КПЗК / Ріяка - Конституційне право зарубіжних країн, 2006

бінету назавжди залишаються членами Ради так само, як і Вер

ховний суддя Канади та колишні верховні судді, і, звичайно, екс спікери обох палат. Інших видатних громадян також може бути включено до складу Ради на знак пошани до них. У повному

складі Таємна рада ще не збиралася. Лише міністри та невелич ка купка «не міністрів» часом бувають присутні на таких важ ливих церемоніях, як вступ на престол нового короля (короле ви). Діючим органом Ради є Кабінет, а також комісії Таємної ради. Майже всі члени Кабінету міністрів, за традицією, мають бути членами палати громад, або поступово зайняти у ній на

лежні місця.

Міністр із Палати громад має право бути прийнятим до Сена ту на його запрошення і виступити там без права голосу. Такі самі можливості має й сенатор. За традицією, кожна провінція повин на мати, принаймні, одного свого міністра у Кабінеті. Як повело ся, принаймні, один міністр з Квебека має бути англомовним про тестантом, також один міністр має належати до франкомовної

меншості з Нью Брансвіка чи Онтаріо або з обох провінцій. Вва жається також за необхідне мати хоча б одного англомовного (як

правило, ірландця) міністра римо католицького віросповідання. А останнім часом розмаїття культур Канади знайшло своє відобра ження також у представництві у Кабінеті єврейської та інших не англійських та нефранцузьких етнокультурних меншин.

Кількість міністрів у Кабінеті не регламентується. Кабінети

нараховують у своєму складі від 10 до 26 членів. Більшість

міністрів має «портфелі» (це означає, що вони очолюють окремі

департаменти. Призначаються ще міністри «без портфелів», які

не очолюють департаменти; державні міністри, що завідують

відділами департаменту або «міністерствами», які не охоплюють

усіх функцій установи державного управління (наприклад, дер

жавне міністерство фізкультури і аматорського спорту).

Міністри колективно відповідають перед Палатою громад або Законодавчими зборами за політику Кабінету і здійснюване ним

керівництво. Кабінет відповідальний майже за все законодавство. Лише він уповноважений розробляти і виносити на обговорення законопроекти, пов’язані з державним бюджетом та оподаткуван ням населення.

§ 4. Федералізм Канади, правове положення провінцій, місцеве самоврядування і управління

Канада – федеративна держава. Федералізм поєднує спільне і

відмінне. За висловом сера Джона А. Макдоналда, першого прем’єр

міністра Канади, федералізм передбачає створення «загального уряду і законодавчих установ для загальних цілей поряд із місце вими урядами і законодавчими установами для розв’язання локаль них завдань». Представники франкомовного і англомовного насе лення виразно заявляли, що вони закладають підвалини «нової нації», «нової політичної спільноти». Але вони завжди обстоювали

збереження неповторності у звичаях, культурі кожної з федераль

них провінцій або колоній. Переважно франкомовне й римо като лицьке населення Східної Канади (Квебека) намагалося побороти

загрозу з боку англомовної більшості (переважно протестантів),

спрямовану на те, щоб послабити їхні права на мову, цивільне пра во, укладене за французьким зразком, релігійно зорієнтовану сис тему освіти.

Батьки засновники Конфедерації – всі однаковою мірою – напо лягали на створенні справжньої федерації, – реальної чи напівза лежних провінцій. Провінції не зважувалися на відособлене існу

вання, проте не мали змоги й об’єднатися. Невеликі малонаселені

спільноти на неосяжних територіях порізнили не лише природні бар’єри, які видавалися часом нездоланними, а й значні відмінності

векономічних інтересах, мові, релігії, законодавстві та освіті. Вони могли скласти федерацію (і зробили це), очолювану міцним цент ральним урядом і парламентом, але при збереженні широких прав автономії і самоврядування для кожної спільноти.

Нова Шотландія стала першою територією Канади, де було засновано представницьке урядування. 1758 р. за результатами

виборів там створено Законодавчі збори. Слідом Законодавчі збо ри з’явилися на острові Принца Едуарда, у Нью Брансвіку, у

Верхній та Нижній Канаді (попередники нинішніх Онтаріо і Кве бека), Ньюфаундленді. У січні 1848 р. у Новій Шотландії уперше

засновано відповідальне урядування, здійснюване через Кабінет,

підзвітний у своїй діяльності Законодавчим зборам, які могли усунути його від влади. Згодом аналогічне урядування з’являється

вінших провінціях. На час створення Федерації 1867 р. згадана система діяла упродовж 20 років на переважній частині території

нинішньої центральної та східної Канади.

Сьогодні у кожній провінції відбуваються законодавчі збори

(провінції не мають Верхніх палат), що схожі на Палати громад. Законопроекти мають проходити три читання і отримати королів ську санкцію від лейтенанта губернатора. За всю історію існуван

ня канадської держави на провінційному рівні в отриманні санкції було відмовлено 28 разів, останній раз – 1945 р. на острові Прин ца Едуарда. Члени зборів обираються від виборчих округів, що створені законодавчими установами з урахуванням кількості на селення. Членом зборів може стати будь який кандидат, який на брав найбільше голосів, навіть, якщо їх подало менше половини

від загальної кількості. Національний парламент уповноважений

створювати закони для «миру, порядку і доброго урядування Ка нади», крім тих, які стосуються «питань, що віднесені виключно до компетенції Законодавчих зборів провінцій». Провінційні за конодавчі установи уповноважені створювати закони про пряме оподаткування у провінції на провінційні потреби, збереження природних ресурсів, в’язниці, благодійні установи, лікарні (крім

морських), муніципальні установи, ліцензії для провінційних та муніципальних зборів, місцеві роботи та підприємства (за окре

мими винятками), інкорпорацію провінційних компаній, затвер дження шлюбів, власності та цивільних прав у провінції, створен ня судів і здійснення правосуддя, штрафи за порушення про вінційних законів, питання суто місцевого чи особистого характеру у провінції, та освіту (з урахуванням деяких прав про

тестантських та римо католицьких меншин у будь якій провінції

та конкретних релігій у Ньюфаундленді). З урахуванням обме

жень, запроваджених Конституційним актом 1982 р., провінції

можуть вносити поправки до своїх Конституцій звичайним ак

том Законодавчих зборів.

Парламент не може взяти на себе будь які повноваження про

вінційних Законодавчих зборів. Парламент і провінційні законо

давчі установи мають також повноваження щодо сільського гос подарства та імміграції, а крім того, аспектів використання при

родних ресурсів, але якщо їхні законодавчі акти вступають у протиріччя, національний закон має перевагу. Такі самі повнова ження поширюються на питання пенсій за віком, інвалідністю та одиноким станом, але якщо їхні закони вступають у протиріччя, провінційний закон має перевагу.

Конституційним актом 1867 р. передбачено, що все, що не зга дано серед повноважень провінційних законодавчих установ, вхо дить до компетенції національного парламенту. Це створює вра ження дуже широких повноважень. Та насправді вони не такі все осяжні, як здається, у зв’язку з детальним тлумаченням судами цього питання. Як наслідок, усе трудове законодавство віднесено до сфери провінційного законодавства, крім деяких галузей. Соці альне забезпечення (за винятком страхування по безробіттю, що

є питанням загальнонаціональним, а також поділені повноважен

ня щодо пенсій) входить до компетенції провінцій. Проте націо нальний парламент фактично створив загальнонаціональне лікар няне та медичне страхування, надаючи субсидії провінціям за умови, що їхні плани мають відповідати певним стандартам. Че рез тлумачення судами провінційних та національних повнова жень телерадіомовлення та повітряну навігацію було передано до

компетенції парламенту, щоб він видавав закони для «миру, по

рядку та доброго врядування Канади», в інших випадках компе тенцію парламенту було зведено до рівня повноважень за надзви чайних умов, у період війни чи у разі настання глибокої націо нальної кризи, зокрема голоду, епідемії, високої інфляції (хоч деякі випадки не входять до цього переліку).

Хоч парламент не може передавати будь які повноваження

провінційним Законодавчим зборам, а провінційні Законодавчі

збори не можуть передавати свої повноваження парламенту, пар ламент має право делегувати втілення федерального акта про

вінційним установам (як це він зробив з регулюванням міжпро

вінційного та міжнародного дорожнього руху), таким самим чином провінційна законодавча установа може делегувати вико

нання провінційного акта федеральній установі. «Адміністратив

не делегування» – важливий аспект гнучкості Конституції Кана ди. Звичайно, визнання двомовності з боку офіційних установ досі обмежене, проте з часом воно набирає поширення. Наприклад, у

зв’язку з настійним проханням місцевого уряду провінції Нью

Брансвік, у Конституції було збережено визнання французької та англійської мов як офіційних мов провінції. Згідно з Консти

туцією кожна провінція, за винятком Квебека, Нью Брансвіка та Манітоби, вільна у виборі офіційної мови. В Альберті єдиною офіційною мовою може бути українська, а може бути й три

офіційні мови – українська, польська і класична грецька. Квебек,

Нью Брансвік і Манітоба також вільні у виборі офіційної мови, але до цього списку вони повинні додати англійську та французь ку мови.

Провінційними законодавчими установами створюються му ніципальні уряди великих та малих міст, сіл, округів, районів, сто личних регіонів. Повноваження їм надають на свій розсуд ті самі законодавчі установи. Мери, глави сільських та міських рад, чле ни ради муніципалітету обираються за вимогами провінційних законодавчих установ. У країні нині існують майже п’ять тисяч муніципальних урядів, що займаються наданням таких послуг, як водопостачання, створення каналізаційної та сміттєзбиральної мереж, упорядження доріг, тротуарів, будинків, спортивних май данчиків, бібліотек, поліпшення вуличного освітлення, насаджен ня парків тощо. Нагляд за роботою шкіл здійснюють, в основно му, шкільні управління та комісії.

§5. Судова система Канади

УКанаді існує традиційна англосаксонська правова система, де галузі права формуються за наявності визначеної кількості норм, що регулюють подібні відносини. У сучасному загальному праві поряд із традиційними галузями (цивільне право і процес, кримінальне право і процес, конституційне право) значно збільшується перелік галузей – дитяче право, залізничне право, право охорони навколишнього середовища, право, що регулює планування міст і зонування. Багато галузей одержали подаль ший розвиток. Наприклад, новим змістом наповнився договір купівлі продажу в зв’язку з розвитком нових форм торгівлі.

Вищою судовою інстанцією Канади є Верховний суд країни, який був створений 1875 р. Він складається з дев’яти суддів, з яких троє повинні представляти Квебек. Суддів довічно признає Гене рал губернатор. На засіданні суду для ухвалення рішення, як пра вило, досить участі п’яти його членів. Суд розглядає скарги на по станови з цивільних і кримінальних справ, винесені вищими судо вими інстанціями провінцій і Федеральним судом, і приймає остаточні рішення. Скарги на рішення судів з цивільних справ мо жуть бути подані лише з дозволу судів, що їх винесли, або самого Верховного суду, якщо той вважає, що при розгляді справи виник ли питання, які «виходять за рамки безпосередніх інтересів сторін».

Верховний суд розглядає скарги лише у справах про більш тяжкі злочини, якщо початковий виправдувальний вирок був відмінений вищестоящим судом або якщо при розгляді справи виникла супе речка з питання права. На прохання Генерал губернатора або уря ду Верховний суд може як консультативний орган розглядати пи тання, пов’язані з тлумаченням конституційних актів, перевіркою конституційності законів, прийнятих парламентом і законодавчи ми зборами провінцій, і суперечки між ними про компетенцію.

Федеральний суд Канади, створений 1970 р. замість колишніх

установ, містить у собі судове відділення (13 суддів) і апеляційне відділення (9 суддів). Він очолюється головою і його заступни ком. Весь склад суду призначається довічно Генерал губернато ром. У судовому відділенні розглядаються цивільні позови до федеральної влади і від їх імені, суперечки про громадянство, скар ги з питань податків, патентів і торгових марок, суперечки між

федеральним урядом і органами виконавчої влади провінцій тощо.

Це єдиний суд у Канаді, діяльність якого обмежується застосу ванням лише федеральних законів. Усі інші суди застосовують як закони федерації, так і закони провінцій.

Верховний суд кожної з 10 провінцій виступає як суд першої інстанції у найбільш важливих і кримінальних справах, а також розглядає апеляційні скарги на постанови нижчестоящих судів

провінцій по всіх категоріях справ.

Суди графств (у деяких провінціях – округів, у Квебеку – Провінційні суди) розглядають у першій інстанції цивільні спра

ви, як правило, із сумою позову від 300 до 3000 доларів, а також

кримінальні справи про злочини середньої тяжкості (крадіжки, автодорожні злочини тощо). Цивільні справи у позовах на суму

до 300 доларів розглядаються в судах з дрібних позовів (у деяких

провінціях – з дрібних боргів). Кримінальні справи про найменш тяжкі злочини, переслідувані в сумарному порядку, а також про деякі злочини, переслідувані за обвинувальним актом, розгляда

ються магістратськими суддями (у Квебеку – світовими сесійни

ми судами). Обвинувачуваний вправі вимагати, щоб його справа була розглянута за участю суду присяжних. Однак на практиці

більшість обвинувачуваних відмовляється скористатися з цього права. Законодавство передбачає розгляд і деяких категорій ци вільних справ за участю суду присяжних. Журі присяжних з кри

мінальних справ складають 12 (у провінції Альберта – 6) членів, і

при винесенні вердикту, зазвичай, потрібна їх одностайність. З цивільних справ журі складають від 5 до 12 присяжних, і рішення приймається більшістю голосів.

У деяких провінціях Канади є роздільні суди із справ непов нолітніх (розглядають обвинувачення у злочинах і дрібних пра вопорушеннях) і сімейні суди (суперечки про дітей, позови про сплату аліментів тощо). В інших провінціях вони об’єднані в суди, що розглядають обидві категорії справ. Відповідно до прийнято

го 1982 р. Закону про неповнолітніх правопорушників справи про

злочини підлітків у віці 12–18 років повинні розглядатися у на званих судах за правилами процедури загальних судів, із залу ченням адвоката і дотриманням інших гарантій прав обвинува чуваного. У Канаді немає системи адміністративних судів: скар ги на дії адміністративних органів розглядаються, як правило, загальними судами (провінцій і федерації) на підставі спеціально

виданих законів (наприклад, Закон провінції Онтаріо про проце

дуру судового розгляду адміністративних скарг 1971 р.).

На свої посади усі судді призначаються федеральною владою, за винятком магістратських суддів, призначуваних владою провінцій. Усунення судді з його посади може бути зроблено Ге нерал губернатором лише на настійну вимогу федерального пар ламенту.

Розслідування кримінальних справ проводиться, головним

чином, поліцією. Обвинувачення у суді магістратів можуть підтри мувати приватні особи, однак генеральні атторнеї федерації або

провінції вправі на будь якій стадії судового розгляду призупи

нити розгляд обвинувачення, пред’явленого приватною особою. Обвинувачення в судах більш високих інстанцій підтримується

представником Генерального атторнея провінції. Ним може бути

як постійно виступаючий у такій якості юрист, так і приватно практикуючий адвокат, якому доручається ведення конкретного процесу. Генеральний атторней Канади очолює Міністерство юс

тиції. Його представники можуть підтримувати обвинувачення у

будь яких судах. Захист у кримінальних справах і представницт во інтересів сторін у цивільних справах здійснюють лише адвока

ти, що є членами корпорацій юристів відповідних провінцій.

Розділ 26

Основи конституційного права Російської Федерації

Російська Федерація – держава у східній частині Європи та у північній Азії. За територією Російська Федерація одна із най

більших країн – 17075 тис. кв. км. Столицею Російської Феде

рації є м. Москва – одне із найстаріших міст держави. Російська федерація є найбільш заселеною державою Європи (146,3 млн жителів). РФ – багатонаціональна країна, на її теренах мешка

ють майже 100 народів і народностей, що обумовлює федератив

ний устрій держави.

Тривалий час РФ входила до складу Радянського Союзу. Тому до 1993 р., коли на референдумі була прийнята нова Конституція,

державний лад визначався так званими «радянськими конститу

ціями» 1918, 1925, 1937, 1978 рр.

§ 1. Конституція РФ 1993 р.

До 1993 р. в Росії діяла Конституція 1978 р., до якої було вне

сено понад 300 поправок і доповнень, у тому числі й такі, як утво рення Інституту президентства, Конституційного суду тощо. Кон ституція 1978 р. вже не відповідала новій політичній ситуації, що склалася після серпня 1993 р. Процес підготовки проекту Кон ституції був дуже тривалим. Перший з’їзд народних депутатів Росії створив Конституційну комісію, яка підготувала проект

Конституції. Він був опублікований у листопаді 1991 р. Не стабільність політичного життя, поляризація політичних сил не

дозволили прийняти проект цієї Конституції. Тоді був підготов лений так званий президентський проект Конституції. Відповід

но до Указу Президента від 20 травня 1993 р. була скликана Кон ституційна нарада, мета якої – завершити підготовку президен

тського проекту Конституції. У роботі Конституційної наради

взяли участь представники органів влади федерального рівня, суб’єктів федерації, місцевого самоврядування, політичних партій, юристи. Конституційна нарада схвалила проект і прийняла рішен ня про винесення його на референдум. 12 рудня 1993 р. Консти туція була прийнята. Гостра політична боротьба знайшла свій

відбиток у результатах голосування. За прийняття Конституції

проголосували тільки 58,4% виборців. 41,6%, у тому числі 9 рес

публік і 10 областей, проголосували проти проекту. У зв’язку з результатами голосування слід згадати, що в останні роки в усьо му світі Конституції приймаються не менш як двома третинами

голосів виборців.

У результаті прийняття Конституції 1993 р. колишня Кон ституція 1978 р. з наступними змінами і доповненнями припи нила дію.

Конституція Російської Федерації 1993 р. має преамбулу і два

розділи. Перший розділ складається з 9 глав, до яких увійшло 137 статей. Другий розділ – прикінцеві та перехідні положення. У пре амбулі, зокрема, говориться, що багатонаціональний народ Росій

ської Федерації, об’єднаний спільною долею на своїй землі, ут

верджуючи права і свободи людини, громадський мир і злагоду, зберігаючи державну єдність, виходячи із загальновизнаних прин ципів рівноправності та самовизначення народів, відроджуючи суверенну державність Росії, ... приймає цю Конституцію.

Глава 1 «Основи конституційного ладу» охоплює широке коло суспільних відносин, які складають основи конституційного ладу.

Ці основи докладно закріплюються в наступних главах Конституції.

Згідно з Конституцією Російська Федерація є демократичною фе деративною правовою державою з республіканською формою прав ління. Російська Федерація – суверенна незалежна держава. Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади є багатонаціональний на род. Демократичний характер держави виражається, насамперед, у тому, що народ здійснює свою владу безпосередньо, а також че рез державні органи влади та органи місцевого самоврядування. Ніхто не може присвоїти владу. Захоплення влади або присвоєння

владних повноважень переслідується законом.

Конституція РФ та федеральні закони мають верховенство на всій території федерації. Конституція має вищу юридичну силу і стоїть над іншими законами і нормативними актами. Вона зумов лює діяльність законодавчої, виконавчої та судової влади. Зако ни та інші правові акти, що приймаються в Російській Федерації, не повинні суперечити Конституції РФ.

До основ конституційного ладу відносять федералізм, здійс нення державної влади на основі її поділу на законодавчу, вико навчу та судову. Державну владу у федерації здійснює Президент РФ, Федеральні збори, уряд РФ, суди РФ.

Конституція закріплює положення, щодо економічної, соціаль ної і політичної систем федерації. Земля та інші природні ресур си можуть бути у державній, приватній, муніципальній та інших формах власності. Усі форми власності визнаються і захищають ся однаково.

Конституція закріплює політичну систему життя країни: ви знає політичну різноманітність, багатопартійність, рівність об’єд нань перед законом; визнає ідеологічну різноманітність; заборо

няє створення і діяльність громадських об’єднань, спрямованих

на насильницьку зміну основ конституційного ладу.

Глава 2 Конституції закріплює права і свободи людини та гро мадянина. Вона містить 48 статей. Глава починається ст. 17, яка проголошує, що в РФ визначаються і гарантуються права і сво боди людини і громадянина згідно із загальними принципами та нормами міжнародного права та відповідно до цієї Конституції.

Основні права і свободи людини нерозривні й належать кожному

від народження. Здійснення прав і свобод людини не повинно по рушувати прав і свобод інших осіб. Права і свободи людини й гро мадянина діють безпосередньо.

У Конституції РФ 1993 р. є поділ основних прав і свобод на: особисті права та свободи; політичні права; соціально економічні, культурні права тощо.

Категорії особистих прав і свобод людини та громадянина при

свячена найбільша кількість статей Конституції. Це основа стату су людини та громадянина. До цієї групи належать: право на жит

тя, право на свободу і особисту недоторканність приватного життя

та сімейну таємницю; таємницю листування, телефонних розмов, поштових, телеграфних та інших повідомлень; недоторканність

житла; право визначення своєї національної незалежності, корис

тування рідною мовою.

Політичні права. Насамперед, це право громадян на участь в управлінні справами держави. Це випливає із ст. 3 Конституції, в

якій говориться, що носієм суверенітету та єдиним джерелом вла

ди є її багатонаціональний народ, який здійснює владу як безпо середньо, так і через своїх представників, а також через органи

місцевого самоврядування. Формами безпосередньої реалізації громадянами влади є: референдуми, участь у виборах до органів державної влади та місцевого самоврядування. Громадяни мають право брати участь у здійсненні правосуддя. Вони мають право