Тема 1. Теоретико-методологічні основи планування

1. Сутність планування. Сучасні методологічні підходи до планування діяльності підприємства.

2. Методи та критерії вибору планів.

3. Системний підхід та раціональний вибір у плануванні.

1.1 Сутність планування. Сучасні методологічні підходи до планування діяльності підприємства

В сучасних умовах розвитку ринкових відносин в економіці України планування економічної діяльності всіх підприємств є важливою передумовою вільного підприємництва, ефективного ринкового розподілу та споживання продукції.

В ринковій економіці, в якій кожен виробник та підприємець орієнтується на максимальне задоволення потреб у своїх товарах, а також отримання найбільшого прибутку, нової функції набуває внутрішньогосподарське, або внутрішньофірмове планування діяльності на всіх підприємствах будь-якої організаційно-правової форми.

Сутність планування полягає в конкретизації цілей розвитку всієї фірми та кожного підрозділу зокрема на встановлений період; визначенні господарських завдань та способів їх досягнення, строків та послідовності реалізації; виявленні матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, необхідних для вирішення поставлених завдань. Планування направлене на оптимальне використання можливостей фірми, в тому числі найкраще використання всіх видів ресурсів та передбачення помилкових дій, що можуть призвести до зниження ефективності діяльності фірми.

З економічної точки зору суть планування полягає у розробці планів господарської діяльності підприємства, виражених певним переліком економічних показників. В умовах ринку кожне підприємство (організація) самостійно встановлює перелік таких показників, виходячи зі своєї мети й потреб управління підприємством (організацією). Економічне планування входить до складу методів управління.

Планування – це один із самих складних та нелегких видів розумової діяльності, властивих людині. Складність полягає в тому, що управління – це практична діяльність, а що і як робити, визначається до того, коли потрібно діяти.

З погляду менеджменту функція планування полягає в розробці змісту та послідовності дій для досягнення сформульованої мети, відображеної в економічних планах.

Соціальна сфера планування – передбачення впливу майбутнього розвитку економіки на життя різних соціальних груп населення, виявлення негативних сторін цього впливу та визначення заходів щодо підтримки найменш захищених верств населення.

Необхідність планування соціального розвитку колективу диктується тим, що соціальні заходи здійснюють вплив на виробничо-господарську діяльність організацій в цілому. Ріст культурного та професійного рівня кадрів, покращення житлово-побутових умов та умов праці, зміцнення здоров’я, розвиток колективізму та поваги один до одного є важливими факторами, що впливають на зростання продуктивності праці, покращення якості робіт, а значить і на підвищення ефективності діяльності підприємства.

Необхідність планування соціального розвитку колективу посилюється також вимогами науково-технічного прогресу. Ускладнюються умови виробництва, застосовуються високоефективні машини, механізми, обладнання, що витісняють ручну працю, підвищуються вимоги до точності та якості технологічних процесів в цілому, відбуваються суттєві зрушення в культурній, освітній та професійній структурі трудових ресурсів, звичайною стає безперервна система підготовки кадрів.

Під процесом планування в культурному середовищі розуміють здатність плановика розробляти та застосовувати нові й найкращі, порівняно з традиційними, планові рішення, при цьому втілюючи в них нові й оригінальні ідеї.

Загальнополітичне планування включає в себе дослідження та інші дії, необхідні для розробки комплексу рішень щодо досягнення цілей підприємства або усіх громадян та організацій в регіоні, державі або світі, орієнтоване на розробку правил прийняття рішень і виявлення випадковостей.

Суть внутрішньогосподарського планування полягає в науковому обґрунтуванні мети розвитку підприємства та форм господарської діяльності, виборі найкращих способів їх здійснення на основі найбільш повного виявлення потреб ринку у товарах, послугах, виконання робіт та встановлення таких показників їх виробництва, які при повному використанні обмежених виробничих ресурсів можуть привести до досягнення очікуваних у майбутньому якісних та кількісних результатів.

Внутрішньофірмове планування виступає як одна з основних функцій управління підприємством і передбачає не тільки цілісний розгляд ряду виробничо-господарських, організаційно-управлінських, фінансово-економічних та багатьох інших проблем, а й орієнтацію на майбутні рішення, що приймаються. Тому, у більш вузькому розумінні, планування виступає як складний комплекс робіт по створенню нормативної бази підприємства, основним завданням якого є інтеграція усіх членів підприємства для вирішення завдань і виконання робіт, що забезпечують ефективне досягнення кінцевих результатів, виявлення і мобілізації внутрішньовиробничих ресурсів.

Планування служить початком будь-якої спрямованої економічної діяльності людини або підприємства під час ведення особистої господарської діяльності чи колективного бізнесу. Тому внутрішньофірмове планування є складовою частиною сучасної економічної науки, яка вивчає проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів чи управління ними.

Сучасне планування полягає у визначенні майбутнього бажаного стану всього підприємства, економічних показників або кінцевих результатів, яких необхідно досягти. Механізм планування при цьому ґрунтується на взаємозв’язку процесів мікроекономічного дослідження дійсного стану підприємства і моделювання прогнозованого рівня його розвитку у майбутньому.

Методологія внутрішньофірмового планування охоплює сукупність теоретичних висновків, загальних закономірностей, наукових принципів, економічних положень, сучасних вимог ринку і визнаних передовим досвідом методів розробки планів. Методика планування характеризує склад методів, способів та прийомів обґрунтування конкретних планових показників, а також зміст, форму, структуру і порядок розробки внутрішньофірмового плану.

Під методами планування розуміють спосіб здійснення планування, тобто спосіб реалізації планової ідеї.

На практиці виділяють три напрями планування:

1. Прогресивний – планування здійснюється від нижчої ланки до вищої, тобто нижчі структурні підрозділи самостійно складають детальні плани своєї роботи, які потім інтегруються на верхні ланки і утворюють, в результаті, план підприємства.

2. Ретроградний – структурні підрозділи повинні перетворювати плани, що надійшли з вищих ланок, в плани своїх підрозділів.

3. Круговий – розробка плану в два етапи. На першому етапі відбувається поточне планування по головних цілях. На другому – складається кінцевий план.

1.2 Методи та критерії вибору планів

Загальним чи підсумковим результатом планової діяльності на підприємстві є його плани: комплексний план економічного і соціального розвитку, техпромфінплан, бізнес-план та інші, що характеризують певний окремий об’єкт планування чи процес розвитку.

План внутрішньогосподарської діяльності містить цілу систему економічних показників, що являють собою загальну програму розвитку всіх виробничих підрозділів та функціональних служб, а також окремих категорій персоналу.

План – це одночасно кінцева ціль діяльності фірми, генеральна лінія поведінки персоналу, перелік основних видів виконуваних робіт та послуг, провідна технологія та організація виробництва, необхідні засоби та економічні ресурси. Планування характеризує картину майбутнього, де найближчі події відображені з відомою чіткістю, відповідною ясністю всього плану, а віддалені – представлені менш виразно.

Планування випуску продукції (для підприємств, що займаються її виготовленням) є провідним розділом річного плану, так як інші плани забезпечують його реалізацію. План випуску продукції будь-якого підприємства визначається на основі:

• можливості випуску продукції в залежності від його виробничої потужності;

• сукупного попиту на продукцію, що виробляється.

Виявлення виробничих потужностей, які будуть функціонувати в плановому періоді, є найважливішим моментом техніко-економічного обґрунтування плану випуску продукції.

Норми та нормативи, які використовуються в плануванні, можуть бути натуральними, вартісними та часовими.

Натуральні показники плану (номенклатура, кількість) є основними і дають можливість контролювати завдання в перспективних та поточних планах на запланований рік. Вони є базою для формування вартісних показників, які дозволяють звести всю продукцію, що випускається, в єдиний узагальнюючий показник, встановити баланс витрат та надходжень, запланувати грошові потоки, а також виробничі якісні показники, що характеризують ефективність роботи підприємства (підрозділу).

На основі вибору та обґрунтування необхідних планових показників у процесі практичної діяльності формуються та розвиваються такі методи складання плану: балансові, нормативні, математично-статистичні.

Балансовi методи ґрунтуються на взаємозв`язку ресурсів, які мають бути в органiзацiї, з їх потребою в межах планового періоду. Якщо ресурсів, порівняно з потребою, недостатньо, то доводиться шукати додаткові джерела, які б дозволили покрити дефіцит. Якщо ж ресурсів є в надлишку, то необхідно вирішувати зворотну проблему – розширювати їх споживання або позбавлятися вiд надлишку.

Балансовий метод реалізується через складання системи балансів – матерiально-речових, вартісних i трудових.

Другий метод – нормативний, суть якого полягає в тому, що в основу планових завдань на певний період закладаються норми витрат різних ресурсів на одиницю продукції (сировини, матерiалiв, обладнання, робочого часу, грошових засобів тощо). Таким чином, нормативний метод складання плану використовується як самостійно, так i в якості допоміжного щодо балансового методу.

Третю групу методів планування складають математичні, які зводяться до оптимiзацiйних розрахунків на основі різного роду моделей. До найпростіших моделей відносяться статистичні, наприклад, кореляцiйнi, якi вiдображають взаємозв`язок двох змінних величин.

Методи лiнейного програмування дозволяють на основi вирiшення системи рiвнянь та нерівностей визначити їх оптимальні величини у взаємозв`язку. Це допомагає за заданим критерієм обрати найбільш оптимальний варіант функціонування або розвитку об`єкту управлiння, щоб забезпечити максимальний прибуток, зменшити витрати тощо.

Будь-який план як поточний, так і перспективний, повинен бути життєздатним, гнучким до внутрішніх і зовнішніх змін виробничої ринкової системи та її оточення. Він може безперервно переглядатися під впливом ринкових вимог, нової отриманої нормативної інформації, набуття наукових знань і виробничого досвіду, появи нових економічних проблем тощо. Ринковий план розвитку підприємства повинен бути найкращим із можливих, в даних умовах, варіантів розвитку, здатний легко витримувати майбутні зміни внутрішньофірмової діяльності.

Процес розробки планів економічного й соціального розвитку є для кожного підприємства досить складним та трудомістким і, тому, повинен здійснюватись у відповідності з прийнятою технологією планування. Вона повинна регламентувати загальноприйнятий порядок планування, встановлені терміни, необхідний зміст, послідовність процедур розробки окремих розділів плану та обґрунтування його показників, регулювати механізм взаємодії виробничих підрозділів, функціональних органів і планових служб у повсякденній діяльності, забезпечувати системний підхід до планування.

1.3 Системний підхід та раціональний вибір у плануванні

Планування в умовах ринку служить основою сучасного маркетингу, виробничого менеджменту і усієї економічної системи господарювання в цілому. Це означає, що в процесі планування необхідно здійснювати комплексний, системний підхід до вирішення виробничо-економічних та інших проблем, які виникають на підприємстві.

Системний підхід у плануванні полягає в тому, що жодна виробнича чи підприємницька проблема не повинна розглядатися ізольовано одна від одної і кожна з яких формується з урахуванням її належності до системи чи множини взаємопов’язаних завдань і цілей, які виступають на кожному підприємстві як єдина економічна система.

Системність планування проявляється в двох аспектах:

1. в розробці планів для кожної змінної (елемента) організації як індивідуальної підсистеми і в той же час – цілісної системи. Ефект досягнення цілі можливий лише при збалансованому функціонуванні всіх частин (змінних) організації. Наприклад, продуктово-ринкова стратегія не може бути ефективною, якщо вона розроблялася ізольовано від обліку стратегії маркетингу, конкурентної стратегії, стратегії капіталовкладень та ін. Тільки цілісний розгляд всіх стратегій дозволяє розробити стратегічний план фірми;

2. в наскрізному плануванні взаємопов’язаних показників: стратегічних, тактичних, оперативних.

Досліджуваний аспект процесу планування змінює підхід до розробки стратегії фірми. Суть цього підходу полягає у відкритості формулювання стратегії, яка є прерогативою не тільки вузького кола вищого керівництва, але й справою її безпосередніх виконавців.

Названий принцип визначає організацію процесу планування та масштаби розробки планів.

Процес планування відбувається, як правило, у декілька етапів. У європейському бізнесі прийнято виділяти чотири основні рівні планування: розробка загальної мети, визначення конкретних завдань, вибір основних шляхів та засобів їх досягнення, контроль за їх виконанням.

Планування завжди опирається на фактичні нормативні дані минулого і теперішнього періодів, але намагається встановити та контролювати процес розвитку підприємства в теперішньому і майбутньому часі. Міра обґрунтованості будь-яких планів значною мірою залежить від достовірності вихідних показників, які характеризують досягнутий рівень розвитку окремої фірми (підприємства). Оскільки, кожне підприємство є лише невеликою частиною загальної ринкової системи, то для планування його діяльності необхідно мати якомога більше точних мікроекономічних показників.

У внутрішньофірмовому плануванні, як і в мікроекономіці, обґрунтування рішень, які приймаються, повинні опиратися на теоретичні положення і принципи, а також на практичні дані та факти, які використовують для пояснення економічних явищ, що спостерігаються.

При вивченні економічної поведінки виробників та споживачів знаходять своє застосування два взаємопов’язаних методи наукових досліджень: індуктивний та дедуктивний. Індуктивний метод вивчення економічних процесів виходить з фактів до теорії, від часткового явища до загального положення, дедуктивний – навпаки, від загального до окремого.

Для того, щоб функція планування досягла своєї мети, вона повинна ґрунтуватися на таких принципах: повноти, точності, економічності, безперервності, гнучкості, масовості.

• Принцип повноти. Планування повинно охоплювати всі напрями діяльності підприємства, а також усі етапи, дії та операції як господарських процесів, так і процесів управління.

• Принцип точності. Під час планування потрібно максимально досягти високої точності параметрів, кількісних та якісних характеристик дій.

• Принцип економічності. Витрати на планування мають бути меншими за ефект, що очікується від запланованих показників, дій, процесів.

• Принцип безперервності. Планування досягає визначеної мети тоді, коли воно здійснюється не епізодично, а безперервно як у часі, так і просторі. Цей принцип тісно пов’язаний з принципом гнучкості: якщо плани виявляються недостатньо обґрунтованими, їх потрібно переглядати, оскільки їх використання призведе до погіршення господарської діяльності підприємства.

• Принцип масовості. Обґрунтовані плани можуть бути розроблені тільки при залученні до процесу планування робітників, які виконуватимуть ці плани, що, в свою чергу, стимулює усвідомлене їх виконання та активізує ініціативу виконавців.

Таким чином, сучасна економічна теорія і наукові методи досліджень, насамперед аналіз та синтез, дедукція та індукція, служать фундаментом внутрішньогосподарського планування і перспективного прогнозування розвитку вітчизняних підприємств.

Контрольні питання

1. У чому полягає суть процесу планування? Обґрунтувати необхідність планування господарської діяльності підприємства. Які нормативні акти України регулюють питання планування господарської діяльності підприємств?

2. У чому полягає суть методики планування? Дати загальну характеристику методичних підходів до планування.

3. У чому полягає суть системного підходу у плануванні?

4. На яких принципах базується функція планування?