26. Проаналізувати рішення Генуезької (1922 р.) конференції та Рапальського договору. Причини ускладнення радянсько-англійських відносин.

Генуезька конференція

Питання про економічний стан в Європі було вирішено винести на обговорення міжнародного форуму. 6 січня 1922 р. в Канні відкрилася сесія Верховної ради Антанти, головним питанням якої було скликання міжнародної економічної конференції в Генуї в березні 1922 р. із запрошенням на неї делегацій Радянської Росії, Німеччини, Австрії, Угорщини і Болгарії - тобто країн, "держав-переможниць", що виявилися виключеними з круга. Це була перша післявоєнна конференція, скликана на недискримінаційній основі, тобто з участю і переможців, і переможених. У цьому полягало її символічне значення.

Для Москви цей поворот в політиці західних держав був знайомий їх готовності відмовитися від спроб ігнорувати Росію і повернути їй статус "нормальної європейської держави". Ініціатором діалогу з Москвою виступила Великобританія, першою що визнала радянський уряд де-факто при ув'язненні з ним торгової угоди. За переговори з Росією виступила Італія, що теж де-факто визнала радянський уряд в грудні 1921 р. і уклала з ним торговельну угоду. Повні дипломатичні стосунки Москва до цього часу мала з Естонією, Литвою, Латвією, Польщею, Фінляндією, Туреччиною, Іраном і Афганістаном. Формально вважалося, що дипломатичні стосунків існують між Радянською Росією і МНР, але остання юридично не мала статусу незалежної держави.

У резолюції, що ухвалила в Канні, містилося дуже важливе для Радянської Росії зауваження про те, що "нації не можуть привласнювати собі права диктувати іншим принципи, на основі яких вони бажають організовувати своє внутрішнє економічне життя і свій образ правління. Кожна країна в цьому відношенні має право обирати для себе ту систему, яку вона віддає" перевазі. Така позиція Заходу означала з його боку принципову поступку, яка створювала основу для серйозних переговорів про нормалізацію стосунків Москви із зовнішнім світом.

Генуезька конференція відкрилася 10 квітня 1922 р. Вона обговорювала чотири групи питань - політичні, економічні, фінансові і транспортні. У частині, що торкалася стосунків з Росією головними спірними питаннями були два: борги колишніх російських урядів західним кредиторам, визнання яких радянським керівництвом домагалися західні країни; і повернення колишнім власникам націоналізованої іноземної власності в Росії. Ні по одному з цих питань радянська делегація не поступилася. В той же час, вона заявила про визнання "каннської резолюції" як основи для переговорів із зарубіжними країнами і зробила свої пропозиції про представлення концесій для іноземного капіталу, список яких частково співпадав із списком об'єктів іноземної власності, націоналізованої більшовиками після жовтневої революції. Тактика західної сторони полягала в тому, щоб колективними зусиллями усіх держав знайти прийнятну компромісну схему вирішення питань боргів і іноземної власності в Росії. Позиція більшовиків визначалася прагненням розколоти "блок кредиторів". Радянська делегація була готові обговорювати не загальну схему вирішення боргової проблеми, а тільки конкретні питання компенсації окремим країнам за конкретні іноземні підприємства, копальні і тому подібне, пов'язуючи їх при цьому з вимогами про надання нових кредитів. Паралельно радянська сторона пред'явила контр-претензии країнам Антанти за матеріальний збиток, заподіяний під час інтервенції.

Задовільного вирішення "російського питання" не вийшло. Франція, як і очікувалося, зайняла в питанні про боргах гранично жорстку позицію, а Великобританія не вирішувалася відкрито їй суперечити. Фактично конференція була зірвана безкомпромісністю Парижу. Бажаючи замаскувати провал переговорів, держави прийняли рішення перенести комплекс питань про стосунки з Росією на спеціальну конференцію в Гаазі, призначену на червень 1922 р.

Раплльський договір — договір між РРФСР і Німеччиною, підписаний 16. IV в м. Рапалло (Італія) під час Генуезької конференції 1922 наркомом закордонних справ РРФСР Г. В. Чичеріним і рейхсміністром Німеччини В. Ратенау. Передбачав відновлення дипломатичних відносин між обома д-вами, які взаємно відмовлялись від відшкодування воєнних витрат, воєнних і невоєнних збитків та боргів і домовлялися про порядок врегулювання питань, які виникали між ними. Німеччина визнавала націоналізацію нім. держ. і приватної власності в РРФСР і відмовлялась від претензій на відшкодування збитків за вжиті Рад. урядом заходи по націоналізації при умові, що РРФСР не буде задовольняти подібних претензій ін. д-в. Обидва уряди погодилися застосовувати принцип найбільшого сприяння під час врегулювання взаємних торг. і госп. відносин. Рад. уряд відмовлявся від репарацій з Німеччини, передбачених Версальським мирним договором ¡919. Уряд Німеччини заявив про готовність надати допомогу нім. фірмам у справі розвитку ділових зв'язків з рад. орг-ціями. Р. д. розірвав кільце екон. і політ. блокади Рад. країни. За Берлінською угодою 5.XI 1922 Р. д. поширювався на ін. радянські республіки — УРСР, БРСР, ЗСФРР.