Чи треба укладати із собою контракт ?

Дуже швидко збігли шкільні роки, і дзвінок цього року покликав нас до 11 класу. Безтурботне дитинство загубилось у літніх та весняних днях, а осінь закликає нас подумати про майбутнє. Кожному моєму ровеснику хочеться стати особистістю, яка зуміла б реалізувати всі можливості, закладені в людині від народження. Але для цього мрій та бажання замало.

Я вважаю: для того, щоб стати справжнім громадянином, досягти успіхів у житті, потрібно із собою укладати контракт, тобто договір, у якому строк його дії, права, обов’язки встановлюються угодою сторін. Потрібно скласти план дії на строк до п’яти , але не менше одного року.

Ось для прикладу декілька пунктів із контракту, який би я уклав із собою:

1.Систематично відвідувати заняття в школі.

2. Старанно готувати домашні завдання, щоб успішно скласти семестрову атестацію.

3. Працювати додатково над тими навчальними предметами, які будуть винесені на незалежне зовнішнє тестування.

4. Все це неухильно виконувати з метою вступу до університету.

Я переконаний у тому, що при виборі професії слід задуматися над тим, чи всяка справа може бути цікавою і творчою. Треба пам’ятати про основні поняття філософії Григорія Сковороди: «щаслива людина» і «сродна праця». Він говорив, що суспільство повинне цінувати в людині її вроджені здібності, допомагати їх розкрити й реалізувати.

Ставлячи перед собою завдання на майбутнє, не слід забувати про духовне, бо не тільки «хлібом єдиним» живе людина. Вона повинна мати ще й високі духовні потреби. Олесь Гончар у романі «Собор» закликає нас берегти «собор своєї душі», бо це найголовніше у світі.

Не ступити на слизьку стежку, йти прямо до здійснення мети, не схибити, бо то вже буде назавжди – ось кредо, якого слід дотримуватись, укладаючи контракт із собою.

Не хочеться стати ошуканим поколінням, яке нічого не хоче робити, ні в що не хоче вірити, нікого не любить.

Є мудра народна настанова: протягом життя посади дерево, збудуй дім, викопай криницю, вирости дітей. Це теж свого роду контракт, який зафіксований у пам’яті народній і передається від покоління до покоління.

Отже, я вважаю, що контракт потрібно укладати із собою, бо це допоможе досягти успіхів у житті, а мрії стануть дійсністю.

що визначить подальшу долю людства - віра в силу людського розуму загалом, чи віра в окрему особистість? Ставки на окрему особистість - надто високі, бо за них приходиться дорого платити всім.

А ставка лише на розум людства - надто обмежені, бо тільки цього мало і дуже легко впасти у гординю.

Потрібно, як завджи, починати з себе:))

Чи варто проявляти свою особистість через графіті?

Що саме ми бачимо під словом графіті? Існує два поняття цього слова. Одне «офіційне», яке визначається як (італ. graffiti, букв. — видряпаний) стародавні написи і малюнки на стінах будівель і посудинах різного змісту, зроблені гострими предметами. Інше ж, «неофіційне», виникло приблизно в 60-і роки минулого сторіччя і охоплює частину сучасного вуличного «мистецтва» . Саме воно в даний момент нас і цікавить. А саме те, як у ньому реалізує себе молодь.

У сучасній культурі графіті вважаються одним з видів самовираження молоді. Нанесення графіті на будівлі і споруди без дозволу власників цих об'єктів трактується в кримінальному праві багатьох країн як вандалізм. У деяких країнах Європи, щоб малювати графіті, потрібно отримати ліцензію. З цим я згодний, бо люди малюють графіті більше для себе, не питаючи дозволу тих, чиї гаражи вони обмальовують, чи подобається це їм. Цей закон тримає молодь під контролем, бо без нього город міг би перетворитися на полігон графіті. З’явилося б багато бомберів (бомбери йде вид слова бомбінг. Весь бобмбінг, зрештою, зводитися до самореалізації, але, в теж час, різноманітність манер, стилів, способів виконання примушує дивуватися. В основному, бомбери зображають назви команд (крю, cru) або власні ник-нейми (nicknames), іноді гасла, ідеї, рідше за персонажів. ). В загалі то це є самореалізацією і навіть цікаво, але молодь у наш час сприймає бомбінг, як гонку за найбільшу помічену територію, тобто чиїх нікнеймів більше, той крутіший, а це вже не є самореалізацією, найбільш це схоже саме на вандалізм. Графіті стало часткою екстриму в житті сучасних підлітків. У містах розмальовувати стіни заборонено, і завжди є частка ризику — малювати доводиться вночі, а у разі небезпеки залишається тільки бігти від органів правопорядку або розсерджених громадян. До того ж, для райтера справу чести — розмалювати труднодоступний, але добре помітний об'єкт. На це можна дивитися з різних боків, але на мою думку це не тільки вандалізм, а і чудовий спосіб самореалізації. Наприклад в графіті можна побачити не тільки пусті слова, малюнки, а серйозні малюнки на соціальні і суспільно значущі теми.

Останнім часом писання в публічних місцях перестало активно обговорюватися і засуджуватися в суспільстві і вважатися чимось негожим і таким, що маркірує поведінка людини як анти, або асоціальне. До нього звикли, графіті починають поступово набувати статусу соціально нейтрального явища і сприйматися як майже невід'ємний елемент загальноміського екстер'єру. Графіті стає масовим культурним явищем. І набуває все велику і велику популярність серед молоді. Хоча деякі культурні організації подимають культурність нашої країни тим, ща організують різни конкурси на краще графіті, багато де люди дозволяють розмальовувати графіті забори на будівельних площадках чи просто розмалювати стіну дома.

Сьогодні графіті втрачає значення протесту, альтернативності офіційній культурі і актуалізуючи свій діалогічний потенціал. Більше графіті зараз малюються дурними підлітками і немає за собою нічого. Хоча самі підлітки так не вважають, але так і є. Я вважаю, що через графіті свою особистість виражають ті, хто сприймають життя більш реальніше за всіх. Ті, хто протестують проти того, що є в наш час. Протестують таким образом, щоб оставатися в тіні, але штовхати людей на дію, чи хоча б задуматися: «А в цьому щось є».

Що робить людину людиною? Людина це біологічна істота. Вона наділена почуттями, мисленням, розумом. В неї багато фізичних та духовних здібностей. Людина повинна мати багатий духовних світ, бути привітною та доброю до оточуючих людей. Від того, як ми будемо відноситись до людей, так і люди будуть відноситись до нас. Для підтвердження цієї думки існує багато випадків з життя. Люди живуть в суспільстві і повинні дбати один про одного. Людина дбає про суспільство, а суспільство дбає про людину. Відомо багато випадків самопожертвування людини заради суспільства, а саме, під час війни, стихійного лиха. В суспільстві, як правило, цінуються права та інтереси кожної людини. Людина в суспільстві має не тільки права, але й обов’язки Наприклад, я знав чоловіка, який був самотній та думав лише про себе. Він не поважав сусідів, співробітників, насміхався з калік та літніх людей. Цей чоловік вважав, що допомога інших людей йому не потрібна. Але сталося нещастя і він потрапив до лікарні. Хвороба виявилась дуже важкою, ліки дорогі, гроші закінчились. В нього не було друзів і він вважав, що ніхто йому не допоможе. Але він був поганої думки про людей. Сусіди та знайомі знали про скрутне становище цього чоловіка. Незважаючи на всі образи, вони вирішили йому допомогти. Люди приносили йому все, що мали – хто гроші, хто ліки, хто їжу. Чоловік був дуже вражений добротою людей, незважаючи на те, що він їм не зробив нічого хорошого. Цей випадок змусив його замислитись над відношеннями між людьми в суспільстві. Навіть у творчості Івана Котляревського “Наталка Полтавка” ми бачимо благородні вчинки людей. Автор твору змальовує нам пана Возного, як злу, лиху людину. Кохання Наталки він намагається здобути грошима. Але навіть така людина, як пан Возний, проявляє людяність і віддає наречену без сперечань, бо розуміє, що з ним вона буде нещасна. Отже, людину робить людиною її внутрішній та духовний світ, вміння допомогти іншому у скрутному становищі та не бути черствим по відношенню до інших людей. Вот ещё: Твір на тему: Що робить людину щасливою? Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя — відчувати, що ти потрібен людям. Щастя — це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти — першовідкривачі космосу! Чехосло¬вацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка — щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги. Щастя — це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра... Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті «Тіні забутих предків». Бути щасливим — це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими спостереженнями над природою відстоюють щастя людини. А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і «Мисливські усмішки» О. Вишні! Глибоко відчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям — важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Павличко. їхні герої — великі правдолюби. Але для щастя людини цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі народу, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ. На мій погляд, щастя кожної людини — знайти себе в труді. І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка «Минають дні, минають ночі...» Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись. А дай жити, серцем жити І людей любити... Як бачимо, поет показав у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Поет закликає любити труд. Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса. Отже, головне щастя — це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя.

Батьківщина! Для кожної людини найріднішою є та земля, на якій народився і живеш, та країна з якою повьязуєш своє життя,- це Батьківщина.Її не вибирають, як не вибирають батьків."Можеш вибирати друзів і дружину,-писав Василь Симоненко,- вибрати не можна тільки Батьківщину". Слова "Батьківщина" і "батьки" є спільнокореневими, і для людини це - коріння. яке дало життя."Люблять Батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя",- писав Сенека. Батьківщина -це рідний дім, де на тебе чекають завжди з любовью і надією.Рідна земля дає нам сили для життя.Достятньо подивитися на голубе небо і думкою, як у тій чудовій пісні. полинути аж до сонця і зірок. поглянути на Землю-і нам відкриється нова планета-край, що нагадує собою серце,-Україна, співуча рідна моя земля. І моє серце саме з нею!