Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
22
Добавлен:
06.06.2015
Размер:
308.74 Кб
Скачать

Тема 2: Особливості фінансування підприємств різних форм організаці бізнесу.

Тема 2. Особливості фінансування підприємств різних форм організації бізнесу.

  1. Методичні вказівки до вивчення теми.

Вивчення теми “Особливості фінансування підприємств різних форм організації бізнесу” має на меті формування у студентів базової теоретичної підготовки та практичних навичок щодо обґрунтування вибору організаційно–правової форми ведення підприємницької діяльності в рамках визначеної міссії та фінансової стратегії підприємства як одного з фактору забезпечення його конкурентоспроможності у короткостроковому та довгостроковому періодах. Вивчення даної теми передбачає опрацювання системи проблемних питань, які можна об’єднати та узагальнити за наступними напрямками:

  • критерії вибору організаційно–правової форми бізнесу;

  • особливості фінансової діяльності суб’єктів господарювання без створення юридичної особи;

  • особливості фінансової діяльність господарських товариств;

  • фінансова діяльність приватних підприємств та кооперативів;

  • фінансова діяльність державних та казенних підприємств;

  • особливості організації підприємницької діяльності за участю іноземного капіталу;

  • фінансування спільної діяльності суб’єктів господарювання на основі договорів кооперації.

При вивченні матеріалів теми, з метою полегшення розуміння та засвоєння, доцільно повторити метеріали попередньої теми курсу, а також матеріали таких курсів як „Господарське право” та „Фінанси підприємств,” які є теоретико–методологічною основою вибору, обгрунтування та прийняття сукупності управлінських фінансових рішень щодо організаційно–правової форми ведення підприємницької діяльності, як-то: вибір організаційно–правової форми суб’єкта господарювання, що створюється, або зміну такої форми відповідно до потреб місії, корпоративної та фінансової стратегії суб’єкта господарювання.

Важливе значення для адекватного сприйняття матеріалів теми відіграє визначення критеріїв обґрунтування та вибору організаціно–правової форми ведення підприємницької діяльності. Так, приймаючи рішення щодо правової форми організації бізнесу необхідно враховувати наступні критерії.

  • Порядок створення суб’єкта господарювання обраної організаційно–правової форми, що включає кількість засновників суб’єкта господарювання, їх склад та обмеження щодо кола таких осіб, а також рівень відповідальності власників по зобов’язанням такого підприємства.

  • Можливості участі власників в управлінні справами суб’єкта господарювання та контролю за його діяльністю.

  • Можливості фінансування, що визначає особливості доступу підприємства на ринок капіталу для залучення доданих фінансових ресурсів з метою фінансування його операційної та інвестиційної діяльності, у тому числі особливості залучення власного і позичкового капіталу. Дане питання є особливо важливим для крупних підприємств, що потребують значних обсягів.

  • Умови передачі права власності та правонаступництво, що визначає порядок та затратність процедури виходу із складу учасників суб’єкта господарювання або ж набуття права власності.

  • Умови оподаткування суб’єктів господарювання, які будуть залежати як від правової форми організації підприємницької діяльності, так і сфери такої діяльності (перш за все, мова йде про можливості доступу до альтернативних способів оподаткування та тих чи інших податкових пільг).

  • Величина накладних витрат, що формуються як при створенні суб’єкта господарювання, так і при здійсненні поточної фінансово–господарської діяльності і визначаються особливостями організації управління таким суб’єктом господарювання, у тому числі управління його фінансами.

  • Законодавчі вимоги щодо здійснення різних видів підприємницької діяльності, зокрема, існують обмеження вибору організаційно–правової форми для здійснення тієї чи іншої підприємницької діяльності. Слід також враховувати особливості ліцензування суб’єктів господарювання, а також обмеження щодо суміщення різних видів підприємницької діяльності. Так, дозвіл на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів України можуть отримати наприклад акціонерні товариства, статутний капітал яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій. З іншого боку, страхова компанія, що займається страхування життя, не може займатися іншими видами страхування.

Базуючись на зазначених критеріях, інвестор обирає правову форму для організації підприємницької діяльності, що може бути заснована на приватній, колективній та державній (загальнодержавній власності та власності територіальної громади) формі власності. Крім того, підприємницька діяльність може здійснюватися без створення юридичної особи та/або із залученням іноземного капіталу (підприємство з іноземними інвестиціями). Як вітчизняна, так і світова практика свідчить, що домінуючою формою власності є колективна.

Крім того, суб’єкти господарювання можуть створювати об’єднання підприємств. У вітчизняній практиці об’єднання підприємств отримують статус юридичної особи, а взаємовідносини між об’єднанням та його учасниками чинним законодавством та статутними документами такого об’єднання. До основних видів об’єднань належать асоціації, корпорації, консорціуми, концерни.

Розглянемо коротко особливості організації фінансової діяльність суб’єктів господарювання різних організаційно–правових форм, зупинившись на їх перевагах та недоліках.

Почнемо з найпростішої — підприємницької діяльності без створення юридичної особи. У такій формі підприємницька діяльність може здійснюватися на основі договорів про спільну діяльність або ж приватними підприємцями – фізичними особами (як громадянами України, так і громадянами інших країн, що не обмежені у правоздатності та/або дієздатності). Основними перевагами організації підприємницької діяльності без створення юридичної особи є відносна простота її заснування (наприклад, укладання договору для організації спільної діяльності юридичних осіб або проходження державної реєстрації для приватного підприємця), а також низький рівень накладних затрат для створення та функціонування такого суб’єкта господарювання. Крім того, для приватного підприємця, наприклад, існує можливість вибору режиму оподаткування — загальний режим оподаткування або один із альтернативних (сплата фіксованого податку шляхом придбанням торгового патенту або сплата єдиного податку).

Основні недолітки організації підприємницької діяльності у формі приватного підприємця наступні:

  • суттєво обмежені можливості залучення додаткових фінансових ресурсів;

  • приватний підприємець несе необмежену відповідальність по зобов’язанням, які виникли в результаті його підприємницької діяльності.

Суб’єкти господарювання можуть фінансувати спільні інвестиційні проекти чи окремі операції на підставі договорів про спільну діяльність без створення нової юридичної особи. Спільна діяльність — це господарська діяльність зі створенням або без створення юридичної особи, котра є об’єктом спільного контролю двох або більше сторін згідно з письмовою угодою між ними. Договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов’язану зі створенням юридичної особи, можуть укладатися між двома або більше сторонами — як між резидентами України, так і між резидентами та іноземними інвесторами.

Оформлена договором про спільну діяльність без створення юридичної особи підприємницька діяльність здійснюється (1) контролюючим учасником (яким визнається сторона угоди, котра є учасником спільної діяльності і реалізує спільний контроль та управління цією діяльністю) та (2) інвестор спільної діяльності (яким визнається сторона угоди, котра є учасником спільного діяльності але не здійснює спільного контролю за такою діяльністю. Відповідно, грошові та інші майнові внески учасників такого договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є спільною власністю сторін, яка за своїм характером є частковою власністю.

Безпосередній контроль та управління спільною діяльністю без створення юридичної особи може здійснюватися створеною радою з числа учасників (їх представників) договору про спільну діяльність або ж одним з учасників такого договору. У випадку, коли серед учасників договору про спільну діяльність є нерезидент, то обов’язки з ведення справ можуть делегуватися лише учаснику угоди, що має статус резидента. Особа, на яку покладено ведення спільних справ, укладає договори, пов’язані із забезпеченням спільної діяльності, від свого імені і сама набуває цивільних прав і несе обов’язки за договорами.

Підприємницька діяльність, оформлена договором про спільну діяльність, передбачає повну відповідальність учасників договору до зобов’язанням, що виникли в результаті такої спільної діяльності. Безпосередньо процедура та порядок покриття витрат та збитків від спільної діяльності визначається відповідним договором.

Організація поточної діяльності забезпечується особою, на яку покладено обов’язки з ведення справ, і включає, зокрема, (1) організацію бухгалтерського обліку та подання статистичної звітності, (2) організацію податкового обліку, (3) нарахування та сплата податків та інших обов’язкових платежів до бюджету відповідно до чинного законодавства тощо. Ця ж особа забезпечує розрахунки із учасниками договору щодо розподілу прибутку від спільної діяльності та нарахування відповідних податків (оподаткування дивідендів від участі у спільній діяльності).

Як вже згадувалося, учасниками договорів про спільну діяльність (договорів про кооперацію) можуть бути також іноземні інвестори. За таких умов договори про спільну діяльність підлягають державній реєстрації відповідно до Закону України „Про режим іноземного інвестування,” що є підставою визнання вкладу іноземного партнера до спільноконтрольованих активів як іноземної інвестиції, що дозволяє застосовувати по відношенню до останньої пільги, передбачені чинним законодавством. Так, зокрема, нерезидент при вивезенні доходів від спільної діяльності за кордон сплачує податок на репатріацію доходів у розмірі 15 % суми такого доходу за рахунок такої виплати (з необхідним корегуванням ставки податку відповідно до ратифікованих двосторонніх міжнародних договорів між Україною та країною базування нерезидента).

Слід також звернути увагу на певні особливості організації та здійснення фінансової діяльності підприємствами з іноземними інвестиціями. Так, підприємством з іноземними інвестиціями визнається підприємство будь–якої організаційно–правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному капіталі якого, за його наявності, становить не менше 10 %. Рівень відповідальності учасників підприємства – іноземних інвесторів по зобов’язанням такого підприємства залежить та визначається особливостями організаційно–правової форми, в якій створено таке підприємство. Загалом, підприємства з іноземними інвестиціями можуть створюватися шляхом (1) часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами (спільна діяльність із створення юридичної особи); (2) придбання корпоративних прав діючих підприємств; (3) створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю. У першому та третьому випадках (а також при придбанні корпоративних прав нової емісії) вклад іноземного інвестора до статутного капіталу суб’єкта господарювання, що здійснюється матеріальними цінностями, звільняється від сплати митних зборів та платежів (за умови, що таке майно не буде реалізоване третім особам на території України протягом трьох років) та ПДВ.

Підприємства, створені за участю іноземних інвестицій, а також об’єкти (результати) спільної діяльності на території України за участю іноземних інвестицій без створення юридичної особи, в т. ч. на основі договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво, спільну діяльність тощо, підлягають валютному регулюванню та оподаткуванню за правилами, встановленими законодавством України з питань валютного регулювання та оподаткування підприємств, створених без участі іноземних інвестицій, за винятком випадків, коли законами України встановлено пільговий порядок оподаткування підприємств, створених без участі іноземних інвестицій.

Підприємницька діяльність може здійснюватися на у формі приватного підприємства, колективного підприємства, комунального або державного підприємства. Під приватним підприємством розуміється організації підприємницької діяльності у формі юридичної особи, що заснована на приватній власності окремого громадянина (в т. ч. нерезидента) з правом найму робочої сили. У такому випадку фізична особа, що є засновником приватного підприємства, являється його повним власником (власником 100 % його власного капіталу), а також володіє правом на управління справами підприємства та отримання частки прибутку у вигляді дивідендів. Слід відмітити, що у складі власників (засновників) приватного підприємства може бути лише одна фізична особа — в іншому випадку підприємство повинно бути реорганізоване у в одне із підприємств колективної форми власності. Саме такими особливостями і обумовлені переваги та недолік приватного підприємства як форми організації підприємницької діяльності.

До переваг приватного підприємства можна віднести максимальну участь власника в управлінні підприємством і, відповідно, практично повна відсутність проблеми агентських відносин; спрощену процедуру правонаступництва; обмежену відповідальність за зобов’язаннями підприємства; можливість оплати внесків як у грошовій, так і майновій формі. А серед недолітків, у свою чергу, можна виділити низький рівень мобільності прав власності, обмеженість залучення власного капіталу, а також „білі плями” нормативно–правового регулювання діяльності приватного підприємства тощо.

Згадані вище правові форми організації підприємницької діяльності придатні, переважно, для створення та функціонування невеликої (рідше, середньої) справи. Для організації ж великого та зорієнтованого на тривалий період функціонування бізнесу придатна, як свідчить світова практика, корпоративна форма господарювання, заснована на колективній формі власності, — господарські товариства. Колективна форма власності має місце при (1) добровільному об’єднанні майна громадян та (або) юридичних осіб; (2) викупу та (або) безоплатного отримання трудовим колективом майна державного підприємства при його реорганізації; (3) реорганізація державних підприємств в акціонерні товариства (або інші форми господарських товариств) тощо.

Створення, функціонування та ліквідація господарських товариств в Україні регулюється відповідним законом, що передбачає можливість існування таких форм господарських товариств як акціонерні товариства (відкритого та закритого типів); товариства з обмеженою відповідальністю; повні товариства; товариства з додатковою відповідальністю та командитні товариства.

Основні відмінності між різними видами господарських товариств зводяться, переважно, до (1) рівня відповідальності учасників товариства по зобов’язанням товариства, що утворилися в результаті його фінансово–господарської діяльності (див. Рис. 02.01.); (2) порядку заснування конкретної форми господарського товариства, у тому числі витрат на проведення такої процедури; (3) можливостей та обмежень входження до (виходу із) складу учасників господарського товариства; (4) особливостей процедури правонаступництва тощо.

Під акціонерним товариством (далі — АТ) розуміється таке господарське товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. АТ відповідає за зобов’язаннями усім належним йому майном, у той час як відповідальність учасників товариства обмежена розміром їх участі у статутному капіталі АТ. Створення АТ шляхом об’єднання майна засновників та учасників товариства, якими можуть бути як фізичні особи, так і юридичні не залежно від їх юрисдикції (резиденти та нерезиденти).

Рис. 02.01.Рівень відповідальності учасників господарських товариств.

Серед інших особливостей фінансової діяльності акціонерних товариств необхідно відмітити наступні:

  • формування статутного капіталу шляхом випуску та розміщення акцій дозволяє залучати капітал від дрібних та крупних інвесторів;

  • високий рівень мобільності прав власності та спрощений порядок реалізації права на правонаступництво;

  • можливість розміщення емісії серед необмеженої кількості інвесторів, значна частина яких не претендує на контроль над підприємством, концентрація функції управління у професійних менеджерів;

  • порівняно низький рівень інформаційної асиметрії.

Аналогічно до АТ, товариство з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) є суб’єктом колективної власності та має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається статутними документами такого товариства. Засновники товариства (фізичні та юридичні особи у кількості не менше 2 осіб) формують статутний капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам на дату державної реєстрації ТОВ. Товариство відповідає за зобов’язаннями усім належним йому майном, у той час як відповідальність учасників товариства обмежена розміром їх участі у статутному капіталі ТОВ. Створення ТОВ шляхом об’єднання майна засновників та учасників товариства, якими можуть бути як фізичні особи, так і юридичні не залежно від їх юрисдикції (резиденти та нерезиденти).

Серед інших особливостей, що визначають, переважно, негативні характеристики фінансової діяльності товариств з обмеженою відповідальністю, необхідно відмітити затратність передачі права власності на частки у товаристві та їх низька мобільність, оскільки відсутній організований ринок торгівлі ними, можливість виключення учасника ТОВ (на відміну від АТ) з числа учасників на підставі одностайного рішення решти учасників у разі систематичного невиконання своїх обов’язків або діяльності, що перешкоджає досягненню цілей товариства, порівняно високий рівень інформаційної асиметрії, оскільки корпоративні права ТОВ, як і ряду інших господарських товариств (наприклад, закритих акціонерних товариств), не мають активного ринку вторинного обігу (як організованого, так і неорганізованого), необхідність погодження переходу права власності на частку у статутному капіталі ТОВ із іншими учасниками товариства, переважне право (а не автоматичне) вступу до товариства учасників за правонаступництвом. Процедура участі в управлінні фінансово–господарськими справами товариства визначає як переваги для учасника ТОВ, так і недоліки — реалізація права на участь в управлінні фінансово–господарською діяльністю підприємства здійснюється на основі участі у зборах власників, де останні мають пропорційну часті у статутному капіталі товариства кількість голосів, однак, визначення основних напрямів діяльності ТОВ, затвердження його планів та звітів про їх виконання, внесення змін до статуту відбувається на основі одностайного голосування на зборах власників.

Поряд із суб’єктами господарювання, власники та учасники яких несуть обмежену відповідальність за зобов’язанням товариства (АТ та ТОВ), в Україні можуть створюватися та функціонувати також господарські одиниці, організаційно–правова форма яких передбачає необмежений рівень відповідальності учасників підприємства по його зобов’язанням. Такий рівень відповідальності учасників господарського товариства називають повною відповідальністю, а саме товариство —товариство з повною відповідальністю або повне товариство.

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого ведуть спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном. Установчий договір про повне товариство основні положення створення товариства — визначає розмір частки кожного з учасників, розмір, склад і порядок внесення вкладів, порядок та форму їх участі у справах товариства тощо. Серед інших особливостей, що визначають та обумовлюють особливості фінансової діяльності повних товариств, необхідно відмітити низьку мобільність та затратність передачі права власності на частки у товаристві , високий рівень ризику учасників; порівняно низький рівень інформаційної асиметрії та ускладнену процедура правонаступництва при недостатньому рівні нормативно–правового врегулювання їх фінансової діяльності.

На противагу АТ та ТОВ (обмежена відповідальність учасників товариства по його зобов’язанням), а також повного товариства (необмежений рівень відповідальності учасників товариства по його зобов’язанням), товариства з додатковою відповідальністю та командитні товариства передбачають змішану форму відповідальності їх учасників господарського товариства.

Фінансова діяльність товариства з додатковою відповідальністю та нормативно–правове поле її здійснення багато у чому повторює особливості, що притаманні товариству з обмеженою відповідальністю та повного товариства, що пояснюється природою виникнення товариства із додатковою відповідальністю. Єдиною відмінністю являється порядок відповідальності учасників товариства за його зобов’язаннями, що виникли у процесі його фінансово–господарської діяльності — учасники товариства відповідають вартістю майна, вкладеного до статутного капіталу товариства (аналогічно до ТОВ), та додаткового власним майном (аналогічно до повного товариства). Однак, величини додаткової відповідальності, на відміну від повного товариства, обмежується чітко визначеною абсолютною величиною, яка зафіксована у статутних документах такого товариства.

У свою чергу, командитним товариством визнається таке господарське товариство, в якому разом, з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном (комплементаріями), є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства (вкладників або командитистів). В установчому договорі стосовно командитистів указуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати половини майна товариства, зазначеного в установчому договорі. Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства. Управління ж справами командитного товариства здійснюється виключно учасниками з повною відповідальністю.

Окрім господарських товариств, особливості фінансової діяльності яких розглядалися вище, в підприємницька діяльність із створення окремої юридичної особи може здійснюватися у формі кооперативів. Кооперативом визнається юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами на засадах добровільного членства та об’єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності та обслуговування переважно членів кооперативу. Засновниками та членами кооперативу можуть бути лише резиденти України. Для України мінімальна кількість учасників, що можуть заснувати та організувати кооператив, залежить від його виду та галузі діяльності. Кооператив має всі ознаки підприємства: самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, виконавчі органи тощо. Основним правовим документом, що регулює діяльність кооперативу, є його статут. Відповідальність кооперативу по власним зобов’язанням, як і для всіх інших юридичних осіб, здійснюється всім належним йому майном, члени ж кооперативу відповідають за зобов’язаннями кооперативу тільки в межах пайового майнового внеску, якщо інше не передбачено статутом такого кооперативу. Слід пам’ятати, що кооператив не несе жодної відповідальності за зобов’язаннями членів кооперативу.

Членом кооперативу може бути фізична або юридична особа, яка зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативу (чи спілки), визнає принципи і цілі кооперативу, дотримується вимог його статуту і користується правом ухвального голосу в кооперативі.

Серед характеристик, що визначають та обумовлюють особливості фінансової діяльності кооперативів слід відмітити добровільність членства в кооперативі та безперешкодний вихід з нього, рівність прав учасників у прийнятті рішень — „один член кооперативу — один голос,” розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в діяльності кооперативу, контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, передбаченому статутом.

Поряд із господарськими товариствами та кооперативами, що засновані на колективній власності, господарську діяльність в Україні можуть здійснювати також підприємства, засновані на державній (або комунальній) власності — державні, комунальні або казенні підприємства.

Так, відповідно до чинного законодавства України управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності, покладено на відповідні міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади. Міністерства та інші відповідні органи виконують такі функції, що прямо чи опосередковано стосуються організації фінансової діяльності державних підприємств (далі — ДП), зокрема:

  • приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності;

  • затверджують статути (положення) підприємств, контролюють їх дотримання та приймають рішення у зв’язку з порушенням ;

  • укладають і розривають контракти з керівниками підприємств;

  • здійснюють контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємством державного майна;

  • дають згоду Фонду державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;

  • готують разом з відповідними місцевими Радами народних депутатів висновки та пропозиції Кабінету Міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною і комунальною власністю.

Зазначимо, що пряме втручання в фінансово–господарську діяльність державних підприємств міністерствам та іншим підвідомчим Кабінету Міністрів України органам державної виконавчої влади забороняється. Поряд з цим, державні підприємства мають певні обмеження щодо розпорядження майном, що перебуває у їх власності, наприклад, таким підприємствам забороняється (1) передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам (фізичним особам); (2) бути учасниками комерційних банків (правонаступництво державних підприємств щодо таких комерційних банків здійснюється Міністерством фінансів України для підприємств, які перебувають у загальнодержавній власності, та інші уповноважені органи щодо інших державних підприємств; (3) бути засновниками1 підприємств будь-яких організаційних форм і видів, господарських товариств, кооперативів (суб’єктів підприємницької діяльності).

Особливим видом державних підприємств являються казенні підприємства. Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України шляхом перетворення державного підприємства, яке відповідно до законодавства України не підлягає приватизації. Рішення про створення казенного підприємства приймається в одному з таких випадків — (1) підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством; (2) головним споживачем продукції підприємства (більше ніж 50 %) є держава; (3) підприємство є суб’єктом природних монополій.

Управління казенним підприємством, аналогічно до державних підприємств, здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном — міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, — (1) призначають на посаду та звільняють з посади керівника казенного підприємства за погодженням з Кабінетом Міністрів України; (2) затверджують статут казенного підприємства та зміни до нього, здійснюють контроль за додержанням статуту та приймають рішення у зв’язку з його порушенням; (3) здійснюють контроль за ефективністю використання майна, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством; (4) здійснюють планування і фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства, затверджують фінансовий план і план розвитку казенного підприємства та обов’язково укладає з ним державні контракти на поставку продукції для державних потреб; (5) визначають порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов’язкових нормативів розподілу такого прибутку; (6) затверджують умови та фонд оплати праці казенного підприємства з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою, тощо.

Серед інших особливостей фінансової діяльності казенних підприємств можна відмітити наступні:

  • казенні підприємства мають право вступати до асоціацій, консорціумів, концернів та інших об’єднань підприємств лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

  • до казенних підприємств на застосовуються положення законодавства про банкрутство;

  • казенні підприємства відповідають за своїми зобов’язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних засобів;

  • при відсутності у казенного підприємства майна для задоволення усіх вимог кредиторів, то відповідальність за його зобов’язаннями несе відповідний орган управління;

  • трудовий колектив державного підприємства у випадку провадження у справі про його банкрутство має переважне право вимагати передачі йому даного підприємства як цілісного майнового комплексу в оренду (із прийняттям на себе його зобов’язань та згоди на це кредиторів).

Соседние файлы в папке 2658_ФИН_дияль_суб_господ_КНЕУ