Таблиця 09.01. Принципи оцінки вартості підприємства.

принципи	коментар
принцип заміщення	на конкурентному ринку покупець не заплатить за об’єкт, що оцінюється, більше, ніж існуюча мінімальна ціна за майно з аналогічною корисністю;
принцип корисності	об’єкт, що оцінюється, має вартість лише тоді, коли він є корисним для потенційного власника (корисність може бути пов’язана з очікуванням майбутніх доходів чи інших вигод);
принцип очікування	інвестор, плануючи вкладати кошти в об’єкт сьогодні, очікує отримати грошові доходи від об’єкта в майбутньому;
принцип зміни вартості	вартість об’єкта оцінки постійно змінюється в результаті зміни внутрішнього стану та дії зовнішніх факторів;
принцип ефективного використання	з усіх можливих варіантів експлуатації об’єкта, що оцінюється, обирається той, що забезпечує найефективніше використання його функціональних характеристик, а отже, приносить найбільшу вартість;
принцип розумної обережності оцінок	під час оцінки оцінювач повинен критично (із розумним упередженням) ставитися до всієї інформації, що стає йому відомою від адміністрації об’єкта оцінки, і, по можливості, перевіряти цю інформацію, звертаючись до незалежних джерел;
принцип альтернативності оцінок	оцінювач має використовувати різні методи оцінки та здійснювати порівняння показників вартості, отриманих у результаті застосування альтернативних методів.

У світовій практиці оцінки вартості підприємств найбільшого поширення дістали методи, що засновані на одному із таких методичних підходів як оцінка очікуваних доходів підприємства, майновий (витратний) підхід та ринковий підхід.

У рамках цих підходів розрізняють окремі методи оцінки (див. Рис. 09.01.). Причому необхідно визнати, що жоден з таких підходів чи методів не має принципових переваг по відношенню до інших. Досить часто при організації процедури оцінки вартості підприємства оцінювач звертається до одночасного та/або паралельного використання кілька методичних підходів, що дозволяє найбільш адекватно врахувати конкретні специфічні умови проведення оцінки, його об’єкта та мети здійснення, наявності й достовірності інформаційного забезпечення процедури оцінки.

Рис. 09.01.Методичні підходи до оцінки вартості підприємства.

Для розуміння сутності методичних підходів до оцінки вартості підприємства та оптимізації їх застосування звернемося до класичної схеми Раппапорта (Rappaport), яка характеризує взаємозв’язки між окремими компонентами вартості (Рис. 09.02.).

Оцінка вартості підприємства з використанням дохідного підходу ґрунтується на визначенні теперішньої вартості очікуваних вигод (наприклад, доходів, грошових потоків) від володіння корпоративними правами підприємства, вартість якого оцінюється. В основі даного підходу лежить теза, відповідно до якої вкладання капіталу інвестором у купівлю корпоративних прав суб’єкта господарювання має на меті, передусім, на отримання стабільних доходів. У рамках цього підходу виокремлюють два основні методи — (1) дисконтування очікуваних грошових потоків та (2) визначення капіталізованої вартості очікуваних доходів.

Рис. 09.02. Механізм генерування вартості підприємства¹.

Слід відмітити, що при оцінці вартості підприємства одним із згаданих методів дані про вартість, склад і структуру активів безпосередньо не впливають на оцінку, оскільки аналізується не майно підприємства, а лише здатність такого майна генерувати доходи (прибуток, грошові потоки). Такий методологічний підхід за своєю природою є однотипним з методологією оцінки доцільності інвестицій на базі концепції зміни вартості грошей у часі.

Метод дисконтування грошових потоків (далі — метод DCF (Discounted Cash Flow)) заснований на концепції теперішньої вартості очікуваних грошових потоків в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Таким чином, вартість підприємствавизначається як теперішня вартість чистих грошових потоків, які очікуються в результаті фінансово–господарської діяльності такого підприємства, право на які підтверджено майновим інтересом у капіталі такого підприємства — володіння корпоративними правами такого підприємства. Ця величина корегується шляхом зменшення на величну зобов’язань підприємства та збільшення на вартість надлишкових активів.

Під надлишковими активами слід розуміти частину активів підприємства, яка на даний час не використовуються ним для отримання фінансового результату та застосування яких на даному підприємстві у зазначений спосіб і належним чином є фізично неможливим або економічно неефективним. Слід звернути увагу, що вартість такого роду активів, що належать підприємству, оцінюється, виходячи з найкращого альтернативного варіанта їх використання.

У свою чергу, врахування величини зобов’язань підприємства здійснюється, як правило, із використання одного із наступних варіантів — (1) оцінка брутто–капіталу або (2) оцінка нетто–капіталу. Оцінка вартості підприємства на основі брутто підходу розглядає сукупний капітал підприємства, включаючи його зобов’язання перед кредиторами (позиковий капітал) та зобов’язання перед власниками (власний капітал). Нетто підхід до визначення вартості суб’єкта господарювання вимагає врахування лише зобов’язань підприємства перед власниками — за вирахуванням позикового капіталу. При цьому, брутто підхід рекомендується використовувати по відношенню до підприємств, фінансова діяльність яких характеризується нормальною структурою фінансування (структурою капіталу) та відсутності значного боргового навантаженням на таке підприємство. У протилежному випадку адекватний та об’єктивний результат оцінки вартості підприємства може бути досягнутий лише при використанні величини зобов’язань, визначеної відповідно до нетто підходу. Таким чином, вартість підприємства, що розраховується відповідно до нетто величини його зобов’язань, визначатиметься як різниця між брутто вартістю підприємства (чиста приведена теперішня вартість величини очікуваних грошових потоків за окремі періоди в результаті діяльності підприємства) та абсолютною величиною позичкового капіталу такого підприємства. Слід відмітити, що вартість підприємства, визначена таким чином, відповідає вартості його власного капіталу, який, у свою чергу, відповідає сумі ринкової вартості усіх корпоративних прав підприємства, що оцінюється, — тобто ціні, за яку можна продати повний контроль над таким підприємством.

Для здійснення розрахунків за методом дисконтування грошових потоків (див. Рис. 09.03.) необхідно оцінити (1) горизонт прогнозування; (2) величину очікуваних грошових потоків; (3) ставку дисконтування та (4) залишкову вартість підприємства.

Вибір горизонту прогнозування, який враховується при визначенні вартості підприємства, значною мірою залежить від цілей оцінки. Теоретично, такий період буде прямувати до безкінечності, однак на практиці рекомендується обмежувати горизонт прогнозування, виходячи із періоду корисної експлуатації (lifetime) об’єкта оцінки.

Якщо оцінка вартості здійснюється для потреб обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо тимчасового інвестування капіталу в підприємство (довгострокові позички, облігаційні займи, лізингове фінансування або придбання корпоративних прав підприємства), то горизонт прогнозування встановлюється відповідно до строків реалізації таких господарських операцій (строками, на які кошти планується вкласти у підприємство). Якщо ж строк інвестування є невизначеним, то прогнозний горизонт поширюватиметься до моменту повної стабілізації діяльності та доходів підприємства.

Для оцінки вартості підприємства на основі дисконтування грошових потоків доцільніше використовувати показник Free Cash Flow, який характеризує сумарну величину чистих грошових потоків підприємства в результаті операційної та інвестиційної діяльності. При цьому слід враховувати, що чим ширшим є горизонт планування, тим вищим є рівень ризику, пов’язаний із точністю кількісної оцінки очікуваних грошових потоків підприємства, вартість якого оцінюється. Тому рекомендується враховувати при визначення ставки дисконтування фактор ризику, обумовлений похибкою оцінки величини очікуваних грошових потоків.

Ставка дисконтування характеризує норму прибутку, за якою очікувані грошові потоки приводяться до теперішньої вартості. У ставку дисконтування закладається певна величина, яка відповідає премії за ризик інвестування коштів в підприємство, яке аналізується, — ставка дисконтування зростає із зростанням ризику.

Оцінка вартості капіталу підприємства здійснюється у розрізі джерел його формування, які використовуються для фінансування потреби такого підприємства у капіталі. Зокрема, вартість власного капіталу можна розраховувати в розрізі капіталу, залученого в результаті емісії простих і привілейованих акцій, реінвестованого прибутку тощо. Позичковий капітал можна поділити на короткострокові та довгострокові банківські позички, комерційні позички, облігаційні позички тощо.

У практиці корпоративних фінансів для оцінки вартості капіталу підприємства широко використовується середньозважена вартість капіталу (Weighted Average Cost of Capital, далі — WACC). Для потреб організації оцінки вартості підприємства середньозважена вартість капіталу такого підприємства (або, наприклад, його аналогів) може використовуватися при розрахунках ставки дисконтування очікуваних грошових потоків, що генеруються в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності такого підприємства.

Середньозважена вартість капіталу визначається як проста середня арифметична суми вартості окремих джерел капіталу підприємства, зважена на їх частку у сукупному капіталі такого підприємства. Якщо розглядати капітал підприємства у розрізі правового статусу капіталодавців (власного та позикового капіталу), то для розрахунку WACC необхідно використати формулу (09.01.).

, де (09.01.).

Квк — вартість власного капіталу;

Кпк — вартість позичкового капіталу;

ВК — сума власного капіталу підприємства;

ПК — сума позичкового капіталу підприємства;

К — сума капіталу підприємства.

Із врахування податкового щита отримаємо формулу (09.02.).

, де (09.02.).

S — ставка податку на прибуток підприємства (30 % →  0,3).

Середньозважена вартість капіталу показує середню дохідність, яка виплачується суб’єктом господарювання на користь капіталодавців суб’єкта господарювання (як кредиторів, так і власників) за право використання такого капіталу. Відповідно, як випливає із формули (09.01.), абсолютна величина WACC безпосередньо залежить не тільки від вартості окремих джерел капіталу підприємства, але й від структури капіталу. Поряд з цим, особлива увага приділяється проблема адекватної оцінки витрат підприємства на обслуговування підприємством капіталу, залученого до господарського обороту.

Визначення вартості джерел позикового капіталу є порівняно простим — очікувана ставка вартості позичкового капіталу визначається на основі аналізу фінансових аспектів цивільно–правових угод (господарських договорів) з його кредиторами, в рамках яких мало місце залучення позикового капіталу, і включає всі витрати, пов’язані із залученням позичкового капіталу, зокрема, (1) процентні платежі на основну суму боргу; (2) дисконт, наданий при розміщенні боргових зобов’язань, (3) різного роду комісійні платежі, збори тощо.

Однак не весь позикових капітал являє собою оплатні джерела — в частині забезпечення наступних витрат і платежів, поточних зобов’язань за розрахунками процентні платежі, як правило, не нараховуються. Тому у фінансовій літературі пропонується два альтернативні сценарії — (1) згадані складові позичкового капіталу не враховуються при визначенні WACC або (2) урахування зазначених позицій здійснюється за вартістю, яка прирівнюється до нуля. Звичайно, WACC, розрахований за такими підходами, буде суттєво відрізнятися, при цьому значення WACC, визначеного відповідно до другого підходу, буде занижене. Тому, при порівнянні WACC різних підприємств рекомендується звертати увагу на методологію розрахунку такого показника.

Розрахунок WACC передбачає також проведення кількісної оцінки і вартості власного капіталу підприємства. Проблема практичної реалізації такої оцінки не має однозначного вирішення. Так, функціонально–організаційні аспекти залучення власного капіталу суттєво відрізняють від аналогічної процедури по залученню позикового капіталу (наприклад, правове забезпечення залучення власного капіталу не регламентує ні відносні, ні абсолютні величини виплати винагороди капіталодавцю), що дозволяє говорити лише про оцінку очікуваної величини вартості власного капіталу. У фінансовій літературі наводиться велика кількість методів та моделей оцінки вартості власного капіталу суб’єкта господарювання в певних (визначених моделлю) умовах.

Для розрахунку WACC пропонується використовувати наступні варіанти оцінки вартості власного капіталу, зокрема:

• модель оцінки капітальних активів на основі –коефіцієнта для даного суб’єкта господарювання;

• суб’єктивна оцінка — проценти за довгостроковими облігаціями або депозитними вкладами плюс надбавка за специфічні ризики, характерні для даного суб’єкта господарювання (галузі);

• використання показника, оберненого до відношення ринкового курсу до чистого прибутку на одну акцію підприємства;

• модель приросту дивідендів — модель Гордона (Gordon), — відповідно до якої ціна власного капіталу визначається як відношення прогнозної величини дивідендів до курсу акцій, скоригованого на величину приросту дивідендів.

Ставку дисконтування для цілей оцінки вартості підприємства рекомендується визначати саме на основі визначення середньозваженої вартості капіталу підприємства. Альтернативним варіантом оцінки ставки дисконтування передбачає кількісну оцінку наступних компонент:

• по–перше, процентна ставки, що характеризується мінімально можливим ризиком або повною відсутністю такого (;

• по–друге, кумулятивної надбавки за ризик, що відповідають певним суб’єктивним факторам ризику інвестування у підприємство:

1. неточність прогнозування грошових потоків (1—3 %);

2. ризик структури капіталу (0—2 %);

3. високий рівень поточної заборгованості (0—2 %);

4. ризик помилкових рішень, ризик погіршення ситуації на ринку факторів виробництва та збуту продукції (2—4 %);

5. інфляційні ризики (залежно від прогнозних темпів інфляції).

Рис. 09.03. Метод дисконтування очікуваних грошових потоків (DCF).

Для об’єктивного прогнозування всіх очікуваних грошових доходів, які можна одержати, вкладаючи кошти в підприємство, слід визначити його залишкову вартість у постпрогнозний період (вартість реверсії). Йдеться про розрахунок величини чистого грошового потоку, який можна отримати в результаті ліквідації підприємства чи продажу його корпоративних прав. Зрозуміло, що цей грошовий потік суттєво впливає на теперішню вартість підприємства. До найвідоміших способів розрахунку залишкової вартості належать:

• на основі визначення ліквідаційної вартості підприємства (вірогідної ціни, за яку може бути проданий на ринку цілісний майновий комплекс підприємства або сукупність його майнових активів, включених у ліквідаційну масу);

• шляхом визначення чистих активів на кінець останнього прогнозного періоду, який береться до розрахунків;

• на основі моделей Гордона— одно–, дво– чи триступінчатої моделі.

Альтернативною формою організації оцінки вартості підприємства є метод капіталізації доходів, який досить часто застосовується з метою перевірки достовірності результатів оцінки вартості підприємства, отриманих на основі дисконтування грошових потоків. Для визначення вартості підприємства цим методом характерний для суб’єктів господарювання рівень доходів переводиться у вартість шляхом його ділення на ставку капіталізації, що дозволяє достатньо точно оцінити вартість підприємств, результати діяльності яких характеризуються стабільністю формування доходів або стабільністю зміни їх величини. Тому, виходячи із твердження про стабільність величини доходів підприємства, його вартість визначатиметься як довічна ренти (09.03.).

, де (09.03.).

ВП — вартість підприємства;

П — величина очікуваних доходів підприємства.

Квк — ставка капіталізації.

У контексті оцінки вартості підприємства на основі методу капіталізації доходів під поняттям „доходи” слід розуміти грошові доходи, які можуть отримати власники, що планують інвестувати кошти в підприємство. Залежно від цілей оцінки за доходи для розрахунків можуть братися такі показники: прибуток до оподаткування, чистий прибуток (після оподаткування) або FCF.

Ставка капіталізації — виражений у формі процента коефіцієнт приведення очікуваних доходів у вартість. Природа і методика визначення ставки капіталізації в цілому аналогічна до методики оцінки ставки дисконтування. Однак для цілей капіталізації, як правило, береться ставка дисконтування в частині вартості залучення власного капіталу: очікувана ставка дохідності (expected rate of returns) корпоративних права підприємства, яке аналізується. Тому, для цілей аналізу вартості підприємства, абсолютна величина ставки капіталізації та ставки дисконтування можуть відрізнятися. Для моделі капіталізації доходів прийнято використовувати брутто або нетто підхід. Так, нетто підхід визначає вартість підприємства як відношення величини чистого прибутку (чи іншого відповідного показника)до ставки капіталізації. Брутто підхід, у свою чергу, прирівнює вартість підприємства до різниці частки від ділення прибутку до сплати процентів на середньозважену вартість капіталу та суми позичкового капіталу.

Слід відмітити, що у разі використання методу капіталізації доходів залишкова (ліквідаційна) вартість підприємства не враховується. Вважається, що в нескінченому періоді (через значну кількість років) ця вартість прямує фактично до нуля. При застосуванні методів DCF та капіталізації доходів у звіті про експертну оцінку вартості підприємства, окрім стандартних характеристик підприємства, слід відобразити короткий опис обраної методики; обґрунтування прогнозного періоду, величини залишкової вартості підприємства; прогнозні розрахунки очікуваних доходів та обґрунтування коефіцієнта дисконтування.

Відповідно до майнового підходу до визначення вартості підприємства остання розраховується як сума вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів тощо), що складають цілісний майновий комплекс, зменшена на величину зобов’язань. Основним джерелом інформації для оцінки вартості підприємства за майновим підходом є його баланс. При цьому, оцінка вартості підприємства на базі активів заснована на так званому принципі субституції, згідно з яким вартість активу не повинна перевищувати ціни заміщення всіх його складових. У рамках цього підходу розрізняють такі основні методи:

• оцінка за відновною вартістю активів (витратний підхід);

• метод розрахунку чистих активів;

• розрахунок ліквідаційної вартості.

В основу витратного підходу до оцінки вартості підприємства покладено принципи корисності і заміщення. Він ґрунтується на тезі, що потенційний покупець не заплатить за об’єкт більшу ціну, ніж його можливі сукупні витрати на відновлення об’єкта в поточному стані та в діючих цінах, що забезпечуватиме його власникові подібну корисність. У рамках цього підходу основним методом оцінки вважається метод відтворення (оцінка за відновною вартістю активів). Відновна вартість розраховується з використанням інформації про вартість відтворення майна в існуючому вигляді в ринкових цінах на момент оцінки. Метод базується на показниках первісної вартості активів, величини їх зносу та індексації.

Первісна вартість активів — це вартість окремих об’єктів активів, за якою вони були зараховані на баланс підприємства. Первісна вартість активу включає такі елементи як суму витрат, пов’язаних з його виготовленням (придбанням), доставкою, спорудженням, встановленням, страхуванням під час транспортування, державною реєстрацією, реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшенням активів. У свою чергу відновна вартість активу відповідає вартості відтворення об’єкта оцінки на дату проведення оцінки його вартості. Вона визначається шляхом множення первісної вартості активів на коефіцієнт індексації. Враховуючи те, що з часом активи поступово втрачають споживчу вартість, на їх оцінку суттєво впливає рівень фізичного та морального зносу. У разі індексації первісної вартості активів відбувається також індексація величини зносу. Реальна вартість матеріальних і нематеріальних активів характеризується їх залишковою вартістю, що визначається як різниця між їх відновною (первісною) вартістю та проіндексованою сумою зносу. Таким чином, вартість підприємства, що аналізується, визначатиметься як різниця між реальною вартістю його активів та ринковою ціною зобов’язань такого підприємства.

Метод оцінки за відновною вартістю досить часто використовується в ході оцінки майна під час приватизації державних підприємств. Слід відмітити, що використання даного методу є виправданим, якщо балансова та ринкова вартість активів підприємства істотно не відрізняються. Однак, відомо, що на практиці балансова вартість активів підприємства, як правило, не відповідає їх реальній (ринковій) вартості. Тому, для підвищення достовірності результатів оцінки отриману величину вартості необхідно скорегувати на вартість прихованих прибутків (збитків) підприємства, що аналізується. Слід також відмітити, що вартість підприємства, оцінена за даним методом, не дорівнює арифметичній сумі вартостей окремих активів підприємства, що перебувають у його власності, і її необхідно скорегувати на вартість гудвілу (goodwill). Гудвіл — вартість фірми, її ділової репутації, нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його ринковою вартістю, що виникає внаслідок кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку, нових технологій тощо. Тому, з метою врахування вартості гудвілу в процесі визначення вартості підприємства рекомендується застосовувати комбінацію методів, заснованих на оцінці активів підприємства та капіталізації його доходів (так званий швейцарський метод середньої оцінки), за наступним алгоритмом²:

, де (09.04.).

ВП — вартість підприємства;

ВП_а — вартість підприємства, визначена на основі методу оцінки вартості активів;

ВП_к — вартість підприємства, визначена на основі методу DCF.

Звертаємо увагу на те, що частини фахівців відстоюють твердження, що використання методу середньої оцінки вартості підприємства є невиправданим для оцінки вартості підприємства його покупцями, оскільки може призвести до суттєвих розбіжностей у визначенні вартості підприємстві та, як наслідок, підвищити ризики інвестування в таке підприємства. Ця проблема є особливо актуальною для тих суб’єктів господарювання, вартість яких, розрахована на основі методу капіталізації доходів, суттєво відрізняється від абсолютної величини вартості, розрахованого на основі майнового підходу.

Поряд із майновим або доходним підходами до оцінки вартості підприємства як цілісного майнового комплексу на практиці застосовується також ринковий підхід до визначення вартості об’єкта оцінки. Так, ринковий підхід передбачає розрахунок вартості підприємства – об’єкта оцінки на основі результатів його зіставлення з певними еталонами порівняння, як правило, підприємствами бізнес – аналогами. Тому, адекватність визначення вартості підприємства – об’єкта оцінки залежить від обґрунтованості вибору бази для порівняння (затвердження еталону порівняння). Суб’єкт господарювання, що обирається у якості бази для проведення оцінки, повинен функціонувати в тій же галузі народного господарства (відноситися до того ж виду економічної діяльності). Для підприємств кандидатів на вибір у якості бази оцінки проводиться порівняльний аналіз кількісних та якісних параметрів фінансово–господарської діяльності, що визначають подібність чи відмінність бізнес–аналогів та об’єкта оцінки.

Основними інформаційними джерелами при застосуванні цього підходу є операції, що мали місце на ринку капіталів (перш за все, організований ринок цінних паперів — фондові біржі, торгівельно–інформаційні системи), дані публічної фінансової звітності підприємств–аналогів, а також інформація про попередні транзакції з корпоративними правами підприємства, вартість якого оцінюється. Звичайно, ринок цінних паперів з його конкурентним середовищем представляє собою найкращий механізм визначення реальної вартості корпоративних прав, а отже, і вартості самого підприємства як емітента таких корпоративних прав. Саме тому в країнах з розвинутими ринковими механізмами під час оцінки вартості підприємств із використанням ринкового підходу як базу для порівняння досить часто використовують інформацію про ринковий (біржовий) курс корпоративних прав.

Найчастіше в рамках ринкового підходу процедура оцінки вартості підприємства здійснюється за такими методами як оцінка вартості підприємства на основі зіставлення мультиплікаторів та оцінка вартості підприємства на основі порівняння продажів (транзакцій).

Метод зіставлення мультиплікаторів як основа оцінки вартості підприємства дає змогу оцінити її кількісне вираження на основі зіставлення значень окремих показників аналогічних підприємств. Метод ґрунтується на тезі про рівність окремих мультиплікаторів, розрахованих для підприємств–аналогів. Відповідно, алгоритм кількісного визначення ринкової вартості підприємства за методом зіставлення мультиплікаторів має наступний вигляд.

, де (09.05.).

ВПм — вартість підприємства, що визначена із використанням методу зіставлення мультиплікаторів;

По — абсолютна величина показника, що аналізується (наприклад, чиста виручка, прибуток, грошовий потік, Free Cash Flow і т.п.), для підприємства, вартість якого оцінюється;

М — значення мультиплікатора, що визначається на основі аналізу підприємства, що використані у якості бізнес–аналогів;

На практиці у якості мультиплікаторів прийнято використовувати наступні відносні величини, зокрема:

• відношення ринкової капіталізації до чистої виручки від реалізації;

• відношення ціни підприємства до операційного Cash Flow;

• відношення ціни підприємства до чистого прибутку;

• відношення ринкового курсу до розрахункового балансового курсу.

Слід звернути у вагу, що кількісна оцінка значення мультиплікаторів для підприємства, що аналізується, та його аналогів має здійснюватися виключно на основі ідентичних методик. При визначенні вартості підприємства може використовуватися одночасно кілька різних мультиплікаторів, при цьому вартість підприємства буде розраховуватися як проста середня арифметична вартостей підприємства, визначених із використанням різних мультиплікаторів.

Метод порівняння продажів (транзакцій), у свою чергу, реалізується шляхом аналізу ринкових цін по операція купівлі–продажу аналогічних об’єктів на конкурентному ринку, оскільки робиться припущення, що суб’єкти ринку укладають угоди, виходячи із ринкової вартості на аналогічні об’єкти. Тому, на основі співставлення ринкового курсу купівлі–продажу підприємств–аналогів і визначається вартість підприємства, що аналізується. Однак, слід визнати, що абсолютних аналогів практично не існує, тому вартість купівлі–продажу підприємств, що використовуються у якості аналогів, необхідно скорегувати, з метою чого розраховуються спеціальні поправочні коефіцієнти, які і являють собою кількісне вираженні унікальності підприємства, вартість якого визначається, — рівня відмінності об’єкта оцінки від його ринкового аналогу. Так, з метою забезпечення об’єктивності оцінки вартості підприємства знайдена в рамках ринкового підходу вартість підприємства, визначеного у якості бізнес–аналога, коригується на відповідні поправки, що відображають специфічний рівень ризику об’єкта оцінки; особливості прав власності, емітованих таким підприємством, рівень їх мобільності та додаткові ринкові переваги.

Рис. 09.04.Порядок проведення оцінки вартості підприємства.

Використання ринкового підходу до оцінки вартості підприємства в Україні представляється проблематичним у зв’язку із низькою активністю ринку капіталів і, як наслідок, відсутності достатньої кількості прецедентів для вибору у якості основи методу зіставлення мультиплікаторів чи методу порівняння продаж. Наявна ж та доступна інформація щодо операцій купівлі-продажу підприємств чи їх корпоративних прав по ряду причин не завжди може сприйматися як така, що цілісно відображає ринкову ситуацію, оскільки більшість таких операцій здійснюється інвесторами, яких не можна вважати стратегічними, а, отже, ціна виконання таких угод не може представляти реальну ринкову вартість.

Порядок організації процедури визначення (оцінки) вартості підприємства та представлення замовникам результатів такої оцінки наведено на Рис. 09.04.