Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Філософія лекції.doc
Скачиваний:
110
Добавлен:
09.05.2015
Размер:
1.06 Mб
Скачать

5.2. Релігійність як віра в Бога (або богів)

Для нас, як представників європейської культури, в якій багато століть панувала християнська, монотеїстична релігія, таке розуміння найбільш звичне і здається природним.

Крім того, у вітчизняній (пострадянській) філософській традиції релігія часто ототожнюється з монотеїзмом – вірою в єдиного Бога. Якщо прийняти цю позицію, то виходить, що давні язичницькі (політеїстичні, з вірою в багатьох богів) культові системи не є релігійними, хоча звичайно ми називаємо їх релігіями.

В цьому смислі, релігійний світогляд може бути філософським, а філософський – релігійним. Велика частина філософії є, у цьому смислі, релігійною філософією – філософськими роздумами й теоріями, що спрямовані на осмислення ідеї Бога і відношення людини до Бога.

Але чимало вчених заперечують проти такого розуміння поняття релігії, оскільки воно є “євроцентричним”, орієнтованим лише на західну релігійну традицію, і суперечить тому факту, що звичайно ми відносимо до релігій не лише монотеїстичні, але й політеїстичні культові системи, і навіть культові системи, в яких немає ідей ані Бога, ані богів – у звичному для нас, персоналістичному розумінні.

В будь-якому підручнику з релігієзнавства ми побачимо, що до релігій відносять не лише монотеїстичні культові системи, такі як християнство, мусульманство та іудаїзм, але й політеїстичні, язичницькі, а також конфуціанство, даосизм та буддизм – культові системи, що ґрунтуються на філософських вченнях, у яких ідея Бога чи богів взагалі відсутня.

5.3. Релігійний світогляд як віра в потойбічне життя і “роздвоєння світу”

Такий підхід до розуміння поняття релігійного світогляду має ті ж вади, що й попередній. Не в усіх релігіях є віра в потойбічне життя. Наприклад, її не було в ранньому іудаїзмі. Або візьмемо буддизм: лише з великими натяжками можна підвести віру в реінкарнації під категорії “потойбічне життя” і “роздвоєння світу”.

Різні автори, які беруть за основу для визначення релігійного світогляду такі ознаки як віра в потойбічне життя і “роздвоєння світу” на “поцейбічний” і “потойбічний” не мають спільної думки щодо того, чи ці ознаки є достатніми. Так, В.Г.Нестеренко, намагаючись розмежувати релігійний і міфологічний світогляди, відзначає, що віра в життя після смерті і поділ світу на видимий і невидимий є власне міфологічними, а релігійний світогляд додає до цього “протиставлення двох світів як таких, що відмінні за своєю сутністю”16.

Але за такого підходу маємо той самий явно виражений ‘євроцентризм’: поняття релігійного світогляду виявляється незастосовним не лише до давніх язичницьких релігій, а й до таких великих сучасних східних релігій як буддизм, індуїзм, конфуціанство.

5.4-5. Релігія як система колективних організованих культових практик. Релігійність як догматизм

Наведемо тут фрагмент з найбільш популярного сучасного підручника з соціології Ентоні Гідденса:

Що не є релігією

... По-перше, релігію не слід ототожнювати з монотеїзмом (вірою в єдиного Бога). У більшості релігій існує багато богів. Навіть у деяких різновидах християнства існує кілька образів, наділених священними рисами, — Бог, Ісус Христос, Марія, Святий Дух, ангели й святі. У деяких релігіях богів узагалі не існує.

По-друге, релігію не слід ототожнювати з моральними настановами, які керують поведінкою віруючих, наприклад, заповідями, що їх, як вважають, Мойсей одержав від Бога. Ідея про те, що боги небайдужі до нашої поведінки на цій землі, чужа для багатьох релігій. Наприклад, стародавні греки вважали, що боги значною мірою були байдужі до діяльності людства.

По-третє, релігія не обов'язково має пояснювати, як світ набув свого теперішнього вигляду. У християнстві метою міфа про Адама і Єву є пояснення походження людства, і в багатьох релігіях існують міфи про походження такого типу; проте в багатьох релігіях вони відсутні.

По-четверте, релігію не можна ототожнювати з надприродним, що за своєю суттю означає віру у світ «поза царством розуму». Наприклад, конфуціанство приймає природну гармонію світу, але не прагне відшукати істини, котрі «лежать за його межами».”17

Що є релігією

Здається, всі релігії мають такі спільні особливості. У релігіях є низка символів, котрі викликають почуття благоговіння або пошани і пов'язані з РИТУАЛАМИ або церемоніями (такими, як служби в церкві), в яких беруть участь громади віруючих. Деякі з цих складових потребують певного уточнення. Незалежно від присутності чи відсутності богів у релігійній вірі, у ній практично завжди існують істоти або об'єкти, що вселяють почуття благоговіння чи подиву. Наприклад, у деяких релігіях люди вірять не у персоналізованих богів, а в «божественну силу». В інших релігіях існують постаті, котрі не є богами, проте викликають почуття благоговіння (скажімо, Будда або Конфуцій).

Ритуали, пов'язані з релігією, дуже різноманітні. Ритуальні акти можуть включати молитву, декламацію, спів, споживання певних видів їжі (або утримання від цього), піст у визначені дні тощо. Оскільки ритуальні акти орієнтовані на релігійні символи, вони переважно розглядаються як щось цілком відмінне від звичаїв і процедур повсякденного життя. Запалення свічки на честь бога або з метою його умиротворення за своєю значимістю відрізняється від аналогічної дії, що робиться задля освітлення. Релігійні ритуали часто виконуються в усамітненні, проте у всіх релігіях існують колективні церемонії за участю віруючих. Регулярні церемонії зазвичай відбуваються у спеціальних місцях – церквах, храмах або церемоніальних майданчиках.

Існування колективних церемоній переважно розглядається соціологами як один із головних чинників, що відмежовують релігію від магії...”18

Відповідно, Ґіденс дає таке визначення:

“Релігія – комплекс вірувань, якого дотримуються члени громади, символи якого сприймаються з відчуттям побожності або подиву, разом з ритуальними церемоніями, в яких беруть участь члени громади”19.

Таке розуміння є загальноприйнятим в соціології і релігієзнавстві і охоплює увесь спектр тих культових систем, які звичайно називають релігіями.

В цьому смислі релігійним світоглядом може бути назване будь-яке світоглядне вчення, яке фактично стало основою відповідної системи колективних культових практик. Це цілком може бути вчення, яке за своїм походженням є філософським, – як це і мало місце у випадку даосизму, конфуціанства, буддизму.

Проте, оскільки ми розглядаємо як визначальну властивість філософського світогляду його особистісний характер, активну участь розуму людини у виробленні її власного світогляду, то світогляд переважної більшості прибічників цих вчень не є філософським. Для переважної більшості з них вірування, яких вини дотримуються, не є результатом власних світоглядних пошуків, міркувань, дослідження різних точок зору на світоглядні проблеми. Вони приймають те або інше вчення на віру, некритично, догматично, покладаючись на релігійні авторитети, а не на власний розум.

Мігель де Унамуно так характеризує релігійну віру:

“віра – …це скоріше довіра до особи, яка нас у чомусь запевняє, а не раціональне визнання якогось теоретичного принципу. На місце об’єктивного елемента пізнання віра ставить особистий. Ми віримо не чомусь, а скоріше комусь, хто нам щось обіцяє або нас у чомусь переконує. Ми віримо особистості і Богу. ...віра ... не є теоретичним пізнанням або раціональним визнанням істини... “Віра – це внутрішнє смирення або визнання духовної влади Бога, безпосереднє послушання...” Так говорить Сіберг. …слово “віра” передбачає довіру, підкорення чужій волі, особі. ...Таким чином, ми віримо в того, хто говорить нам істину, в того, хто вселяє в нас надію; а не прямо і безпосередньо в саму по собі істину або в саму по собі надію.”20

Хоча Унамуно й говорить про довіру Богу і визнання духовної влади Бога, насправді релігійна віра є довірою до тих і визнанням духовної влади тих, хто говорить від імені Бога. Адже переважна більшість віруючих не отримують безпосередньо одкровення істини і накази від Бога. На таке безпосереднє спілкування з Богом претендують лише ті, хто вважають себе релігійними пророками, а не звичайні віруючі.

Релігійні організації, як правило, вимагають від віруючих такого безумовного прийняття на віру, замість випробування розумом. Тому поняття релігії як системи організованих колективних культових практик тісно пов’язане з догматизмом. Догматизм, у свою чергу, є протилежністю філософського підходу до світоглядної проблематики. Сучасний англійський філософ С.Лоу так характеризує відмінність між філософією та релігією:

“Одна з особливостей філософії, що відрізняє її від релігії, полягає у тому, що філософія являє собою, по суті, раціональне заняття. Філософи прагнуть обґрунтувати свої відповіді на згадані вище питання. Хоча релігія також пропонує відповіді, вона далеко не завжди намагається навести розумні підстави для визнання цих відповідей. Її відповіді часто обґрунтовуються посиланням на авторитет, який приймається на віру. У цих випадках філософія та релігія розходяться.

...Спитайте мене, звідки взявся Всесвіт, і я можу висловити припущення, що він був створений величезним жовтим бананом на ім’я Дафі. Звичайно, дуже важко навести якісь підстави на підтримку такої відповіді. В західній традиції так склалося, що ніхто не зацікавиться всерйоз чиєюсь філософською точкою зору, якщо її автор не здатний якось виправдати її. Якщо я не зможу навести розумних доводів на підтримку того, що Всесвіт був створений величезним жовтим бананом на ім’я Дафі, то жоден філософ не сприйме мене всерйоз. І буде цілковито правий.”21

Додам від себе, що релігійний підхід до світоглядних питань можна порівняти з позицією людини, яка заявляє, що Всесвіт був створений величезним жовтим бананом на ім’я Дафі, і на підтвердження цього посилається на авторитет самого Дафі, який нібито відкрив їй або іншим людям цю істину.