XX ст.

1. Протиріччя і боротьба у мистецтві. Відхід від реалізму.

Розвиток зарубіжної та вітчизняної культури у XX — на початку XXI ст. відбувається у складних, часто суперечливих обставинах, коли соціальні, політичні, військові, екологічні катаклізми впливають на людську особистість, змінюють її ціннісні орієнтири, трансформують соціокультурний розвиток.

У минулому столітті людство почало усвідомлювати «історію як процес самореалізації людини в культурі».

Отже, західна культура XX ст. розвивалася у тісному зв´язку з політикою.

На зміст західної культури впливали наукові відкриття та технічні здобутки в різних галузях: Західна культура, особливо образотворче мистецтво, розвивалася у двох напрямах:

— дальший розвиток реалізму класичного мистецтва, удосконалення і пошук нових форм виразності у межах цього художнього напряму;

— пошуки принципово нових засобів художньої виразності, що привели до появи культури модернізму.

Для художньої культури XX ст. властиві відсутність єдиного мистецького стилю і панування цілого ряду течій, особливо в образотворчому мистецтві; зв´язок митців з політикою, протистояння їх мілітаризації, гонці озброєнь, кровопролитним війнам, боротьба за мир, проти фашизму і тоталітаризму; філософічність культури, постійне оновлення засобів художньої виразності, коли на зміну одному напряму приходить інший; поява нових видів мистецтва (кіно і телебачення), що роблять значний вплив на маси.

Відхід від реалізму особливо проявився в образотворчому мистецтві Франції, що стала батьківщиною фовізму, кубізму, дала своїх дадаїстів і сюрреалістів, абстракціоністів. Експресіонізм найбільше розвинувся у Норвегії та Німеччині, футуризм — в Італії і Росії. Російські художники стояли також біля джерел і абстракціонізму, і сюрреалізму.

У мистецтві XX ст. живуть і реалістичні традиції. Новий реалізм, якому ще не знайдено точної назви і який найчастіше йменується реалізмом XX ст., почав складатися з перших років нинішнього століття в експресивній німецькій художній графіці Кете Кольвіц , у гравюрах бельгійця Франца Мазереля

2. Модерні стичні напрямки. Фовізм. Кубізм. Футуризм. Експресіонізм

На рубежі XIX—XX ст. все більше європейських митців відмовляються від традиційних форм виразності і шукають нові естетичні зображальні засоби, відмінні від реалістичних. У цей час виникає велика кількість несхожих між собою художніх напрямів, які прийнято називати терміном «модернізм». Модернізм (фр. moderпе — сучасний, новітній) характеризується розривом з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва, відмовою від відтворення чуттєво-конкретної дійсності, предметності світу. Модернізм відмовляється від правдоподібності, відображення реальних узагальнених образів та форм реального життя.

Модернізм — це своєрідна художньо-естетична реакція на економічну, політичну, духовну кризу буржуазного суспільства XX ст.

Зараз у культурології використовуються два поняття — «модерн» і «модернізм». Модерном називають мистецтво кінця XIX — початку XX ст. Хронологічні рамки модернізму — початок XX ст. — 60-і pp. Культуру від 70-х pp. XX ст. до наших днів прийнято називати культурою постмодернізму.

Найбільшого поширення модернізм набув у образотворчому мистецтві. Батьківщиною модернізму стала Франція. У Парижі, французькій столиці, на початку XX ст. жило і працювало багато молодих талановитих художників, вихідців з різних країн, які шукали нові шляхи у мистецтві: П. Пікассо, А. Матісс, Ж. Брак, А. Модільяні, М. Шагал, О. Архипенко та ін.

Одним із перших напрямків модернізму на початку XX ст. став фовізм (фр./auves — дикий), для якого характерна кольорова експресія, поєднання яскравих кольорів, декоративність, життєрадісність, пластична деформація предметів. Фовізм як напрям з´явився у 1905 р.,

Визначним представником фовізму був Анрі Матісс.

Його полотна вирізняються незвичайністю образів і дивовижною яскравістю барв. Основний елемент його мистецтва — інтенсивний колір ("Жінка в капелюсі", "Осінній салон"). Найчастіше художник змальовує прості речі: картаті тканини і крісла, квіти, жіноче тіло. Його не цікавить передача освітлення, об´єм, простір. Але він виразно передає відмічені характерні пози, жести, навіть психологічний стан ("Сімейний портрет"). Його живопис звучний, декоративний, життєрадісний,

Один з найвідоміших напрямків модернізму — кубізм — з´явився у 1908 р. Основоположниками цього напрямку вважаються П. Пікассо, Ж. Брак, Ф. Леже. Це була перша течія в живописі, яка повністю відмовилася від естетичного принципу наслідування дійсності класичного мистецтва.

Кубісти вважали, що живописний твір повинен передавати якісь узагальнені філософські ідеї, а не об´єктивні реалії життя. Кубізм (фр. cubisme, від cube — куб) — напрям, представники якого зображували дійсність у вигляді комбінацій геометричних форм (куба, кулі, циліндра, конуса тощо) та деформованих фігур. Першим кубі стичним твором вважається картина П. Пікассо «Авіньйонські дівчата» (1907). Кубісти зображували людську фігуру чи предмети не такими, якими бачили, а такими, якими їх уявляли чи знали. У творах кубістів переважає коричнева, темно-зелена, сіра кольорова гама. Часто в картинах кубістів початковий вигляд зображуваного предмета важко уловлювався .

Батьківщиною експресіонізму стала Німеччина. Експресіоністи головним вважали відображення суб´єктивних уявлень автора, тяжіли до ірраціональності, загостреної емоційності, що призводило до різких кольорових контрастів, геометрично спрощених форм, деформацій зображуваного, підкреслення предметів чіткими контурами графічних чорних ліній («Група художників» Е. Кір-хнера, «Вітрильні човни в гавані» Е. Хеккеля).

Художники-експресіоністи прагнули якомога виразніше передати ідейний зміст твору, не надаючи уваги точності відтворення об´єктивної реальності.

своїми попередниками німецькі експресіоністи вважали бельгійського художника Джеймса Енсора з його основним мотивом творчості — масками і скелетами, вираженням жаху перед дійсністю, а також норвезького художника Едварда Мунка (1863—1944 pp.). Картини останнього критика назвала "криками часу". Символічні його твори —це завжди згусток людських почуттів і взаємин. Часто поштовхом для цих робіт є літературний твір, іноді в їх основу лягають і життєві спостереження.

Одним з мистецьких напрямів початку XX ст. був футуризм (лат. futurum — майбутнє), що прагнув до створення мистецтва майбутнього, відкидав класичну художню спадщину. Засновником цього напряму є італійський поет Ф. Марінетті. Футуристи (У. Боччоні, Дж. Балла, Дж. Северіні) вважали, що XX ст. потребує нового мистецтва, яке йшло б у ногу з віком техніки, вітали війну, яка, на їх думку, очистить, оновить суспільство. Футуристи обожнювали техніку, натомість людські проблеми цікавили їх менше. У своїх творах намагалися передати динамізм життя і вражень людини («Динамізм мускулів» У. Боччоні, «Абстрактна швидкість — автомобіль проїхав», «Динамізм дога на шворці» Дж. Балла).

Футуристи поставили собі за мету відтворити у живопису динамізм, причому динамізм не тільки вулиці, а й людської душі і тіла . Для цього вони хотіли розв´язати нерозв´язне засобами живопису завдання — відтворити рух самий по собі, рух як такий. Кінь, який біжить, твердили футуристи, має не чотири, а двадцять ніг, — і всі двадцять ніг намагалися зобразити, тобто перенести на полотно кілька моментів руху одночасно. І тут їм на допомогу прийшов кубізм. Запозичивши його досвід, вони розклали рухомий предмет на окремі. Прагнення передати рух викликало зміни у кольоровому і композиційному вирішенні. Колір став ядучим, дисгармонійним, композиція незібраною.

Маніфести футуристів закликали руйнувати музеї і бібліотеки, вони вітали війну (як єдино можливо гігієну світу), мілітаризм та анархію.