КПЗК / Ріяка - Конституційне право зарубіжних країн, 2006

зі складу федерації). Компетенція Конфедерації розмежована між Конфедерацією і кантонами, її можна класифікувати на три групи повноважень: повноваження, що складають виняткову компетен цію Конфедерації: оборона, митна справа, ведення міжнародних справ, грошова емісія, залізниці, цивільне право, режим іноземців тощо; повноваження, що складають виняткову компетенцію кан тонів: регулювання відносин між церквою і державою, комунальне господарство, кримінальне і цивільне судочинство тощо. Питання

розмежування повноважень закріплені в третьому відділі Консти

туції, гл. 1 – «Відносини між Конфедерацією і кантонами».

§ 7. Місцеве самоврядування

Кантони діляться на общини (комуни). Термін «община» вжи вається в німецькомовній частині країни, термін «комуна» – в інших її частинах. Конституція (ст. 50) гарантує автономію комун «у ме жах, установлених кантональним правом». До компетенції общин (комун) входить управління своїми фінансами, регулювання питань санітарії та гігієни, шкільна справа, охорона порядку. У великих містах вони відають також дорогами, водо і енергопостачанням. У більшості комун (общин) вищим органом місцевого самоврядуван ня є загальні збори виборців. У великих одиницях поряд зі зборами або замість них існує виборний орган, зазвичай іменований радою.

Виконавча влада у всіх комунах (общинах) здійснюється колегіаль ним органом, що обирається населенням комуни.

Виконавчі органи проводять у життя рішення збору або ради. Автономія комун не означає їх повної самостійності у вирішенні своїх справ. За ними здійснюється спостереження з боку держа ви і з боку кантонів. Кантональне законодавство передбачає втру чання в справи комун (общин), наприклад, за скаргою якоїсь осо би. У цьому випадку проводиться юридичний контроль, що може здійснюватися або кантональним урядом, або адміністративним судом кантону. Іншою формою втручання є контроль, здійснюва ний посадовою особою – префектом. Він або обирається населен

ням комуни (общини), або призначається урядом кантону. З дея ких питань префекти здійснюють за місцевим самоврядуванням адміністративний контроль (наприклад, щодо облаштованості те риторії). Органи, що перевіряють, і посадові особи виходять з інте ресів кантону або всієї держави.

Розділ 25

Основи конституційного права Канади

Канада – держава у Північній Америці, її територія – 9976 тис. кв. км. Населення – 30,1 млн мешканців. 40% – англо канадці, 27% – франко канадці. Столиця – Оттава. Офіційні мови – анг лійська та французька. Канада – демократична держава, за фор мою правління – конституційна монархія з двома офіційними

мовами та двома правничими системами – Громадянським пра вом та Загальним правом. Канада являє собою федерацію, у складі якої виділяються десять провінцій з системою майже повного са

моврядування та дві особливі території, підвладні безпосередньо центральному уряду.

§ 1. Конституція Канади

Конституція Канади складається з кількох законодавчих актів. Найважливішими з них є Квебекський закон 1774 р., Конститу ційний закон 1791 р., Закон про об’єднання Канади 1840 р., За кон про Британську Північну Америку 1867 р. та Конституцій ний закон 1982 р., який став останнім із числа конституційних

актів Канади, прийнятих Британським парламентом.

Канадська писана Конституція – на відміну від американської –

не становить цілісного документу і не є кодифікованою. На дода ток до інших документів, вона містить у собі 25 основних актів,

закріплених у Конституційному акті 1982 р.: чотирнадцять актів Британського парламенту, сім – парламенту Канади і чотири за кони від імені англійського монарха і Таємної ради. Стрижневим

у цьому зведенні законів залишається Закон про Британську

Північну Америку від 29 березня 1867 р. Саме він започаткував сучасну канадську державність. Сьогодні цей закон, визначений

як конституційний закон 1867 р., зберігає силу і є одним із скла дових елементів Конституції Канади. Законом 1867 р. було пе редбачено об’єднання колоніальних володінь, що існували на півночі Північно американського субконтиненту, в єдине тери

торіальне утворення – Канаду, яке з часом отримало статус до

мініона. Такий статус означав тоді певний рівень самоврядуван

ня і самостійності у вирішенні внутрішніх справ. Акт про Бри

танську Північну Америку дав життя федерації – новій державі. Організація державного механізму регламентована, насампе ред, Законом 1867 р. Хоча при виданні Акта 1867 р. його творці

мали намір дати Канаді конституцію, але в жодному положенні документа цей термін не був ужитий. Тільки після прийняття Акта про Британську Північну Америку (№ 2) 1949 р., яким були вне сені чергові зміни до Акта 1867 р. (ст. 91), термін «конституція» (точніше – «конституційний акт») був згаданий. 1965 р. канадсь кий уряд розповсюдив цей термін, опублікувавши Білу книгу з

назвою «Зміна Конституції Канади». Країна тривалий час зазна

вала впливу англійського права, що мало пряму дію на території цієї держави. У другій половині XIX ст. екстериторіальна дія англійського права спочатку обмежується статутним правом (за коном про дієвість колоніальних законів 1865 р.), а потім його дія детермінується Вестмінстерським статутом 1931 р., прийнятим Британським парламентом. Цим статутом права домініонів, вклю

чаючи Канаду, значно розширено, вони, по суті, здобули неза лежність. Але з колишньою метрополією збереглися певні кон

ституційно правові зв’язки, які з часом були звужені. Ці зв’язки визначають особливості форми державного правління.

Після прийняття Закону 1867 р. до початку 80 х років XX ст. було прийнято близько тридцяти актів, які змінювали і доповню вали його зміст. Та вже 17 квітня 1982 р. парламент прийняв

змістовний Конституційний закон. Відповідно до нього Канада

сьогодні має право самостійно вносити поправки та доповнення

до Конституції за встановленою процедурою. Конституція Кана

ди 1982 р. (ст. 2) безпосередньо встановлює, що жодний акт анг

лійського парламенту, прийнятий після Конституції, не буде по

ширюватися на Канаду і не стане частиною його внутрішнього

права. Канада, таким чином, одержала власний Основний закон.

Зазначимо дванадцять важливих положень писаної Конституції Канади разом із поправками, що вносилися до кінця 1981 р.: 1 –

створення федерації, провінцій, територій, національного парла менту, провінційних законодавчих установ і деяких кабінетів; 2 – національний парламент дістав повноваження щодо утворення з територій нових провінцій, зміни кордонів провінцій за погоджен ням з останніми; 3 – визначено повноваження парламенту і про

вінційних законодавчих установ; 4 – офіційна виконавча влада пе редана Королеві і проголошено створення Королівської Таємної ради для Канади (юридична основа федерального Кабінету); 5 – парламенту надано повноваження формувати Верховний суд Ка нади (його було створено 1875 р.); 6 – гарантовані певні права на використання англійської та французької мови у федеральному парламенті й судах, а також у законодавчих установах і судах Кве бека та Манітоби; 7 – а) гарантовано роздільне навчання у школах

для протестантської і римо католицької меншості; б) закріплено

спеціальні статті щодо Манітоби (утвореної 1870 р.), більш обме жені гарантії для Альберти і Саскачевану (утворених 1905 р.) та для Ньюфаундленда (який увійшов до складу Федерації 1949 р.); в) надано гарантію роздільних шкіл для представників численних християнських сповідань; 8 – гарантовано особливе цивільне пра во для Квебека; 9 – надано парламенту право брати на себе повно

важення у розв’язанні правових питань власності та громадських

прав, а також впливу на вирішення проблем у провінціях за їхньою згодою (це право ніколи не використовувалося); 10 – заборонені провінційні тарифи; 11 – надані провінційним законодавчим уста новам повноваження вносити поправки до конституцій провінцій, за винятком тих, що стосуються посади лейтенант губернатора; 12 – надані національному уряду (Раді генерал губернатора, тобто фе

деральному Кабінету) певні права щодо контролю над провінціями:

а) призначення, інструктаж та звільнення лейтенант губернаторів; б) відхилення законів провінцій протягом року після їх прийнят

тя; в) використання повноважень лейтенант губернаторів надси

лати провінційні законопроекти до Оттави без отримання на це санкції (за цих умов законопроект не набуває юридичної сили, доки

протягом року не отримає санкції центральної виконавчої влади);

у зв’язку з цим із 70 таких законопроектів (останній подано 1961 р.) від усіх провінцій, крім Ньюфаундленда, тільки 14 набули сили закону. Ці основні принципи писаної Конституції на кінець 1981 р.

прем’єр міністр сер Роберт Борден назвав «проявом звичайного

здорового глузду», що дозволило регулювати суспільні відносини Канади, маневрувати, втілювати нове, йти на компроміси, доходи

ти згоди.

Конституційний акт 1982 р. вніс до Конституції певні зміни. 1. Встановив чотири правових формули або процеси внесення

поправок до Конституції, яких до 1982 р. взагалі не існувало (за

винятком вузько обмежених і зараз скасованих повноважень, що були надані національному парламенту 1949 р.). Перша формула охоплює поправки: щодо функції Королеви, генерал губернато ра, лейтенант губернаторів, права провінції на кількість місць у Палаті громад, що, принаймні, дорівнювала б кількості її місць у Сенаті 1982 р.; використання англійської та французької мов (за винятком поправок, що стосуються лише однієї провінції); струк тури Верховного суду Канади; а також щодо поправок до самої

формули внесення поправок. Такого типу поправки мають прий

мати Сенат і Палата громад (або тільки Палата громад, якщо Се нат не схвалив пропозицію протягом 180 днів після того, як це зробила Палата громад), а також законодавчі установи кожної провінції, що надає кожній провінції право накладати вето. Друга формула охоплює поправки: щодо скасування будь яких прав, повноважень або привілеїв провінційних урядів або законодав

чих установ; пропорційного представництва провінцій у Палаті

громад; повноважень Сенату та способу відбору сенаторів; кількості сенаторів від кожної провінції; щодо визначеного Кон ституцією місця Верховного суду Канади у державній структурі (це не стосується структури самого Верховного суду, то охоп люється першою формулою); розширення існуючих провінцій і перетворення їх на території; взагалі – щодо Канадської Хартії

прав і свобод (див. далі). Такі поправки мають приймати Сенат і

Палата громад (або, знов таки, – лише Палата громад, якщо Се нат зволікає і не вирішує питання протягом 180 днів), а також

законодавчі установи двох третин провінцій, в яких мешкає при

наймні половина населення, від загальної кількості усіх провінцій (мається на увазі загальна кількість населення Канади без ураху

вання територій). Це означає, що будь які чотири провінції укупі

(наприклад, чотири Приморські провінції або чотири Західні) можуть накласти вето на будь яку з поправок. У такий спосіб можуть діяти Онтаріо і Квебек. Сім провінцій, якщо їм треба було

б прийняти будь яку поправку, мали включити до сукупності або

Квебек, або Онтаріо. Кожна провінція за резолюцією, схваленою її законодавчою установою, може ухилитися від прийняття за цією

формулою поправки, що ліквідує будь яке з її повноважень, прав або привілеїв; і, якщо така поправка стосується передачі повно важень в освіті або інших сферах культури національному парла

менту, останній повинен сплатити провінції «відповідну компен

сацію у прийнятних розмірах». Третя формула охоплює поправ ки щодо положень, які стосуються однієї або кількох провінцій: питання змін кордонів провінцій або нововведень, що стосують ся використання англійської або французької мов у певних про вінціях. Такі поправки мають приймати Сенат, Палата громад (або тільки Палата громад, якщо Сенат зволікає і не вирішує питання протягом 180 днів) та законодавчі установи відповідних провінцій. Четвертою формулою провадяться зміни у виконавчому уряді

Канади або Сенаті чи у Палаті громад (крім тих, що передбачені

першими двома формулами). Ці поправки можуть бути прийняті звичайними рішеннями парламенту Канади.

2. Другою докорінною зміною, яку вніс Конституційний акт 1982 р., є «закріплення» певних частин писаної Конституції пер шими трьома формулами внесення поправок, тобто, відповідні статті Конституції виявляються недосяжними з точки зору пов

новажень парламенту або будь яких провінційних законодавчих

установ. Наприклад, монархія тепер може підлягати будь яким змінам тільки за умов одностайної згоди провінцій. Це саме сто сується інституту влади генерал губернатора, лейтенант губерна торів, структури Верховного суду Канади (дев’ять суддів, троє з яких обов’язково мають бути представниками Квебека; усі вони призначаються федеральним урядом і можуть бути звільнені

тільки за зверненням Сенату і Палати громад), це стосується права

провінції мати таку кількість представників у Палаті громад, яка, принаймні, дорівнювала б кількості її місць у Сенаті 1982 р., а та

кож внесення поправок до самих формул. На жодне з цих поло

жень ніяка провінція окремо накласти вето не може. Положення, яких стосується друга формула, можуть бути змінені тільки за

згодою семи провінцій, населення яких складає, принаймні, по

ловину населення десяти провінцій. Гарантії щодо використання англійської і французької мов у Нью Брансвіку, Квебеку і Мані тобі можуть зазнати змін тільки за умови їх схвалення як законо

давчими установами відповідних провінцій, так і Сенатом і Па

латою громад (або тільки Палатою громад – з урахуванням поло ження про 180 днів). Гарантії існування шкіл за віросповіданням

у Ньюфаундленді можуть бути змінені лише за згодою законо давчих установ Ньюфаундленда; це саме стосується Лабрадорсь кого кордону. Процес внесення поправок за першими трьома фор

мулами можуть ініціювати Сенат, Палата громад або провінційні

законодавчі установи. Звичайне рішення парламенту може бути ініційоване кожною з палат.

3.Новим Конституційним актом стверджується Хартія прав і свобод, до якої не можуть внести зміни ні парламент, ні законо давчі установи будь якої провінції. Такі зміни вносяться за дру гою формулою (або, якщо вони стосуються однієї чи кількох, а не всіх провінцій, – за третьою формулою).

4.Четверта велика зміна, внесена Конституційним актом 1982 ро

ку, надає провінціям широкі повноваження щодо використання

їхніх природних ресурсів. Кожна провінція матиме змогу конт ролювати вивезення до будь якої частини Канади основної сиро вини, що добувається на шахтах, у нафтових та газових свердло винах, а також лісу, електроенергії за умови, що інші частини Ка нади не дискримінуються з огляду на ціни та постачання.

Усі ці зміни, зокрема формули внесення поправок і Хартія,

дуже важливі. Та вони залишають основну структуру уряду, а

також розподіл повноважень між національним парламентом і провінційними законодавчими установами такими, якими вони були перед тим. До речі, провінційним Законодавчим зборам та кож залишено їхні повноваження щодо конфіскації майна будь якої особи або корпорації та передачі його будь кому без компен сації попередньому власнику.

Конституційний акт 1982 р. вносить інші зміни, і одна з них

здається справді важливою. Акт про Британську Північну Амери ку 1867 р. надав Національному парламенту виняткові повнова

ження щодо «індіанців та земель, зарезервованих для індіанців».

Суди постановили, що до «індіанців» належать також іннуїти, а до аборигенів взагалі – ще й метиси. До 1982 року у Конституції про

корінні народи нічого більше не зазначалося. Нині Конституція

містить три статті щодо правового статусу аборигенних народів. Наприкінці акт ухвалює англійську та французьку версії всієї

писаної Конституції, починаючи з Акта 1867 р. і до Акта 1982 р.,

та робить обидві версії однаковою мірою чинними.

Але писана Конституція, саме конституційний закон, навіть з останнім доповненням – Конституційним актом 1982 р., є тільки

частиною всієї діючої Конституції – системи регулювань, завдя ки якій здійснюється управління державою. Вона не становить усієї тканини Конституції, а є лише її основою. Відповідальний

уряд, національний Кабінет, прем’єр міністр, бюрократична си

стема, політичні партії, федерально провінційні наради – основні ознаки урядової системи Канади. Але писана Конституція не містить про них ані слова. Значну частину Конституції Канади утворюють законодавство (наприклад, федеральний і про вінційний закони про вибори, Акт про парламент Канади, акти про законодавчі збори, закони про державну службу), традиційні структури (прем’єр міністр, Кабінет, уряд, політичні партії, фе дерально провінційні наради), постанови судів (що тлумачать Акт 1867 р. та поправки до нього), договори між національними та провінційними урядами. Тобто Конституція Канади є змішаною за типом і складається як із писаної некодифікованої частини, так і з судових прецедентів, звичаїв і наукових доктрин. Більше того, вся правова система Канади (включаючи Канадське конститу ційне право), будучи наступницею Англійської правової системи, постійно відчуває вплив права країн, що входять до правової сім’ї загального права, і такий вплив взаємний. Це пов’язано з поши реним твердженням принципу «переконливого прецеденту», коли судове рішення, затверджене в одній судовій ієрархії обов’язко вим прецедентом, тобто джерелом права, може видатися настільки переконливим для суду іншої судової ієрархії (у тому числі іншої країни), що суд може прийняти своє рішення на його основі, й іноземний прецедент, таким чином, стане джерелом права країни суду. Наприклад, прецедент, встановлений Вищим судом Авст ралії, – для Верховного суду Канади тощо. Завжди спостерігався конкуруючий вплив американського права. З іншого боку, інте рес Канади й Австралії до американського права зумовлений по дібністю ряду проблем (дія писаної Конституції у загальному праві, взаємодія права федерації і її суб’єктів). Таким чином, у традиці ях англосаксонської правової сім’ї багато галузей права одержа ли подальший розвиток, у тому числі й конституційне право.

§ 2. Основи правового статусу особи

Як ми вже зазначали, Конституційним актом 1982 р. стверд жується Хартія прав і свобод, яка гарантує такі права і обов’язки: 1 – демократичні права (наприклад, право кожного громадянина

брати участь у виборах Палати громад і провінційних законодав

чих зборів і право на вибори, принаймні, кожні п’ять років, але напередодні або під час війни, при вторгненні або повстанні термін

діяльності федеральної та провінційної палат може бути продов жений за ухвалою двох третин голосів Палати громад чи Законо давчих зборів); 2 – основні свободи (совісті, думки, слова, мир них зборів, асоціацій); 3 – право на пересування (право на в’їзд до Канади, перебування, виїзд з країни, право на переїзд до Канади і заробітки у будь якій провінції з урахуванням обмежень, що мо тивуються реалізацією «програми позитивних дій», спрямованих на підтримку соціально і матеріально незабезпечених); 4 – юри

дичні права (довгий реєстр, що включає передусім право на спра

ведливий, завчасний, прилюдний розгляд справи неупередженим судом); 5 – рівноправність; 6 – право на офіційні мови; 7 – право навчатися мовами меншостей. Всі ці права підлягають доцільним обмеженням, які виправдані у вільному та демократичному суспільстві. Суди мають вирішувати, якими можуть бути такі об меження.

Підкреслимо деякі особливості стосовно ряду прав та свобод.

У рамках права на пересування Канада приділяє особливу увагу гарантуванню права на в’їзд. З огляду на високий рівень еконо мічного розвитку, потребу у фахівцях різних напрямів діяльності (переважно інженерні та технічні спеціальності), Канада, як і ба гато держав, розробила спеціальну програму, що заохочує іммігра цію зазначеної категорії осіб, засновану, у першу чергу, на цілій

системі конституційно правових норм. Щодо основних та юри

дичних прав, права на рівність, викладених у Хартії, парламент чи провінційні законодавчі установи можуть приймати закони,

що порушують будь яке з цих прав, крім права на рівність, що

забороняє дискримінацію за статтю (чоловік і жінка рівні перед законом). Ці закони матимуть силу, незважаючи на той факт, що

суперечать тому чи іншому положенню Хартії. Такий закон може

діяти тільки п’ять років, але його дія може бути поновлена на по дальші періоди у п’ять років. Офіційними мовами Канади вважа ються англійська і французька для будь яких установ уряду та

парламенту Канади і для уряду і Законодавчих зборів Нью Бран

свіка. Кожен має право користуватися будь якою мовою у парла менті та Законодавчих зборах Нью Брансвіка. Акти парламенту

та Законодавчих зборів Нью Брансвіка, а також документи і про токоли засідань обох установ мають складатися і вестися обома мовами. Заяви та інші справи можуть оформлятися у федераль

них судах і у судах Нью Брансвіка англійською або французькою

мовами. Будь який громадянин має право спілкуватися з урядом та парламентом Канади, а також з урядом і Законодавчими збо рами Нью Брансвіка обома мовами, залежно від доцільності ви користання тієї чи іншої мови. Хартія підтверджує існуючі кон ституційні гарантії щодо використання англійської та французь кої мов у Законодавчих зборах та судах Квебека і Манітоби.

Особливий інтерес становлять права меншин на освіту рідни ми мовами, які є двобічними. По перше, у будь якій провінції гро

мадяни Канади, які мають дитину, що здобула чи здобуває почат

кову або середню освіту англійською або французькою мовою, ма ють право на те, щоб усі їхні діти здобували освіту тією ж мовою у навчальних закладах для мовних меншин, фінансованих з гро мадських фондів, де кількість дітей це дозволяє. Громадяни, які здобули початкову освіту в Канаді англійською чи французькою мовою, але мешкають у провінції, де ця мова є мовою англійської

чи французької лінгвістичної меншини, мають право на те, щоб

їхні діти здобували початкову та середню освіту відповідною мо вою, якщо вистачає дітей для створення класів. По друге, у кожній провінції, крім Квебека, громадяни, рідною мовою яких є мова англійської чи французької лінгвістичної меншини, мають право на те, щоб їхні діти здобули початкову і середню освіту відповід ною мовою (якщо їх кількість це дозволяє). Це право буде поши

рене на Квебек тільки за умови згоди Законодавчих зборів або

уряду Квебека. У Хартії передбачено, що гарантії, які вона надає щодо деяких прав і свобод, «не повинні тлумачитися як відмова

від будь яких інших прав і свобод, якими користуються громадя

ни Канади», вона буде тлумачитись «у такий спосіб, що відпові дає збереженню та збагаченню багатогранної культурної спадщи

ни Канади». Тут також стверджується, що будь яка стаття Хартії

«не відміняє і не принижує інші права та привілеї, гарантовані Конституцією Канади стосовно релігійних, відособлених чи не традиційних навчальних закладів» (пункти 26, 27, 29). Конститу

ційне положення затверджує, що гарантії використання англійсь

кої та французької мов не заперечують або не принижують юри дичні права, звичаї та привілеї щодо використання інших мов. Ці

права є і залишаються непохитними.

Конституція також передбачає судові гарантії (пункти 7–14). Наприклад, кожен має право на захист від необґрунтованих об

шуків і накладення арешту на майно.