Тема 8. Фінансова інвестиційна діяльність підприємств
8.1. Методичні вказівки до вивчення теми
Вивчення теми “Фінансова інвестиційна діяльність підприємств” дозволяє з”ясувати роль фінансових інвестиції в розвитку та ефективному функціонуванні підприємств на сучасному трансформаційному етапі з урахуванням методологічних засад оцінки доцільності та відображення інформації про фінансові інструменти у звітності. При вивченні теми слід ознайомитися з такими основними групами питань:
сутність та види інвестицій підприємств;
особливості фінансових інвестицій;
методи оцінки фінансових інвестицій при відображенні їх у фінансовій звітності;
оцінка доцільності вкладень в інвестиції з фіксованою ставкою доходності;
цінка доцільності вкладень в корпоративні права.
Сутність та види інвестицій підприємств. Діюче законодавство України надає широкий спектр прав та повноважень суб”ектам інвестиційної діяльності у відповідності з їх економічною самостійністю. Інвестор має право самостійно визначати цілі, напрямки, види та обсяги інвестиційної діяльності. При цьому вибір конкретних форм інвестування підприєимства визначається завданнями галузевої, товарної та регіональної диверсифікації його діяльності та потенціалом формування інвестиційних ресурсів.
Рішення щодо вкладання коштів має бути підпорядковано такими основними питаннями: мета інвестування; сума коштів, яка може бути інвестувана; строки, на які кошти можуть бути заморожені в інвестиційні вкладення; собівартість окремого об’єкта інвестицій; сума отриманих доходів; можливі вигоди та доходи від альтернативного використання капіталу; ризики, пов’язані з інвестуванням; ліквідність фінансових інвестицій.
Інвестиції здебільшого класифікуються за такими ознаками (Рис.8.1)
Рис.8.1. Класифікація інвестицій підприємства за основними ознаками.
Для примислових підприємств найбільш розповсюдженими є реальні інвестиції, основними формами яких є: придбання цілісних майнових комплексів, нове будівництво, реконструкція, модернізація, зміна зношених або застарілих основних виробничих фондів, інноваційне інвестування в нематеріальні активи, інвестування приросту оборотних активів.
Управління фінансовими інвестиціями є більш проблематичним. Це обумовлено відсутністю чіткого визначення фінансових інвестицій у діючому законодавстві України, що породжує певну неузгодженість трактувань.
У відповідності до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” Фінансові інвестиції – це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції при цьому поділяються на прямі та портфельні. Прямі інвестиції передбачають внесення грошових засобів або майна в статутний капітал юридичної особи в обмін на емітовані нею корпоративні права. Портфельні інвестиції передбачають придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за грошові засоби на фондовому ринку.
Крім цього, визначення “фінансова інвестиція” наведено в П(С)БО 2, за яким це фінансові активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання ввартості капіталу або інших вигод для інвестора.
Враховуючи це, до основних цілей здійснення фінансових інвестицій підприємств можливо віднести: одержання прибутку (як правило довгострокові фінансові інвестиції); поглинання чи здобуття контролю над підприємством-конкурентом, в тому числі з метою його ліквідації; створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів); покращення фінансово-господарських зв’язків із постачальниками сировини (матеріалів, комплектуючих тощо) та споживачами готової продукції; диверсифікація діяльності та одержання доступу до певного сегменту ринку; збереження ліквідних резервів (як правило, поточні фінансові інвестиції).
Згідно П(С)БО 12, фінансові інвестиції, поділяються на ті:
що знаходяться у підприємства до моменту їх погашення;
що враховуються по методу участі у капіталі. До них відносяться фінансові інвестиції: в асоційовані підприємства; в дочірні підприємства; в спільну діяльність зі створенням юридичної особи (спільні підприємства);
інші фінансові інвестиції.
Разом з тим, у П(С)БО 2 закріплено розподіл фінансових інвестиції на довгострокові та поточні, що обумовлено принципами відображення активів і зобов'язань, закладених у національних положеннях (стандартах), - оборотні та необоротні активи, які відображаються у фінансовій звітності окремо.
Під довгостроковими фінансовими інвестиціями розуміють фінансові інвестиції на період більше одного року, а такрж усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (п. 17 П(С)БО 2). Виходячи з цього, довгостроковими інвестиціями можуть бути також і вкладення на термін менше року, якщо, виходячи із ситуації на ринку, підприємство визнає за неможливе їх реалізацію протягом короткого часу, тобто неліквідні активи.
Аналогом довгострокових фінансових інвестицій є показник «Довгострокові фінансові вкладення», який використовувався у вітчизняній практиці до 1 січня 2000р. До того ж склад понять «довгострокова фінансова інвестиція» і «довгострокові фінансові вкладення» у зв'язку із введенням національних положень (стандартів) практично не зазнав змін. Так, у складі довгострокових фінансових інвестицій можуть відображатися вкладення підприємства в активи, що утримуються з метою одержання прибутку: цінні папери - акції, облігації, ощадні та інвестиційні сертифікати, векселі (придбані з дисконтом за грошові кошти з метою одержання прибутку при їх погашенні); внески до статутних фондів інших підприємств тощо.
Класифікація довгострокових фінансових інвестицій зображена на рис. 8.3.
Рис.8.2. Класифікація довгострокових фінансових інвестицій
До поточних фінансових інвестицій належать фінансові інвестиції на термін, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів). До цього виду інвестицій відносять вкладення підприємством тимчасово вільних коштів у банківські депозити, короткострокові цінні папери та інші доходні фінансові інструменти з метою формування ліквідних резервів та одержання доходів. Поточне фінансове інвестування може здійснюватися також в рамках політики рефінансування дебіторської заборгованості.
Поточними фінансовими інвестиціями можуть також вважатися векселі, якщо вони використовуються як цінний папір. Зокрема, за позицією “поточні фінансові інвестиції” можуть бути відображені векселі, що придбаваються нижче від номінальної вартості з метою зарахування кредиторської заборгованості в сумі номіналу векселя.
Окрім цього поточними можуть бути і інвестиції в асоційовані, дочірні підприємства та у спільну діяльність із створенням юридичної особи, якщо вони придбані та утримуються виключно для продажу протягом дванадцяти місяців з дати придбання або відповідні асоційовані чи дочірні підприємства ведуть діяльність в умовах, які обмежують їх здатність передавати кошти інвестору протягом періоду, що перевищує дванадцять місяців.
Оскільки поточні фінансові інвестиції розглядаються здебільшого як ліквідні резерви, для підприємства принципове значення має їх загальна ринкова вартість, тобто обсяг грошових коштів, які можна отримати в результаті реалізації портфеля поточних фінансових інвестицій.
Особливості фінансових інвестицій. Здійснення фінансових інвестицій суб”єками господарювання характеризується радом особливостей, основними з яких є:
Фінансові інвестиції є незалежним видом господарської діяльності для підприємств реального сектора економіки;
Фінансові інвестиції використовуються підприємствами реального сектора економіки, як правило, в двох цілях: отримання додаткового інвестиційного доходу в процесі використання вільних грошових активів і їх протиінфляційного захисту. Такі підприємства звичайно не здійснюють цілеспрямованого формування інвестиційних ресурсів для здійснення фінансових інвестицій.
Фінансові інвестиції надають підприємству найширший діапазон вибору інвестування за шкалою “дохідність-ризик”. Порівняно з реальним інвестуванням ця шкала значно ширше – вона включає групу як безризикових, так і високоризикових (спекулятивних) інструментів інвестування, дозволяючи інвесторові здійснювати свою інвестиційну політику в широкому діапазоні: від вкрай консерввативної до вкрай агресивної.
Фінансові інвестиції надають підприємству досить широкий діапазон вибору інструментів інвестування за шкалою “дохідність-ліквідність”. Процес обгрунтування управлінських рішень, пов”язаних зі здійсненням фінансових інвестицій, є простішим і менш трудомісткім.
З наведеного можливо зробити висновок, що фінансове інвестування здійснюється підприємствами в наступних основних формах:
Вкладення капіталу в статутні фонди спіьних підприємств. Ця форм фінансового інвестування має найбільш тісний зв”язок з операційною діяльністю підприємства. Вона забезпечує зміцнення стратегічнихї господарських зв”язків з постачальниками сировини і матеріалов (при участі в їх статутному капіталі); розвиток своєї виробничої інфраструктури (при вкладанні каптіталу в транспортні і інші аналогічні підприємства); розширення можливостей збуту продукції або проникнення на інші регіональні ринки; різні форми галзевої і товарної диверсифікації операційної діяльності й інші стратегічні напрямки розвитку підприємства. За своїм змістом ця форма фінансового інвестування практично наближається до реального інвестування, являючись менш капіталомісткою і оперативнішою. Пріоритетною метою цієї форми інвестування є не стільки отримання високого інвестиційного прибутку, скільки встановлення форм фінансового впливу для забезпечення стабільного формування свого операційного прибутук.
Вкладення капіталу в доходні інструменти грошового ринку,спрямоване на ефективне використання тимчасово вільних грошових активів підприємства. Основним інструментом є депозитний вклад до комерційного банку. Ця форма використовується для короткострокового інвестування капіталу і основною метою є створення інвестиційного прибутку.
Вкладення капіталу в доходні види фондових інструментів є найбільш масовою і перспективною формою фінансових інвестицій. Використання цієї форми фінансовго інвестування пов”язано з широким вибором альтернативних фінансових рішень як по інструментам, та кі по строкам; більш високим ріівнем державного регулювання і захищеності інвестицій; наявністю оперативної інформації про стан і кон”юктуру фондового ринку. Головною метою цієї форми фінансового інвесування є створення інвестиційного прибутку, хоча в окремих випадках вона може бути використана для встановлення форм фінансового впливу на компанії при вирішення стратегічних завдань.
Методи оцінки фінансових інвестицій при відображенні їх у фінансовій звітності. Відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, оцінка - це процес визначення грошових сум, по яких повинні визнаватися і відбиватися елементи фінансових звітів у балансі і звіті про прибутки і збитки.
У фінансових звітах використовуються в різних комбінаціях кілька різних методів оцінки, що визначені національними П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції". Вибір методів оцінки залежить від видів фінансових інвестицій (поточні чи довгострокові).
Первісна оцінката відображення в бухгалтерському обліку фінансових інвестицій здійснюється за собівартістю. Яка складається з ціни її придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов'язкових платежів та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з придбанням фінансової інвестиції.
Для відображення на дату балансу запроваджуються фактично три методи оцінки фінансових інвестицій:
- за справедливою вартістю;
- за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій;
- за методом участі в капіталі.
Вони застосовуються залежно від того, в який об'єкт здійснено інвестиції.
У зв'язку з цим розрізняються такі об'єкти інвестування:
- фінансові інвестиції, що придбані та утримуються виключно для продажу - обліковуються за справедливою вартістю;
- фінансові інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення -обліковуються за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій;
- фінансові інвестиції в асоційовані і дочірні підприємства та в спільну діяльність зі створенням юридичної особи (спільного підприємства) -обліковуються за методом участі в капіталі.
При цьому якщо фінансові інвестиції в асоційовані і дочірні підприємства та в спільну діяльність зі створенням юридичної особи (спільного підприємства) утримуються виключно для продажу; або асоційовані, дочірні, спільні підприємства ведуть діяльність в умовах, які обмежують їх здатність передавати кошти інвестору протягом періоду, що перевищує дванадцять місяців, то оцінка таких фінансових інвестицій на дату балансу здійснюється за справедливою вартістю.
У разі придбання фінансових інвестицій шляхом обміну на цінні папери власної емісії, то собівартість фінансової інвестиції визначається за справедливою вартістю переданих цінних паперів. Справедливої вартості - це сума, за якою може бути здійснено обмін активу або оплата зобов'язання у результаті операції між поінформованими, зацікавленими і незалежними сторонами.
Стосовно цінних паперів справедливою вартістю є їх поточна ринкова вартість на фондовому ринку, а за її відсутності - експертна оцінка (додаток до П(С)БО 19). Підтвердженням справедливої вартості власних цінних паперів може бути виписка із звіту біржі про ціну такого цінного паперу. Отже, вартість фінансових інвестицій, отриманих в обмін на власні папери, в загальному випадку не дорівнюватиме номінальній вартості переданих цінних паперів.
Аналогічний підхід застосовується і до первісної оцінки фінансових інвестицій, придбаних шляхом обміну на інші активи, коли собівартість фінансової інвестиції дорівнює справедливій вартості цих активів.
Виходячи з цього, схематично оцінка при придбанні фінансових інвестицій залежно від способу придбання може мати такий вигляд:
В обмін на цінні
папери власної емісії
В обмін на інші
активи
Справедлива
вартість переданих активів
Справедлива
вартість власних цінних паперів,
тобто їх поточна ринкова вартість
Рис. 8.3. Оцінка фінансових інвестицій залежно від способу придбання
У випадку володіння борговими інвестиціями (облігаціями) утримуваних підприємством до їх погашення для їх оцінки на дату балансу передбачено метод оцінки по амортизованій собівартості фінансових інвестицій Цей метод полягає в тому, що різниця між собівартістю та вартістю погашення фінансових інвестицій (дисконт або премія при придбанні) амортизується інвестором протягом періоду з дати придбання до дати їх погашення з урахуванням нарахованих відсотків.
Амортизація дисконту (премії) здійснюється за методом ефективної ставки відсотка, за яким сума амортизації визначається як різниця між доходом за фіксованою ставкою відсотка і добутком ефективної ставки і амортизованої вартості на початок періоду, за який нараховується відсоток.
Сума амортизації дисконту або премії нараховується одночасно з нарахуванням відсотка (доходу від фінансових інвестицій), що підлягає отриманню, та відображається у складі інших фінансових доходів або інших фінансових витрат.
Розрахунок ефективної ставки відсотка (ЕСВ) має такий вигляд:
- в разі придбання фінансової інвестиції з дисконтом
Річна сума відсотків + річний дисконт
ЕСВ = ———————————————————————
(собівартість інвестиції + вартість погашення інвестиції)/ 2
- в разі придбання фінансової інвестиції з премією
Річна сума відсотків – річна премія
ЕСВ = ———————————————————————
(собівартість інвестиції + вартість погашення інвестиції)/ 2
Сума амортизації дисконту визначається як різниця між сумою відсотка за ефективною ставкою і номінальною сумою відсотка. При визначенні суми амортизації премії необхідно від номінальної суми відсотка відняти суму відсотка за ефективною ставкою.
Оцінка фінансових інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства за методом участі в капіталі. Необхідність використання методу участі в капіталі викликана тим, що визнання доходу від інвестицій у компанії, на які інвестор має істотний вплив, тільки на підставі отриманих дивідендів не може служити адекватним вимірником дійсного доходу від інвестицій. Дивіденди можуть мати незначне відношення до результатів діяльності об'єктів інвестування. У свою чергу, інвестор, маючи істотний вплив на результати діяльності компанії, несе певну відповідальність за рівень рентабельності інвестицій. Використання методу участі в капіталі робить більш інформативною звітність про активи і прибуток інвестора, а також вимагає наявності постійного зв'язку між інвестором і об'єктом інвестування з обов'язковим повідомленням один одного про результати діяльності.
Відповідно до пункту 11 П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції" за методом участі в капіталі оцінюються фінансові інвестиції:
в асоційовані підприємства, тобто ті, у статутному фонді яких інвесторові належить блокувальний (більше 25 %) пакет акцій (голосів) і які не є дочірніми або спільними підприємствами інвестора;
у дочірні підприємства, тобто які знаходяться під контролем материнського підприємства (пакет акцій (голосів) становить більше 50 % статутного фонду);
у спільні підприємства, тобто засновані учасниками спільної діяльності зі створенням юридичної особи.
Під контролем розуміється вирішальний вплив на фінансову, господарську і комерційну політику підприємства з метою одержання вигод від його діяльності. Однозначно контролем є володіння контрольним пакетом акцій (у випадку якщо об'єкт інвестування є акціонерним товариством). Однак, для здійснення контролю над підприємством можна і не мати 50 % + 1 акцію, оскільки ознакою володіння контрольним пакетом може бути придбання меншої частки акцій, якщо їх решта досить «розпилена».
Між тим, у Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку (МСБО) наводять такі ознакі контролю: володіння материнським підприємством, прямо або опосередковано (наприклад, через інщі дочірні підприємства), більше ніж 50 відсотками акцій, випущених підприємствами, котрі є об'єктами інвестування або у випадку якщо материнському підприємству належить менше 50 відсотків акцій, контроль має місце за наявності:
права на більш ніж половину голосів згідно з угодою з іншими інвесторами;
права управляти фінансовою і операційною політикою підприємства, котре є об'єктом інвестування;
права призначати аро знімати більшість членів ради директорів чи іншого відповідного керівного органу.
Виходячи з наявності або відсутності розглянутих ознак віднесення до асоційованих, дочірніх або спільних підприємств, можна зробити висновок про застосовуваність методу участі в капіталі.
Визначення поняття «метод участі в капіталі» наведене в п. 4. П(С)БО: це метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення чи зменшення частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування.
Застосування методу спричинене необхідністю достовірної оцінки активів і зобов'язань підприємства у його фінансовій звітності. При використанні вищезазначених методів обліку оцінки фінансових інвестицій у балансі буде відображено їх первісну вартість виходячи з ціни придбання, а також інших витрат, пов'язаних з таким придбанням. Але можлива ситуація, коли підприємство, яке інвестується, вело свою діяльність настільки успішно, що у разі продажу його активів (ліквідації тощо) в даний момент часу можливе одержання грошових коштів у розмірі, що значно перевищує первісні вкладення, оскільки придбані акції означають право власності на майно їх емітента при його ліквідації, а отже, інвестор може отримати 60 % вартості усього підприємства. У зв'язку з цим виникає необхідність використання методу участі в капіталі, згідно з яким фінансові інвестиції відображаються на дату балансу за вартістю, в якій будуть враховані усі зміни у власному капіталі об'єкта інвестування (за винятком результатів операцій між інвестором і об'єктом інвестування).
Балансова вартість фінансовим інвестицій збільшується (зменшується) на частку інвестора в сумі зміни загальної величини власного капіталу об'єкта інвестування за звітний період (крім змін за рахунок чистого прибутку (збитку) із включенням (виключенням) цієї суми до іншого додаткового капіталу інвестора або до додаткового вкладеного капіталу (якщо зміна величини власного капіталу об'єкта інвестування виникла внаслідок розміщення (викупу) акцій (часток), що привело до виникнення (зменшення) емісійного доходу об'єкта інвестування). Якщо сума зменшення частки капіталу інвестора в сумі зміни загальної величини власного капіталу об'єкта інвестування (крім змін за рахунок чистого збитку) більше іншого додаткового капіталу або додаткового вкладеного капіталу інвестора (якщо зменшення величини власного капіталу об'єкта інвестування виникло внаслідок викупу акцій (часток), що призвело до зменшення емісійного доходу об'єкта інвестування), то на таку різницю зменшується (збільшується) нерозподілений прибуток (непокритий збиток).
Зменшення балансової вартості фінансових інвестицій відображається в бухгалтерському обліку тільки на суму, що не призводить до від'ємного значення вартості фінансових інвестицій. Фінансові інвестиції, що внаслідок зменшення їх балансової вартості досягають нульової вартості, відображаються в бухгалтерському обліку у складі фінансових інвестицій за нульовою вартістю.
Якщо інвестор (материнське (холдингове) підприємство, контрольний учасник, інвестор асоційованого підприємства) вносить або продає активи дочірньому, спільному, асоційованому підприємству відповідно і передає значні ризики та вигоди, пов'язані з їх володінням, то у складі фінансових результатів звітного періоду відображається лише та частина прибутку (збитку), яка припадає на частку інших інвесторів дочірнього, спільного, асоційованого підприємства відповідно.
Сума прибутку (збитку) від внеску або продажу дочірньому, спільному, асоційованому підприємству активів, що припадає на частку інвестора, включається до складу доходів (витрат) майбутніх періодів з визнанням їх прибутком (збитком) інвестора лише після продажу дочірнім, спільним, асоційованим підприємством цього активу іншим особам або в періодах амортизації одержаних чи придбаних необоротних активів. Цей актив вважається проданим дочірнім, спільним, асоційованим підприємством у межах кількості й вартості подібних активів, реалізованих ним після його одержання.
Інвестор дочірнього, спільного, асоційованого підприємства відображає всю суму отриманих збитків, якщо внесок або продаж свідчить про зменшення чистої вартості реалізації оборотних активів або зниження корисності необоротних активів.
Якщо інвестор (материнське (холдингове) підприємство, контрольний учасник, асоційоване підприємство) придбав активи відповідно в дочірнього, спільного, асоційованого підприємства, то сума прибутку (збитку) об'єкта інвестування від цієї операції, що припадає на частку інвестора, відображається лише після перепродажу цих активів іншим особам або в періодах амортизації придбаних необоротних активів. Збитки, які виникли внаслідок зменшення чистої вартості реалізації оборотних активів або зниження корисності необоротних активів, відображаються повністю в період здійснення операції.
Оцінка та облік фінансових інвестицій здійсюються за кожною фінансовою інвестицією.
Цей метод застосовується, як правило для фінансових інвестицій в асоційоввані, дочірні підприємства і в спільну діяльність зі створенням юридичної особи (спільні підприємства). Однак передбачені винятки, коли інвестиції відображаються за справедливою вартістю або за собівартістью з урахуванням зменшення корисності інвестицій.
Таких випадків декілька. Це в першу чергу стосується інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства, у разі якщо;
- фінансові інвестиції придбані та утримуються виключно для продажу протягом дванадцяти місяців з дати придбання;
- асоційоване або дочірнє підприємство веде діяльність в умовах, які обмежують його спроможність передавати кошти інвестору протягом періоду, що перевищує дванадцять місяців.
Крім цього, загальний порядок обліку фінансових інвестицій, передбачений пунктами 8, 9 П(С)ЇЮ 12, застосовується до інвестицій у спільну діяльність зі створенням юридичної особи, у випадку якщо:
- фінансові інвестиції у спільну діяльність придбані та утримуються виключно з метою їх подальшого продажу протягом дванадцяти місяців;
- спільне підприємртво веде свою діяльність в умовах, які обмежують його спроможність передавати кошти учаснику спільного підприємства протягом періоду, що перевищує дванадцять місяців.
Що стосується обліку фінансових інвестицій для ведення спільної діяльності без утворення юридичної особи, то кожен її учасник відображає:
а) активи, задіяні у спільній діяльності, котрі він контролює, або свою частку в активах,, які спільно контролюються;
б) зобов'язання, які він прийняв для здійснення цієї діяльності;
в) свою частку в будь-яких зобов'язаннях, прийнятих разом з іншими учасниками стосовно цієї діяльності;
г) дохід або витрати, набуті у процесі спільної діяльності.
Слід звернути увагу, що цей метод оцінки не застосовується, якщо фінансові інвестиції тільки формально задовольняють ознакам, наявність яких свідчить про контроль або вплив з боку інвестора.
Взагалі ж для розгляду взаємовідносин між інвестором і об'єктом інвестування, необхідно виділити наступні ситуації.
Якщо інвестор продає активи об'єкту інвестування (вносить активи), то зі складу фінансових результатів звітного періоду він виключає ту частину прибутку (збитку) за такими операціями, яка дорівнює його частці у статутному капіталі об'єкта інвестування. Ця частина прибутку (збитку) не зникає, а у складі доходів (витрат) майбутніх періодів чекає моменту продажу цих активів об'єктом інвестування. Тільки тоді вона ввійде до складу фінансових результатів інвестора.
Частина прибутку (збитку), яка припадає на частку інвестора від внесення або продажу інвестором необоротних активів, що амортизуються об'єктом інвестування, відображається у фінансових результатах інвестора у періодах амортизації таких необоротних активів. Тобто сума, відображена у складі доходів (витрат) майбутніх періодів у момент передачі таких необоротних активів, буде частинами списуватися на доходи (собівартість) від реалізації необоротних активів. Частина, яка списується, пропорційна сумі амортизації такого необоротного активу.
Оцінка доцільності вкладень в інвестиції з фіксованою ставкою доходності. При вивченні питання доцільності фінансових інвестицій слід звернути увагу на існування двох основні групи методів оцінки доцільності фінансових інвестицій.
Перша - призначена для оцінки інвестицій у активи з фіксованою ставкою доходності та визначеним строком їх утримання. Друга група призначена для оцінки фінансових вкладень із чітко невизначеною нормою прибутковості та строками інвестування.
Прийняття інвестиційних рішень в першу чергу супроводжується порівнянням очікувані доходи від вкладання коштів у даний об’єкт капіталовкладень, з доходами від інших, альтернативних можливостей інвестування. При цьому розрізняють два основних підходи до оцінки інвестицій:
-статичний аналіз: всі показники, які характеризують об’єкт інвестування розглядаються в короткостроковому періоді; при розрахунках використовуються величини, які зафіксовані в певний період часу (факт зміни вартості грошей у часі не враховується);
-динамічний аналіз: показники аналізуються в динаміці, із врахуванням зміни вартості грошей в часі за ряд періодів.
При оцінці фінансових інвестицій використовують здебільшого методи, які дають можливість дослідити показники, що характеризують об’єкт інвестицій в динаміці. До основних із таких методів відносять: метод дисконтування майбутніх доходів, метод внутрішньої ставки відсотка та метод ануїтетів.
Використання методу дисконтування Cash-flow передбачає порівняння теперішньої вартості вхідних та вихідних грошових потоків, які є наслідком інвестиційних вкладень. При цьому, ставка дисконтування, яка застосовується при розрахунках теперішньої вартості є заданою і відповідає ставці доходності за можливими альтернативними вкладеннями.
Доцільність фінансових інвестицій в окремі об’єкти визначається шляхом приведення до теперішньої вартості очікуваних чистих грошових потоків (Cash-flow) від здійснення інвестицій та співставлення сумарної величини цих потоків із собівартістю інвестицій (грошових виплат на придбання інвестиції). Вартість інвестиції визначається за таким алгоритмом:
Со = + 2 + 3 + . . . . . + n - E0 (8.1.)
де Со - вартість інвестиції;
CF - чистий грошовий потік (Сash-flow) від здійснення інвестиції;
Е0 - собівартість інвестиції;
r - коефіцієнт, яких характеризує процентну ставку (r = p / 100%);
p - ставка дисконтування (ставка доходності за найкращою (або середньою) із альтернативних можливостей вкладення коштів на ринку); складається із двох компонентів: фіксованої ставки за безризиковими вкладеннями та середньо ринкової премії за ризик;
n - період, протягом якого кошти вкладаються у фінансові інвестиції (кількість інтервалів, за які нараховуються доходи).
Рішення щодо інвестиційних вкладень може бути прийняте, якщо вартість інвестиції є не менше нуля (С0 > 0). В цьому випадку рентабельність фінансових інвестицій буде дорівнювати або перевищувати ставку рентабельності за альтернативними вкладеннями на ринку. У разі наявності багатьох альтернативних вкладень, перевага віддається тому фінансовому інструменту вартість якого є найвищою.
Охарактеризований метод оцінки інвестицій є універсальним і може використовуватися як для оцінки фінансових так і реальних інвестицій. Разом з тим, його застосування є проблематичним у разі ускладнень із прогнозуванням майбутніх грошових потоків від інвестицій та за невизначеності строків, на які вкладаються кошти. За наявності інфляційних очікувань наведені розрахунки слід скоригувати на прогнозний рівень інфляції, зокрема, номінальну ставку доходності в плановому періоді слід привести до реальної (із врахуванням індексу інфляції).
Оцінка доцільності інвестицій може супроводжуватись розрахунком ефективної ставки відсотка, яка характеризує рентабельність інвестиційних вкладень.
За фінансовими інвестиціями ефективна ставка відсотка - це реальна ставка доходності (рентабельність) інвестиційних вкладень за визначений період. Цей показник розраховується як відношення річного відсотка за вкладеннями (скоригованого на середньорічну суму дисконту (+) чи премії (-) до величини вкладень (собівартості інвестицій).
Метод ефективної ставки застосовується для оцінки фінансових вкладень із фіксованою ставкою доходності (облігації, привілейовані акції, депозитні сертифікати тощо). Абсолютна сума відсотку за ефективною ставкою відсотка визначається як добуток вартості інвестицій на попередню дату та ефективної ставки відсотка. намічний підхід.
За статичного підходу, вигідність інвестицій визначається на основі порівняння ефективної ставки відсотка за декількома альтернативними об’єктами інвестування. Перевага віддається інвестиціям з вищою рентабельністю.
Завдяки розрахунку ефективної ставки відсотка можна знайти наближене значення рентабельності вкладень. Недоліком використання цього методу оцінки є те, що він не враховує чинник зміни вартості грошових потоків у часі. Вказаний недолік можна усунути вдавшись до розрахунку ефективної ставки відсотка в динаміці.
Метод динамічної (внутрішньої) ефективної ставки відсотка при оцінці інвестицій передбачає розрахунок відносного показника - ставки доходності, за якої внутрішня вартість інвестиції дорівнює нулю (теперішня вартість всіх грошових видатків на здійснення інвестиції дорівнює теперішній вартості всіх грошових надходжень від цієї інвестиції). Ця ставка відповідає мінімальній ставці рентабельності за якої пріоритет може надаватися альтернативним вкладенням на ринку.
Привило прийняття інвестиційних рішень за цим методом формулюється наступним чином: перевага повинна віддаватися тому об’єкту інвестицій, динамічна ефективна ставка відсотка за яким, є більшою, ніж середня ставка доходності за альтернативними вкладеннями на ринку капіталів.
Методом передбачено, що шукану ефективну процентну ставку можна розрахувати на основі співставлення вартості інвестицій за двох пробних варіантів ефективних ставок (re1; re2). На основі перетворень у формулі 8.1. отримуємо алгоритм, який рекомендується використовувати для розрахунку внутрішньої ефективної ставки відсотка:
re = re1 - Co1 x , (8.2)
де Со1; Со2 - внутрішня вартість інвестиції за різних варіантів ставки дисконтування.
Якщо re > r, то інвестиції в аналізований об’єкт є вигідними.
За наявності декількох альтернативних об’єктів інвестування, перевага віддається тому, динамічна ефективна ставка за яким є вищою.
У практиці фінансової діяльності суб’єктів господарювання в країнах з розвинутими ринковими інституціями, охарактеризований метод оцінки інвестицій в динаміці на сьогоднішній день є найбільш вживаним.
Оцінка доцільності фінансових інвестицій у корпоративні права. Як зазначалось раніше, інвестиції у корпоративні права інших підприємств здійснюється переважно з метою поглинання цих підприємств, придбання контролю над ними, одержання доступу до певного сегменту ринку, створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів тощо).
Короткострокове інвестування коштів у корпоративні права здійснюється переважно в акції, враховуючи характеристики цього фінансового інструменту. Разом з тим, проблемою є вибір акцій з точки зору ліквідності, прибутковості, який грунтується на технічному та фундаментальному аналізі.
Методологія технічного аналізу грунтується на допущенні, що на фондовій біржі існують певні історично обумовлені закономірності, які характеризують динаміку ринкового курсу цінних паперів на основі досліджень ціноутворення акцій у попередніх періодах. На підставі минулих подій, з урахуванням розвитку курсової вартості, аналізу ринкових індексів та рейтингів робляють прогнози щодо майбутнього курсу акцій визначають найбільш сприятливі проміжки часу для їх купівлі-продажу, з точки зору можливостей отримання прибутку у вигляді курсових різниць.
Основні групи методів і прийомів технічного аналізу: перша група досліджує базові тенденції на фондовому ринку чи окремому його сегменті; друга - призначена для аналізу тенденцій розвитку ринкового курсу акцій емітента.
Графічне зображення динаміки курсу окремої акції, фондового індексу окремої галузі чи ринку в цілому вважається найважливішим інструментом технічного аналізу.
В ході технічного аналізу акцій оцінюється ситуації на фондовому ринку в цілому і визначається фаза його розвитку з урахуванням індексу ділової активності. Висновки щодо ситуації на ринку базуються на основі оцінки тренду та циклічних коливань курсової вартості. Для цього використовують різні статистичні методи, найпоширенішим із яких є побудова динамічного ряду ковзних середніх. Сигналом до вкладання коштів у фондові інструменти є початок фази зростання фондового індексу. Однак, методи технічного аналізу можуть не мати логічного пояснення, а концепція технічного аналізу входить в протиріччя з поняттям ефективних ринків. Тому в умовах ефективного ринку основу аналізу цінних паперів складає фундаментальний аналіз, який грунтується на дослідженні майбутніх закономірностей і надає можливості визначити внутрішньою вартість підприємства та його корпоративних прав. Якщо за проведеним аналізом вартість є вища їх ринкової ціни, то курс акцій є заниженим, а отже і має сенс вкладати кошти.
Для розрахунку внутрішньої (об’єктивної) вартості корпоративних прав (акцій) аналізують ряд чинників, які характеризують емітента: нинішні та потенційні показники прибутковості, величина та структура затрат та капіталу, рівень дивідендних виплат, якість менеджменту, спроможність до інновацій, ситуація на ринку та інш.
Фундаментальний аналіз акцій передбачає розрахунок статичних та динамічних показників.
Серед статичних фінансових показників здебільшого використовують:
балансовий курс корпоративних прав;
чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію;
дивіденди на одну просту акцію;
рентабельність акції;
відношення ринкового курсу до чистого прибутку на одну акцію (price earnings ratio, PER);
відношення ринкового курсу акцій до показника Cash-flow на одну акцію (KCF)1.
Прийняття рішень щодо доцільності інвестування коштів здійснюється на основі порівняння вказаних статичних показників за різними можливими об’єктами інвестування, а також за ряд минулих періодів. Особливо придатними для цього вважаються два останні показники: PER та KCF.
Оцінка доцільності інвестицій в акції визначається на основі поєднання багатьох комбінованих показників в процесі статистичного регресійного аналізу.
Значна кількість моделей оцінки вартості акцій, які застосовуються в процесі фундаментального аналізу базуються на концепції теперішньої вартості майбутніх грошових потоків (Net Present Value).
Поєднання результатів фундаментального та технічного аналізу дає можливість оптимізувати фінансові вкладення з урахуванням проміжків часу протягом яких кошти слід вкладати або здійснювати дезінвестиції.
Більш детальна характеристика цих прийомів оцінки фінансових інвестицій наведена в рекомендованій літературі.