Тема 5. Планування матеріально-технічного забезпечення виробництва
Зміст та основні завдання плану МТЗВ, порядок його складання.
Планування потреби в сировині і матеріальних ресурсах.
Запаси, їх види та регулювання.
5.1 Зміст та основні завдання плану МТЗВ, порядок його складання
Раціональна організація матеріально–технічного забезпечення виробництва і збуту значною мірою визначає рівень використання засобів виробництва, зростання продуктивності праці, прибутку та рентабельності. Цим і обумовлюється роль та значення матеріально-технічного забезпечення і збуту в системі управління підприємством.
Забезпечення виробництва потрібними матеріальними ресурсами є початковою ланкою виробничого процесу, а збут готової продукції – кінцевою.
Матеріально-технічне постачання – це процес забезпечення підприємства всіма необхідними видами матеріально-технічних ресурсів у встановлений термін та відповідних обсягах для нормальної роботи. Від організації своєчасного надходження матеріальних ресурсів у потрібній кількості, якості та асортименті, значною мірою залежить рівномірний та ритмічний випуск готової продукції, її конкурентоспроможність, а також ефективність роботи підприємства в цілому.
Основним завданням підприємства по плануванню й управлінню матеріально-технічним постачанням є своєчасність, безперебійне та комплексне забезпечення ресурсами відповідно до встановлених планових завдань. У практиці роботи підприємства застосовують дві форми постачання: транзитну і складську. При транзитній формі постачання підприємства одержують сировину й матеріали безпосередньо від підприємств-виробників. Застосування цієї форми виправдано у тих випадках, коли потреба в матеріалах і сировині на цей час дорівнює транзитній нормі або більша за неї.
Складську форму постачання, при якій потрібні матеріальні ресурси підприємства, одержують з баз і складів забезпечувально-збутових організацій, економічно доцільно застосовувати, коли матеріальні ресурси потрібні у невеликій кількості. Таким чином, господарські зв’язки підприємств з постачальниками матеріальних ресурсів організовуються як безпосередньо з підприємствами-постачальниками, так і з територіальними органами постачання. В першому випадку, основним завданням є розвиток прямих довготермінових зв’язків, під якими розуміють відносини, коли конкретні умови поставок, асортимент, якість, терміни, взаємна матеріальна відповідальність та інші питання узгоджуються безпосередньо на основі прямих угод.
Комерційна діяльність підприємства не обмежується тільки забезпеченням.
Другою складовою частиною МТЗВ є план збуту готової продукції, основним завдання якого є своєчасне і повне виконання плану реалізації продукції відповідно до укладених угод. Постачання продукції споживачам має бути своєчасним, ритмічним, з точно визначеними обсягами, асортиментом, які потрібні підприємствам-споживачам. Матеріально-технічне постачання і збут в масштабі народного господарства являють собою дві сторони одного процесу товарного обігу засобів виробництва. Тому, деякі види господарських угод можуть умовно належати як до забезпечення, так і до збуту. Вони можуть одночасно служити для одного господарства формою матеріально-технічного забезпечення, для іншого – формою збуту, реалізації продукції.
Матеріально-технічне забезпечення виконує дві основні функції: зовнішню і внутрішню.
Зовнішні функції визначають взаємовідносини підприємства з постачальниками, постачальницько-збутовими організаціями, органами державного управління.
Внутрішні функції характеризують взаємодію служби забезпечення з виробничими цехами, підрозділами апарату управління виробництвом.
Основними завданнями матеріально-технічного забезпечення є:
визначення перспективної та поточної потреби в матеріалах, сировині й обладнанні;
розробка матеріальних балансів;
розміщення замовлень, здійснення оперативних заходів щодо їх реалізації;
встановлення рівня якості матеріальних ресурсів, відповідно до стандартів, та оптимального співвідношення між засобами виробництва;
вибір постачальників та підтримка з ними зв’язків.
В умовах ринку постачання матеріально-технічних ресурсів здійснюється на основі різноманітних форм і методів:
через товарно-сировинні біржі;
аукціони, конкурси;
оптові закупівлі;
закупівлі малими партіями;
закупівлі відповідно до потреби;
на замовлення;
за рахунок власного виробництва;
за прямими договорами.
Всі вони мають свої особливості, переваги та недоліки, які необхідно враховувати з метою економії коштів і часу при їх постачанні.
Конкретну форму постачання матеріальних ресурсів підприємство обирає, виходячи з масштабів споживання ресурсів, кількості продукції, якості та ціни. На промислових підприємствах найбільшого поширення набули такі методи постачання.
Закупівля матеріальних ресурсів однією партією. Цей метод передбачає закупівлю ресурсів великою партією за один раз. Основні його переваги: простота оформлення документів, гарантія постачання всієї партії, підвищені торгові знижки. Недоліки: велика потреба в складських приміщеннях, уповільнення оборотності капіталу.
Регулярні закупівлі невеликими партіями. В цьому випадку покупець замовляє потрібну кількість товарів, яку постачають йому партіями протягом певного періоду. Основні переваги: прискорюється оборотність капіталу, оскільки за товари розраховуються відповідно до їх надходження; забезпечується економія складських приміщень і витрат на забезпечення зайвих запасів. Недолік цього методу постачання полягає в тому, що не враховується ймовірність потреби в більшій кількості ресурсів.
Щоденні (щомісячні) закупівлі за котирувальними відомостями. Використовують для закупівель дешевих ресурсів, які швидко використовуються. Переваги: прискорення обігу капіталу; скорочення витрат на збереження; своєчасність поставок.
Одержання ресурсів відповідно до потреби. Цей метод близький до регулярних поставок, але йому властиві такі особливості: кількість товару не встановлюється, а визначається приблизно; постачальники перед кожним виконанням замовлення зв’язуються з покупцями; оплачується тільки кількість поставлених ресурсів; при закінченні терміну контракту замовник не зобов’язаний приймати та оплачувати товари, які могли бути надані. Переваги: відсутність обов’язковості по закупівлях визначеної кількості ресурсів; прискорення обороту капіталу; мінімум роботи з оформленням документів.
Через фірмові магазини.
Постачання ресурсів за графіком споживача. Це дозволяє йому скоротити рівень виробничих запасів на базі зближення моментів і партій одержання ресурсів з моментами та партіями запуску у виробництво. Ця форма набула поширення в Європейських країнах. Її вищою модифікацією є система, яка називається “точно в термін”. Споживачу гарантується такий режим поставки, який не вимагає створення запасів або зводить їх до мінімуму. При системі “точно в термін” постачання й споживання синхронізовані та при збереженні масового виробництва між постачальником і споживачем утворюється практично безперервний, точно пульсуючий матеріальний потік. Не зважаючи на різницю в цінах системи, вона є економічно доцільною, оскільки споживач має можливість скоротити свої витрати на формування і зберігання виробничих запасів. Японці вже давно з’ясували, що система “точно в термін” є одним з основних способів скорочення потреб у виробничих та складських майданчиках і постійно розширюють її вживання.
5.2 Планування потреби в сировині і матеріальних ресурсах
План матеріально-технічного забезпечення (МТЗВ) – один із основних розділів плану економічного і соціального розвитку підприємства, головним завданням якого є визначення потреби підприємства в матеріальних ресурсах і джерелах їх покриття на плановий період.
Розробляється план матеріально-технічного забезпечення в річному, квартальному та місячному розрізах.
У річному плані визначається потреба всіх підрозділів і служб підприємства в матеріальних ресурсах і плануються обсяги їх поставок на рік, в тому числі по кварталах.
У квартальному плані визначається потреба підприємства по розгорнутій номенклатурі по кожному типосортматеріалу й уточнюється обсяг завдань на плановий квартал. На його основі складаються специфіковані замовлення постачальникам і визначається форма поставок – транзитна або складська.
Місячні плани являють собою лімітну карту відпуску матеріалів відповідному підрозділу підприємства.
Розробка річного плану матеріально-технічного забезпечення починається знизу, з підрозділів підприємства, і являє собою розрахунок потреби в матеріальних ресурсах, необхідних для виконання виробничої програми, будівельних і ремонтних робіт.
Вихідними даними для розробки плану є виробнича програма випуску продукції, план капітального будівництва, план технічного розвитку, специфікації, норми і нормативи витрат матеріалів.
Розмір необхідних матеріальних ресурсів визначається за специфікаціями і нормами витрат сировини, матеріалів, палива, а також за нормами виробничих і товарних запасів. Підсумовуючи потребу по кожному із напрямів, визначають загальну потребу в матеріальних ресурсах, джерелах його покриття і складають баланс матеріально-технічного забезпечення за певною формою.
Визначення потреби в матеріально-технічних та енергетичних ресурсах проводиться як в натуральному, так і у вартісному виразах з метою узгодження цього розділу плану з планами собівартості, прибутку, рентабельності, фінансовим планом.
Розрахунки планової потреби матеріальних ресурсів проводяться, в основному, методом прямого розрахунку, тобто множенням норми витрат на відповідний обсяг виробництва чи роботи у плановому періоді.
Норми витрат повинні передбачати найбільш економічне використання ресурсів в конкретних умовах виробництва – тобто бути прогресивними.
Планові нормативи визначають питомі витрати матеріалів на одиницю продукції чи обсяг виробництва. Прикладом такого нормативу може бути коефіцієнт використання матеріалів (Kвм), який визначається співвідношенням чистої маси виробу та норми витрат матеріалу за формулою (5.1):
(5.1)
Залежно від специфіки виробництва та прийнятих норм, застосовують такі методи розрахунку потреби в матеріальних ресурсах: подетальний, по виробах, по типових представниках та по аналогії.
Метод визначення потреби по аналогії полягає в тому, що вироби, на які в період розрахунку немає норм витрат, прирівнюються до аналогічних виробів, на які існують норми витрат матеріалів, з використанням коригуючих коефіцієнтів.
Розрахунок потреби матеріалів на ремонт основних фондів проводиться виходячи з вартості основних фондів і встановлених норм витрат матеріалів на 1 тис. або 1 млн. вартості основних фондів.
Витрати матеріальних ресурсів на виготовлення технологічної оснастки та інструменту визначаються на основі норм використання оснастки, програми її випуску та норм витрат матеріалів з урахуванням можливого придбання їх зі сторони.
За виробами з тривалим виробничим циклом розраховується потреба в матеріалах на збільшення незавершеного виробництва (П м.нв) (5.2):
(5.2)
де Дкі, Дnі – кількість виробів і-го виду в незавершеному виробництві відповідно на кінець і початок планового періоду;
Ні – норма витрат матеріалу на виріб і-го виду;
n – кількість найменувань виробів, на які витрачається даний матеріал.
5.3 Запаси, їх види та регулювання
Складовою частиною річного плану підприємства в матеріальних ресурсах є їх потреба на створення виробничих запасів. Резерв необхідних запасів повинен забезпечувати безперервну роботу підприємства та прискорення обороту обігових засобів.
Залежно від призначення, виробничі запаси поділяються на поточні (перехідні), підготовчі, страхові і сезонні.
Поточний запас призначений для безперервного забезпечення виробництва в період між двома поставками матеріалів.
Підготовчий запас необхідний на час підготовки отриманих матеріалів для виробничого споживання.
Страховий запас гарантує безперервність виробництва у випадках відхилень від прийнятих інтервалів поставок.
Сезонний запас створюється, як правило, на зимовий період або у випадках, якщо поставки залежать від сезону року.
Для вирішення завдань щодо підтримки оптимальних запасів матеріалів на складах підприємства використовуються методи теорії управління запасами. Управління запасами – це встановлення моментів подачі замовлень на закупівлю чи виробництво товарів для поповнення запасів і прийняття рішень про їх кількість чи обсяг.
Вибір найбільш оптимальної стратегії щодо управління матеріально-технічними запасами залежить від попиту на ту чи іншу статтю запасів. Попит на матеріали може бути залежним чи незалежним. Коли попит безпосередньо пов‘язаний з випуском продукції, він називається залежним. Оскільки плани виробництва розробляють завчасно, то залежний попит можна прогнозувати з великою ймовірністю. Якщо попит не зумовлений планами випуску продукції, то він вважається незалежним.
Якщо на матеріально-технічні ресурси є залежний попит, то обсяг й інтервал постачання можна визначити, виходячи з інтенсивності споживання того чи іншого ресурсу за одиницю часу та мінімуму загальних витрат (рис. 5.1).
Рух складських запасів матеріалів планують за системою “максимум-мінімум”, суть якої відображена на рис. 5.2.
Обсяг виробничих запасів у днях являє собою середній протягом року запас матеріалу (методика розрахунку наводиться теорією управління матеріальними ресурсами) і планується на кінець року як перехідний. Розмір перехідного запасу визначається за формулою (5.3).
Рисунок 5.1 - Графік визначення оптимального запасу матеріалу на підприємстві
Рисунок 5.2 - Графік руху складського запасу матеріалів
Зпі = Пмі сер. ден. × Nзап.і, (5.3)
де Пмі сер. ден. – середньоденна потреба в і-му матеріалі на товарний випуск;
Nзап.і – норма перехідного запасу і-го матеріалу, дн.
В цілому, баланс матеріального забезпечення по кожному виду ресурсів можна визначити за формулою (5.4):
Пр+
де Пр – потреба в даному ресурсі на виконання виробничої програми;
Пк – потреба на капітальне будівництво;
Пн.т. – потреба на впровадження нової техніки та інших організаційно-технічних заходів;
Пр.е. – потреба на ремонт та експлуатацію основних фондів;
По.і. – потреба на виробництво оснастки та інструменту;
Пн.в.– потреба на приріст незавершеного виробництва;
Зпер. – розмір перехідних запасів;
Зочік. – очікуваний залишок матеріалу на початок планового періоду;
Мв.р. – мобілізація внутрішніх ресурсів;
Мзав. – обсяги завезень матеріалів.
Джерелами задоволення потреб підприємства в матеріальних ресурсах є: очікувані залишки матеріальних ресурсів на початок планового періоду, мобілізація внутрішніх ресурсів, постачання ресурсів по прямих господарських договорах та закупівлях в торгівельній мережі.
Надзвичайно важливе джерело забезпечення підприємства матеріалами – мобілізація внутрішніх ресурсів, яка здійснюється за такими напрямами: економія матеріалів за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів, прогресивних технологій, використання вторинних ресурсів, понаднормативних залишків тощо.
Контрольні питання
У чому полягає зміст та основні завдання плану матеріально-технічного забезпечення виробництва?
Які функції виконує матеріально-технічне забезпечення виробництва?
Який порядок розробки планів МТЗВ на підприємстві?
У чому полягає процес планування збутової діяльності підприємства?
Які існують методи постачання матеріально-технічних ресурсів на промислових підприємствах?
Що є об‘єктом нормування при розробці планів матеріально-технічного забезпечення?
Які існують методи обчислення потреби в основних і допоміжних матеріалах?
Яка роль виробничих запасів, їх основні види?
У чому полягає система “максимум-мінімум” у плануванні та регулюванні запасів?
Що таке баланс матеріального забезпечення, основні його складові?