75. Міфологія і фольклор у добі Романтизму

Романтизм (франц. romantisme) — літературний напрям, який виник у кінці XVІII ст. в Німеччині, Англії, Франції, а на початку XIX ст. поширився в Польщі, Австрії, Росії і Україні. З часом охопив країни Європи і Америки. Термін "романтизм" запровадили німецькі романтики. Слово "романтизм" походить від іспанського слова "романс". Цей жанр лірики з'явився ще в епоху середньовіччя. У XVII ст. романтичними називали твори, написані романськими мовами. В Англії ХVII ст. — твори середньовіччя і Ренесансу, а з часом усе дивовижне, незвичайне, фантастичне, тобто таке, яке стрічається в книгах (у романах, а не в дійсності).

Романтики вважали своє мистецтво прямою протилежністю класицистичного. Класицисти ідеалізували античну культуру, а романтики захоплювалися середньовічною, у ній бачили дивовижне, містичне, таємниче. У їх творах важливе місце займають християнські образи і мотиви ("Каїн" Дж. Байрона, "Мойсей" А, Віньї, "Еліксири диявола" Е. Гофмана, "Марія" Т. Шевченка). В. Гюго в передмові до драми "Кромвель" писав, що романтична поезія "породжена християнством". Християнство зосереджувало увагу на внутрішньому світі людини, на підсвідомому, ірраціональному. Романтики приділяли увагу не обставинам, а внутрішньому світу людини.

Романтики часто зверталися до фольклору, вивчали його, збирали, використовували у творчості. У Німеччині брати Якоб та Вільгельм Грімм видали "Дитячі родинні казки", вони стали основоположниками міфологічної школи в фольклористиці та літературознавстві. Англієць В. Скотт видав книгу легенд і балад "Поезія шотландського кордону". Фольклор давав романтикам сюжети для їх творів.

Твори романтиків відзначаються глибоким ліризмом, музичністю. Романтики вважали, що світ звуків допомагає відтворити внутрішній світ людини. У їх творах вираження переважає над зображенням, образи, картини мають подвійне значення - безпосереднє і символічно-трансцендентне. Письменники розглядають і відтворюють світ як систему символів. "Романтична символіка, — відзначає Д. Чижевський, — користується образами, які відповідають її світогляду: психологічні, філософські символи іноді згущуються до складних алегорій, "містерій", які вимагають спеціального витлумачення, інтерпретації... Цікаво, що романтика ухиляється від уживання образів, символів, зокрема постатей античної міфології. Замість них іноді з'являються образи з міфології національної".

76. «Байронізм» і «байронічний герой»

Байрон допоміг кращим своїм сучасникам не впасти духом у глухий час реставрації, але, коли підсилився масовий революційний рух, негативні риси «байронічного героя» стали відчуватися як перешкода й так званий «байронізм» був переборений. Сам Байрон переборов цей «байронізм» набагато раніше своїх наслідувачів. Європейські поети ще описували таємничих ченців, що зізнаються в доконаному ніколи похмурому злочині, коли Байрон уже приймався за « Дон-Жуана». З погляду жанру це знову поворот до епічної поезії, але вже до «епосу» нового часу, тобто кроману.

БАЙРОНІЗМ — особливий понаднаціональний тип художнього світовідчуття, що набув відповідного втілення в системі жанр.-стильових рішень (формул) як один з найяскравіших проявів романтизму. В межах романт. худож. системи Б. був своєрідним типом митецького бунту, який закономірно виник у Європі на поч. XIX ст. отримав назву від прізвища англ. поета Дж. Г.Байрона, що його літ. і життєва позиція, чільні риси творчості були яскравим виразом основних ознак Б, а саме: “світової туги”, індивідуалізму, титанізму, пошуку яскравих, сильних особистостей в історії та л-рі, бунтарства, життєвого епатажу, захисту свободи народів і кожної особистості окремо та ін. Байрон відчув, підхопив та персоніфікував той дух, що вже витав у повітрі.

Байронічний герой — тип літературного героя, створений Дж. Байроном: самотня розчарована людина (часто із загадковим минулим), яка з гордим презирством ставиться й мститься суспільству, що відштовхнуло її, але при цьому й сама страждає — у нього страдницька душа, сильний характер і бунтівлива вдача.

Типовий байронічний герой — титаноборець, бунтар, одержимий «світовою скорботою», мрійник, ідеаліст, що пережив тяжке розчарування, крах своїх ідеалів — це самотній мандрівник, вигнанець. Зазвичай це винятковий характер, що діє за виняткових обставин: для нього характерні глибокі та інтенсивні почуття, туга, меланхолія, душевні поривання, палкі пристрасті, він відкидає закони, яким підкоряються інші. Тому такий герой завжди вивищується над оточенням.