83. Інтеректуальний роман

Роман інтелектуальний — роман, зосереджений на аналізі певної інтелектуальної проблеми та на внутрішньому світі персонажа.

Термін «інтелектуальний роман» був уперше запропонований Томасом Манном. В 1924 р., у рік виходу у світло роману «Чарівна гора», письменник помітив у статті «Про навчання Шпенглера», що «історичний і світовий перелом» 1914-1923 р. з надзвичайною силою загострив у свідомості сучасників потреба збагнення епохи, і це певним чином переломилося в художній творчості. Писав Т. Манн: «стирає границі між наукою й мистецтвом, вливає живу кров у відвернену думку, створює той тип книги, що… може бути названий «інтелектуальним романом».

До «інтелектуальних романів» Т. Манн відносив і роботи Фр. Ницше. Саме «інтелектуальний роман» став жанром, що вперше реалізував одну з характерних нових рис реалізму XX в.- загострену потребу в інтерпретації життя, її осмисленні, тлумаченні, що перевищувало потребу в «розповіданні», втіленні життя в художніх образах. У світовій літературі він представлений не тільки німцями – Т. Манном, Г. Гессе, А. Деблином, але й австрійцями Р. Музилем і Г. Брохом, росіянином М. Булгаковим, чехом К. Чапеком, американцями У. Фолкнером і Т. Вулфом, і багатьма іншими.

Німецький «інтелектуальний роман» можна було б назвати філософським, маючи на увазі його очевидний зв’язок з філософствуванням у художній творчості. Німецька література завжди прагнула зрозуміти світобудову. «інтелектуальний роман» став унікальним явищем світової культури саме завдяки своїй своєрідності. Томас Манн, Герман Гессе автори дали найбільш глибоку інтерпретацію сучасності. І все-таки німецький «інтелектуальний роман» прагнув до всеохоплюючої системності. Якщо в американському «інтелектуальному романі», у Вулфа й Фолкнера, герої відчували себе органічною частиною величезного простору країни й всесвіту, якщо в російській літературі загальне життя людей традиційно несло можливість вищої в собі самої духовності, то німецький «інтелектуальний роман» – багатоскладне й складне художнє ціле

Романи Т. Манна або Г. Гессе інтелектуальні не тільки тому, що тут багато міркують і філософствують. Вони «философични» по самій своїй побудові – по обов’язковій наявності в них різних «поверхів» буття, співвідноси постійно один з одним, один одним оцінюваних і вимірюваних. Праця сполучення цих шарів у єдине ціле становить художню напругу цих романів. У німецькому «інтелектуальному романі» час розірваний ще на якісно різні «шматки». У жодній іншій літературі не існує настільки напружених відносин між часом історії, вічністю й часом особистісним, часом існування людини. Особливий характер має зображення внутрішнього миру людини. Психологізм у Т. Манна або Гессе істотно відрізняється від психологізму, наприклад, у Деблина.

Однак німецькому «інтелектуальному роману» у цілому властиво укрупнене, генерализованное зображення людини. Герой виступала не тільки як особистість, не тільки як соціальний тип, але як представник роду людського. образ людини став більше об’ємним. Відбувається, як говорив Ґете про свого Фауста, «безустанна до кінця життя діяльність, що стає усе вище й чистіше». Головний конфлікт у романі, присвяченому вихованню людини, не внутрішній – головні труднощі в пізнанні. часто діють причини, що лежать за межами компетенції людини. У силу вступають закони, перед особою яких неспроможні вчинки по совісті. Тим більше враження робить, коли людина все-таки повідомляє себе відповідальним, приймає на себе «всю вагу миру», коли Леверкюн, герой «Доктора Фаустуса» Т. Манна, визнає перед тими, що зібралися свою провину. Німецькому роману виявляється зрештою недостатньо пізнання законів світобудови, часу й історії. Завданням стає їхнє подолання. Проходження законам усвідомлюється тоді як «зручність» і як зрадництво стосовно духу й самої людини. Однак у реальній художній практиці далекі сфери були підпорядковані в цих романах єдиному центру – проблемам існування сучасного миру й сучасної людини.

82