстві за

конодавчі акти не застосовуються, якщо таке застосовування су перечить положенням договорів, що є обов’язковими для усіх осіб, або положенням резолюцій міжнародних установ».

Особливу специфіку має дія права ЄС у правовій системі Ве ликобританії, у якій принцип верховенства права ЄС прямо су перечить основоположному конституційному принципу сувере нітету Парламенту (за яким лише Парламент має право ухвалити закон, а закон може врегулювати будь яке питання). Таким чи

ном, фактично Парламент утратив частину свого суверенітету.

Втім, деякі британські правознавці вважають, що така ситуація є юридичною аномалією, і Парламент може будь коли без особли вих проблем «відновити» свій суверенітет, якого він за будь яких умов втратити не може. Запровадження права ЄС у правову сис тему Великобританії було здійснено відповідно до прийнятого у 1972 р. Акта про Європейські співтовариства.

Нарешті, конституції більшості держав членів містять поло

ження про право громадян інших держав–членів Союзу брати

участь у муніципальних виборах цієї держави, а також у ви борах до Європейського Парламенту.

У конституціях Бельгії, Іспанії та ФРН можна знайти лише загальну вказівку на ці права. Конституції інших держав, наприк лад, Австрії та Португалії, містять досить детальні норми. Деякі

конституції встановлюють несумісність мандата депутата Євро

парламенту з іншими представницькими мандатами.

Отже, членство в Європейському Союзі здійснює серйозний

вплив на конституційне право держав членів. Більше того, право

ЄС здійснює колосальний вплив також на держави, що не мають членства у ЄС і навіть не планують такого членства. Мова йде

про адаптацію законодавства таких держав до права ЄС, що є не

обхідною передумовою належного виконання міжнародних угод (переважно з питань економічного співробітництва). Це повною мірою стосується й України, законотворчий процес якої орієн

тується на врахування положень права ЄС.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ 19

Основи конституційного права Сполучених Штатів Америки

Сполучені Штати Америки (США) займають більше третини континенту в Північній Америці. Мають володіння: Пуерто Ріко і Віргінські острови, низку островів в Океанії. Територія – 9373 тис. кв. км. Столиця – м. Вашингтон. Населення – 270 млн чол. Офіційна мова – англійська.

Існуюча американська правова система почала складатися в колоніальний період на початку ХVП століття. Англійські посе ленці, які прибували до Америки, принесли з собою і англійське право, яке було єдиним діючим правом. У кожній з 13 британсь ких колоній застосовувались англійські закони та норми загально го права, але вони мали значні обмеження, які були пов’язані з спе цифікою соціально економічних та політичних умов.

Після створення США в них діяли англійські закони, якщо їх суть не суперечила прийнятій Федеральній Конституції, та кон ституціям штатів і новим законам. Англійське право застосову валося з обмовкою «в тій мірі, в якій його норми відповідають умовам колоній». На основі цих норм у штатах склалися свої си стеми загального права, які мали подібні та відмінні моменти у кожному штаті. Для кожного штату силу обов’язкового судового прецедента мало рішення Верховного суду цього штату. Рішення інших судів мають у кожному штаті силу лише «переконуючого прецедента».

Американська революція висунула ідею створення національ ного, суто американського права. Прийняття Федеральної Кон ституції 1787 р. та конституцій штатів, які увійшли до складу США, було важливим кроком у цьому напрямі.

Однак у цілому переходу американського права до романо гер манської правової сім’ї не відбулося. Лише деякі штати, розташо вані на територіях, відторгнутих від Іспанії та Франції, прийняли

громадськістю. Призначені посадові особи повинні виконувати

завдання, покладені на них, і можуть бути усунені з посади у тому разі, якщо їхня діяльність буде визнана незадовільною. Виняток становлять члени Верховного суду і федеральні судді, які довічно

призначаються Президентом США.

Найчастіше волевиявлення американського народу здійсню ється шляхом голосування. У Конституції, однак, передбачаєть ся можливість зняття посадових осіб у випадках особливо знач них посадових злочинів чи неправомірних дій шляхом спеціаль ної процедури, відомої під назвою «імпічмент». Розділ IV ст. 2

говорить: «Президент, Віце президент і всі громадські посадові

особи Сполучених Штатів відсторонюються від посади, якщо при засудженні в порядку імпічменту вони будуть визнані залучени ми у зраді, хабарництві чи інших тяжких злочинах і провинах». У таких випадках Палата представників повинна провести законо проект про імпічмент, потім посадова особа постає перед судом, роль якого виконує Сенат під головуванням Голови Верховного

суду Сполучених Штатів.

Імпічмент вважається у Сполучених Штатах заходом ради

кальним. За двісті років існування Штатів тільки тринадцять по садових осіб федеральної системи підлягали цій процедурі. Се ред них: дев’ять федеральних суддів, один член Верховного суду, один військовий міністр, один сенатор і один Президент – Ендрю Джонсон. (Юридична комісія Палати представників пропонува

ла застосувати процедуру імпічменту щодо Президента Річарда

Ніксона, але він подав у відставку до того, як законопроект був

проведений у Палаті.) У цих тринадцяти випадках тільки четве

ро федеральних суддів були засуджені і зняті з постів, які вони

займали. Посадові особи в адміністрації окремих штатів також

можуть підлягати імпічменту з боку законодавчих влад свого

штату.

Принципи державного управління. Хоча з часів свого прийнят тя Конституція зазнала деяких змін, її головні положення зали

шаються такими, якими вони були у 1789 р.: законодавча, вико навча і судова влада відокремлені одна від одної і розрізняються за своїм завданням. Повноваження, надані кожній з них, врівно важуються правами двох інших. Кожна здійснює контроль за мож ливими перевищеннями повноважень з боку інших гілок влади.

Конституція, проведені у відповідності з нею закони і догово ри, запропоновані Президентом і схвалені Сенатом, превалюють над усіма іншими законами, актами і постановами виконавчої влади.

Усі особи рівні перед законом і користуються однаковим пра вом на захист закону. Усі штати рівноправні, й жоден з них не має права отримувати спеціальні привілеї від федерального уряду.

У встановлених Конституцією межах кожний штат повинен

визнавати і поважати закони інших штатів.

Порядок внесення поправок. Творці Конституції ясно усві домлювали, що в міру розвитку нації до Конституції доведеться вносити зміни. При цьому вони вважали: порядок внесення змін не повинен бути надто легким, з тим щоб уникнути прийняття недостатньо продуманих і поспішних поправок. У той самий час цей порядок не повинен бути й таким, що дозволить меншості

затримати проведення законопроектів, за якими стоїть більшість

громадян.

Їх рішення полягало у розробці подвійної процедури зміни Конституції. Пропозиція про внесення поправки може бути зроб лена Конгресом, якщо за неї буде подано не менш як дві третини голосів у кожній палаті. З іншого боку, законодавчі органи двох третин штатів можуть звернутися до Конгресу з вимогою скли

кання національного Конвенту (з’їзду) для обговорення й скла

дання проекту поправки. У будь якому випадку для набрання чинності поправка має бути схвалена трьома чвертями штатів.

Крім внесення прямих змін до Конституції, може бути зміне

не юридичне трактування її положень. Ще у перші роки існуван ня республіки в рішенні у справі «Мербьюрі проти Медіссона»,

Верховний суд висунув доктрину судового перегляду, яка поля

гала в тому, що суд має право на тлумачення постанов Конгресу і винесення рішень про їх конституційність. Ця доктрина дає суду право на інтерпретацію змісту різних розділів Конституції у зас

тосуванні до юридичних, політичних, економічних і соціальних

умов, тобто таких, що змінюються. З роками чимало рішень Вер ховного суду з обширного кола питань – від урядового регламен

тування роботи радіо і телебачення до встановлення прав обви нувачених за кримінальними справами – привели до зміни меж застосування конституційних положень, без істотних текстуаль

них змін самої Конституції.

Закони, проведені Конгресом для здійснення положень Основ ного закону чи для їх пристосування до змінених умов, іноді роз ширюють і навіть змінюють текст Конституції. Правила і поста нови численних агенцій федерального уряду деякою мірою здійснюють аналогічний вплив. В обох випадках кінцевою є дум ка Верховного суду щодо відповідності таких законів і постанов задумам і духу Конституції.

§2. Білль про права. Поправки

З1789 р., коли Конституція США набрала чинності, до неї було внесено 27 поправок. Найзначніші зміни були зроблені протягом 1789–1791 рр. За цей період було внесено 10 поправок, які скла

ли так званий білль про права. Вони як єдиний документ були

схвалені Конгресом у 1789 р. і ратифіковані 11 штатами до кінця 1791 року.

Під час дебатів із проекту Конституції її прихильники зустрі ли найсерйозніший опір не з боку противників зміцнення феде рального союзу, а з боку політичних діячів, які вважали за необ хідне, щоб у Конституції були обов’язково вказані загальні права людини. Одним з таких був Джордж Мейсон, автор Декларації прав штату Віргінія – декларації, яку Можна вважати поперед ницею білля про права. Коли Дж. Мейсон був делегатом Консти

туційного Конвента, він відмовився підписувати Конституцію, оскільки, на його думку, в ній не було передбачено достатню охо рону індивідуальних прав. Подібне ставлення Дж. Мейсона тро хи не стало перешкодою до ратифікації Конституції штатом Віргінія. Штат Масачусетс, з таких самих міркувань, поставив умовою ратифікації внесення доповнення, що гарантує особисті права людини. До відкриття першого Конгресу більшість його учасників була за внесення до Конституції подібних поправок, і Конгресу майже не довелося витрачати час на їх складання.

Ці 200 річні поправки залишилися й досі без змін. Перша по правка до Конституції гарантує свободу совісті, слова і друку, право на мирні збори і право звернення до уряду з петиціями про припинення зловживань. Друга гарантує право громадян носити зброю. Третя поправка забороняє розміщення військ у приват них будинках без згоди хазяїна. За четвертою поправкою заборо няються необґрунтовані обшуки і арешти осіб і майна.

Наступні чотири поправки стосуються судової системи. П’ята забороняє передачу справ про тяжкі злочини до суду без вине сення вердикту Великим журі, не допускає повторного суду за один і той самий злочин; забороняє накладення покарання без належного розгляду злочину відповідно до закону, а також каже про те, що обвинувачена особа не може бути примушена свідчити проти самої себе. Шоста поправка гарантує швидкий розгляд кри мінальних справ у відкритому суді. В ній містяться вимоги суду з

неупередженим складом присяжних, надання кваліфікованого

захисту і свідчення у присутності обвинуваченого. Згідно із сьо мою поправкою цивільні процеси, в яких ідеться про компенса цію шкоди на суму понад 20 доларів, повинні розглядатися судом присяжних. Восьма поправка забороняє накладання надміру ви соких застав або штрафів, а також жорстоких чи незвичайних по карань.

Дві останні поправки містять положення більш загального

плану. Так, наприклад, у дев’ятій поправці говориться, що наве дений у Конституції перелік прав людини не повинен вважатися вичерпним і що люди мають й інші права, про які не сказано в Конституції. Згідно з десятою поправкою, повноваження, не за кріплені Конституцією за федеральним урядом, але й не заборо нені для виконання штатами, зберігаються за штатами чи за на

родом.

Захист особистих свобод. Конструктивність Конституції, яка виявилася в організації федерального уряду, дала Сполученим

Штатам можливість зберегти виключну стабільність протягом

двох століть. Проте навряд чи можна було б вважати більшим досягненням стабільність, надбану на шкоду свободі.

Білль про права і наступні поправки до Конституції дають аме

риканському народові певну гарантію загальних прав людини. Під час національних криз урядам завжди здається привабли

вим, в інтересах безпеки країни, призупинити дію законів, які га

рантують людські права. У Сполучених Штатах такі спроби зав

жди приймалися вельми неохоче і впроваджувалися у життя під дуже суворим контролем. Наприклад, за часів Другої світової

війни виникла необхідність піддати цензурі листування між Спо лученими Штатами і закордонними країнами, особливо листи до дому з театрів військових дій. Але навіть тоді конституційна га

рантія справедливого суду не скасовувалася. Особа, обвинуваче

на у таких злочинах, як шпигунство, диверсія та інших підривних діях, мала право на захист і згідно з американською системою вва жалася невинуватою доти, поки її провина не була доведена.

Поправки до Конституції, прийняті після білля про права, охоплюють найширше коло питань. Однією з найважливіших вва жається внесена у 1868 р. 14 а поправка. У ній наведено ясне й чітке визначення громадянства і підтверджуються розширені га рантії справедливого управління. Іншими поправками була об межена судова влада національного уряду, змінений порядок пре зидентських виборів, заборонене рабство, надане рівне право на голосування незалежно від раси, кольору шкіри, статі чи перебу вання у рабстві до його скасування; Конгресу було надане право оподатковувати доходи, а також був встановлений порядок ви борів сенаторів шляхом народного голосування.

До пізніших належать поправки: 22 а – обмежує час перебуван ня Президента у влади двома строками; 23 я – надає мешканцям округу Колумбія право на участь у президентських виборах; 24 а – підтверджує право на голосування незалежно від сплати податку на голосування, 25 а – встановлює порядок заміщення поста Віце президента між виборами; 26 а – знижує виборчий вік до вісімнад цяти років; 27 а – забороняє Конгресу підвищувати собі платню (мається на увазі діючий, а не наступний склад парламенту).

Треба зазначити, що більшість з цих 27 поправок були спря мовані на розширення особистих, громадянських чи політичних

свобод у той час, як лише деякі з них мали за мету подальший

розвиток урядової структури, наміченої у Філадельфії 1787 р.

§ 3. Соціально>економічна система

Економічна система. США – єдина країна у світі, економіка якої за роки Другої світової війни значно зміцніла. Війна звільнила

цю країну від серйозних конкурентів, але ненадовго: промисло вий ринок Японії та економічний підйом у Західній Європі зміни ли картину.

Загроза панівному положенню США у світовій системі госпо дарства вимагала значних зусиль з боку адміністрації країни. Було збільшено витрати на науково дослідні та конструкторські робо ти, прискорено темпи перебудови промисловості на користь нау комістких галузей, удосконалено методи стимулювання науково