Організація та управління зовнішньоекономічною діяльністю на підприємстві

235. Зовнішньоекономічна діяльність фірми включає такі основні напрями:

1:вихід на зовнішній ринок; валютно-фінансові та кредитні операції; міжнародний маркетинг

2. бюджетно-податкова політика всередині країни та її вплив на фірму

3. декомпозиція глобальної мети на зростання.

236. Процес розроблення ринкової стратегії фірми охоплює:

1. два етапи

2. три етапи

3. чотири етапи

4: шість етапів.

237. Планування ринкової стратегії здійснюється фірмою на трьох рівнях:

1: глобальний, стратегічний, фактичний

2. глобальний, національний, фактичний

3. державний, стратегічний, фактичний.

238. Процес планування стратегії фірми складається з:

1. двох фаз

2. трьох фаз

3: п’яти фаз.

239. Структура стратегічної маркетингової програми складається:

1: цілей фірми, стратегії розвитку господарського портфеля фірми і стратегії росту фірми

2. цілей фірми, стратегії оборони, стратегії росту фірми

3. стратегії розвитку господарського портфеля фірми, цілей фірми, розробка, складання прогнозу збуту.

240. Глобальними напрямами маркетингової стратегії є такі виміри розширення ринкової активності:

1: інтернаціоналізація, диверсифікованість, сегментація

2. етноцентризм, поліцентризм, регіоноцентризм, геоцентризм

3. націоналізація, диверсифікація, сегментація.

241. Глобальні напрями маркетингової стратегії знаходять свій розвиток у:

1. короткострокових цілях

2. довгострокових цілях

3: короткострокових і довгострокових цілях.

242. До короткострокових цілей належить:

1. поточний прибуток, виживання, збут

2. поточний прибуток, збут, якість

3: поточний прибуток, виживання.

243. До довгострокових цілей належить:

1. збут, якість, поточний прибуток

2: збут, якість

3. поточний прибуток, якість.

244. У ринковій практиці існують такі основні види стратегій розвитку СГП:

1: стратегія наступу, стратегія оборони, стратегія відступу

2. стратегія наступу, стратегія оборони

3. стратегія росту фірми, стратегія відступу.

245. Функціональні відділи і служби, що сприяють роботі спеціалізованих фірм і ЗТО поділяється на:

1. дві групи

2. три групи

3: п’ять груп.

246. Торгово-посередницькі операції – це:

1: операції, пов’язані з купівлею і продажем товарів, що виконуються за дорученням виробника-експортера незалежним від нього торговим посередником на підставі угоди чи доручення

2. перепродаж товару, пошук закордонного контрагента, підготовка та укладання угоди

3. кредитування сторін, проведення рекламних заходів, страхові операції.

247. Торгово-посередницькі операції можна розділити на такі види:

1. з перепродажу, комісійні, агентські

2. комісійні, агентські, брокерські

3: з перепродажу, комісійні, агентські, брокерські.

248. Операції з перепродажу:

1: здійснюються торговим посередником від свого імені і за власні кошти

2. здійснюються торговим посередником від імені виробника та за свій рахунок

3. здійснюються торговим посередником від свого імені та за рахунок виробника.

249. Винагороду, яку отримує брокер становить від:

1. 0,25 до 1%

2. 1 до 3%

3: 0,25 до 2-3%.

250. Торгове посередництво – це:

1: перепродаж товару; пошук закордонного контрагента; підготовка і укладення угод; страхові операції

2. операції, що пов’язані з купівлею і продажем товарів

3. фірми, що займаються лише комерційною діяльністю.

251. До торгово-посередницьких фірм належать:

1. фірми, що залежать від виробника чи споживача

2. фірми, що юридично і господарсько залежать від виробника чи споживача

3: фірми, що юридично і господарсько не залежать від виробника чи споживача.

252. Комісійні операції – це:

1. операції, що здійснюються торговим посередником від імені виробника та за свій рахунок

2: операції, що здійснюються однією стороною (комісіонером. за дорученням іншої сторони (комітента.

3. операції, що здійснюються комітентом за дорученням комісіонера.

253. Брокерські операції – це:

1. встановлення через посередника-брокера контактів між продавцем і покупцем

2. встановлення через посередника-брокера зв’язків між споживачем і виробником

3: встановлення через посередника-брокера контактів між продавцем і покупцем.

254. Головною функцією брокера є:

1: знайти покупця для продавця або навпаки, продавця для покупця

2. знайти виробника для продавця

3. знайти виробника для покупця.

255. Торгові фірми – це:

1: фірми, що здійснюють операції власним коштом і від свого імені

2. фірми, що здійснюють операції власним коштом і від імені виробника

3. фірми, що здійснюють операції з купівлі і продажу товарів, послуг та ін.

256. Торгові фірми поділяються на:

1. п’ять видів

2. два види

3: сім видів

257. Фектори – це:

1: торгові посередники, які виконують широке коло обов’язків від імені експортера

2. торгові посередники, які виконують широке коло обов’язків від імені імпортера

3. торгові посередники, які виконують широке коло обов’язків від імені виробника.

258. Виділяють такі основні розділи маркетингового дослідження ринку для зовнішньоекономічної діяльності:

1. вивчення попиту

2. вивчення пропозиції

3: вивчення умов роботи на конкретному ринку товару

4. вивчення попиту, вивчення пропозиції, вивчення умов роботи на конкретному ринку товарів, дослідження потенційних можливостей фірми.

259. Оцінка конкурентоспроможності товару, який планується експортувати, включає такі етапи:

1. аналіз ринку і обрання найбільш відповідного зразка товару як бази для порівняння

2. визначення набору порівнюваних параметрів

3. розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності товару

4: всі відповіді вірні.

260. Поряд з параметрами, що описують основні кількісні і якісні характеристики, важливо ще аналізувати так звані:

1: м’які, тверді

2. тільки тверді

2. тільки м’які.

261. Величина економічних параметрів визначається:

1: ціною виробу, витратами на його транспортування, установку, навчання персоналу, експлуатаційними витратами, вартістю ремонту, витратами на технічне обслуговування, податками, страховими внесками

2. ціною виробу, витратами на його виробництво, витратами на транспортування, установку, навчання персоналу, витратами на технічне обслуговування

3. витратами на його устаткування, установку, навчання персоналу, витрати на збут, вартість ремонту.

262. На рівень конкурентоспроможності фірми впливають такі основні фактори:

1. рівень технології виробництва, використання новітніх винаходів і відкриттів, впровадження сучасних засобів механізації й автоматизації виробництва

2. комерційні умови продажів, застосовувані фірмою: можливість різного роду знижок, комерційного чи споживчого кредиту, наявність різноманітних форм розрахунків і способів платежу та ін.

3. легкодоступні і зручність придбання товару покупцями

4. ефективність проведення рекламних заходів

5. можливості і застосовувані методи цінової конкуренції, нецінової конкуренції

6. рівень підтримки та сприяння, які одержує фірма з боку національних державних органів і громадських організацій

7: всі відповіді вірні

263. При експорті товарів підприємство несе такі витрати:

1. витрати на установку, витрати на технічне обслуговування, навчання персоналу

2: транспортні витрати, організаційні витрати, собівартість експортного товару

3. собівартість експортного товару, експлуатаційні витрати, вартість ремонту.

264. У випадку імпорту товарів споживання підприємство несе такі витрати:

1. вартість товару, собівартість товару

2. транспортні витрати, організаційні витрати

3: вартість товару, транспортні витрати, організаційні витрати.

265. Механізм спільного підприємства складається зі складної системи, що охоплює такі основні структурні рівні:

1. макро- та макрорівень

2. мега-, мета-, мезорівень

3: мега-, мета-, макро-, мезо та макрорівень +

266. Мегарівень – це:

1: рівень міжнародного співробітництва, що виявляється в системі ООН та її економічних і юридичних інститутів

2. рівень, на якому загальні положення адаптуються до особливостей регіонального і міждержавного співробітництва

3. рівень, що відіграє роль середовища при формуванні механізму спільного підприємництва, тобто рівень окремої країни.

267. Кожен рівень складається з:

1. семи блоків

2. десяти блоків

3: п’яти блоків.

268. У міжнародній торгівлі найбільш важливими формами спільного підприємства є:

1. спільне підприємство, організація спільного збуту

2: консорціум, об’єднання, спільне підприємство, організація спільного збуту

3. консорціум, об’єднання.

269. У сучасних умовах можна використовувати такі форми співробітництва на ринках за кордоном:

1. групова компанія зі здійснення продажів

2. дочірня експортна компанія, що цілком належить іншій фірмі; групова компанія зі здійснення закупок

3:групова компанія зі здійснення продажів; дочірня експортна компанія, що цілком належить іншій фірмі.

270. Консорціум – це:

1: організація, створена для співробітництва двох чи кількох компаній як єдиної юридичної особи для конкретної й обмеженої мети

2. організація, створена для співробітництва з іноземними компаніями для досягнення спільної мети

3. організація, створена для створення організації з надання спеціалізованих послуг.

271. Спільне підприємство – це:

1. відносно нова організаційно-соціальна форма міжнародного підприємства

2: форма господарського і правового співробітництва з іноземним партнером, у межах якої створюється спільна власність на матеріальні і фінансові ресурси, використовувані для виконання виробничих, науково-технічних, зовнішньоторговельних та інших функцій.

3. транснаціоналізація виробництва, глобалізація господарських процесів, що у сукупності охоплюють широке коло країн у системі міжнародного поділу праці, поглиблюють інтеграційні процеси їхньої взаємодії.

272. Спільне підприємство може:

1. мати форму ділового співробітництва між учасниками для конкретної мети

2. мати одне чи декілька підприємств-учасників нерезидентів, і інші в його складі резиденти

3. мати різну правову форму

4. може бути створене як на тривалий, так і на обмежений термін

5: включає всі складові.

273. Спільне підприємство можна розглядати як:

1. форму міжнародного бізнесу,специфічнийсуб’єкт міжнародного бізнесу

2. спосіб входження в закордонний ринок, різновид прямого іноземного інвестування

3: форму господарювання в країнах з перехідною економікою, форму міжнародного бізнесу, специфічний суб’єкт міжнародного бізнесу, спосіб входження в закордонний ринок, різновид прямого іноземного інвестування.

274. Розрізняють такі форми спільних підприємств:

1. корпоративні спільні підприємства, що називаються також каналізованими чи акціонерними

2. договірні спільні підприємства, які називаються ще контрактними

3: корпоративні спільні підприємства, що називаються також каналізованими чи акціонерними, договірні спільні підприємства, які називаються ще контрактними.

275. Стратегії створення спільно підприємства:

1. скорочення обсягу витрат капіталу при створенні нових потужностей і виробництв, зменшення ризику, залучення кваліфікованих працівників

2. розширення можливостей реалізації товарів, послуг за рахунок виходу на новий ринок, вступ у нову сферу діяльності, спрощення обміну патентами, ліцензіями

3: підвищення ефективності виробництва, розширення операцій, зменшення ризику, розвиток за рахунок залучення інвестицій, технологій і кваліфікованих працівників.

276. Мотиви створення спільно підприємства:

1: проникнення на новий споживчий ринок, набуття нової виробничої бази або нових каналів збуту, одержання нової технології, розширення експорту, доступ до дешевих факторів виробництва

2. застосування вже раніше випробовуваних методів виробництва, управління реалізацією, зменшення ризику, підвищення ефективності виробництва

3. підвищення рентабельності за рахунок ощадливої витрати ресурсів у результаті використання нової технології й організації праці.

277. Процес створення спільного підприємства вимагає виконання аналітико-організаційних етапів:

1. оцінка, пошук, переговори вітчизняного й іноземного партнера; вступ у нову сферу діяльності

2: вибір сфери діяльності; оцінка, пошук, переговори вітчизняного й іноземного партнера; техніко-економічне обґрунтування, підготовна проекту установчих документів.

3. вибір сфери діяльності; розширення операцій; реєстрація спільного підприємства як юридичної особи й учасника зовнішньоекономічних зв’язків

278. Джерела фінансування спільних підприємств:

1: частка національного партнера, частка іноземного партнера, кредит

2. статутний фонд підприємства, формування основного капіталу

3. формування обігового капіталу, кредит.

279. Основні ознаки характеристик спільних підприємств:

1. місцезнаходження, вид діяльності

2. належність учасників до різних країн, структура партнерів

3: частка участі партнерів у капітальних та міжнародних організацій, місцезнаходження, належність учасників до різних країн, структура партнерів, вид діяльності.

280. ВЕЗ (вільні економічні зони) – це:

1. напрямок розвитку економіки окремих територій і регіонів, орієнтований, як правило, на розв’язання конкретних пріоритетних економічних завдань, реалізацію стратегічних програм та проектів

2: обмежені території, міста, морські й авіаційні порти, у яких діють особливі пільгові економічні умови для національних та іноземних підприємців, що сприяють розширенню зовнішньоторговельних, загальноекономічних, соціальних, науково-технічних і науково-технологічних завдань

3. частина території країни, на якій товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами національної митної території і тому не підлягають звичайному митному контролю й оподаткуванню.

281. За даними ООН і низки країн у світовій практиці ВЕЗ розрізняють:

1. 30 різновидів

2. 15 різновидів

3: 26 різновидів.

282. У практиці створення ВЕЗ виділяють такі підходи:

1: територіальний, режимний

2. регіональний, державний

3. міжнародний, територіальний

283. ВЕЗ мають такі характерні риси:

1. застосування різних видів пільг і стимулів

2. наявність локальної, відносно відособленої системиуправління зоною

3: всебічна підтримка з боку державної влади; застосування різних видів пільг і стимулів; наявність локальної, відносно відособленої.

284. Цілі і завдання створення ВЕЗ можна об’єднати у такі блоки:

1: економічний, соціальний, науково-технічний

2. політичний, соціальний, науково-технологічний

3. економічний, політичний, соціальний.

285. За характером власності ВЕЗ можна поділити на:

1. державні, приватні

2: державні, приватні та змішані

3. державні, приватні, комунальні.

286. Офшорні зони – це:

1. зони, у яких поєднуються торгові, митні, виробничі, дослідницькі функції, створюються з метою пожвавлення господарської діяльності шляхом надання приватним підприємцям значних фінансово-кредитних та торгових знижок

2. комплекс споруд та об’єктів послуг, який здатний забезпечувати суб’єктам підприємства умови, необхідні для виробництва сучасної конкурентоздатності продукції та застосування новітніх технологій, що відповідають вимогам сучасного світового ринку

3: країни та території, що здійснюють реєстрацію іноземних компаній, на діяльність яких поширюється пільговий режим оподаткування.

287. Щорічний фіксований збір складає:

1: від $150.0 до $1000

2. від $300 і більше

3. $700

288. Найбільш відомі офшорні центри створені:

1. в Танзанії, Латвії, Китай, Японія

2. в США, Україні, Італії, Швейцарії

3: на острові Мін, Багамських і Віргінських островах, Джерсі, Гибралтар, Кіпр, Ірландія та Панама, а також території Інгушетії та Калмикії.

289. При вивченні фірм-конкурентів узагальнюють й аналізують таку інформацію:

1. вивчення пропозиції, обсяг випуску продукції, темпи відновлення продукції, посередники

2: вивчення попиту, аналіз перспектив розвитку ринку, вивчення можливих каналів розподілу товару, аналіз господарської діяльності

3. вивчення умов роботи на конкретному ринку товару,дослідження потенційних можливостей фірми.