апопій

(клірингових), туристично-рекреаційних послуг — специфічного виду товару,

який зазвичай не має матеріальної, речової форми та змісту.

Операції з торгівлі науково-технічними знаннями — це купівля-про-

даж (еквівалентний обмін) адаптованих для виробничого і технологічного застосування результатів наукових досліджень у вигляді патентів,

товарних знаків, технології "ноу-хау". Об'єктом таких операцій є продукти

інтелектуальної власності, що реалізуються у вигляді: патентів і ліцензій;

технічних послуг.

Інжинірингові послуги передбачають надання замовнику комплексу інженерно-технічних послуг під час будівництва, проектування або функціонування будь-якого господарського суб'єкта. Залежно від функціональної спрямованості розрізняють консультативний, технологічний і загальний інжиніринг.

На міжнародному ринку широко практикуються також орендні, або

лізингові, операції. їх зміст полягає в передаванні орендонадавачем майна

(товару, обладнання, машин, устаткування тощо) нерезиденту за кордон на визначений термін за обумовлену плату.

Неухильно зростає на міжнародному ринку обсяг операцій з надання послуг туристично-рекреаційного характеру. До них відносять послуги,

пов'язані з туризмом, відпочинком та оздоровленням, реалізацією товарів даного споживчого комплексу. Ця група операцій є багаточисельною та різноманітною і поділяється за цілями, термінами, сезоном, віково-статевою ознакою тощо.

3

Зовнішньоторговельна діяльність, що здійснюється вітчизняними учасниками міжнародного оптового ринку, регулюється економічними і політичними засобами як власною, так й іншими країнами. Метою такого

регулювання є захист державою інтересів національної економіки через стимулювання експорту і обмеження некритичного імпорту матеріальних благ.

Здійснення міжнародних оптових операцій супроводжується системою регулятивних заходів, що запроваджуються як країною продавця, так й іншими країнами, суб'єкти господарювання яких беруть участь у міжнародній оптовій торгівлі. Ця система охоплює заходи адміністративного (політичного) і

економічного характеру.

Регулювання міжнародної торговельної діяльності відбувається на різних рівнях: міжнародному і національному. Міжнародне регулювання

здійснюють міжпарламентські й міжурядові організації, що діють під егідою ООН або регіональних економічних союзів. На національному рівні

регулювання міжнародною оптовою торгівлею виконують законодавчі й виконавчі органи кожної окремої країни (парламент і уряди) та урядові виконавчі структури (митні, фінансові, податкові органи).

Система економіко-адміністративних форм і методів регулювання,

проведення і контролю за здійсненням міжнародних комерційних операцій становить основу зовнішньоекономічної політики держави.

Державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності в нашій країні розпочинається на місцевому рівні з моменту реєстрації господарського формування як учасника зовнішньоекономічної діяльності. Для цього господарюючий суб'єкт незалежно від організаційно-правової форми та форми власності подає до регіонального органу державної митниці реєстраційну картку, підтверджену відповідними документами місцевого відділення Національного банку України, статистичних, банківських і податкових органів.

Після здачі реєстраційної картки вітчизняний господарюючий суб'єкт потрапляє під адміністративне регулювання територіального відділення митниці.

Державна митниця — це сукупність регіональних і територіальних органів, що розміщуються у законодавчо встановлених пунктах перетину державного кордону, а також по території країни і здійснюють регулювання та контроль за переміщенням із країни і в

країну матеріальних цінностей

Регулюють міжнародні комерційні операції товарно-вантажні відділи місцевих митних органів (управлінь, дільниць, постів).

Митні органи охоплюють увесь митний простір країни. За рішенням законодавчого органу або уряду із митного простору можуть бути виокремлені митні склади і спеціальні (вільні) зони.

Митний склад — це спеціальним чином улаштовані площі та

приміщення, віддані до нагляду і контролю конкретного

територіального органу митниці.

Доставлений на митний склад товар зберігається в ізольованому режимі й не вважається впущеним до чи випущеним із митного простору країни. За участю працівників митниці на митному складі з товаром можуть здійснюватися операції сортування, перепакування, фасування (зміни товарного вигляду).

Спеціальна зона (вільна, спеціальна економічна зона, зона вільної торгівлі) — це законодавчо обмежена частина території країни,

вилучена із загального митного простору (країни).

Ввезення в таку зону партій товарів не підлягає митному регулюванню протягом терміну перебування або реалізації такого товару в цій зоні.

Товари, раніше завезені на митні склади і у спеціальні зони, можуть

покидати їх з метою імпорту (ввезення в митний простір даної країни) або

реекспорту. Імпорт підмитних товарів веде до їх розмитнення — сплати ввізного мита, зборів і податків, тоді як реекспорт проводиться без дотримання митних формальностей.

Питання для самоконтролю

1.У чому полягає суть експортно-імпортних операцій?

2.Хто формує контингент учасників міжнародного оптового ринку?

3.Що охоплює в себе поняття міжнародного оптового обороту?

4.Як здійснюється організація міжнародної оптової торгівлі?

5.Якими методами здійснюється економічне регулювання міжнародної оптової торгівлі?

План

1.Поняття міжнародної комерційної угоди

2.Організація підготовки і проведення оптових операцій із закордонними контрагентами

3.Державна митниця, митний тариф та його види

Література: Комерційна діяльність:

Підручник (за ред..проф В.В.Апопія)

ст. 186-205

1

Процес підготовки і проведення гуртових закупівель або реалізації матеріальних благ на зовнішніх ринках передбачає роботу з укладення і виконання договорів, угод і контрактів. Ця частина комерційної діяльності вимагає від вітчизняних господарських суб'єктів, що виходять на міжнародні ринки, посиленої уваги і ретельного відпрацювання через існування відмінностей у трактуванні й застосуванні окремих прийомів та методів у господарській практиці різних країн.

Операції гуртової купівлі-продажу товарів та еквівалентного обміну послугами у міжнародній торгівлі проводяться, як і у вітчизняній комерційній практиці, відповідно до попередньо укладених комерційних угод, угоди

(договору, контракту).

У різних галузях міжнародної комерції або з приводу різних її об’єктів ці угоди можуть набувати відмінних форм і отримувати інші назви. Незалежно від назви (договір, контракт, угода, протокол, оборудка, оферта тощо)

Комерційна угода являє собою юридичний документ, розглянутий і підтверджений сторонами, який розподіляє між ними права і обов'язки щодо купівлі-продажу (еквівалентного обміну)

товарів або послуг

Найпоширенішим видом міжнародних комерційних угод є

контракт — письмово оформлений договір, який містить

послідовний набір основних і додаткових умов щодо суті виконуваної комерційної операції.

Зовнішньоторговельний контракт — це договір постачання товарів,

прийнятий в міжнародній торгівлі, що укладається між експортером та імпортером і регламентує порядок переходу права власності на товари,

що є його об'єктом.

Структура зовнішньоторговельного контракту не є сталою і обов'язковою до виконання сторонами; вона може видозмінюватися і модифікуватися за взаємною згодою сторін від простої до розширеної. Проста структура контракту для набуття ним юридичної сили обов'язково повинна містити такі істотні умови (розділи): предмет контракту; кількість; ціна; якість; умови постачання; базисні умови; вартість контракту; порядок розрахунків; умови здавання —приймання; гарантії та санкції; арбітраж; умови форс-мажор;

порядок транспортування; юридичні адреси сторін; підписи сторін.

Зовнішньоторговельний контракт із розширеною структурою має такі

розділи.

Преамбула (вступна частина) — містить назву та номер контракту;

місце і дату його укладення; означення правового статусу і місцезнаходження сторін та їх найменування в подальшому тексті.

 Предмет (об'єкт) контракту — містить розгорнуту характеристику асортименту товарів або послуг, що реалізуються за цим контрактом. В окремих випадках цей розділ може виноситися за текст

контракту у вигляді специфікацій, які є невід'ємною частиною того ж контракту і що обумовлюється в тексті самого контракту.

Кількість товарів — визначається відповідно до систем мір,

об'ємів та ваг, що застосовуються в різних країнах і як їх еквівалент — у

метричній системі. Кількість визначається за кожною товарною позицією з урахуванням особливостей оптової торгівлі окремими товарами, їх транспортного упакування, маси нетто і брутто тощо.

Якість товарів визначається за сукупністю основних властивостей,

здатних підтвердити можливість використання за основним призначенням.

Застосовуються різні методи фіксації якісних параметрів товарів: за стандартами; за технічними умовами; за зразками; за вмістом основного компоненту; за специфікацією до контракту тощо.

 Умови постачання товарів передбачають встановлення строків і дати постачання товарів за цим контрактом. Термін постачання збігається з моментом передавання товару в розпорядження покупця або уповноваженої ним особи і може визначатися як конкретний період, календарна дата або як певна умова: "негайно", "швидко", "без затримки", "зі складу" тощо. За дату постачання за погодженням сторін може прийматися: дата здавання товару перевізнику або експедиційній фірмі, дата варіанта (складського свідоцтва),

дата підписання акту приймання — здавання тощо.

Базисні умови постачання формуються на основі розроблених і затверджених Міжнародною торговельною палатою спеціальних уніфікованих умов, які мають назву Правил ІНКОТЕРМС*. Застосування в міжнародній комерційній практиці Правил ІНКОТЕРМС зумовлено існуванням суперечливих, інколи діаметрально протилежних, тлумачень аналогічних комерційних ситуацій відповідно до історично складених торговельних звичаїв різних країн. Нині діють Правила ІНКОТЕРМС у редакції 1990 р. Вони не носять обов'язкового характеру, але є важливим засобом порозуміння в міжнародній торгівлі. За змістом Правила ІНКОТЕРМС є зібранням умов,

кожна з яких визначає розподіл обов'язків покупця і продавця, винесення

сторонами видатків і ризиків, а також відповідальність сторін за виконання

контракту загалом. Іншими словами, кожна умова цих Правил встановлює:

—ситуацію, за якої продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки щодо постачання товарів;

—спосіб віднесення обов'язків щодо митного очищення товару для експорту й імпорту, виконання митних формальностей і віднесення пов'язаних з ними видатків і ризиків;

—обов'язки щодо організації й оплати перевезення товарів, а також віднесення пов'язаного з ним ризику знищення чи пошкодження товару;

—перелік документів, необхідних у зв'язку з проведенням постачання

(хто, за чий рахунок і яким способом їх передає);

—вимоги до упакування, необхідного для транспортування та реалізації товару;

—інші обов'язки за контрактом.

Умови ІНКОТЕРМС можна класифікувати за двома принципами: з

погляду обов'язків продавця та за видами транспорту, щодо якого може застосовуватися відповідна умова.

З точки зору продавця сукупність умов ІНКОТЕРМС у редакції 2000 р.

поділяється на чотири групи: відвантаження товару — група Е; основні видатки з перевезення товарів не сплачено — F; основні видатки з перевезення товарів сплачено — С; постачання товару — D. Відповідно до цього принципу обов'язки продавця поступово розширюються — від мінімальних у групі Е до максимальних у групі D.

Група Е (Відвантаження товару) містить лише одну умову

—ЕХW — Франко-завод, склад, підприємство тощо (...вкажіть місце).

До групи F (Основні видатки з перевезення не сплачено) внесено три умови:

—FСА — Франко-перевізник (...вкажіть місце призначення);

—FAS — Франко-вздовж борту (...вкажіть порт відвантаження);

—FОВ —Франко-борт судна (...вкажіть порт відвантаження).

Група С (Основні видатки з перевезення товарів сплачено) включає такі

умови:

—СFR —Вартість і фрахт (...вкажіть порт призначення);

—СІF — Вартість, страхування і фрахт (...вкажіть порт призначення);

—СРТ — Перевезення сплачено до ... (...вкажіть місце призначення);

—СІР — Перевезення і страхування сплачено до... (...вкажіть місце призначення).

Остання група умов ІНКОТЕРМС — група D (Постачання товару) є

найкориснішою для покупця, оскільки основні зобов'язання, витрати і ризики припадають на частку продавця, що знаходить, однак, своє відображення у вартості контракту. Ця група включає такі умови:

—DAF — Поставлено на кордон (...вкажіть місце поставки);

—DES —Поставлено з судна (...вкажіть порт призначення);

—DEQ — Поставлено з причалу (...вкажіть порт призначення);

—DDU — Поставлено, мито не сплачено (...вкажіть місце призначення);

—DDP — Поставлено, мито сплачено (...вкажіть місце призначення).

За принципом виду транспорту, для якого застосовується умова ІНКОТЕРМС, вони зводяться також у чотири групи. Найчисельнішими є групи умов для водних перевезень, а також універсальних умов, що можуть застосовуватися для всіх видів транспортних засобів і комбінованих перевезень товарів.

 Наступним розділом зовнішньоторговельного контракту є ціна товару. Ціна в міжнародній оптовій торгівлі встановлюється різними методами і залежить від багатьох факторів. За основу при визначенні ціни береться

одиниця виміру товару, базисна умова поставки і валюта контракту.

Контрактна ціна може запроваджуватися на час укладення договору, дії контракту, на момент виконання і виступати у вигляді твердої, рухомої,

ковзної, з наступною фіксацією. Крім цього, в міжнародній оптовій торгівлі існує специфічна система знижок до ціни, які змінюються залежно від характеру операції, умов постачання і поточної кон'юнктури ринку.

Розділ контракту порядок проведення розрахунків і платежів —

максимально чітко і послідовно встановлює валюту, строки, спосіб і форму розрахунків. Валютою розрахунків може бути валюта контракту, тобто валюта країни однієї зі сторін контракту, або валюта третьої країни.

Терміни розрахунків звичайно зазначаються сторонами в контракті як конкретна дата або період, протягом якого повинен відбутися платіж, і залежать від обумовленого моменту переходу права власності на товар. Основними видами способів розрахунку в міжнародній практиці є банківський (готівковий)

перерахунок, платіж з авансом і платіж у кредит. Прийнятними формами розрахунків є інкасо, акредитив, за відкритим рахунком, переказом, чеком,

векселем тощо. На практиці форми розрахунків часто переплітаються та комбінуються.

 Упакування передбачає погодження сторонами вимог до транспортного і споживчого упакування, якщо цього вимагає характер товару.

При цьому подається не тільки опис упакування, але й вимоги до його якості,

розмірів, методу нанесення зовнішнього маркування і обумовлюється порядок оплати понад вартість самого товару.

 Порядок відвантаження передбачає обов'язкове технологічне забезпечення завантажувальних робіт й своєчасне інформування продавцем покупця про готовність до відвантаження і завершення цього процесу.

Одночасно з повідомленням про відвантаження покупцеві за допомогою засобів зв'язку надсилається пакет відвантажувальних документів.

 Здавання — приймання описує порядок фіксації факту передавання товару продавцем у розпорядження покупця. За своєю суттю здавання — приймання — це єдиний технологічний акт, що має на меті спільне підтвердження сторонами факту відповідності доставленого товару за якістю,

кількістю та комплектністю параметрам, внесеним до специфікації та технічних умов контракту. За місцем виконання акт здавання—приймання може бути

попереднім (складається представником покупця у продавця) або кінцевим

(складається в місці завантаження або в пункті призначення).