3. Творчість пабло пікассо

іспанський художник і скульптор

Пікассо - винахідник нових форм живопису, новатор стилів і методів, і один з найбільш плідних художників в історії.

Взимку 1895 року Пабло Пікассо написав перше велике академічне полотно — «Перше причастя»

"голубий період", який названо так, оскільки різні відтінки голубого і синього домінували в його роботах протягом подальших декількох років. одну з найвиразніших картин «блактиного» періоду — «Життя» . Відображаючи людські страждання, Пікассо в цей період малював сліпих, убогих, алкоголіків і повій. Їх частково подовжені тіла на картинах нагадують роботи іспанського художника Ель Греко. Той же коло образів, починаючи з 1905 року, набуває у нього інше фарбування. Начебто промінь надії проникає в душі його героїв разом з появою в яскравій гамі його картин більш світлих і прозорих кольорів: до освітленим відтінкам синього кольору приєднуються рожеві, попелясто-рожеві, золотисто-рожеві тони. Після творів "голубого" ​​періоду, картини "рожевого" ​​періоду представляють світ циркачів і бродяг ("Сім'я акробатів з мавпою", 1905, Гетеборг, Художній музей; "Дівчинка на кулі", Москва, ГМИИ ім. А. С. Пушкіна; "сімейство комедіантів ", Вашингтон, Національна галерея).

У «блакитний» (1901 — 1904) і «рожевий» (1905 — 1906) періоди творчості створив загострено виразні твори («Дівчинка на кулі», 1905).

1907 року став засновником кубізму, із середини 1910-х створював роботи в стилі неокласицизму, з початку 1920-х рр. став лідером сюрреалізму.

У 1930-х роках створював скульптури з металу, ілюстрував книги, займався монументальним живописом («Герніка», 1937, написана після бомбардування цивільних районів однойменного міста).

Теми творів митця — меланхолійні за настроєм сценки з життя, переважно акторів цирку і вуличного театру  — «Родина вуличних циркачів» ,«Акробатка і молодий арлекін»

Період від кінця 1906-го (1907) і до 1909 року в творчості Пабло Пікассо є перехідним — у мистецтвознавстві він також отримав різні іменування, на кшталт «чорний», «темний», «африканський» .У 1907 році майстер написав «Авіньйонські панянки». 1925 рік став роком радикальної зміни напрямку у творчості Пікассо. Митець починає малювати агресивні картини, майже брутальні, зображуючи деформовані тіла, постаті в конвульсивних позах, що згинаються під тиском сліпої люті та скаженої істерики . Одною з таких картин є «Танець»,

4. Скульптура. Бурдель. Майоль.

В історії мистецтва XX ст. – період складний, суперечливий і водночас цікавий, пов'язаний з виникненням різних напрямів, які вийшли із стилю модерн. Усі ці моменти, безперечно, знаходять своє відображення у мистецтві скульптури, що постійно шукає нові форми, засоби та прийоми. Більш різноманітними стають матеріали: митці використовують не лише бронзу та мармур, а й майоліку, дерево, глину тощо.

Початок XX ст. пов'язаний зі становленням творчості українського митця ІВАНА КАВАЛЕРІДЗЕ (1887–1978), талант якого розкрився як у мистецтві скульптури – пам'ятники княгині Ользі, Г. Сковороді, Т. Шевченку. У XX ст. провідні скульптори світу (Е. Бурдель, А. Майоль, Ш. Деспьо, Г. Голубкіна, С. Коненков, Е. Неізвєстний та ін.) дають узагальнене, символічне трактування скульптурних образів. Скульптура поглиблює психологічний зміст зображення, розширює можливості вираження у пластиці духовного життя епохи.

Скульптура модерна відрізняється динамікою і плинністю форм, віртуозною грою великих або ж тендітних ліній і силуетів. Відмінними особливостями техніки модерну є: відмова від прямих ліній і кутів на користь більш природних, натуральних ліній. Яскравими майстрами стилю модерн були скульптори - Огюст Роден, Камілла Клодель, Арістід Майоль, все - Франція; Франтішек Білек - Чехія; Герман Обріст - Німеччина; Жан Минні - Бельгія.

Антуан Бурдель, повне— французький скульптор на зламі 19-20 століть, учень Огюста Родена, послідовник його класичних традицій

Серед перших самостійних творів — портретні погруддя, скульптури "Травмоване життя ", «Помираюче кохання», «Перша перемога Ганнібала».

Ближчий до провінційного французького мистецтва Бурдель переніс в свої скульптури пристрасть, монументальність і нерівну, незаглажену, шерехату поверхню провінційних творів. До створення героїчних образів Бурдель мав хист більший, ніж Огюст Роден.

Працюючи в майстерні Родена, Бурдель робив і власні твори. Серед самих значних — монумент на честь загиблих мешканців Монтобана в війні 1870 року. Скульптор витратив на створення монумента дев'ять років

Серед постійних тем Бурделя — античність. Серед творів майстра — «Помираючий кентавр», напівдикий «Геракл-лучник», поетеса Сафо. Для Монтобана Бурдель створив монументальну композицію «Франція», де країну уособлювала скульптура Афіни.

Замову на монумент генералу Альвеару Бурдель отримав від Ангентини ще до війни 1914 року. Умовами були -генерал на коні, на постаменті чотири алегоричні фігури. Алегорії додатково пояснювали чесноти генерала - Міць(Сила), Переможність(Перемога), Волелюбність(Свобода), Красномовство (Ораторство). Кути постамента підкреслювали фігури алегорій. Вдвічі вищий за них постамент прикрасили глухі арки і майданчик для коня. Висота алегорій дорівнювала 370 см. На виливання з бронзи всіх фігур витратили три роки. Розпочатий в 1912 році твір був закінчений лише 14 років потому і урочисто відкритий в жовтні 1926 року. Його загальна висота складала 20 метрів.

Скульптор залишив значний творчий спадок, серед якого близько 900 скульптур, приблизно 6 000 малюнків, рельєфи, монументи, фрески.

Майоль.

Лише у віці близько сорока років Майоль зайнявся скульптурою. Він прагнув до того, що-б його скульптури можна було спостерігати з усіх боків і милуватися красою природного, прекрасного і сильного тіла. Улюблена модель - оголене жіноче тіло, що відрізняється відмінним здоров'ям. "Ріка", одна з останніх великих робіт майстра, входила в задуману ним серію, що уособлює три природні стихії: землю, воду і повітря, які він представив у вигляді трьох жіночих фігур. В 1901-1905 рр.. Майоль створив першу велику мармурову статую, у якої дві назви: «Середземне море» і «Думка». Її композиція чиста і логічна, а пластика форми природна і проста.

У 1934 г архітектор Жан-Клод Дондел познайомив 73-х річного Майоля з іммігранткою з Румунії, 15-річної Діною Верні, яка стала спочатку його натурницею, а потім і музою. Він представляв її у вигляді різноманітних ню в бронзі, мармурі і інших матеріалах (композиції «Ріка», «Повітря», «Гармонія» та безліч інших)

«Гармонія» (1940-1944 рр..) - Остання статуя майстра. Майоль працював над нею чотири роки, але вона залишилася незавершеною. «Гармонія» зображує юну, сильну та гнучку жінку, невловимо схожу на античну Венеру. Це свого роду заповіт скульптора нащадкам.