Тема 10 управління операційною інфраструктурою підприємства та матеріально-технічним постачанням і збутом

1. Загальна характеристика інфраструктури підприємства.

2. Управління ремонтним господарством.

3. Організація інструментального забезпечення підприємства.

4. Енергетичне господарство та його особливості управління.

5. Організація управління транспортним господарством.

6. Управління складським господарством, його основні завдання.

7. Управління матеріально-технічним постачанням і збутом на підприємстві.

10. 1 Загальна характеристика інфраструктури підприємства

Забезпечення ефективного функціонування операційної системи потребує високого рівня організації допоміжних виробничих процесів та технічного обслуговування, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура (від лат. Infra – нижче, під та structura – побудова, розміщення) – це сукупність складових частин будь-якого об’єкта, що мають підпорядкований (допоміжний) характер і забезпечують умови для нормальної роботи об’єкта в цілому [1, С. 398].

Інфраструктура відіграє наступну роль на підприємстві [4]:

• створює загальні умови для процесу виробництва, забезпечуючи безперервність;

• сприяє здійсненню всього господарського звороту, всіх, форм руху продукції на всіх стадіях її виробництва, розподілу, обміну і вжитку;

• її галузі і підрозділи беруть участь в утворенні сукупного продукту, в них створюється нова вартість, хоча при цьому нових натурально-речових форм продукту не виникає;

• виступає головним системообразуючим чинником, об’єднуючим різні галузі, підгалузі, підприємства, територіально-виробничі формування і регіони в єдиний народногосподарський комплекс;

• її «продукція» не підлягає складуванню, резервуванню;

• їй властиво наявність взаємозамінюваності і взаємодоповнюваної між складовими елементами;

• має міжгалузевий і міжрегіональний характер, територіально повсюдна, звідси - колективний характер вжитку її «продукції»;

• створює умови для відтворення системи економічних стосунків і підвищення рівня їх зрілості;

• невиробнича інфраструктура покращує умови відтворення ж робочої сили, сприяє зростанню продуктивності праці.

Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктуру ( рис. 10. 1) [4].

Рисунок 10. 1 – Елементи інфраструктури підприємства

Соціальна інфраструктура – це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства. Забезпечення соціальних потреб здійснюється сукупністю певних підрозділів підприємства, до складу яких входять: їдальні, кафе, буфети, лікарні, поліклініки, медпункти, власні житлові будинки, заклади побутового обслуговування, школи, професійно-технічні училища, інститути (факультети, курси) підвищення кваліфікації, дитячі ясла та садки, бібліотеки, клуби, заклади відпочинку, літні табори, спортивні комплекси тощо [4].

Виробнича інфраструктура підприємства – це комплекс допоміжних виробництв і обслуговуючих підрозділів, які забезпечують основний виробничий процес інструментами, паливом, енергетикою тощо, а також підтримують технологічне обладнання в придатному до роботи стані і здійснюють внутрішні та міжцехові перевезення.

Виходячи з вимог сучасного виробництва, інфраструктура підприємства повинна задовольняти наступним вимогам [1, С. 399; 2, С. 200]:

1. Попереджувати можливі порушення нормального і безперервного ходу основного виробництва, мати профілактичний характер.

2. Забезпечувати гнучкість, спадкоємність і мінімальну перебудову при переході виробництва з однієї продукції до іншої.

3. Сприяти впровадженню технологічної і організаційної регламентації допоміжних процесів

4. Сприяти випуску високоякісної продукції з найменшими витратами

Виходячи з визначення виробничої інфраструктури, а також вимог сучасного виробництва можна сформувати наступні функції виробничої інфраструктури:

• забезпечити просування матеріальних засобів (природних ресурсів, енергії, готових товарів);

• забезпечення просування робочої сили (трудових ресурсів);

• забезпечення просування виробничих фінансів;

• забезпечення просування виробничої інформації.

До складу підрозділів виробничої інфраструктури, як правило, входять допоміжні цехи (інструментальний, ремонтно-механічний), обслуговуюче господарство (складські, транспортні служби), служби, що входять до складу основних виробничих цехах (інструментальні складові, інструментальні ділянки, ремонтно-експлуатаційний ділянки тощо).

Однак на багатьох невеликих підприємствах всі допоміжні роботи виконуються власними силами в невеликих цехах, які розраховані на задоволення лише власних потреб.

2. Управління ремонтним господарством

Організація і управління технічною експлуатацією і ремонтом основних виробничих фондів є головним завданням операційного менеджменту у виробничій інфраструктурі підприємства, як у сфері матеріального виробництва, так і в сфері послуг.

Ремонтне господарство підприємства – це сукупність відділів, служб та виробничих підрозділів, зайнятих аналізом стану технічного обладнання, наглядом за його станом, технічним обслуговуванням, ремонтом та відпрацюванням заходів по заміні зношеного обладнання на більш прогресивне.

Значення ремонту основних виробничих фондів і підвищення ефективності його організації обумовлюються наступними найважливішими факторами [2, С. 202]:

• капітальним ремонтом – одним зі способів простого відтворення основних фондів;

• витрати на ремонт технологічного обладнання складають 6-20% собівартості продукції;

• частка ручної праці на ремонт досягає 75-90% проти 20-30% у машинобудуванні на виготовлення нового обладнання;

• ресурс відремонтованої техніки, як правило, не досягає 40-50% ресурсу нового обладнання.

Основні завдання ремонтних служб і підрозділів наступні [2, С. 202]:

1. Підтримання технологічного обладнання в постійній експлуатаційній готовності.

2. Збільшення строків експлуатації обладнання без ремонту.

3. Вдосконалення організації і підвищення якості ремонту обладнання.

4. Зниження витрат на ремонт і технічне обслуговування технологічного обладнання.

Управління ремонтом на великих та середніх фірмах здійснюється самостійними службами головного механіка, головного енергетика, головного архітектора. Усі ці служби утворюють ремонтне господарство підприємства.

Ремонтне господарство на підприємстві представлено [1, С. 400; 2]:

• Системою ремонтних засобів, які знаходяться в розпорядженні ремонтних робітників (дрібні деталі і ремонтні комплекси).

• Ремонтними ділянками в складі виробничих цехів, які мають невелику кількість універсальних, а іноді і спеціальних верстатів.

• Ремонтними цехами (РЦ) або майстернями, ремонтно-механічним цехом (РМЦ), електроцехом (ЕЦ).

• Складськими приміщеннями для зберігання запасних деталей, інструменту, дрібного устаткування, мастильних матеріалів.

• Конструкторсько-технологічне бюро (КТБ), що виконує роботи, пов’язані з ремонтом, модернізацією і конструюванням нестандартного устаткування.

• Планово-виробниче бюро (ПВБ), що планує роботу ремонтних цехів і майстерень.

• Бюро планово-попереджувальних ремонтів (БППР), що планує планує ремонтні роботи.

На підприємстві ремонтним господарством роботи ведуться по обслуговуванню:

1. Технологічним обладнанням – службами відділу ОГМ.

2. Енергетичному обладнанню – службами ОГЕ.

3. Промисловими будівлями і спорудами – відділ капітального будівництва.

Схема управління ремонтним господарством підприємства представлена на рис. 10.2.

Як видно з рис. 10.2 керування ремонтним господарством, організація і планування ремонту й експлуатації основних фондів на промислових підприємствах ведуться:

• по технологічному устаткуванню – службами (відділами) головного механіка;

• по енергетичному устаткуванню й енергопостачанню – службами (відділами) головного енергетика;

• по промисловості й інших будинках і спорудженням – службами по їхньому ремонті й експлуатації – відділами капітального будівництва підприємств.

1 – ремонтно-механічна дільниця

2 – електроремонтна дільниця

3 – склад

Рисунок 10. 2 – Схема управління ремонтним господарством підприємства [2].

На Україні прийнята система планово-попереджувального технічного обслуговування і ремонту (ППР). Планово-попереджальна система це – сукупність запланованих технічних і організаційних заходів щодо нагляду і ремонту обладнання, які проводяться за попередньо укладеним планом з метою попередження зношування деталей і вузлів, раптових псувань обладнання і підтримання його в стані, придатному до роботи.

Розрізняють: малий (поточний) ремонт (ПР), середній ремонт (СР), капітальний ремонт (КР).

Малим (поточним) ремонтом називається мінімальний по обсягу ремонт, при якому заміна чи відновлення швидкозношуваних деталей (окремі види шестірьонок і ін.) і регулювання механізмів (клапанів та ін.) досягається нормальна робота устаткування до чергового ремонту.

Середній ремонт – це ремонт, при якому виконується часткове розбирання основних вузлів устаткування, заміна і відновлення зношених деталей. Виконується такий ремонт без зняття устаткування з фундаменту.

Капітальний ремонт здійснюється тоді, коли вимагається повне розбирання і ремонт базових деталей (станини, корпуса редуктора та ін.), заміна зношених деталей і вузлів. З капітальним ремонтом, як правило, поєднують модернізацію устаткування [1, С. 402].