Тема 2. Поточний план і організація його складання на підприємстві
2.1 Система планів підприємства.
2.2 Інформаційна та нормативна база планування.
2.3 Організаційні форми планування.
2.1 Система планів підприємства
Будь-яке підприємство здійснює складну господарську діяльність протягом досить тривалого часу. Звідси випливає, що система планів підприємства охоплює всі напрями його господарської діяльності на різні проміжки часу.
Залежно від тривалості планового періоду, цілей та умов планування розрізняють три його види:
стратегічне (перспективне);
тактичне (середньострокове);
поточне (оперативне).
На стратегічному рівні визначають довгострокові, розраховані на 10-15 років цілі підприємства, напрями його розвитку, враховуючи загальну ситуацію на ринку товарів і послуг, тенденції розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі, концепції і напрями розвитку народного господарства в цілому. Встановлюються фінансові, матеріальні та інші ресурси, необхідні для досягнення поставлених цілей, обирається метод (стратегія) їх досягнення. Результати стратегічного планування оформлюють у вигляді концепцій і програм розвитку, протоколів намірів.
В основу при розробці стратегічного плану покладено:
аналіз перспектив розвитку фірми, завданням якого є виявлення факторів, що впливають на розвиток відповідних тенденцій;
аналіз конкурентних позицій продукції фірми на різних ринках та шляхи їх покращення;
вибір стратегії на основі аналізу перспектив розвитку фірми в різних напрямах діяльності та визначення з них пріоритетних з точки зору ефективності й забезпечення ресурсами;
аналіз напрямів диверсифікації, пошук нових, більш ефективних видів діяльності, а також визначення результатів, що очікуються.
На тактичному рівні загальні цілі конкретизуються на період 2-5 років, і відповідно до поставлених завдань залучаються необхідні ресурси. Строк у 2-5 років зумовлений тим, що він співвідноситься із тривалістю проектування й освоєння нової техніки, технології, реконструкції та технічного переозброєння, розв’язку комплексних завдань по соціальному розвитку підприємства.
При розробці та аналізі таких планів необхідно враховувати можливе знецінення грошей у майбутньому та прирівнювати майбутні гроші до сьогоднішніх. Метод порівняння різночасових грошей називається дисконтуванням і може бути відображений формулою:
ДМ = ДС (1+Е)t, (2.1)
де Дм – майбутня вартість сьогоднішніх грошей;
Дс – сьогоднішня вартість майбутніх грошей;
Е – постійна норма дисконту (дорівнює прийнятій нормі доходу на капітал або рівень інфляції);
t – час у місяцях або роках;
(1+ Е)t – коефіцієнт дисконтування.
Результати тактичного планування оформлюють, як правило, документом про економічний та соціальний розвиток підприємства. Плани реалізації конкретних підприємницьких проектів (плани реконструкції, впровадження нових технологій, створення підприємств тощо), які вимагають залучення інвестицій, розробляють у формі «Бізнес-планів».
На оперативному рівні вирішуються поточні завдання, які висуваються кон’юнктурою ринку. Відповідно розроблені плани конкретизуються на основі вивчення попиту на продукцію, намірів споживачів, виявлення додаткових резервів виробництва та реальної потреби в ресурсах і розробляються в межах року. Планові розрахунки проводяться, як правило, поквартально.
Документально поточні плани оформлюють у вигляді планів економічного та соціального розвитку підприємства, техпромфінплану або планів розвитку окремих напрямів господарської діяльності чи досягнення конкретних результатів. Безумовна вимога полягає в тому, що планування навіть нагальних завдань не повинно суперечити стратегічним і тактичним цілям підприємства.
Поведінка підприємства на ринку та його діяльність по забезпеченню виробництва продукції і надання послуг переважно зумовлюється власною господарською діяльністю. За напрямом такої діяльності розрізняють: зовнішньофірмове планування; внутрішньовиробниче (внутрішньогосподарське) планування.
Зовнішньофірмове планування є, по суті, одночасно стратегічним і тактичним.
Внутрішньовиробниче планування є, по суті, поточним і охоплює діяльність всього підприємства та його внутрішніх підрозділів (виробництв, цехів, дільниць, бригад, функціональних служб).
На основі вихідних даних планування, прямих замовлень споживачів продукції, маркетингових досліджень, даних служби матеріально-технічного забезпечення в процесі внутрішньогосподарського планування розробляється виробнича програма підприємства на плановий період, здійснюється економічне обґрунтування заходів по технічному та організаційному розвитку, проводиться розрахунок потреби в трудових і матеріальних ресурсах, визначаються економічні та соціальні результати діяльності підприємства на плановий період, встановлюються завдання по випуску продукції внутрішньогосподарським підрозділам та відповідна потреба в ресурсах, проводиться координація роботи всіх виробничих підрозділів по виконанню плану, здійснюються оперативний контроль та регулювання процесу виробництва.
За змістом внутрішньогосподарське планування поділяють на:
техніко-економічне;
оперативне;
соціального розвитку колективу.
Техніко-економічне планування (ТЕП) координує та контролює виробничо-господарську діяльність підприємства, його підрозділів, служб шляхом розробки планових економічних показників, які характеризують виробництво та реалізацію продукції, використання трудових, природних і матеріальних ресурсів, грошових засобів.
Оперативне планування виробництва (ОПВ) є логічним продовженням техніко-економічного планування, основне завдання якого полягає в забезпеченні рівномірного виконання плану та договірних зобов’язань по поставках продукції в повному обсязі й номенклатурі.
В процесі ОПВ завдання по випуску продукції конкретизуються у часі і просторі шляхом розробки окремих завдань цехам, дільницям, робочим місцям, філіям підприємств у квартальному, місячному розрізі і доводяться до виконавців у ще коротші періоди.
Планування соціального розвитку колективу покликане покращити соціальне становище колективу, умови праці його робітників, зростання кваліфікації працюючих, задоволення побутових і соціально-культурних потреб робітників та їх сімей, в тому числі забезпечення побутовими приміщеннями, створення клубів, спортивних споруд, баз відпочинку і тісно пов’язане з ТЕП, бо саме підвищення показників ТЕП створює матеріальну основу соціального розвитку підприємства.
У методології управління сучасними провідними підприємствами сформувалась така система планів господарської діяльності:
План виробництва та реалізації продукції.
План підвищення технічного рівня підприємства, його модернізації та реконструкції:
план науково-дослідницьких та дослідницько-конструкторських робіт;
план освоєння нових видів продукції (товарів, робіт, послуг);
план технічного переобладнання, освоєння нових технологій;
удосконалення організації та планування матеріально-технічного забезпечення;
план підвищення продуктивності праці.
План удосконалення організаційної структури підприємства:
управління кадрами;
підвищення кваліфікації працівників;
удосконалення системи оплати праці та матеріального стимулювання;
соціального розвитку.
План по собівартості продукції.
План зовнішньоекономічних зв’язків.
Фінансовий та інвестиційний план.
Плани господарської діяльності окремих підрозділів, дочірньої компанії та інших структурних одиниць.
План природоохоронних заходів.
Оцінка можливих ризиків діяльності підприємства.
Календарні плани виробництва складаються на основі відомостей про наявність замовлень, забезпеченості їх матеріальними ресурсами, мірі завантаження виробничих потужностей та їх використання з урахуванням обумовлених строків виконання кожного замовлення. В календарних виробництвах передбачають витрати на реконструкцію наявних потужностей, заміну обладнання, побудову нових підприємств, навчання персоналу, визначають виробниче навантаження підприємства. Виробниче навантаження – це об’єм виробництва, який формується у відповідності з календарним планом, що базується на замовленнях споживачів і прогнозах реалізації продукції.
У плани по збуту продукції та наданню послуг включають показники по експорту продукції, наданню технічних послуг та обслуговуванню.
Оперативні плани реалізуються через систему бюджетів або фінансових планів, які складаються на рік або на більш короткий строк по кожному окремому підрозділу – центру прибутку, а потім консолідуються в єдиний бюджет або фінансовий план фірми. Бюджет формується на основі прогнозу збуту для досягнення намічених планом фінансових показників (наприклад, об’єм продаж, чистий прибуток, норма прибутку на інвестований капітал тощо).
У виробничому відділенні розробляються окремо план виробництва, план реалізації, план капіталовкладень, фінансовий план. Фінансовий план узагальнює підсумки інших видів плану.
Кожний розділ плану містить певний перелік показників. Склад планових показників, методи їх розрахунку та механізм використання повинні сприяти гармонійному поєднанню інтересів працівників, найбільш повній реалізації резервів, в першу чергу за допомогою формування напружених планів та чіткого виконання прийнятих зобов’язань.
Перед усім, необхідно постійно удосконалювати показники, що характеризують кінцеві результати:
скільки необхідної продукції може бути вироблено;
з якими витратами та з якою ефективністю використання праці буде відбуватися задоволення цих потреб;
який створений заділ для зростання виробництва в майбутньому.
Серед таких показників є: продуктивність праці, матеріаломісткість, ефективність використання робочого часу, матеріальних ресурсів, основних фондів, капітальних вкладень. До кінцевих результатів діяльності підприємства також належать приріст його виробничих потужностей та фондів, що створює можливість для розширення виробництва.
Діяльність підприємств, галузей, регіонів може оцінюватись за різними показниками згідно з особливостями їх функцій в управлінні економікою. Необхідно також удосконалювати показники економічного стимулювання, через які встановлюється пряма залежність розмірів матеріального заохочення колективів і окремих робітників від рівня виконання планових завдань, покращення економічних параметрів діяльності підприємства.
2.2 Інформаційна та нормативна база планування
Розробка планів будь-якого виду, що стосується виробничо-господарської діяльності та соціального розвитку колективу – дуже складний, діалектичний процес, що знаходиться під впливом багатьох факторів навколишнього середовища: кон’юнктури ринку, змін у внутрішній та зовнішній політиці країни, господарського права, інших непередбачених обставин. Важливу роль при цьому відіграють інформаційна та нормативна база планування.
Інформаційна база планування – це сукупність систематизованих за певними ознаками даних, які використовуються для розробки планів на різних рівнях управління підприємством. До них належать показники, ліміти, економічні нормативи, відображені у формі, придатній для передачі й обробки за допомогою різних арифметичних та логічних операцій і які складають систему техніко-економічної інформації.
У плануванні використовується значний обсяг інформації, що зумовлює необхідність її класифікувати та систематизувати.
До вихідної інформації відносять контрольні цифри, ліміти, економічні нормативи і норми, які визначаються державними органами влади чи вищими органами управління підприємством, державні замовлення та звітні дані про виконання планів за минулий період.
До проміжної інформації – показники і техніко-економічні нормативи проектів стратегічних та поточних планів, а також розрахункові показники, призначені для забезпечення збалансованості планів і розрахунку потреби в ресурсах.
До результативної інформації відносять показники і техніко-економічні нормативи стратегічного та поточного планів, встановлені вищими органами управління підприємством.
У складі інформаційної бази особливе місце займає нормативно-довідкова база, що являє собою сукупність даних нормативного та довідкового характеру, систематизованих за видами ресурсів і функціональними завданнями, і, зокрема, база техніко-економічних норм та нормативів.
Норма – це гранично допустима величина витрат певного ресурсу на одиницю продукції, виконання робіт, надання послуг в конкретних виробничо-технічних умовах (наприклад, норма трудомісткості виконання капітального ремонту 1 р.о., витрати матеріалу на виготовлення виробу і т.д.).
Норматив – це розрахункова величина, яка застосовується в нормуванні та плануванні й визначає витрати ресурсів по відношенню до певної базової величини (наприклад, при плануванні додаткової заробітної плати її розмір встановлюють у відсотках до основної).
Прогресивність норм та нормативів, глибина їх використання, а також ступінь охоплення ними всіх сторін виробничо-господарської діяльності складає організаційний рівень планування.
Норми і нормативи, відповідно до методів їх встановлення, поділяються на дві великі групи:
науково обґрунтовані;
дослідно-статистичні.
За об’єктом нормування всю багатогранність норм, які використовуються в народному господарстві і, зокрема, в машинобудуванні, можна розмежувати на такі групи:
норми витрат ресурсів (1 л. на 100 км пробігу, кг/виріб);
норми режимів (праці і відпочинку);
нормативи ефективності.
Норми витрат відіграють особливо важливу роль у внутрішньогосподарському плануванні, оскільки безпосередньо мають відношення до величини використовуваних ресурсів.
Норми режимів регламентують використання й умови роботи виконавців (час роботи й відпочинку), обладнання (режими різання, температура, тиск, швидкість руху), виробничих площ (м2 на 1 робоче місце, освітленість), а також організаційний розпорядок виробництва та його обслуговування.
До групи ефективності належать такі нормативи, що характеризують в абсолютних та відносних величинах розвиток однієї або декількох сторін діяльності підприємства, цеху, дільниці:
нормативи витрат на 1 грн. ТП;
нормативи заробітної плати та її змін;
нормативи відрахувань від прибутку.
При складанні річних планів застосовуються диференційовані норми та нормативи, а при стратегічному плануванні – більш масштабні з урахуванням їх можливої зміни.
2.3 Організаційні форми планування
Успішність, ефективність системи планування визначається, значною мірою, рівнем її організації, яка направлена на планомірне поєднання основних елементів системи планування, включаючи компоненти:
плановий персонал;
механізм планування;
процес обґрунтування, прийняття та реалізації планових рішень;
засоби, що забезпечують процес планування (інформаційне, технічне, математико-програмне, організаційне та лінгвістичне забезпечення).
Вся система організації планування повинна бути направлена на створення найбільш сприятливих умов для удосконалення процесів виробництва та управління підприємством.
Відповідно до законодавства України сучасне вітчизняне підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на виготовлену продукцію (роботи, послуги) та необхідності забезпечення виробничого й соціального розвитку, підвищення особистих доходів працівників.
Державні підприємства свої розроблені плани передають в органи державного управління для подальшого їх використання у прогнозах економічного і соціального розвитку народного господарства.
Основу планів підприємства становлять угоди, укладені зі споживачами (покупцями) продукції (робіт, послуг) і постачальниками матеріально-технічних ресурсів.
Підприємство здійснює роботи і поставки для державних потреб на договірній основі в порядку, визначеному законодавчими актами. При підготовці таких планів узгоджуються з відповідною Радою народних депутатів заходи, які можуть спричинити екологічні, демографічні, соціальні та інші наслідки, що зачіпають інтереси населення певного регіону.
Планування й управління господарською діяльністю підприємства тісно пов’язані між собою такими спільними функціями виробничого менеджменту: вибір мети, розподіл ресурсів, організація процесів, координація роботи, контроль виконання, оплата праці і т.п. В їх виконанні беруть участь всі категорії персоналу – керівники усіх рівнів управління, економісти, плановики-виконавці та багато інших. Основні функції вищої ланки управління підприємством полягають у прийнятті єдиної стратегії розвитку, обґрунтуванні мети планування, виборі основних способів її досягнення, визначенні методів і технології розробки планів. Керівники інших ланок управління, а також спеціалісти планових служб розробляють усі поточні і тактичні плани. До їх функцій належать:
аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства;
прогнозування розвитку підрозділів;
розрахунок та оцінка необхідних ресурсів, планових показників тощо.
Керівництво планово-економічних служб підприємства здійснює загальні, наукові, методологічні та інші функції щодо управління всією поточною та перспективною діяльністю. Персонал планових служб на чолі з вищим керівництвом бере участь у розробці стратегії розвитку підприємства, виборі й обґрунтуванні економічної мети, створенні необхідної нормативної бази тощо.
Основними функціями планових працівників є постановка та збалансування коротко - та довгострокових цілей підприємства, а також визначення на їх основі пріоритетних напрямів діяльності.
Організаційна структура визначає склад та кількість персоналу планових служб та розподіл їх між підрозділами апарату управління; регламентує лінійні, функціональні та інформаційні зв’язки між плановими працівниками та підрозділами; встановлює права, обов’язки та відповідальність плановиків, визначає вимоги до їх професійного рівня.
Для того, щоб успішно виконувати свої функції, плановик, окрім високої професійної кваліфікації, повинен володіти властивістю до вчення, спілкування та співробітництва. Зарубіжний досвід показує, що центральна служба планування підприємства повинна бути укомплектована співробітниками у віці приблизно від 30 до 45 років. Особи більш молодого віку не приймаються внаслідок недостатнього досвіду роботи. Співробітники старші 45 років також зустрічаються рідко. Вважається, що вони вичерпали свій творчий потенціал.
У плануванні діяльності беруть участь усі служби підприємства, як виробничі, так і функціональні. В цехах і відділах створюються планово-економічні бюро або професіональні групи. Структура планово-економічних служб підприємства залежить, насамперед, від розмірів підприємства, типу виробництва, характеристики продукції, форми власності та багатьох інших факторів. При безцеховій структурі управління планові функції виконуються економістами-менеджерами вищої ланки. Кожне підприємство самостійно обирає структуру своїх планово-економічних підрозділів. Схема управління ними може будуватись як на принципах лінійної, так і функціональної підлеглості різних підрозділів. Прикладом лінійної підпорядкованості планово-економічних служб на великих підприємствах може бути така ієрархія: генеральний директор – головний економіст – планово-економічне управління – планово-економічні відділи – планово-розрахункові бюро.
В сучасних умовах на вітчизняних підприємствах найбільш поширеною є лінійно-функціональна структура планових служб, яка побудована по ознаках функціональної спеціалізації (рис. 2.1).
Рисунок 2.1 - Лінійно-функціональна структура планових служб
Основним внутрішнім фактором, що зумовлює необхідність удосконалення організаційної структури планових служб є обраний принцип централізації або децентралізації управління. На практиці, що підтверджується світовим досвідом, уся робота з планування розподіляється між багатьма виконавцями за такими функціями, етапами та строками:
Центральний плановий відділ формує мету. Вище керівництво розглядає питання прибутку, капіталовкладень і розвитку збуту.
Далі виробничим підрозділам та функціональним службам надаються для орієнтації прогнозні показники обсягів виробництва і збуту, розміру прибутку і витрат на запланований період.
Виробничі підрозділи, функціональні служби формують власні показники та висувають пропозиції щодо їх досягнення або розробляють нові плани. Представники центрального підрозділу здійснюють контроль за ходом виконання робіт.
Центральний відділ планування розглядає надані плани та пропозиції, коригує їх і передає на затвердження, разом з бюджетами, вищому керівництву.
До виконання основних планових функцій на всіх етапах їх здійснення залучаються менеджери різних категорій. Особливе місце у системі розробки планів підприємства займає трудовий колектив, прояв ініціативи та впровадження пропозицій щодо підвищення ефективності господарювання.
На кожному підприємстві рівень економічного планування і фінансовий стан залежать не тільки від застосування теоретичних принципів, методологічних положень, нормативних матеріалів, але й, головним чином, від складу персоналу, його економічних знань, професійних вмінь та багатьох інших людських здібностей.
Сучасним підприємствам, як засвідчує досвід формування ринкових відносин, потрібні економісти-менеджери високої професійної кваліфікації і нової творчої орієнтації. З урахуванням загальних функцій підприємства та основних вимог ринку, будь-який економіст-плановик повинен мати необхідні професійні знання і практичні навики в обраній сфері виробничої та підприємницької діяльності для виконання таких найважливіших завдань:
дослідження ринку, визначення видів та обсягів виробництва товарів, робіт і послуг, що користуються високим попитом;
прогнозування динаміки попиту і пропозиції, рівня ринкових цін на продукцію, яка випускається, з урахуванням змін внутрішнього і зовнішнього середовища;
створення прогресивних норм і нормативів витрат обмежених економічних ресурсів на виробництво продукції і послуг;
розробки короткострокових цілей, стратегічних планів розвитку підприємства та його структурних підрозділів;
вибору оптимальних методів, форм і систем планування, організації й управління виробництвом;
аналізу та контролю результатів виробничо-господарської і планово-організаційної діяльності, прийняття оперативних рішень щодо їх покращення;
обґрунтування важливих напрямів наукових досліджень, розвитку нових технологій, форм організації виробництва і підприємництва;
здійснення обґрунтування інвестиційних проектів, визначення обсягів та джерел необхідних фінансових ресурсів;
підготовки аналітичних оглядів та звітів про фінансово-економічний стан підприємства, а також пропозиції щодо його удосконалення.
Здійснення зазначених функцій базується на сукупності таких необхідних особистих якостей та вмінь економіста як фізичне здоров’я, розумові здібності, моральна якість, загальний розвиток, спеціальні знання тощо.
Контрольні питання
Що являє собою система планів підприємства та яке коло проблем вона вирішує?
Скласти коротку характеристику видів планування залежно від тривалості планового періоду.
Які завдання вирішуються на стратегічному та поточному рівнях планування?
У чому полягає суть оперативного рівня планування?
Охарактеризувати техніко-економічне планування та коло питань, які воно вирішує.
У чому полягає суть планування соціального розвитку колективу підприємства?
Розкрити структуру та зміст плану економічного і соціального розвитку колективу підприємства.
Що являє собою інформаційна база підприємства?
Що входить до складу вихідної, проміжної та результативної інформації?
Що являють собою норми та нормативи? В чому їх відмінність?
Якими методами встановлюються планові норми і нормативи? В чому полягає суть науково обґрунтованих норм, їх значення у плануванні?
Охарактеризувати основні етапи розробки планів підприємства.
Яку роль відіграють планово економічні та інші функціональні служби у розробці планів?
Які організаційні структури застосовуються в плануванні? В чому їх суть?
Яким основним кваліфікаційним вимогам повинен відповідати сучасний економіст-плановик?