Література для самостійного опрацювання студентами

1. Берлин И. Назначение философии // Вопросы философии. – 1999. – №5. – C.91-98.

2. Горин Г. Тот самый Мюнхгаузен: Пьесы. – Екатеринбург: У-Фактория, 2005. – 656 с.

3. Гордер Ю. Світ Софії. – Львів: Літопис, 2007. – 548 с.

4. Гроф С. Величайшее путешествие: сознание и тайна смерти. – М.: АСТ, 2008. – 475 с.

5. Достоевский Ф. Pro и contra // Достоевский Ф. Братья Карамазовы. – К.: Борисфен, 1994. – T. 1.

6. Колаковський Л. Міні-лекції на макси-теми. – К.: Основи, 1999. – 133 с.

7. Лоу С. Философские истории. – М.: АСТ, 2007. – 280 с.

8. Лоу С. Философский тренинг. – М.: АСТ, 2007. – 352 c.

9. Платон. Апологія Сократа // Платон. Діалоги. – К.: Основи, 1999. – С. 20-41.

10. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги: У 2 т. – Т1: У полоні Платонових чарів. – К.: Основи, 1994.

11. Поппер К. Как я понимаю философию // Поппер К. Все люди – философы. – М.: УРСС, 2003. – С.9-22.

12. Поппер К. Назад к досократикам // Предположения и опровержения. – С.234-261.

13. Сенека. Моральні листи до Луцілія. – К.: Основи, 1999. – 603 с.

14. Фейербах Л. Сущность христианства. – М.: Мысль, 1965. – 416 с.

15. Шопенгауэр А. Афоризмы житейской мудрости // Под завесой истины. – Симферополь: Реноме, 1998. – С.181-364.

Література, використана при підготовці курсу лекцій

1. Августин. Сповідь. – К.: Основи, 1997. – 310 с.

2. Аврелій Марк. Наодинці з собою. Роздуми. – Львів: Літопис, 2007.

3. Антисери Д., Реале Дж. Западная философия от истоков и до наших дней: В 4 т. – Санкт-Петербург: Пневма, 2001-2003.

4. Берлин И. Назначение философии // Вопросы философии. – 1999. – №5. – C.91-98.

5. Бичко І.В. Людиномірність предмету філософії // Філософія. – К.: Либідь, 2002. – C. 8-19.

6. Біблія. – К.: Українське біблійне товариство, 1994. – 1255 с.

7. Бубер М. Два образа веры. – М.: Республика, 1995. – 464 с.

8. Вебер М. Протестантська етика та дух капіталізму. – К.: Основи, 1995. – 332 с.

9. Виндельбанд В. История новой философии. В 2-х т. – М.: ТЕРРА-Книжный клуб; КАНОН-пресс-Ц, 2000.

10. Гегель Г.В.Ф. Философия религии. В 2 т. – М.: Мысль, 1976. – 532 с.

11. Гете. Фауст. – К.: Веселка, 2001. – 478 с.

12. Гордер Ю. Світ Софії. – Львів: Літопис, 2007. – 548 с.

13. Горин Г. Тот самый Мюнхгаузен: Пьесы. – Екатеринбург: У-Фактория, 2005. – 656 с.

14. Горський В.С. Історія української філософії. – К.: Наукова думка, 2001. – 376 с.

15. Гроссман В. Все течет // Октябрь. – 1989. – №6.

16. Гроссман В. Життя і доля. – К.: Дніпро, 1991. – 831 с.

17. Гроф С. Величайшее путешествие: сознание и тайна смерти. – М.: АСТ, 2008. – 475 с.

18. Ґаєр М. Світ Канта: Біографія. – К.: Юніверс, 2007. – 336 с.

19. Ґіденс Е. Соціологія. – К.: Основи, 1999. – 726 с.

20. Достоевский Ф. Братья Карамазовы. – К.: Борисфен, 1994. – T.1.

21. Достоевский Ф. Дневник писателя. 1976 г. // Достоевский Ф. Полное собрание сочинений: В 30-ти т. – Л.: Наука, 1982. – Т. 24.

22. Енгельс Ф. Анти-Дюрінг // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – К.: Політвидав України, 1965. – Т. 20. – С. 3-318.

23. Енгельс Ф. Людвіг Фейєрбах та кінець німецької класичної філософії. // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – К.: Політвидав України, 1964. – Т. 21. – С. 269-317.

24. Жадько В.А. Історія філософії. – Запоріжжя: Гуманітарний університет “ЗІДМУ”, 2001. – 216 с.

25. Жадько В.А. Світоглядні основи морально-етичної свідомості. – Запоріжжя: Видавництво ЗДІА, 1997. – 105 с.

26. Зотов А.Ф. Феномен философии: о чем говорит прюрализм философских учений? // Вопросы философии. – 1991. – № 12. – C.14.

27. Історія філософії / Ярошовець В.І., Бичко І.В., Бугров В.А. та ін.; за ред. В.І.Ярошовця. – К.: Парапан, 2002. – 774 с.

28. Кант І. Критика практичного розуму. – К.: Юніверс, 2004. – 240 с.

29. Кант І. Критика чистого розуму. – К.: Юніверс, 2000. – 504 с.

30. Кант И. Логика // Кант И. Трактаты и письма. – М., 1980.

31. Кант И. Ответ на вопрос: Что такое просвещение? // Кант И. Собрание сочинений в восьми томах. – М.: ЧОРО, 1994. – Т. 8. – C. 29-37.

32. Кант И. Религия в пределах только разума // Кант И. Собрание сочинений в восьми томах. – М.: ЧОРО, 1994. – Т. 6. – C. 5-223.

33. Каутский К. Происхождение христианства. – М.: Политиздат, 1990. – 463 с.

34. Класики політичної думки від Платона до Макса Вебера: Пер. з нім. – К.: Тандем, 2002. – 584 с.

35. Колаковський Л. Міні-лекції на макси-теми. – К.: Основи, 1999. – 133 с.

36. Колаковський Л. Мої правильні погляди на все. – К.: Вид. дім “Києво-Могилянська акад.”, 2005. – 280 с.

37. Конзьолка В.В. Історія середньовічної філософії. – Львів : Світ, 2001. – 456 с.

38. Кураев А. Если Бог есть Любовь… – М.: Православный Свято-Тихоновский Богословский Институт, 1997. – 200 с.

39. Кураев А. Сатанизм для интеллигенции. – М.: Подворье Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, 1996. – 958 с.

40. Кьеркегор С. Страх и трепет. – М.: Республика, 1993.

41. Лебон Г. Психология революции. – СПб., 1895.

42. Лоу С. Философские истории. – М.: АСТ, 2007. – 280 с.

43. Лоу С. Философский тренинг. – М.: АСТ, 2007. – 352 c.

44. Макіавеллі Н. Державець. – К.: Основи, 1998.

45. Мень А. История религии. В 2-х кн. – М.: Форум-Инфра-М, 1999.

46. Мень О. Син людський. – Львів: Свічадо, 1994. – 328 с.

47. Монтень М. Проби. У 3-х кн. – К.: Дух-і-літера, 2005.

48. Мор Т. Утопія. Кампанелла Т. Місто Сонця. – К.: Дніпро, 1988. – 207 с.

49. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини. – К.: Абрис, 1995. – 336 с.

50. Ницше Ф. Веселая наука. – М.: Азбука-Классика, 2007. – 352 с.

51. Ніцше Ф. Так казав Заратустра. – К.: Основи, Дніпро, 1993. – 415 с.

52. Ортега-і-Гасет Х. Бунт мас // Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори. – К.: Основи, 1994. – C. 15-139.

53. Паскаль Б. Мысли. – М.: АСТ; Харьков: Фолио, 2001. – 590 с.

54. Платон. Держава. – К.: Основи, 2000. – 355 с.

55. Платон. Діалоги. – К.: Основи, 1999. – 395 с.

56. Платон. Законы. // Государство. Законы. Политик. – М.: Мысль, 1998. – С. 383-716.

57. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги: У 2 т. – К.: Основи, 1994.

58. Поппер К. Злиденність історицизму. – К.: Абрис, 1994. – 192 с.

59. Поппер К. Как я понимаю философию // Поппер К. Все люди – философы. – М.: УРСС, 2003. – С.9-22.

60. Поппер К. Предположения и опровержения. – М.: АСТ, Ермак, 2004. – 638 с.

61. Ренан Э. Жизнь Иисуса. Апостолы. – Мн.: Беларусь, 1991. – 494 с.

62. Рассел Б. Історія західної філософії. – К.: Основи, 1995. – 759 с.

63. Себайн Дж.Г. Історія політичної думки. – К.: Основи, 1997. – 838 с.

64. Сенека. Моральні листи до Луцілія. – К.: Основи, 1999. – 603 с.

65. Симоненко В. Дід помер; Ти знаєш, що ти – людина? // Симоненко В. У твоєму імені живу. "Веселка", К., 1994.

66. Скирбекк Г., Гилье Н.. История философии. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 800 с.

67. Сковорода Г. Твори. У 2 т. – К.: Обереги, 1994.

68. Скратон Р. Коротка історія новітньої філософії. – К.: Основи, 1998. – 331 с.

69. Стретерн П. Кант за 90 минут. – М.: АСТ; Астрель, 2004. – 88 с.

70. Стретерн П. Кьеркегор за 90 минут. – М.: АСТ; Астрель, 2004. – 93 с.

71. Твен М. Размышления о религии. – М.: 1964.

72. Тейлор Ч. Джерела себе. – К.: Дух-і-літера, 2005. – 696 c.

73. Толстой Л. В чем моя вера? – М.: Логос, 2004. – 562 с.

74. Толстой Л.Н. Смерть Ивана Ильича. // Толстой Л.Н. Воскресение. Повести и рассказы. – М.: Худож. лит., 1984. – С.259-288.

75. Трач Р. Нігілізм як виклик... // Гуманістична психологія. – Т.2. – К.: Пульсари, 2005. – С.24, 19-20.

76. Унамуно М. О трагическом чувстве жизни у людей и народов. – М.: “Символ”, “Мартос”, 1997. – 414 с.

77. Фейербах Л. Сущность христианства. – М.: Мысль, 1965. – 416 с.

78. Філософія / Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. – К.: Академія, 2001. – 576 с.

79. Філософія: світ людини / В.Г.Табачковський, М.О.Булатов, Н.В.Хамітов та ін. – К.: Либідь, 2004. – 432 с.

80. Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. – 744 с.

81. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990. – 368 с.

82. Хайек Ф. Контрреволюция науки. Этюды о злоупотреблении разумом. – М.: Фонд "Либеральная миссия", ОГИ, 2003. – 288 с.

83. Хамітов Н.В., Гармаш Л.Н., Крилова С.А. Історія філософії. Проблема людини та її меж. – К.: Наукова думка, 2000. – 272 с.

84. Швейцер А. Благоговение перед жизнью. – М.: Прогресс, 1992. – 576 с.

85. Шопенгауэр А. Мир как воля и представление. – М.: Харвест, 2007. – 848 с.

86. Шопенгауэр А. // Под завесой истины. – Симферополь: Реноме, 1998. – С.181-364.

87. Эпикур // Антология мировой философии. Античность. – М.: АСТ, Мн.: Харвест, 2001. – С.482-542.

88. Ялом И. Экзистенциальная психотерапия. – М.: Класс, 2005. – 576 с.

89. Ясперс К. Философская вера. // Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М.: Республика, 1994. – С.419-508.

Підписано до друку 01.10.2009. Гарнітура Times New Roman.

Папір друкарський. Умовн. друк. арк. 9. Наклад – 100 прим.

Надруковано з оригінал-макету в типографії

Запорізького державного медичного університету

м.Запоріжжя, пр.Маяковського, 26.

1 Кант І. Критика чистого розуму. – С.456

2 Кант И. Логика // Трактаты и письма. – С.331-332.

3 Берлин И. Назначение философии. – С. 98

4 Горський В.С. Історія української філософії. – С.17.

5 Енгельс Ф. Анти-Дюрінг. – С.249.

6 Шопенгауэр А. Мысли // Шопенгауэр А. Под завесой истины. – C.16.

7 Поппер К. Как я понимаю философию. – С.9.

8 Поппер К. Как я понимаю философию. – С.10.

9 Зотов А.Ф. Феномен философии: о чем говорит прюрализм философских учений? – C. 14.

Цікавою є також думка М. де Унамуно, який писав, що визначальною рисою філософії, на відміну від теології, є її індивідуальне походження:

“Філософія може мати і фактично має індивідуальне походження; але теологія завжди з необхідністю колективна.” (Унамуно М. О трагическом чувстве жизни. – С.157.)

На цій підставі навіть діяльність релігійних пророків кваліфікується як “індивідуальна, скоріше філософська, аніж теологічна” (там же, c.160)

10 Кант И. Ответ на вопрос: Что такое просвещение? – C. 30.

11 Поппер К. Злиденність історицизму. – С.171

12 Гордер Ю. Світ Софії. – С.39-40.

13 Унамуно М. О трагическом чувстве жизни. – С.157.

14 Звернемо увагу, в цьому контексті, ще на одну думку М. Де Унамуно:

“Поняття про божественне виникло з відчуття божественного, а відчуття божественного – це не що інше, як смутне й зародкове відчуття особистості, що вихлюпнуте назовні” (там же, С.158).

Можливо, мав рацію Л.Фейєрбах, коли доводив, що адекватним, зрілим (на відміну від смутного і зародкового) способом осмислення відчуття божественного (тобто відчуття особистості) буде повернення до особистості людини того, що було раніше з неї “вихлюпнуте назовні”?

15 Тейлор Ч. Джерела себе. – С.35.

16 Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини. – С.95-96.

17 Ґіденс Е. Соціологія. – С.506.

18 Ґіденс Е. Соціологія. – с.506-507.

19 Ґіденс Е. Соціологія. – с.666.

20 Унамуно М. О трагическом чувстве жизни. – С.183-184.

21 Лоу С. Философский тренинг. Введение – С.4.

22 Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. Філософія. – К.: Академія, 2001. – с.13.

23 Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини. – С.92.

24 Берлин И. Назначение философии. – C.91-98.

25 Гордер Ю. Світ Софії. – С.51-52.

26 Є ще одна цікава версія цього парадоксу.

Крокодил схопив маленьку дитину. На благання матері відпустити дитину, крокодил відповів: якщо ти даси правильну відповідь на те питання, яке я задам, то я відпущу дитину. Питання: “Чи я відпущу дитину?” Мабуть, крокодил хотів поглузувати з бідної жінки. Він був певний, що вона скаже “Відпустиш” і він зможе сказати: “От бачиш, не вгадала!” Але жінка виявилася хитрішою. Вона відповіла: “Ні, ти не відпустиш дитину!”

Крокодил замислився. Якщо він не відпустить дитину, то значить, жінка дала правильну відповідь, і він мусить відпустити дитину. Але якщо він відпустить дитину, то це значить, що жінка дала неправильну відповідь, і він не повинен відпускати дитину. Що ж робити? (Крокодил був хоч і жорстокий, але дуже чесний; він ніколи не порушував своїх обіцянок.) Крокодил довго ламав собі голову і від мозкового перенапруження помер.

27 Поппер К. Назад к досократикам // Предположения и опровержения. – С.253-258.

28 Поппер К. Назад к досократикам. – С.259-260.

29 Платон. Апологія Сократа. – C.31.

30 Деякі дослідники (наприклад, Б.Рассел та К.Поппер) вважають, що судовий процес над Сократом мав приховані політичні причини: суд відбувся невдовзі після повалення олігархічної диктатури “тридцяти тиранів” і відновлення в Афінах демократії. Серед тиранів були молоді олігархи, з якими раніше Сократ проводив чимало часу у філософських бесідах. Тож це могло розглядатися як свідчення шкідливого впливу філософських бесід Сократа на молодь. Сам Сократ в “Апології” заперечував свою причетність до диктатури, нагадавши, що відмовився виконувати злочинні накази тиранів, наражаючи цим своє життя на небезпеку.

31 Платон. Апологія Сократа. – C.34.

32 Платон. Апологія Сократа. – C.35.

33 Малюнок з книги С.Лоу “Філософські історії”

34 Платон. Законы. – С.688.

35 Платон. Законы. – С.494-495.

36 Платон. Законы. – С.652

37 Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. – Т.1. – С.166.

38 Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. – Т.1. – С.218-219

39 Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. – Т.1. – С.164

40 Сенека. Моральні листи до Луцілія. – С.45-46.

41 Сенека. Моральні листи до Луцілія. – С.57.

42 Факт з біографії Орігена: у 18 років він надто буквально зрозумів фрагмент Євангелія, в якому Ісус Христос говорить про "скопців задля Царства Божого", і сам себе оскопив. Можливо, в майбутньому пожалкувавши про це, Оріген і став прибічником алегоричного розуміння.

43 Рассел Б. Історія західної філософії. – С.313-314.

44 Слід зауважити, що поняття “реалізм” багатозначне і в інших – як побутових так і в філософських – контекстах має зовсім інші значення. Зокрема, те, що ми звичайно називаємо реалізмом не має до середньовічного реалізму ніякого відношення. В інших філософських контекстах реалізмом називають віру в те, що речі, люди тощо та їх властивості – існують реально, а не лише у свідомості як її феномени.

45 27 січня 1343 року папа Клемент VI видав буллу про торгівлю індульгенціями. Папа, говорив Клемент VI, має у своєму розпорядженні незлічимі заслуги Христа і святих і може розподілити частина цього скарбу між віруючими за відповідну матеріальну винагороду. От розцінки за відпущення деяких гріхів:

• Зґвалтування священиком дівчини – 2 ліври 8 су.

• Перелюбство священика з родичками – 67 ліврів 12 су.

• Гріх черниці з декількома чоловіками – 131 лівр 15 су.

• Дозвіл священикові жити з родичками – 76 ліврів 1 су.

• Грабіж, крадіжка і підпал – 131 лівр 7 су.

• Просте вбивство – 15 ліврів 4 су. (Якщо в один день зроблено кілька вбивств, то оплата стягується лише за одне).

• Побиття дружини чоловіком – 3 ліври 4 су. Вбивство дружини – 17 ліврів 15 су. Зі спільників чоловіка стягується по 2 ліври.

• Убивство єпископа – 131 лівр 14 су.

• Убивство декількох священиків: за першого – 137 ліврів 6 су, за кожного наступного – половина ціни.

• Єретик, що повернувся в церкву – 269 ліврів.

• Звільнення священика від сплати своїх боргів – 17 ліврів 3 су.

Інформацію взято з Інтернету. Постійна адреса статті: http://uath.org//index.php?news=1378

46 Лебон Г. Психология революции. – С.15.

47 Сковорода Г. Книжечка, що називається Silenus Alcibiadis, тобто Ікона Алківіадська. // Твори. У 2 т. – Т.2. – С.9-10.

48 Пор.: диякон А.Кураєв:

“Можна бути нерелігійною і невіруючою людиною, але все-ж розуміти, що з безлічі богословських концепцій найбільш чиста, піднесена, продумана – та, що проголошує: "Бог є любов"...

Є багато міфів про втілення богів у світі людей. Але це завжди втілення якихось "вторинних богів", це оповіді про те, як один з багатьох небожителів зважився прийти до людей, у той час як Божество, шановане у даній релігійній системі як джерело всякого життя, так і не перейшло за поріг власного всеблаженства. Ані Прометей, що вмирає заради людей, ані Гор, чия жертва була так цінована єгиптянами, не втілюють у собі Абсолютне Божество. Страждають герої і напівбоги. Але справді Вищий не робить Себе доступним людському болю...

Отже, вища богословська формула говорить: "Бог є любов". Любити означає увібрати в себе як свої радості і страждання любимого. Справжня любов прагне ототожнити себе з любимою людиною... Вища формула любові визначає: "Немає більше над ту любов, коли хто покладе життя своє за друзів своїх" (Ів.15.13).

Такої любові до людей не відкриває жоден богословський образ у позаєвангельскому світі. І ми запитуємо Бога Євангелія: як Ти любиш людей? І Він відповідає: до Моєї смерті... Його любов не тільки створила світ. Його любов не тільки дарувала людям волю. Його любов не тільки дала нам закон. Його любов не тільки дарувала нам пророків і мудрість. Його любов не тільки прийняла людський лик. Він не здавався – Він став людиною…І Його любов до нас пішла до кінця, до граничної точки, до повної віддачі Себе, до повної відмови від Себе, до жертви і смерті…

Цей Бог – є Любов; Він не просто любить, Він є Любов. Він не просто має любов, не просто проявляється в любові: Він є Любов.”

А.Кураев. Если Бог есть любовь... – С.9-10.

49 Пор.: Л.Фейєрбах:

“Бог є любов. Це положення є вищий принцип християнства. Але суперечність між вірою й любов’ю міститься вже і в цьому положенні. Любов є лише предикат, а бог – суб’єкт. Чим же є цей суб’єкт на відміну від любові? Я мушу по необхідності так ставити питання й робити це розрізнення. Необхідність розрізнення відпала б лише в тому разі, якби мало силу обернене положення: любов є бог, любов є абсолютна істота.”

Фейербах Л. Сущность христианства. – М.: Мысль, 1965. – С. 350.

50 А.Кураев. Сатанизм для интеллигенции. – С.237.

51 А.Кураєв, розглядаючи проблему узгодження ідеї Бога-Любові з положенням християнського віровчення про те, що лише ті, хто вірить у Христа, можуть спастися, дає таке пояснення: Бог не спасає нехристиян не тому, що не хоче, а тому, що не може – перша людина своїм гріхом спричинила смертність усього людства і не існує іншого засобу подолання цієї смертності, крім як через з’єднання з Христом, який своїм праведним життям, стражданням, смертю на хресті і воскресінням “вилікував” у собі смертельну хворобу людства, спричинену гріхом Адама. (А.Кураев. Сатанизм для интеллигенции. – С.278-297.) Це пояснення навряд чи можна визнати задовільним: мало того, що воно суперечить ідеї про всемогутність Бога; воно суперечить також і біблійній оповіді про гріхопадіння: згідно з нею, смертність людини була не неминучим наслідком зіпсуття людської природи, викликаного гріхопадінням, а наслідком того, що Бог подбав, щоб не допустити людину до плоду з дерева життя.

52 Твен М. Роздуми про релігію. – С.34.

53 Твен М. Роздуми про релігію. – С.36.

54 Твен М. Роздуми про релігію. – С.37.

55 Твен М. Роздуми про релігію.- С.40-41.

56 Лоу C. Откуда появилась Вселенная // Философский тренинг. – С.35.

57 Пор.: Василь Гроссман: “П'ятнадцятого вересня минулого року я бачив страту двадцяти тисяч євреїв – жінок, дітей і старих. Того дня я зрозумів, що Бог не міг допустити чогось подібного, і я збагнув, що його немає.” (Гроссман В. Життя і доля. – С.38.)

58 Пор.: Василь Гроссман:

“Я запитала, як німці могли у євреїв дітей в камерах душити, як вони після цього можуть жити, невже ані від людей, ані від бога так и нема їм суду? А ти сказав: суд над катом один – він на жертву свою дивиться не як на людину і сам перестає бути людиною, в собі самому людину знищує, він сам собі кат, а загиблий залишається людиною навіки, як його не вбивай.”

Гроссман В. Все течет. – с.134.

59Сократ:

“Будьте певні, що якщо ви мене, такого, яким я є, скараєте на смерть, то ви більше зашкодите самим собі, ніж мені. Бо ж мені не може зашкодити ні в чому ні Мелет, ні Аніт, та й не в силі вони це зробити, бо мені здається, що не годиться, аби гірша людина капостила кращій. Ясна річ, вона може вбити, вигнати, позбавити громадянських прав. Вона, або ще хтось інший, вважає, можливо, це великим злом, а я зовсім не вважаю – на мою думку, значно більшим злом є чинити те, що він тепер чинить, тобто намагатись несправедливо зазіхати на людське життя.”

Платон. Апологія Сократа // Платон. Діалоги. – К.: Основи, 1999. – C.23.