1.2. Виникнення і розвиток стратегічного управління.

Основу стратегічного управління складає стратегічне планування.

Стратегічне планування як явище та процес передбачення майбутнього та підготовки до майбутнього трактується досить широко: як інтегральний процес підготовки та прийняття рішень певного типу, як формулювання цілей та визначення шляхів їхнього досягнення, як забезпечення підготовленості підприємства для конкурентної боротьби на ринках тощо. Стратегічне планування – це адаптивний процес, за допомогою якого здійснюються регулярна розробка та корекція системи досить формалізованих планів, перегляд змісту заходів щодо їхнього виконання на основі безперервного контролю та оцінки змін, що відбуваються зовні та всередині підприємства. Стратегічне планування охоплює систему довго -, середньо – та короткострокових планів, проектів і програм, однак головний змістовний акцент при цьому робиться на довгострокові цілі та стратегії їхнього досягнення.

У травні 1971р. у Піттсбурзі (США) було проведено розширену конференцію з питань стратегічного управління, де в 14 розгорнених доповідях було підбито підсумки розвитку стратегічного підходу в управлінні західними та східними компаніями, а також визначено основні напрямки розвитку стратегічного управління. 1973 – й рік вважається початком регулярного теоретичного дослідження та практичного впровадження стратегічного управління. Відтоді цей напрямок у теорії та практиці управління продовжує розвиватися, дослідження в цій галузі провадяться в усьому світі, більшість процвітаючих організацій досягли своїх результатів завдяки впровадженню системи стратегічного управління. Так, більшість корпорацій США та Західної Європи мають кваліфікований персонал, що пройшов спеціальну підготовку зі стратегічного управління.

Стратегічне управління є певним етапом у розвитку менеджменту організацій, історичний підхід до викладення проблематики становлення стратегічного управління – це розгляд прикладів досягнення поставлених цілей за допомогою бюджетування, довгострокового та стратегічного планування і, насамперед, стратегічного управління.

Необхідно виділити оновні етапи переходу до стратегічного управління. У табл.. 1.1. наведено чотири основні фази поступового переходу до стратегічного управління.

Таблиця 1.1.

Характеристика етапів урахування майбутнього на підприємствах при організації діяльності

Характеристика фаз	Основні орієнтири
1	2
Фаза 1 Поточне управління “за відхиленнями”	Реагування на ситуацію, що складається. Планування, орієнтоване всередину організації, обмежується розробкою бюджетів і поточних планів
Фаза2 Управління “від досягнутого” з елементами передбачення майбутнього	Застосування елементів аналізу та контролю ситуації, що складається зовні та в організації. Планування використовує екстраполяційне передбачення майбутнього
Фаза 3 Управління “за цілями”, з орієнтацією на зовнішнє середовище	Опанування “стратегічного мислення”, націлене на зменшення впливу загроз на діяльність підприємства та використання шансів, що сприяють успіху організації. Планування – стратегічне, що розроблює “стратегічні відповіді” на дії конкурентів у категоріях “продукт – ринок”.

Фаза 4 Стратегічне управління

Підготовка майбутнього та до майбутнього. Стратегічне планування, що пронизує всі підсистеми діяльності підприємства, використовує всі досягнення зазначених фаз

Продовження таблиці 1.1.

Особливості застосування управління “за відхиленнями” – це орієнтація на внутрішні можливості розвитку підприємства та на поточні результати, що передбачає розробку способів і засобів упорядкування проходження якогось процесу або явища, приведення системи в стабільний (попередній) стан, адже стабільною система може залишатись лише в стабільному середовищі. Обмеженнями виступають: умовність критеріїв

цінки стабільності системи; орієнтація на збереження досягнутого (без зазіхань на радикальні зміни);

Можливість відсікання відхилення, яке пропонує нове, більш ефективне вирішення проблем; неможливість оцінки необхідності та ефективності впровадження довгострокових (тих, що виходять за межі поточного планування заходів тощо).

Управління “від досягнутого” застосовує елементи аналізу та контролю не тільки внутрішніх, але й зовнішніх факторів, як впливають на діяльність підприємства і врахування яких або сприятиме, або протидіятиме розвиткові підприємства. Роль планування тут стає більш значною, воно розглядається як інструмент досягнення цілей розвитку. Орієнтація на розвиток потребує використання прогнозів, що стали основою довгострокового планування.

Перевагами довгострокового планування є: можливості передбачення майбутніх змін і забезпечення підготовленості до них; орієнтація на довгостроковий розвиток; накопичення досвіду роботи з довгостроковими планами; можливість узгодження дій партнерів тощо.

У стратегічному плануванні змінюється концепція розвитку підприємства - вона обіймає всі його сторони, тобто стає комплексною. Це означає необхідність розробки структурованих планових документів, в яких певним чином пов’язуються потреби зростання одних елементів і скорочення інших. У цьому й полягають головні відмінності довгострокового та стратегічного планування. Моделі стратегічного планування передбачають різні рівні агрегації та дезагрегації окремих етапів, але найбільш поширеними є: місія бізнесу; вивчення зовнішнього середовища та критичний аналіз внутрішніх умов функціонування; горизонт стратегічного планування; формування стратегії та розробка програм їх виконання; розподіл ресурсів між програмами і в часі; бюджетування і фінансовий контроль у стратегічному плануванні, система сприяння стратегічному плануванню.

Стратегічне управління являє собою процес, що визначає послідовність дій організації по розробці та реалізації стратегій. Він містить у собі визначення цілей, формування стратегії, оцінку необхідності в ресурсах для створення та/або підтримки виробничого потенціалу, підтримку зв’язків із зовнішнім середовищем.

Відмінність стратегічного планування та стратегічного управління полягає у масштабах охоплення стратегічною діяльністю підсистем підприємства: у першому випадку – однієї системи планування ( яка певним чином впливає на інші підсистеми за допомогою розробки та контролю виконання стратегічних планів); у другому – охоплює всю систему. В цьому випадку підприємство спрямовує свою діяльність на пристосування організації до середовища і, до певної міри, середовища до своїх потреб. Саме в цьому полягає відмінність так званого “регулярного” менеджменту

від стратегічного управління . попередження та реакція на зміни – головна перевага підприємств, що застосовують стратегічне управління.

Рис. 1.8. Концептуальна схема стратегічного управління організацією

3. Система стратегічного управління.

Основні елементи стратегічного управління представлені на рис 1.9.

Рис 1.8. Концептуальна схема стратегічного управління організацією.

Концепція – це загальне уявлення про майбутній розвиток підприємства на базі оцінки його історичного досвіду, сьогодення та врахуванні нових можливостей.

Стратегічний аналіз включає аналіз макросередовища, аналіз безпосереднього (проміжного) середовища і аналіз внутрішнього *мікро середовища) підприємства.

Діагностика стану підприємства – це визначення відхилень між реальними поточними даними діяльності підприємства та ідеальними бажаними результатами його діяльності.

Прогнозування – передбачення на основі наукових методів майбутнього стану діяльності підприємства.

Місія - генеральна мета підприємства.

Стратегічні цілі – довгострокові цілі підприємства якісно та кількісно визначені.

Стратегічне управління – це складна система, що динамічно розвивається, базою якої є стратегічне планування. Етапи, стадії процес розробки стратегії дуже багатогранні, залежить від ступеня диверсифікації фірми, основні елементи реалізації стратегії подані в рисунку 1.10, який доповнює схему 1.8.

Механізм стратегічного управління фірмою являє собою процес визначення проблем, встановлення цілей, аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища, визначення сильних і слабких сторін, можливостей і загроз, проведення діагностики стану підприємства, формування “дерева цілей”, обгрунтування вибору стратегії. Розробка реалізації стратегічного плану включає в себе узгодження системи показників стратегічного, поточного і оперативного плану, а також формування бюджетів, забезпечення основними видами ресурсів всіх планів, формування політики, тактики, процедури і правил. Надзвичайно важливим в процесі реалізації стратегічного плану є контроль і оцінка реалізації стратегічного плану . Основний зміст стратегічного управління фірмою предтавлений на рисунку 1.9

Рис. 1.9. Зміст стратегічного управління фірмою

Таблиця 1.2.

Порівняння стратегічного й оперативного керування (3)

Характеристика	Оперативне управління	Стратегічне управління
Місія, призначення	Виробництво товарів і послуг з метою одержання доходу від їхньої реалізації	Виживання організації в довгостроковій перспективі за допомогою встановлення динамічного балансу з оточенням, що дозволяє вирішувати проблеми зацікавлених у діяльності організації осіб
Об’єкт концентрації уваги менеджменту	Погляд усередину організації, пошук шляхів більш ефективного використання ресурсів	Погляд зовні організації, пошук нових можливостей у конкурентній боротьбі, відстеження й адаптація до змін в оточенні
Облік фактора часу	Орієнтація на короткострокову і середньострокову перспективу	Орієнтація на довгострокову перспективу
Основа побудови системи управління	Функції й організаційні структури, процедури, техніка і технологія	Люди, система інформаційного забезпечення, ринок
Підхід до управління персоналом	Працівники – це ресурс організації, це виконавці окремих робіт і функцій	Працівники – це основа організації, її головна цінність і джерело благополуччя
Критерій ефективності керування	Прибутковість і раціональність використання виробничого потенціалу	Своєчасність і точність реакції організації на нові запити ринку і зміни оточення