Тема 3. Виробництво продукції

3.1 Виробнича програма підприємства, її зміст та основні завдання.

3.2 Формування плану виробництва продукції. Методика розрахунку показників плану виробництва.

3.3 Календарний розподіл виробничої програми, її оптимізація.

1. Виробнича програма підприємства, її зміст та основні завдання

Виробнича програма підприємства (план виробництва продукції) визначає складність та якість продукції, яка підлягає виготовленню й доставці споживачам в плановому періоді згідно з договорами поставок. Цей план є вихідним і провідним розділом як перспективного, так і поточного планування економічного й соціального розвитку підприємства. На його основі визначаються потреба у виробничих ресурсах, економічні результати господарської діяльності підприємства і, з рештою, зміст інших розділів плану економічного й соціального плану виробництва та реалізації продукції, головною метою якого є максимальне задоволення потреб споживачів і народного господарства в цілому у високоякісній, конкурентноздатній продукції при найкращому використанні ресурсів з метою отримання прибутку. Для вирішення цього завдання в процесі планування необхідно дотримуватись таких вимог:

обґрунтування обсягів виробництва замовленнями споживачів та достовірний облік попиту продукції;

повна узгодженість натуральних і вартісних обсягів виробництва, постачання та реалізації продукції;

забезпечення плану виробництва можливостями підприємства і, в першу чергу, його виробничою потужністю.

При складанні виробничої програми слід орієнтуватися на вибір таких товарів, робіт та послуг, які принесуть виробникам найбільші прибутки.

Тому, в загальному вигляді, річна виробнича програма визначається за формулою (3.1):

(3.1)

де П – виробнича програма, нормо-год.;

п – номенклатура продукції;

Т_шт – трудомісткість одиниці продукції, хв./шт.;

N – річний обсяг випуску (попиту) продукції, шт.

Виробнича програма за номенклатурою та об’ємом випуску продукції повинна забезпечити повне завантаження всіх робочих місць та персоналу.

Планування виробництва конкурентоспроможної продукції передбачає складання планів виробництва та продажу продукції.

2. Формування плану виробництва продукції. Методика розрахунку показників плану виробництва

План випуску продукції визначається підприємством самостійно шляхом вивчення ринків збуту, державних замовлень, діючих прямих тривалих зв’язків з підприємствами-споживачами, інших укладених господарських угод.

Особливе місце у формуванні планів випуску продукції підприємств займають державні замовлення.

Державні замовлення промисловим підприємствам включають поставку продукції, яка необхідна для вирішення загальнодержавних і соціальних завдань, зміцнення обороноздатності країни, виконання науково-технічних програм, в тому числі впровадження у виробництво найважливіших видів нової продукції.

Виконання державних замовлень повинно бути вигідним для підприємства з позицій його господарських інтересів, що досягається шляхом надання певних пільг та переваг у матеріально-технічному забезпеченні, ціноутворенні, отриманні кредитів тощо. Розширення економічного стимулювання державних замовлень дозволяє розміщувати їх на підприємствах на конкурсній основі.

Конкретна потреба у найважливіших видах продукції, тобто номенклатура, асортимент та обсяги, що мають загальнодержавне значення, визначається урядом України, який через державні органи управління і розподіляє між підприємствами державні замовлення.

Забезпечується виконання державних замовлень через укладання контракту, який є основним документом, що визначає права та обов’язки державного замовника й постачальника по забезпеченню державних потреб. Номенклатура, асортимент та обсяги продукції у складі державного замовлення в подальшому конкретизуються в угодах зі споживачами продукції, тобто шляхом прямих господарських зв’язків. При цьому, державним контрактом може передбачатись контроль зі сторони державного замовника за ходом робіт по виконанню контракту, а також надання допомоги постачальнику (без втручання в оперативно-господарську діяльність останнього).

Крім потреби продукції, визначеної законами ринку, при розробці плану виробництва необхідно враховувати загальні виробничі можливості підприємства: склад та кількість обладнання, наявність виробничих площ, чисельність працюючих, забезпеченість виробничими ресурсами та інші фактори, а також можливості їх зміни.

Одним із важливих факторів, що впливає на формування плану виробництва є зміна попиту на продукцію.

Тут можливі три основні стратегії планування обсягів виробництва.

Перша. Постійні обсяги виробництва при постійній чисельності виробничого персоналу незалежно від коливань попиту. Різницю між обсягами попиту і виробництва, як правило, регулюють шляхом збільшення або зменшення запасів продукції (рис. 3.1).

Рисунок 3.1 - Графік зміни запасів продукції при постійних обсягах виробництва

Друга . Змінні обсяги виробництва при постійній чисельності робочої сили. При цьому, обсяги виробництва змінюються залежно від попиту, а різниця між обсягами виробництва і чисельністю робочої сили регулюється шляхом організації позаурочної роботи з подальшим наданням відгулів, додаткових відпусток, передачі частини робіт субпідрядникам тощо. Така стратегія характерна для підприємств з великою трудомісткістю продукції, із застосуванням висококваліфікованої праці і де створення запасів готової продукції є неможливим з ряду причин (рис. 3.2).

Рисунок 3.2 - Графік зміни обсягів виробництва при постійній чисельності робочої сили

Третя. Змінний випуск продукції при змінній чисельності робочої сили, тобто прийом і звільнення робітників відбувається відповідно до обсягів виробництва, що характерно для підприємств із сезонним характером роботи із застосуванням робочої сили не дуже високої кваліфікації (рис. 3.3).

Рисунок 3.3 - Графік зміни випуску продукції при змінній чисельності робочої сили

План виробництва продукції складають за визначеною номенклатурою, асортиментом та якістю.

Номенклатура – це укрупнений перелік видів продукції (обладнання, запасні частини, меблі, швейні вироби і тощо).

Асортимент продукції – це розгорнутий перелік номенклатури продукції залежно від призначення, типу, артикулу, якості та інших ознак продукції (токарні верстати, столи офісні, одяг дитячий, мука 1-го ґатунку тощо).

Для узагальненої характеристики діяльності підприємства та узгодження виробничої програми з фінансовими результатами в основу планування виробничої програми покладена система показників обсягів виробництва, яка включає натуральні, вартісні і трудові показники.

Натуральні показники (номенклатура, асортимент, кількість) є основою вартісних показників і дають можливість чітко контролювати завдання планового періоду.

Для вимірювання натуральних показників застосовуються натуральні вимірники продукції – шт., м, м², т тощо.

При широкому асортименті виробництва продукції доцільним є застосування умовно-натуральних та умовних одиниць.

Суть умовно-натуральних одиниць полягає в тому, що одна із різновидностей продукції приймається за базу, а решта приводиться до єдиного вимірника на основі відповідних коефіцієнтів перерахунку. Так, наприклад, виробництво азотних добрив враховується у перерахунку на сульфат амонію, вміст азоту у якому 20,5 %. Тому 1 т карбаміду, у якому вміст азоту складає 45,1 % по азоту дорівнюватиме 2,2 т сульфату амонію. Або навпаки. Якщо прийняти за умовно-натуральну одиницю 1 т азоту, то коефіцієнтами перерахунку будуть для сульфату амонію – 0,205, для карбаміду – 0,451.

Суть застосування умовних одиниць полягає в тому, що здійснюється вибір якоїсь ознаки, яка безпосередньо не пов’язана із споживчими якостями продукції, і певна її величина приймається за одиницю. Обсяги виробництва інших різновидностей продукції перераховуються як співвідношення величини ознаки даної різновидності та ознаки різновидності, прийнятої за одиницю. Так, наприклад, у консервній промисловості зручно використовувати для вимірювання обсягів виробництва продукції умовні банки з масою нетто 400 г.

Обсяг виробництва продукції в натуральних показниках встановлюють на основі обсягу поставок за формулою (3.2):

ОВ = ОП +АЗГП, (3.2)

де ОВ - обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях;

ОП - обсяг поставок в натуральних одиницях;

ЗГП - зміна запасів готової продукції на складі відповідно на кінець і початок планового періоду в натуральних одиницях.

У випадках виробництв з неминучими технологічними втратами продукції (неминучий технологічний брак) обсяг виробництва у нату­ральних показниках коригується на коефіцієнтних втрат (П) за фор­мулою (3.3):

ОВ' = ОВ(1+ β). (3.3)

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, валового і внутрішньозаводського обороту, нормативної вартості обробки, обсяг незавершеного виробництва.

До обсягу товарної продукції (ТП) включають готову продукцію, яка повністю виготовлена, відповідає державним стандартам і технічним умовам, прийнята службами технічного контролю і здана на склад готової продукції чи відвантажена споживачам; послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт обладнання підприємства, напівфабрикати і запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових господарств підприємства, роботи пов’язані з освоєнням нової техніки; тара, що не входить до оптової ціни виробу.

Обсяг товарної продукції визначають за формулою (3.4):

(3.4)

де Ni – випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях;

Ці – оптова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду, грн.;

n – кількість видів продукції, що виготовляється на підприємстві;

ВР – вартість робіт і послуг на сторону, грн.

Примітка: Деталізація питань, пов’язаних із визначенням товарної продукції регламентується в Україні “Типовою інструкцією щодо складання звітів промислових підприємств усіх форм власності по продукції”, яка затверджується Міністерством статистики України.

До валової продукції (ВП) включають вартість всієї промислової продукції, виготовленої підприємством незалежно від міри її готовності та визначають за формулою (3.5):

ВП = ТП + ДНВ (3.5)

де ∆ НВ – зміна залишків незавершеного виробництва у вартісному виразі відповідно на кінець і початок планового періоду, грн.

Внутрішньозаводський оборот (ВЗО) – це кількість продукції, що використовується всередині підприємства для подальшої переробки (підраховується безпосередньо).

Валовий оборот підприємства (ВО) – це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана – в межах підприємства чи поза ним. Валовий оборот можна обчислити за формулою (3.6):

ВО = ВП + ВЗО (3.6)

Реалізована продукція (РП) – це продукція, яка відвантажена споживачеві, за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника або мають надійти у зазначений термін. Обсяг реалізованої продукції обчислюють за формулою (3.7):

рп = тп + ЗГП +ЗВП (3.7)

(3.7)

де ∆ЗГП – зміна залишків готової нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.;

∆ ЗВП – зміна залишків відвантаженої продукції, за яку термін сплати ще не настав, відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

Оцінку виконання плану реалізації продукції з урахуванням плану постачання та асортименту продукції можна здійснити за допомогою відповідного коефіцієнта виконання плану (3.8):

(3.8)

де N_iф – фактичний випуск продукції і-го виду в межах плану, натуральні одиниці.

Розглянуті показники визначаються в оптових цінах підприємства, які включають в себе перенесену вартість засобів виробництва (матеріали, комплектуючі, амортизацію), і тому недостатньо характеризують ефективність роботи підприємства, його внесок у національний доход країни.

Для усунення зазначених недоліків часто застосовують такі показники:

• обсяг чистої продукції (ЧП), який обчислюється за формулою (3.9):

(3.9)

де М – матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.

А – сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

Чиста продукція підприємства може бути також обчислена як сума заробітної плати, з відрахуваннями на соціальні заходи, і прибутку.

– обсяг умовно-чистої продукції (УЧП), який обчислюється за формулою (3.10):

(3.10)

– у матеріаломістких галузях використовується показник нормативної вартості обробки (НВО) (3.11):

(3.11)

де НВОі – нормативна вартість обробки одного виробу і-го виду;

ЗПі – заробітна плата виробничих робітників з відрахуванням на соціальні заходи на одиницю виробу і-го виду, грн.;

ЦВі – загальновиробничі витрати на одиницю виробу і-го виду, грн.;

ЗВі – загальногосподарські витрати на одиницю виробу і-го виду, грн.;

Пі – прибуток, що припадає на одиницю виробу і-го виду, грн.

Важливою складовою частиною формування планів виробництва є планування незавершеного виробництва.

До складу незавершеного виробництва входять матеріали, заготовки, деталі, комплекти, вузли, які знаходяться на різних етапах виробничого процесу і підлягають наступній обробці, складанню, виробничим випробуванням до наступного оформлення їх на склад готової продукції чи відвантаження.

Обсяги незавершеного виробництва суттєво впливають на ефективність роботи підприємства. З одного боку, створення запасів потребує значної частини ресурсів, а з іншої – забезпечує безперебійний хід виробничого процесу.

У планових розрахунках обсяги незавершеного виробництва визначаються по-різному. Найбільш точно – прямим розрахунком. У цьому випадку на кожній дільниці, лінії, робочому місці розраховується норма запасу деталей та вузлів, яка підсумовується і перемножується на планову собівартість. Більш простим і не менш точним є розрахунок незавершеного виробництва за формулою (3.12):

(3.12)

де Ni ^дн – середньоденний випуск продукції і-го виду, н.о.;

Сі – собівартість одного виробу і-го виду, грн.;

Тці – тривалість виробничого циклу виготовлення одного виробу і-го виду, робочих днів;

Кнві – коефіцієнт наростання витрат під час виготовлення виробу.

Коефіцієнт наростання витрат у незавершеному виробництві визначається відношенням середньої собівартості виробів у незавершеному виробництві (Ссер) до собівартості виробів (С), виходячи з тезису, що поточні витрати зростають рівномірно протягом виробничого циклу (рис. 3.4).

(3.13)

де См – сума матеріальних витрат на початок виробничого циклу, грн.;

Jм – питома вага початкових матеріальних витрат у собівартості виробів і-го виду.

Рисунок 3.4 - Графік нарощування витрат у незавершеному виробництві

Для оцінки обсягів незавершеного виробництва в оптових цінах підприємства обсяг незавершеного виробництва, розрахований по собівартості, перемножується на коефіцієнт перерахунку, який розраховується за формулою (3.14):

(3.14)

де ТПф – товарна продукція за останній квартал базового року, грн.;

Сф – собівартість продукції за останній квартал базового року, грн.

3.3 Календарний розподіл виробничої програми, її оптимізація

Незалежно від форми власності, процес розподілу виробничої програми між конкретними виконавцями (цехами, дільницями, бригадами, робочими місцями) здійснюється по єдиній схемі, на основі одних і тих самих функцій управління. Прийнята програма конкретизується за окремими деталями, вузлами та доводиться до кожного з основних виробничих підрозділів підприємства. Для збірних цехів – розподілена по планових періодах року в розрізі виробів, для оброблювальних – у вигляді номенклатурно-календарних планів випуску деталей та збірних одиниць. Цей розподіл включає закріплення за цехами номенклатури виробів, деталей, їх кількості та має, зазвичай, об’ємний характер.

Розподіл програми по цехах, як правило, здійснюється в розрізі кварталів та місяців року. Ця робота є основною функцією планових служб. Формування виробничої програми та її розподіл по цехах здійснюється, зазвичай, один раз на рік. Однак у процесі її реалізації можливі різного роду коригування по зміні номенклатури, кількості, об’ємів робіт.

Слід відзначити, що квартальні та місячні періоди планування не є випадковими. Вони традиційно визначають межі, відповідно до яких кожний цех звітується перед керівництвом підприємства про виконання своєї виробничої програми, а значить, кількісних та якісних показників роботи, внаслідок чого підводяться підсумки реалізації загальної мети підприємства, тактичних цілей та оперативних завдань кожного цеху.

Цехи на основі номенклатурно-календарних планів формують на кожний місяць виробничі програми по запуску та випуску закріплених за ними виробів з урахуванням додаткових пропозицій з боку відділу замовлень або виробничо-диспетчерського відділу та розподіляють їх по дільницях (бригадах). Доведення сформованої виробничої програми до робочих місць вимагає врахування в ній конкретних умов, що склалися, а також можливості виконання робіт у межах встановлених строків, результатів виконання попередніх виробничих завдань.

В цих умовах для дільниць та бригад розробляється два види виробничих завдань: оперативно-календарний план запуску-випуску деталей з урахуванням рівномірного та ритмічного випуску продукції, а також змінно-добові завдання з конкретним закріпленням деталей (операцій) за робочими місцями. Ця робота носить оперативний характер, відповідно і період, на який вона направлена, короткий – в межах тижня, доби, зміни.

Формування цехових виробничих програм, їх доведення до робочих місць, відповідне коригування в процесі виконання регулярно повторюється протягом року плановими службами та їх керівниками.

Виходячи з викладеного, виробничі програми цехів характеризуються багатогранністю форм, певною періодичністю та деталізацією розробки. Вертикальний структурний розріз їх складу являє собою перелік послідовно розроблених виробничих програм та завдань від рівня підприємства, цеху до окремих робочих місць на дільницях та в бригадах (табл.3.1).

Наведений перелік програм є узагальнюючим і тому приблизним. На кожному підприємстві складається свій варіант структуризації програм та завдань залежно від міри автоматизації та механізації виробництва та інших причин.

Для самостійних підприємств завдання по номенклатурі та асортименту продукції ніхто не встановлює, але ця проблема є досить актуальною, тому що вона тісно пов’язана з їх виживанням у гострій конкуренції. Відповідно, з врегулюванням товарно-грошових відносин, інтерес до проблеми вибору оптимального асортименту з метою одержання максимального прибутку буде зростати.

Таблиця 3.1 - Система планування виробничих програм підприємства

Рівні планування	Система виробничих програм
Стратегічне планування	Вивчення кон’юнктури ринку та збуту продукції згідно з спеціалізацією підприємства. Формування перспективного плану випуску продукції.
Тактичне планування	Формування виробничої програми. Розподіл програми випуску виробів по планових періодах року для збірних цехів. Розрахунки календарно-планових нормативів руху виробництва. Формування номенклатурно-календарних планів випуску деталей, збірних одиниць для оброблювальних та заготівельних цехів. Формування виробничих програм в цехах на квартал, місяць та їх розподіл між дільницями, бригадами.
Оперативне планування	Формування оперативно-календарних планів (графіків) запуску випуску на короткі планові періоди. Формування змінно-добових завдань.

Виробнича програма, яка в найбільшій мірі відповідає структурі ресурсів і забезпечує найкращі результати за будь-яким критерієм, називається оптимальною. Але в умовах ринкової економіки існують певні обмеження, які враховуються в процесі оптимізації асортименту. Незначні, на перший погляд, обмеження можуть суттєво вплинути на вибір оптимального асортименту. Особливо це стосується обмеження по ресурсах, хоча на сучасному етапі немає проблем у придбанні тих чи інших ресурсів, головне – наявність коштів. Отже, найважливішим обмеженням можна вважати обмеження по обсягах виробництва тих чи інших виробів з урахуванням попиту і виробничих потужностей підприємства.

Очевидно, що процес вибору оптимального асортименту повинен бути ітеративним і розглядати кілька варіантів із різними обмеженнями. Можна, наприклад, розглядати варіант з обмеженням та без обмеження по ресурсах. Варіант без обмеження по ресурсах потребує залучення додаткових власних чи позикових коштів для поповнення оборотних коштів. Отже, дані по ефективності вибору того чи іншого варіанту повинні бути скориговані, в першу чергу, з урахуванням залучення позикових коштів. Такий підхід дозволить перевести розрахунок оптимального асортименту з деяких розумоглядних побудов у реальну площину практичних потреб підприємств і відобразиться на ефективності виробництва.

Для вирішення цього завдання застосовується метод лінійного програмування, в тому числі із застосуванням ЕОМ (симплекс-метод). В загальному вигляді модель задачі має вигляд (3.15): знайти екстремальне значення функції:

(3.15)

Приклад. Оптимізація обсягів виробництва двох видів продукції А і Б, що забезпечує отримання максимального прибутку при наступних обмеженнях:

• витрати матеріальних ресурсів на виріб - 4 і 6 кг, трудових - 8 і 4 люд.-год.;

• ліміт відповідних ресурсів на підприємстві - 3200 кг і 3800 люд.-год.;

• плановий прибуток по виробу А складає 20 грн., по виробу Б - 15.

Для розв’язання цієї задачі застосовуємо метод лінійного програмування. Складаємо систему обмежень, прийнявши х₁, х₂ – кількість виробів А і Б відповідно:

а) по ресурсах ^4x1 + ^{6x2 ≤}32^{00 :}

8x₁ +4x₂ ≤3800

б) по критерію оптимальності P = 20 x ₁ +15x₂ → max

Знаходимо за нерівностями ресурсів координати точок максимально допустимих обсягів виробництва виробів по ресурсах:

Будуємо графік оптимізації випуску продукції А і Б:

Рисунок 3.5 - Графік оптимізації випуску продукції А і Б

За отриманими координатами А, В, С, Д будуємо графіки обме­ження ресурсів і знаходимо ділянку свободи рішень, відображену на рис.3.5 між лініями ОА (ліміт матеріальних ресурсів) і ОД (трудових). Точки А, О і Д визначають максимально можливий випуск відповідних виробів. Оптимальний обсяг випуску, як правило, знаходиться в точці О′ - перетині ліній АВ і СД (рис. 3.5). Знаходимо координати цієї точки:

x₁+1,5x₂=800 -x₁+0,5x₂=475 x₂ = 325 x₁= 800 -1,5⋅325 = 312

Перевіряємо розв’язок за обраним критерієм оптимальності:

20x₁ + 15x₂ = 20⋅ 31 +15⋅ 325 = 6240 + 4680 = 10920 грн.

Крім цього, також можна забезпечити випуск 475 виробів А чи 533 вироби Б. В цих умовах прибуток складе:

20x₁=20⋅475 = 9500грн. 15х₂= 15⋅533 = 7995 грн.

Таким чином, при плані випуску 312 виробів А і 325 виробів Б буде забезпечено максимальний прибуток у розмірі 10920 грн., у той час як два інші варіанти випуску дадуть менший прибуток, відповідно 9500 або 7995 грн.

Контрольні питання

1. Що є основою плану виробництва продукції на сучасному підприємстві? З якими видами діяльності пов’язане планування?

2. Що являє собою виробнича програма підприємства? Які фактори її визначають?

3. Які вихідні дані потрібні для розробки річної виробничої програми підприємства? Джерела їх отримання.

4. Що містить портфель замовлень підприємств? У чому полягає зв’язок між планом виробництва і портфелем замовлень?

5. Що таке державне замовлення та державний контракт, чи вигідні вони підприємству?

6. Які існують стратегії планування виробництва в залежності від коливань попиту?

7. Які показники містяться в річному плані виробництва? Як взаємодіє система планових показників?

8. В яких вимірниках можна відобразити об’єм виробництва? Які вимірники існують на підприємстві?

9. Якими основними показниками характеризується план виробництва продукції? Як вимірюється рівень новизни виробництва продукції?

10. Що таке незавершене виробництво? Як визначити норматив незавершеного виробництва?

11. У чому полягають основні особливості календарного розподілу виробничої програми між цехами, відділами, бригадами та робочими місцями?

12. Пояснити суть оптимізації виробничої програми методом лінійного програмування.