12. Охарактеризувати основні причини розпаду Югославії та вказати особливості зовнішньополітичної орієнтації сербів та хорватів.

Складалася з 6 республік: Боснія і Герцеговина (столиця Сараєво), Македонія (Скоп'є), Сербія (Белґрад), Словенія (Любляна), Хорватія (Загреб) і Чорногорія (Тітоґрад — тепер Подгориця) та двох автономних країв у складі Сербії: Воєводина (Нові-Сад) та Косово (Пріштіна).

Розпад СФРЮ розпочався в 1990 р.

Головними факторами дезінтеграції та розпаду югославської федерації стали:

- розпад єдиного економічного простору та інтегрованого ринку, наслідком чого став економічний ізоляціоналізм республік; спроба федералізації СКЮ, розпад правлячої партії та крах комуністичної «самоуправлінської» ідеології як цементуючого єдність федерації фактору;

- крах ідеї югославізму та заміна її націоналізмом;

- криза політичної системи, ослаблення вертикалі влади та перенесення центру ваги влади з федеративного на республіканський рівень;

- параліч союзних органів влади, відсутність політичної волі та обмеження засобів у керівництва країни для подолання відцентрових тенденції;

- протистояння двох концепцій подальшої долі Югославії, одну з яких (дезінтегруючу) підтримали США та країни НАТО;

- ускладнення міжнаціональних суперечностей, історична пам'ять про сербсько-хорватські конфлікти;

- відсутність певної гнучкості, прагнень до компромісу та впертість керівництва Сербії і Чорногорії у відстоюванні ідеї югославізму, ілюзорність сподівань на об'єднання усіх сербських земель.

Югославські війни або Війна в Югославії — низка військових конфліктів, що відбувалися на території колишньої республіки Югославії у період між 1991 та 2001 роками і були проявом дезінтеграційних процесів в державі, що полягали у прагненні народів Югославії здобути свою державну незалежність та у прагненні переважно сербських сил не допустити цього. Завершились війни утворенням нових незалежних держав.

Югославські війни головним чином відбувались між сербами, які прагнули зберегти Югославську державу та народами, що добивались незалежності від неї — хорватами, боснійцями, словенцями та албанцями, а також між хорватами і боснійцями у Боснії та Герцеговині і між македонцями та албанцями в Республіці Македонія. Югославські війни відбувались на території усіх шести колишніх республік Югославії і призвели до перетворення їх на незалежні держави. Безпосереднім результатом конфлікту стало проголошення сьомої незалежної держави Косова. Югославські війни стали одним з наймасштабніших військових конфліктів XX століття, вони супроводжувались значними руйнуваннями, великими людськими жертвами та великою кількістю скоєних військових злочинів.

21. Охарактеризувати міжнародні відносини періоду першої світової війни та участь у ній України.

Міжнародні кризи останнього передвоєнного десятиліття і війни на Балканах сприяли крайньому загостренню основних імперіалістичних протиріч : англо-германских, франко-германских, російсько-німецьких і російсько-австрійських.

Напередодні війни англійський кабінет вступив в переговори з Німеччиною з колоніальних питань.

На початок 1914 року гонка озброєнь у у ворогуючих таборах досягла небачених раніше розмірів. Лідерство в ній залишалося за Німеччиною. Напередодні війни рейхстаг тричі ухвалював закони про збільшення складу армії в мирний час. Маючи найбільші темпи розвитку економіки серед великих імперіалістичних держав Європи, Німеччина встигла краще і швидше за усіх підготуватися до війни.

Світова війна почалася 1 серпня 1914 року і тривала до 11 листопада 1918 року. Масштаби її до кінця 1917 року безперервно розширювалися.

Ворогуючі коаліції гостро потребували нових союзників, особливо Центральні держави. Вони всіляко намагалися залучити у війну інші держави. Було підписано ряд угод стосовно розділу територій на Близькому і Середньому Сході.

Англія і Франція обіцяли царській Росії особливі права в зоні чорноморських проток. В той же час, з лютого 1915 р. англійська ескадра, підтримана французами, кілька разів марно намагалася форсувати Дарданелли.

В 1915 році Потрійний союз перетворився на Четвертний. Італія остаточно перейшла на сторону Антанти, а до держав Центральної осі (Німеччині і Австро-Угорщині) приєдналися Туреччина і Болгарія. Проте розширення австро-германского блоку не змогло забезпечити переваги центральних держав у війні. Сумарний військовий і економічний потенціал держав Антанти виявився вище, ніж потенціал Потрійного союзу. Слабка у військовому і економічному відношенні Болгарія, а також "дряхліючі" імперії - Австро-Угорщина і Туреччина, що переживали період розпаду в результаті наростання національно-визвольного руху народів, що знаходяться під їх владою, не могли бути надійними союзниками Німеччини в здійсненні її планів переділу світу. Незважаючи на цілий ряд досить успішних військових операцій як на західному, так і на російському фронтах, положення Німеччини до 1917 р. максимально ускладнилося і перемога супротивників австро-германского блоку стала практично неминучою. Проте, бойові дії тривали, наносячи значний ущерб воюючим країнам з економічною і демографічною точок зору. У умовах, що створилися, конфліктуючі сторони стали шукати можливості виходу з війни і уточнювати проекти післявоєнного устрою світу.

Україна стала ареною військових дій двох протиборчих сил - Антанти (Англія, Франція, Росія) та Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія).

Плани поневолення українських земель виношували обидва блоки імперіалістичних держав (Антанта та Троїстий союз). Зокрема, Росія готувалася загарбати Галичину, Закарпаття та Буковину. Австро-Угорщина прагнула приєднати до себе Волинь та Поділля. Німеччина готуючись до "дранг нах остен", мала на меті узяти під свій протекторат Донбас, Крим тощо. До російської армії було мобілізовано близько 3,5 млн. селян і робітників Східної України, а до австроугорської 250 тис. українців Західної України і 2500 січових стрільців.

Отже, війна перетворила українські землі на об'єкт експансії, арену воєнних дій, а їхніх жителів - на учасників братовбивчого протистояння. Крім того війна зумовила руйнацію народного господарства, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу. Серед трудящих мас посилились антивоєнні настрої і відбулося піднесення національно-визвольного руху, що свідчило про назрівання демократичної революції.