Тема 7. Виробнича інфраструктура підприємства

7.1 Роль та склад допоміжних виробництв і обслуговуючих господарств.

7.2 Планування забезпечення підприємства технологічною оснасткою.

7.3 Планування ремонтного обслуговування виробництва.

7.4 Планування енергообслуговування та транспортного обслуговування виробництва.

7.1 Роль та склад допоміжних виробництв і обслуговуючих господарств

Необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійна підтримка в робочому стані обладнання та інших засобів праці; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментами, енергією; виконання транспортних операцій тощо. Усе це має здійснювати ефективно діюча система технічного обслуговування виробництва.

Роботи по технічному обслуговуванню виробництва виконуються спеціальними господарствами (підрозділами). Сукупність підрозділів, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів називають виробничою інфраструктурою підприємства. Планування обслуговування виробництва безпосередньо впливає на показники ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства, конкурентноздатність продукції, а постійне його вдосконалення здійснює суттєвий вплив на економіку кожного підприємства і набуває все більшого значення.

Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояснюється тим, що:

підвищення рівня механізації й автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги та складність робіт з ремонту та експлуатації обладнання, зростає потреба в розширенні номенклатури технологічної оснастки;

науково-технічний прогрес та інтенсифікація технологічних режимів роботи обладнання підвищують вимоги до якості та кількості енергії, що використовується;

удосконалення виробничих процесів та поглиблення внутрішньовиробничих зв’язків між підрозділами збільшують навантаження на транспортні служби тощо.

Склад і масштаби цехів та служб підприємства, що здійснюють технічне обслуговування, визначаються особливостями основного виробництва, типом і розмірами підприємства, характером продукції, надання послуг, виконання робіт, іншими факторами.

Для більшості промислових підприємств характерні наступні допоміжні й обслуговуючі господарства: інструментальне, ремонтне, енергетичне, транспортно-складське. Планування їх діяльності здійснюється, як правило, апаратом управління відповідної функціональної служби, виходячи із загального плану економічного і соціального розвитку підприємства.

7.2. Планування забезпечення підприємства технологічною оснасткою

Основним завданням господарюючого підприємства є визначення потреби підприємства у технологічній оснастці, а також планування джерел її придбання та забезпечення виробництва.

Систематизація великої кількості оснастки, яка на багатьох підприємствах досягає десятків тисяч найменувань, проводиться за допомогою її класифікації та індексації.

Класифікація – це групування технологічної оснастки за певними ознаками відповідних груп.

Індексація – присвоєння кожному інструменту умовного позначення.

Так, за характером використання оснастка поділяється на універсальну, стандартну і спеціальну.

Забезпеченість оснасткою планується у певній послідовності. Номенклатура універсальних (стандартних) видів оснастки у серійному та масовому виробництвах встановлюється по картах застосування, в одиничному і дрібносерійному виробництвах – по картах типового оснащення робочого місця. Номенклатура спеціальних видів оснастки визначається по картах технологічних процесів.

Потреба в інструменті на плановий період визначається, виходячи з витратного фонду інструменту, необхідного для виконання виробничої програми, та різниці між необхідним оборотним фондом (плановим) і фактичним на початок планового періоду.

Витратний фонд інструменту – це та кількість інструменту, яка повністю вийде з ладу при виконанні виробничої програми планового періоду.

Оборотний фонд – це мінімальна кількість інструменту, яка необхідна для безперебійного ходу виробництва.

Потреба підприємства по кожному виду оснастки на плановий період (h_п.пл) визначається таким чином (7.1):

(7.1)

де h_в.пл – витрати оснастки на плановий період, шт.;

h_в.н – норматив оборотного фонду на кінець планового періоду, шт.;

h_в.ф – фактична величина оборотного фонду на початок планового періоду, шт.

Витрати оснастки можуть бути визначені статистичним методом, по нормах оснащення робочих місць і нормах витрат. Найбільш точним з них є розрахунок витрат по нормах, що встановлюються для кожного типорозміру оснастки. Так, наприклад, у масовому і великосерійному виробництвах норму витрат різального інструменту (Нр) розраховують на 100 або 1000 операцій за формулою (7.2):

(7.2)

де м - норма машинного часу, необхідного для виконання однієї операції певним інструментом, хв.;

Тзн - стійкість інструменту до повного його зносу, год.;

Квт - коефіцієнт випадкових втрат, знаходиться в межах 0,05П0,1.

Тоді, загальні витрати інструменту визначаються за формулою (7.3):

(7.3)

де m – кількість найменувань виробів, що оброблюються даним інструментом;

Nоб – кількість виробів, що підлягають обробці в плановому періоді.

До складу оборотного фонду цеху входить оснастка, яка одночасно знаходиться на робочих місцях (h_р.м) та в заточці і ремонті (h_р.з), придатна для використання в інструментально-роздаточній кладовій (h_ірк).

Оборотний фонд оснастки підприємства складається із оборотного фонду оснастки цього виду в усіх цехах підприємства, а також страхового і перехідного запасів в центральному й інструментальному складі.

На основі розрахованої потреби підприємства в оснастці розробляється програма її виготовлення в інструментальних цехах і складаються замовлення на придбання зі сторони.

7.3 Планування ремонтного обслуговування виробництва

Сучасне підприємство оснащене дорогим і різноманітним устаткуванням, автоматизованими системами, поточними лініями. Для надійної роботи вимагається систематичне їх технічне обслуговування і виконання ремонтних робіт, а також вжиття заходів по технічній діагностиці.

Вирішення завдань, пов’язаних з технічним обслуговуванням обладнання і виконанням ремонтних робіт, покладено на ремонтне господарство підприємства, склад якого залежить від типу та обсягів виробництва, характеристик технологічних процесів та обладнання, розвитку кооперації при виконанні ремонтних робіт.

Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

Планування ремонтного господарства і технічного обслуговування обладнання базується на системі планово-профілактичних ремонтів (ППР), розробленій за часів Радянського Союзу, яка успішно використовується й у сучасних умовах як в Україні, так і за кордоном. Відповідно до цієї системи плануються строки й обсяги ремонтних робіт і технічного обслуговування усіх видів та груп обладнання.

Трудомісткість і матеріаломісткість ремонту й технічного обслуговування обладнання залежить від його конструкторських особливостей. За цією ознакою все обладнання розподіляється по категоріях складності. Трудомісткість ремонтних робіт визначається через трудомісткість одиниці складності ремонту.

За одиницю складності ремонту (р.о.) механічної частини приймають складність ремонту умовного обладнання, трудомісткість капітального ремонту якого в умовах середнього ремонтно-механічного цеху складає 50 год., а за одиницю складності ремонту електричної частини обладнання – відповідно 12,5 год. Категорія складності ремонту обладнання визначається по кількості одиниць складності ремонту, що присвоюється цій групі обладнання.

Сумарна трудомісткість ремонтних робіт у плановому періоді може бути розрахована за формулою (7.4):

(7.4)

де k, n, TО – кількість капітальних, поточних ремонтів і технічного обслуговування у плановому періоді;

R_ik, R_in, R_IT0 – кількість відповідно ремонтних одиниць, що підлягає капітальному, поточному ремонту та технічному обслуговуванню і-го виду обладнання;

t_pk, t_pn, t_ТО – норми трудомісткості капітального, поточного ремонтів і технічного обслуговування на одну ремонтну одиницю, нормо-год.

Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулюючі операції.

Під час проведення капітального ремонту обладнання і транспортних засобів здійснюється повне розбирання, ремонт спрацьованих деталей, вузлів і заміна тих, що не підлягають ремонту, регулювання й випробування під навантаженням.

Технічне обслуговування передбачає сукупність різних технічних операцій, які виконуються протягом міжремонтного періоду.

Усі роботи по плановому технічному обслуговуванню виконуються в певній послідовності, утворюючи повторювальні цикли.

За встановленою трудомісткістю робіт і графіків ППР розраховуються чисельність, штат персоналу та статті витрат по ремонту та експлуатації обладнання.

Аналогічно розраховують потребу у матеріалах на всі види ремонтів і технічного обслуговування, використовуючи норми витрат матеріалів, які також встановлюються на одиницю складності ремонту.

7.4 Планування енергообслуговування та транспортного обслуговування виробництва

Процес виготовлення продукції на промисловому підприємстві пов’язаний зі споживанням у великих обсягах електроенергії, палива та інших енергоносіїв (пару, стислого повітря, гарячої води). Обов’язки, пов’язані з забезпеченням підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів при мінімальних втратах покладено на енергетичне господарство, розмір якого залежить від енергоємності підприємства. Відповідно, обсяг і структура споживаних енергоресурсів – від потужності підприємства, виду зовнішніх енергосистем.

Загальні витрати енергії по підприємству (Gен) можна умовно поділити на дві частини – залежну (змінну) Gен.зм і незалежну (постійну) Gен.п від обсягів продукції, яка випускається. В загальному вигляді, змінну частину складають витрати усіх видів енергії на виконання основних технологічних операцій, постійну – витрати на освітлення, опалення, вентиляцію повітря. Витрати енергії по змінній частині можуть бути розраховані укрупнено на основі часу роботи обладнання або більш точно – по зведених нормах. В першому випадку, наприклад, витрати силової електроенергії (кВт.год) по групі обладнання можуть бути розраховані за формулою (7.5):

(7.5)

де Пен – сумарна встановлена потужність двигунів по групі обладнання, кВт;

Fd – дійсний фонд роботи одиниці обладнання, год.;

Кn – коефіцієнт, що враховує завантаження обладнання по потужності;

Кз – коефіцієнт, що враховує нерівномірність використання обладнання у часі;

η₁, η₂ – коефіцієнти, що враховують ККД двигунів і втрати енергії у електромережі.

У другому випадку витрати енергії можуть бути розраховані за формулою (7.6):

(7.6)

де Gен.п. – зведена норма витрат енергії на 1000 грн. продукції;

Nв – програма випуску продукції, тис. грн.

Постійна частина витрат також може бути визначена розрахунковим методом по нормативах освітленості, опалення тощо.

Потреба підприємства в енергії та енергоносіях визначається на основі балансового методу планування. З цією метою складаються зведені баланси і баланси по окремих видах енергії та енергоносіїв. У витратній частині зазначається розрахована планова потреба в енергії на всю виробничу, побутову й невиробничу діяльність підприємства, а в доходній – джерела покриття потреби в ній (постачання енергії і палива від районних систем, виробіток від власних генеруючих установок, використання вторинних енергоресурсів). Поряд з плановим складається звітний баланс, який служить засобом контролю за виконанням планових показників використання енергоресурсів і пошуку резервів. Для обліку коливань у попиті різних видів енергії складаються добові графіки їх споживання по календарних періодах, які являють собою основу для встановлення максимальної потреби на плановий період та розробки заходів щодо розвитку енергетичного господарства.

Усі техніко-економічні показники енергетичного господарства об’єднують у такі групи: виробництво і розподіл енергії (наприклад, питомі витрати палива на виробництво енергії); питомі витрати енергоносіїв (наприклад, на 1 т. литва, на виріб); собівартість виробництва енергії, енергоозброєність тощо.

Промислове підприємство пов’язане з переміщенням великих обсягів матеріалів, напівфабрикатів, оснастки, відходів виробництва та інших вантажів. У свою чергу, переміщення вантажів пов’язане з виконанням великого обсягу вантажно-розвантажувальних робіт, механізація й автоматизація яких є одним з важливих соціальних завдань по ліквідації важкої, непривабливої фізичної праці. Вирішення цих завдань покладається на транспортне господарство підприємства, структура і склад якого залежать від обсягів внутрішніх та зовнішніх перевезень, рівня кооперації зі спеціалізованими транспортними організаціями, виробничої структури підприємства, типу виробництва, габаритів і маси продукції.

Планування раціональної організації перевезень будується на основі вивчення вантажообороту і вантажопотоків у масштабі підприємства та його окремих підрозділів та цехів. Під вантажооборотом розуміють загальну кількість вантажів, що переміщуються за одиницю часу, наприклад, за добу, зміну, місяць, рік.

Вантажним потоком називають обсяг вантажів, що переміщується за одиницю часу між двома пунктами. Вантажооборот – сума окремих вантажопотоків. На основі відомостей про потужність вантажопотоків у тонах і відстанях між кореспондуючими пунктами визначають обсяг транспортної роботи в тонно-кілометрах.

Відомості по вантажообороту та вантажних потоках підприємства, в тому числі окремих цехів, доцільно відображати у формі “шахової” таблиці (табл.7.1).

Таблиця 7.1 - Шахова таблиця вантажообороту підприємства, т

Цехи-відвантажувачі	Цехи-отримувачі				Склади-отримувачі			Разом
	заготівельний	механіч ний	терміч ний	складальний	мате-ріалів	готової продукції	відхо-дів
заготівельний		800					200	1000
механічний			1400	1400			400	3200
термічний		1400						1400
складальний						2000		2000
склад матеріалів	1000	1000		600				2600
Разом	1000	3200	1400	2000		2000	600	10200

За даними шахових таблиць, планів цехів та генеральних планів підприємства складають схеми (діаграми) вантажопотоків. За вантажооборотом та вантажопотоками встановлюють тип, структуру парку транспортних і підйомно-транспортних машин, кількість вантажно-розвантажувальних постів, вид маршрутів та засобів перервної (циклічної) дії.

Так, кількість транспортних засобів перервної (циклічної) дії розраховують за формулою (7.7):

(7.7)

де Q_д – добовий вантажооборот, т;

q_n.од. – добова продуктивність одиниці транспортного обладнання, т.

Кількість засобів неперервної дії, необхідних для даного вантажопотоку, розраховують аналогічно.

Контрольні питання

1. Яку роль відіграють на підприємстві допоміжні виробництва і обслуговуючі господарства?

2. Якими основними особливостями визначається склад та розмір допоміжних і обслуговуючих господарств?

3. Назвати типову структуру допоміжних і обслуговуючих господарств на промисловому підприємстві.

4. Який порядок планування технологічної оснастки на підприємстві?

5. Як розраховується потреба різального інструменту для масового виробництва машинобудівного профілю?

6. В чому полягає суть єдиної системи технічного обслуговування та ремонту обладнання?

7. Як розраховується трудомісткість ремонтних робіт по технічному обслуговуванню обладнання?

8. В чому полягає специфіка енергозабезпечення підприємства?

9. Як складаються баланси енергоспоживання на підприємстві?

10. Що таке вантажооборот та вантажний потік? Як здійснюється планування внутрішніх перевезень вантажів?