Висновки

«… Я все більше і більше переконуюсь, що тільки Православ’яяк істину про Бога і людтну, про світ, як загальне уявлення космосу, історії, есхатології і культури можна сьогодні протиставити розкладу і помиранню світу, створеного християнством, від якого він у безумстві своєму відмовився. Але щоби це протиставлення було дієвим, необхідно щоб Православ’я знову стало Божественною простотою, Благою вісткою в чистому вигляді, радістю, миром і правдою в Дусі святому.»

[54, с.412]

ХІІІ ст. – стало ще однією віхою, яка висвітлює істине світло на ті здобутки і цінності, які сформувала і якими жила світова християнська православна держава – Візантія.

Зміцнення позицій Церкви після іконоборства змінило характер відносин світської і духовної влад. Зрощення цих двох влад – це характерна риса Середньовіччя. Але домінанти й пріоритети в цьому зрощенні змінювались. Імператори усвідомлювали, що нововідновлена імперія наодинці не зможе впоратися з усіма зовнішніми та внутрішніми проблемами, тому нова династія Палеологів обрала головним курсом для себе у зовнішній політиці союз із християнським Заходом. Такий вектор політики поставив на порядок денний вимогу церковної унії, яка мала б забезпечити військову допомогу у захисті Візантії від турків, а з іншого – приєднання Константинопольської Церкви до Римської з усіма випливаючими з цього наслідками. Безумовно, такий курс не міг принести щось корисне для самого православного населення Візантії, яке щ е чітко пам’ятало варварське поводження латинників на Сході після ІV Хрестового походу. Проте історія Візантії засвідчує, що саме в цей період були закладені головні підвалини світового значення культурного відродження країни.

Необхідно також наголосити, що окрім парадоксальності невідповідності між жалюгідним станом держави і блиском її культури, вкажемо і на реальні причини культурного піднесення: а) з ослабленням держави ослаб її жорсткий контроль за діяльністю учених, письменників та митців. Вони одержали більше свободи і позбулисядержавної цензури. Б) на ослабленні держави виграли регіони, які тепер нерегулярно вносили кошти в державну скарбюницю, а зекономлені гроші витрачали на будівництво палаців, оздобу своїх резиденцій. Подібним чином діяла і Візантійська Православна Церква щодо храмів. Зміцнів інститут меценатів, фундаторства, ктиторства і донаторства. Заможні люди, замість того, щоб тратити гроші на імператорські війни для захисту клрдонів держави, давали їх науку, мистецтво і культуру. В) Хоч стусунки Візантії із Заходом були в ці десятиліття існування імперії нерівними, але вплив візантійського богослів’я, яке мало основи у еллінській філософії, на італійське Передвідродження (ХІІ –ХІІІ стт.) та Відродження у Європі (ХІV-ХVІ стт.) був значний.

Таким чином, для підсумку необхідно сказати, що всі події та явища, які розглянуті у даній курсовій роботі свідчать про те, що саме завдяки багатій душі Візантії – Православ’ю, усі достояння і здобутки візантійської цивілізації не канули в забуття, але були перенесені на слов’янський грунт і дали свої багаті плоди. «Імперія палеологів, визволившись від панування латинян у Константинополі, ні економічно, ні політично не здобула колишньої сили. Однак культурний престиж її по-колишньому був надзвичайно високим. І якщо раніше історики настійливо підкреслювали ролль візантійського впливу в італійському Ренессансі, а тепер прагнуть звузити її, то про вирішальну роль Візантії в культурній історії слов’янських країн, що традиційно входило у сферу її впливу, вести суперечок не доводиться.» [37, с.421]