КПЗК / Ріяка - Конституційне право зарубіжних країн, 2006

на свободу зборів і маніфестацій, звертання до державних органів і органів місцевого самоврядування зі скаргами на їхню діяльність, на що влада повинна реагувати.

До групи соціально економічних прав і свобод Конституція відносить право на підприємницьку діяльність; право на приват ну власність: ніхто не може бути позбавлений свого майна іна кше, як за рішенням суду. Окремі громадяни та об’єднання гро мадян мають право володіти землею; право на вільний труд і на винагороду за нього залежно від кількості та якості; право на відпочинок; охорону родини; право на житло; право на освіту та інші права.

Конституція закріплює основні обов’язки громадян: додержан ня Конституції і законів; сплачення податків та зборів, захист Вітчизни, збереження природи і навколишнього середовища.

Конституція (ст. 2) закріплює обов’язок держави захищати права і свободи людини та громадянина.

Глава 3 присвячена федеральному устрою. Глава 4 – Президен ту Російської Федерації, Глава 5 – Федеральним зборам. Навіть така структура Конституції мовчазно вказує на те, «хто є хто».

Наступні глави закріплюють питання про виконавчу та судо ву владу, органи місцевого самоврядування; остання, 9 глава, при свячена конституційним поправкам та перегляду Конституції.

Розділ 2 «Прикінцеві та перехідні положення» вирішує питан ня, що виникають у зв’язку з набуттям чинності Конституції РФ 1993 р.

§ 2. Федеративний устрій

Стаття 1 Конституції РФ встановлює, що Російська Федера ція – Росія – є демократична федеративна правова держава з рес публіканською формою правління.

Конституція (ст. 11, п. 3) встановлює розмежування предметів відання і повноважень між органами державної влади Російської Федерації та органами влади суб’єктів федерації. Виключні пред мети відання і повноваження Російської Федерації (ст. 71 Консти туції), спільні предмети відання та повноваження Російської Фе дерації та її суб’єктів (ст. 72 Конституції). Поза межами відання і повноважень Російської Федерації за предметами спільного відан ня Російської Федерації та суб’єктів федерації суб’єкти федерації

мають усю повноту влади (ст. 73 Конституції), тобто у цьому разі йдеться про виключні повноваження суб’єктів федерації.

До відання Російської Федерації належать: прийняття та зміна

Конституції федерації і федеральних законів, контроль за їх ви конанням; федеративний устрій і територія; регулювання і захист прав національних меншин; встановлення системи федеральних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, порядку їх організації і діяльності; формування федеральних органів держав ної влади; федеральна державна власність та управління нею тощо.

Російська федерація складається з республік, країв, областей,

міст федерального значення, автономної області, автономних округів – рівноправних суб’єктів федерацій (ст. 5, п. 1 Консти туції). У наш час до складу федерації входить 21 республіка – суб’єкт федерації: Республіка Адигея, Республіка Алтай, Респуб ліка Башкортостан, Республіка Бурятія, Республіка Дагестан, Інгуська Республіка, Кабардино Балкарська Республіка, Респуб

ліка Калмикія Хальмг Тангч, Карачаєво Черкеська Республіка,

Республіка Карелія, Республіка Комі, Республіка Марій Ел, Рес публіка Мордовія, Республіка Саха (Якутія), Республіка Північна Осетія, Республіка Татарстан (Татарстан), Республіка Тува, Уд муртська Республіка, Республіка Хакасія, Чеченська Республіка, Чуваська Республіка – Чаваш Республіка.

За Декларацією про державний суверенітет 1990 р., визнано доцільним суттєве розширення прав республік, автономної об ласті, автономних округів, а також країв і областей. Потім це було зафіксовано в Конституції РФ.

У складі федерації з’явилися нові республіки: Адигея, Алтай,

Хакасія, Карачаєво Черкеська, які раніше були автономними об ластями. Деякі республіки за рішенням вищих органів державної

влади одержали дещо іншу назву: Республіка Якутія стала Рес

публікою Саха (Якутія), Марійська Республіка – Республікою Марій Ел.

Республіка у складі Російської Федерації – це унітарна демо

кратична держава, що має всю повноту державної влади на своїй території, крім тих повноважень, які входять до виключної ком

петенції Російської Федерації.

Республіки у складі федерації різноманітні за розміром тери торії, за кількістю населення. Але вони юридично рівноправні. Статус республіки визначається статтями 5 п. 2 і 66 Конституції

РФ. Республіка – це держава, яка має свою Конституцію і зако нодавство, свою територію, яка не може бути змінена без її згоди. Так, Степове уложення (Основний закон) Республіки Калмикія (ст. 6) закріпило, що територія і статус Республіки Калмикія не можуть бути змінені без її згоди. Територія Республіки Калмикія використовується і охороняється як основа життя та діяльності народу Калмикії. Кордони між республіками можуть бути змінені за їх взаємною згодою.

Кожна республіка має свою Конституцію, яка законодавчо за

кріплює основи її конституційного ладу, права, свободи та обо в’язки громадян; систему, принципи організації і діяльності та компетенцію законодавчих, виконавчих, судових і місцевих органів.

Республіки – суб’єкти федерації мають законодавчі, виконавчі та судові органи. Законодавчі (представницькі) органи, які були

утворені замість Верховних Рад, називаються по різному: Народ

ними зборами, Державними зборами, Конституційними зборами, Законодавчими зборами – Верховним Хуралом, Народним Ху ралом, Парламентом тощо.

Більшість парламентів є однопалатними, за винятком Держав них зборів Башкортостана, Законодавчих зборів Карелії, парла менту Кабардино Балкарії, а також Державних зборів Республі

ки Якутія (Саха), які мають двопалатну структуру. Так, Державні

збори Якутії мають у своєму складі Палату республіки, яка пра цює на непостійній основі, і Палату представників, яка працює

постійно, на професійній основі.

Громадяни республік обирають Президента строком на 4–5 років. У більшості з них Президент є главою держави, вищою по

садовою особою, головою виконавчої влади. Одна й та сама особа

може бути обраною на третій строк повноваження. Виконавчі органи державної влади у виконавчих органах очолює Президент, в інших – глава уряду.

До спільного відання федерації та республік належать: забезпе

чення відповідності Конституцій і законів республік Конституції Російської Федерації та федеральним законам; захист прав і сво

бод людини і громадянина; захист прав національних меншин, за безпечення законності, правопорядку, громадської безпеки; режим прикордонних зон; питання володіння, користування і розпоряд

ження землею, надрами, водними та іншими ресурсами тощо.

Крім спільної компетенції федеральних і республіканських органів, республіка вирішує низку питань, які складають виключні повноваження республіки. Це питання прийняття Конституції, вне сення до неї змін і доповнень, контроль за її додержанням; законо давство республіки, установлення системи державних органів вла ди тощо.

Правове положення країв, областей, міст федерального знаD чення. До складу федерації входять шість країв, 40 областей і два

міста федеральною значення – Москва і Санкт Петербург. Ці

суб’єкти є державно територіальними утвореннями, їх конститу ційно правничий статус закріплюється Конституцією федерації та статутом, який приймається законодавчим (представницьким) органом суб’єкта Російської Федерації. Це – нові суб’єкти феде рації, які не були відомі дотеперішній федерації. Утворення та ких суб’єктів обумовлено тією роллю, яку вони відіграють у полі

тичному та економічному житті федерації.

Як суб’єкти федерації краї, області, міста федерального зна чення приймають не тільки Статут, а й закони та інші нормативні акти. Вони утворюють органи законодавчої (представницької), виконавчої та судової влади.

КонституційноDправовий статус автономної області, автоD номного округу. Згідно зі ст. 5 Конституції РФ рівноправними

суб’єктами федерації є автономна область і десять автономних ок

ругів, які склалися історично.

Автономні округи – це національно територіальні утворення,

які входять до складу федерації через область чи край (за винят

ком Чукотського автономного краю, який входить у федерацію безпосередньо) і відрізняються особливим національним складом

та побутом населення.

Правовий статус автономної області, автономного округу визначається Конституцією РФ і статутом, який приймається законодавчим (представницьким) органом відповідного суб’єкта

федерації, а також федеральним договором 1992 р. про розме

жування предмета відання і повноважень між федеральними органами державної влади і органами державної влади автоном

ної області і автономного округу та іншими федеральними ак тами.

Повноваження автономної області і автономних округів роз

діляються на дві групи: предмети спільного відання федерації і

суб’єктів (ст.72 Конституції РФ) та виключні повноваження суб’єктів федерації (ст. 73 Конституції РФ).

До спільного відання федеральних органів державної влади і органів державної влади автономної області, автономного округу належать, зокрема, забезпечення відповідності нормативних прав ничих актів автономної області, автономного округу Конституції і законам Російської Федерації, захист прав і свобод людини та громадянина; забезпечення законності, правопорядку тощо.

Поза межами відання федерації і повноважень федерації за предметами спільного відання федерації та суб’єктів федерації автономна область і автономні округи мають усю повноту дер жавної влади (ст. 73 Конституції), тобто органи державної влади автономної області і автономних округів самостійно вирішують усі питання своєї компетенції.

У травні 2000 р. Указом Президента В. В. Путіна були утво рені сім федеральних округів і призначені в них представники президента. Федеральний округ охоплює від 5 до 17 суб’єктів федерації. Мета реформи – укріплення федерації і вертикалі дер жавної влади. Уповноважені представники президента координу ватимуть діяльність органів державної влади.

§ 3. Вищі органи державної влади

Президент Російської Федерації. Відомо, що за часів радянсь кої влади до інституту президентства ставилися негативно. До 1990 р. колегіальним главою держави була Президія Верховної Ради СРСР. Аналогічним органом державної влади в союзних і автономних республіках також була Президія Верховної Ради кожної республіки.

Уберезні 1990 р. до Конституції Радянського Союзу 1977 р. були внесені зміни та доповнення і утворено посаду Президента, яка замінила Президію Верховної Ради СРСР. Президент став главою радянської держави. Інститут президентства СРСР при пинив свою діяльність разом з розвалом Радянського Союзу.

УРосії інститут президентства був утворений шляхом рефе рендуму. До Конституції Російської Федерації 1978 р. була, зок рема, внесена глава про Президента. На відміну від інших рес публік, в яких Президент обирався Верховною Радою, в Росії пер ший Президент був обраний 1991 р. шляхом загальнонародних

виборів. Цей спосіб обрання президента закріплено Конституцією

РФ 1993 р.

Згідно зі ст. 80 Конституції РФ, Президент РФ є главою дер жави. Він є гарантом Конституції РФ, прав і свобод людини та громадянина, він вживає заходів щодо охорони суверенітету РФ, її незалежності та державної цілісності, забезпечує узгоджене функціонування і взаємодію органів державної влади.

Порядок обрання Президента регулюється ст. 81 Конституції та прийнятим на її основі 1995 р. Федеральним законом «Про вибори Президента Російської Федерації» від 24.12.1999 р.

Згідно з цими законами, Президент РФ обирається громадя нами Російської Федерації на основі загального, прямого і рівно го виборчого права при Таємному голосуванні. Громадяни беруть участь у виборах Президента добровільно. Брати участь у вибо рах мають право громадяни Російської Федерації, яким на день виборів виповнилося 18 років.

Президентом РФ може бути обраний громадянин РФ не мо

лодший за 35 років, який постійно проживає у РФ не менш як десять років. Президент РФ обирається строком на чотири роки. Висування кандидата на посаду Президента належить безпосе редньо виборцям, виборчим об’єднанням і виборчим блокам.

Вибори Президента визнаються такими, що не відбулися, якщо в них взяли участь менш ніж половина виборців, внесених до списків. Обраним вважається кандидат на посаду Президента,

який дістав понад половину голосів виборців, які брали участь у голосуванні. У березні 2004 р. кандидат на посаду Президента РФ

В.В. Путін у першому турі отримав майже 72 % голосів.

Повноваження Президента Російської Федерації. Повнова ження Президента випливають з його статусу як глави держави.

Вони зумовлені формою правління та політичними, економічни

ми й іншими обставинами, за яких була прийнята Конституція. Повноваження Президента РФ закріплюються статтями 83–90

та іншими статтями Конституції РФ, які, наприклад, регулюють діяльність уряду Російської Федерації.

Президент РФ призначає за згодою Державної Думи Главу уряду РФ, приймає рішення про відставку уряду РФ; Конститу

ція РФ не передбачає умов, за якими Президент може приймати

рішення про відставку Уряду РФ; на пропозицію Глави Уряду РФ призначає на посаду і звільняє з посади заступників Глави

уряду РФ, федеральних міністрів; має право головувати на засі даннях уряду.

Президент має ряд повноважень, поєднаних з формуванням інших державних органів: подає Державній Думі кандидатуру для призначення на посаду Глави Центрального банку; ставить перед нею питання про звільнення з посади Глави Центрального банку; подає Раді Федерації кандидатури для призначення на посади суддів Конституційного Суду РФ, Верховного Суду РФ, Вищого

Арбітражного суду РФ, а також кандидатуру Генерального про

курора РФ тощо.

Президент РФ має право зупинити дію актів органів виконавчої влади суб’єктів федерації у випадках, коли вони суперечать Консти туції РФ та федеральним законам, міжнародним зобов’язанням Російської Федерації або порушують права та свободи людини і громадянина, до вирішення цього питання відповідним судом.

Президент формує Адміністрацію Президента РФ; формує та

очолює Раду Безпеки РФ, до складу якої, крім Президента вхо дять, керівники палат Федеральних зборів, Глава уряду РФ, деякі федеральні міністри (оборони, внутрішніх справ, іноземних справ та ін.); Президент затверджує військову доктрину; є Верховним Головнокомандуючим Збройних сил, призначає і звільняє вище керівництво Збройних сил, присвоює вищі військові звання.

У випадку агресії або загрози агресії вводить на території Росії

або в окремих її місцевостях воєнний стан (ст. 87 Конституції), вводить на всій території Росії або в окремих її місцевостях над

звичайний стан (ст. 88 Конституції), підписує та оприлюднює фе

деральні закони.

Президент РФ здійснює низку повноважень, пов’язаних з

діяльністю Державної Думи і прийняттям федеральних законів

(ст. 84 Конституції РФ). Він призначає вибори до Державної Думи; розпускає Державну Думу у випадках і в порядку, перед бачених Конституцією, і призначає референдум у порядку, вста

новленому федеральним Конституційним законом; вносить зако

нопроекти до Державної Думи (у світі небагато держав, консти туції яких надають президентові таке ефективне право брати

участь у нормотворчій діяльності парламенту, як право законо давчої ініціативи).

Президент РФ може внести до Державної Думи не тільки зви

чайні законопроекти, а й пропозиції про поправки та перегляд

положень Конституції. Він має змогу впливати на зміст законо проектів шляхом використання права вето, не ставлячи підпису під законом, відхилити його.

Президент протягом 14 днів підписує федеральний закон і оприлюднює його, він має право звертатися до Конституційного Суду із запитаннями про відповідність Конституції нормативних актів, про тлумачення Конституції (ст. 125 Конституції).

Президент здійснює свої функції та повноваження за допомо

гою прийняття указів і розпоряджень. Конституція не конкрети

зує, з яких питань приймаються ці нормативні акти. Вона тільки констатує, що вони не повинні суперечити Конституції (ст. 90). Така невизначеність створює умови для такого стану, коли екс Президент РФ Б. М. Єльцин за допомогою указів втручався у сферу законодавчої діяльності Федеральних Зборів. Так, під час кампанії щодо виборів Президента 1996 р. Б. М. Єльцин сказав,

що він вибере 250 із 500 законопроектів, які надійшли до Дер

жавної Думи, і урегулює їх указами. Він дуже часто приймав ука зи за питаннями, які підлягали урегулюванню Федеральними Збо рами. А чого вартий Указ № 1400 про розпуск парламенту Росії? Вперше в історії Росії був «розстріляний» парламент.

Президент відповідно до Конституції РФ і федеративних за конів визначає основні напрями зовнішньої політики. Він як гла

ва держави представляє Російську Федерацію в міжнародних зно

синах, веде переговори та підписує міжнародні договори, здійснює управління зовнішньою політикою; приймає вірчі та відкличні

грамоти акредитованих при ньому дипломатичних представників.

Після консультації з відповідними комітетами чи комісіями палат Федеральних Зборів призначає та відкликає дипломатич

них представників Російської Федерації в іноземних державах і

міжнародних організаціях.

До компетенції Президента входять питання громадянства, надання політичного притулку, нагородження державними наго

родами, присвоєння почесних звань, здійснення помилування.

Конституція передбачає кілька підстав для припинення стро ку повноважень Президента: у зв’язку із закінченням строку його

перебування на посаді; у зв’язку із стійкою нездатністю за станом

здоров’я здійснювати повноваження; усунення з посади. Президент може бути усунений з посади у спосіб, який перед

бачає ст. 93 Конституції РФ. Він дуже складний. Виникають сум

ніви у можливості здійснити ці положення статті, якщо буде не обхідність, на практиці. Відповідно до цієї статті Президент може бути усунений з посади на підставі висунутого Державною Ду мою обвинувачення в державній зраді або вчиненні іншого тяж кого злочину, підтвердженого висновком Верховного Суду РФ про наявність у діях Президента ознак злочину та висновком Кон ституційного Суду РФ про додержування установленого по рядку висунення обвинувачення.

Рішення Державної Думи про висунення обвинувачення та

рішення Ради Федерації про усунення Президента з посади ма ють бути прийняті двома третинами голосів від загальної кількості в кожній з палат за ініціативою не менш як однієї третини депу татів Державної Думи і за наявності рішення спеціальної комісії, утвореної Державною Думою.

Рішення Ради Федерації про усунення Президента РФ з поса

ди має бути прийняте не пізніше тримісячного строку після вису

нення Державною Думою обвинувачення проти Президента. Якщо у цей строк рішення Ради Федерації не буде прийняте, об винувачення проти Президента вважається відхиленим.

Федеральні Збори Російської Федерації. Федеральні Збори – парламент Російської Федерації – є представницьким і законо давчим органом Російської Федерації. Федеральні Збори склада

ються з двох палат – Ради Федерації та Державної Думи. Двопа

латна структура парламенту відбиває федеральний устрій респуб ліки. Нижня палата – Державна Дума – повинна бути виразником

інтересів усіх верств суспільства, а верхня – Рада Федерації – спе

цифічних рис федеративного устрою.

Вибори депутатів Державної Думи регулюються ст. 97 Кон

ституції РФ і докладно – Федеральним законом «Про вибори де

путатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Феде рації» від 20.11.2002 р. Депутати Державної Думи обираються гро мадянами Російської Федерації на принципах загального, рівного

і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Право оби

рати мають громадяни РФ, які досягли 18 років. Депутатом Думи може бути обраний громадянин Російської Федерації, який досяг

на день виборів 21 року.

Згідно з Конституцією РФ, Державна Дума обирається стро ком на чотири роки. Вона складається з 450 депутатів: 225 із них

обираються на основі мажоритарної виборчої системи по одно

мандатних (один округ – один депутат) виборчих округах на ос нові єдиної норми представництва виборців. Єдина норма пред ставництва виборців установлюється шляхом поділу загальної кількості виборців на 225 одномандатних виборчих округів; 225 депутатів Державної Думи обираються по загальнофедерально му виборчому округу пропорційно кількості голосів, поданих за федеральні списки кандидатів у депутати, ці списки висуваються виборчими об’єднаннями, виборчими блоками.

2003 р. майже 32 виборчих об’єднання взяли участь у вису

ванні кандидатів у депутати Державної Думи. Однак конституцій ну більшість у Державній Думі отримала «Єдина Росія».

Рада Федерації. До Ради Федерації входять по два представ ники від кожного суб’єкта Російської Федерації: по одному від представницького і від виконавчого органів державної влади. Порядок формування Ради Федерації встановлюється федераль

ним законом.

Рада Федерації другого скликання до 2000 р. не обиралася як перша, а формувалася з керівників законодавчих (представниць ких) і виконавчих органів державної влади, тобто складалася із керівників законодавчих (представницьких) та виконавчих органів суб’єктів федерації, а тому не була спроможна працювати на постійній основі.

Прийнятий Державною Думою 19 липня 2000 р. і схвалений

Радою Федерації 26 липня 2000 р. Федеральний закон про поря док формування Ради Федерації Федеральних Зборів Російської

Федерації, зберігаючи таку саму норму представництва від

суб’єктів федерації, яка закріплена п. 2 ст. 95 Конституції РФ, пе редбачає внесення суттєвих змін у порядок формування членів

Ради Федерації від законодавчого (представницького) і виконав

чого органів суб’єктів федерації.

Членом Ради Федерації може бути обраний (призначений) громадянин Російської Федерації не молодший за 30 років, який

відповідно до Конституції РФ має право обирати і бути обраним

до органів державної влади (п. 32 ст. 1 Федерального закону). Член Ради Федерації – представник від законодавчого (пред

ставницького) органу державної влади суб’єкта Російської Феде рації – обирається законодавчим (представницьким) органом дер жавної вклади суб’єкта Федерації строком на повноваження цьо

го органу, а при формуванні законодавчого (представницького)